Рішення № 103142370, 19.01.2022, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

19 січня 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/6105/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмову провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міловської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

22.10.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міловської селищної ради (далі – відповідач), в якій, з урахування уточнених вимог, позивач просить:

- визнати протиправне рішення Міловської селищної ради № 1197 від 12.05.2021 про відмову в наданні позивачу - ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за рахунок та в межах сформованої в ДЗК земельної ділянки кадастровий номер 4422886600:11:001:0043, розташованої за межами населених пунктів на території, яка, за даними Державного земельного кадастру, враховується в Стрільцівській сільській раді Міловської селищної ради Старобільського району Луганської області нечинним;

- скасувати рішення Міловської селищної ради № 1197 від 12.05.2021 про відмову в наданні позивачу - ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за рахунок та в межах сформованої в ДЗК земельної ділянки кадастровий номер 4422886600:11:001:0043, розташованої за межами населених пунктів на території, яка, за даними Державного земельного кадастру, враховується в Стрільцівській сільській раді Міловської селищної ради Старобільського району Луганської області;

- зобов`язати Міловську селищну раду Луганської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за рахунок та в межах сформованої в ДЗК земельної ділянки кадастровий номер 4422886600:11:001:0043, розташованої за межами населених пунктів на території, яка, за даними Державного земельного кадастру, враховується в Стрільцівській сільській раді Міловської селищної ради Старобільського району Луганської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 28.04.2021 звернулася до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у приватну власність з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за рахунок та в межах сформованої в ДЗК земельної ділянки кадастровий номер 4422886600:11:001:0043, розташованої за межами населених пунктів на території, яка, за даними Державного земельного кадастру, враховується в Стрільцівській сільській раді Міловської об`єднаної територіальної громади Старобільського району Луганської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки площею 2,0 га.

Відповідач у своїй відповіді від 12.05.2021 за вих. № 1197, на подане Позивачем клопотання, відповів, що на даний час не має повноважень надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 4422886600:11:001:0043 не зареєстрована у комунальну власність Міловської селищної територіальної громади в особі Міловської селищної ради, але при цьому вищезазначена земельна ділянка вже по суті перебуває на балансі Міловської селищної територіальної громади в особі Міловської селищної ради згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 11 грудня 2020 року.

Позивач не згоден із вищевказаною відповіддю та вважає її незаконною, тому що по суті питання не вирішено.

З посиланням на положення статті 19 Конституції України, статей 116, 123 Земельного кодексу України, позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню оскаржуване рішення, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач позов не визнав, про що 30.12.2021 до суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 81-84).

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 11.12.2020 № 28-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано земельні ділянки у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 4422886600:11:001:0043 та цього ж числа був підписаний акт приймання - передачі.

Міловська селищна рада рішенням від 23.12.2020 № 2/57 «Про прийняття в комунальну власність Міловської селищної територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення» прийняла земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Міловської селищної територіальної громади в особі Міловської селищної ради, загальною площею 2005,0702 га, які розташовані за межами населених пунктів Міловської селищної ради, у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 4422886600:11:001:0043. Селищному голові ОСОБА_2 доручено вжити заходів для оформлення права комунальної власності прийнятих земельних ділянок у тому числі і земельну ділянку з кадастровим номером 4422886600:11:001:0043 та землевпоряднику після реєстрації права власності в установленому порядку внести зміни в земельно - кадастрову документацію.

Реалізуючи своє право на земельні ділянки прийняті у комунальну власність рішенням від 23.12.2020 № 2/57 «Про прийняття в комунальну власність Міловської селищної територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення» Міловська селищна рада оформила право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4422886600:11:001:0043 тобто набула права власності на зазначену земельну ділянку.

Позивач звертався до Міловської селищної ради з питанням надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за рахунок та в межах сформованої в ДЗК земельної ділянки кадастровий номером 4422886600:11:001:0043, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Стрільцівській сільській раді Міловської об`єднаної територіальної громади Старобільського району Луганської області. Згідно журналу реєстрації вхідних документів Міловської селищної ради вказане звернення надійшло та зареєстровано вхідний номер 2043 від 05.05.2021, тобто звернення надійшло до моменту набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4422886600:11:001:0043.

З урахуванням викладеного Міловською селищною радою 12.05.2021 за вихідним номером 1197 надано відповідь позивачу з роз`ясненням причин відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4422886600:11:001:0043 у приватну власність.

Аналізуючи викладене вважаю, що на час звернення позивача до Міловської селищної ради з питанням щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за рахунок та в межах сформованої в ДЗК земельної ділянки кадастровий номером 4422886600:11:001:0043, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Стрільцівській сільській раді Міловської об`єднаної територіальної громади Старобільського району Луганської області Міловська селищна рада не мала права прийняти такого рішення в зв`язку з тим, що на час звернення не набула права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4422886600:11:001:0043.

Таким чином вважаю вимоги позивача до Міловської селищної ради заявлені необґрунтовані.

11.01.2021 до суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) позивачем подано відповідь на відзив (арк. спр. 124-126).

Ухвалами суду від 27.10.2021 та від 11.11.2021 позов залишено без руху та продовжено строки усунення недоліків позовної заяви (арк. спр. 19, 30-31).

Ухвалою суду від 29.11.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 41-42).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), 05.05.2021 звернулась до відповідача із клопотанням від 28.04.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (арк. спр. 12, 121), яке зареєстроване за вхідним номером 2043 (арк. спр. 117-120).

Листом від 12.05.2021 за вих. № 1197, відповідач повідомив позивача, що на даний час не має повноважень надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 4422886600:11:001:0043 не зареєстрована у комунальну власність Міловської селищної територіальної громади в особі Міловської селищної ради, але при цьому вищезазначена земельна ділянка вже по суті перебуває на балансі Міловської селищної територіальної громади в особі Міловської селищної ради згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 11.12.2020 (арк. спр. 14).

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області № 28 – ОТГ від 11.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано земельні ділянки у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 4422886600:11:001:0043 та складено і підписано акт приймання-передачі (арк. спр 48, 49-60, 85, 86-97).

Згідно з рішенням від 23.12.2020 № 2/57 «Про прийняття в комунальну власність Міловської селищної територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення» Міловська селищна рада прийняла у комунальну власність, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 4422886600:11:001:0043 (арк. спр. 63-76, 100-113).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.07.2021 земельна ділянка кадастровий номер 4422886600:11:001:0043, цільове призначення - землі запасу (арк. спр. 79, 116).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною третьою статті 24 Закону № 280/97-ВР визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Частиною першою статті 59 Закону № 280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону № 280/97-ВР).

У Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (часина перша статті 3 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент звернення позивача, та надалі по тексту).

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За приписами статті 5 Земельного кодексу України, земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Пунктами «а»-«в» статті 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 15 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, належать: а) здійснення нормативно-правового забезпечення у сфері земельних відносин; б) забезпечення проведення земельної реформи; в) розробка та забезпечення реалізації загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель; г) забезпечення здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель; ґ) забезпечення проведення державної експертизи документації із землеустрою у випадках та порядку, визначених законом, ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин; д) розроблення економічного механізму регулювання земельних відносин; е) участь у розробленні заходів щодо розвитку ринку земель; є) міжнародне співробітництво в галузі земельних відносин; ж) вирішення інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно з частиною першою статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» визначено, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Абзацом першим частини першої та частиною другою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом “в” частини третьої цієї статті передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктом «б» частини першої статті 121 Земельного кодексу України закріплено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 820/2303/17, від 05.03.2019 у справі № 808/2200/18, від 28.05.2020 у справі № 813/1949/16.

Такої підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як не реєстрація права власності на земельну ділянку частиною сьомої статті 118 Земельного кодексу України не передбачено.

Суд звертає увагу, що відповідачем при розгляді заяви позивача листом відмовлено у задоволенні вказаної заяви, тобто, заяву розглянуто без прийняття обґрунтованого рішення, що свідчить про протиправну бездіяльність під час розгляду вказаної заяви.

Отже, наданий відповідачем лист № 1197 від 12.05.2021, в якому відповідачем повідомило позивача про те, що відповідач не має повноважень на надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки, не може сприйматися судом як належна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

При цьому відповідачем не зазначено жодної з підстав, передбаченої частиною сьомою статті 118 ЗК України для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Водночас, суд наголошує, що перелік законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Підстава для відмови, яка була зазначена відповідачем, нормами Земельного кодексу України не передбачена.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 813/4498/16 та від 04.05.2020 у справі № 813/2061/17.

Суд наголошує, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України (яка діяла на момент спірних правовідносин та виключена на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021, який набрав чинності 27.05.2021);

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 11.06.2019 у справі № 826/841/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.

Так, у постановах від 21.03.2018 (справа № 536/233/16-ц), від 24.04.2018 (справа № 401/2400/16-ц), від 30.05.2018 (справа № 826/5737/16) та від 19.06.2018 (справа №922/864/17) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування. Відмова особі в наданні земельної ділянки, висловлена шляхом відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що передачі земель у власність на момент спірних правовідносин передувала процедура отримання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження з подальшим вирішенням питання про передачу у власність спірної ділянки позивачу.

Натомість, відповідач розглянувши заяву позивача від 28.04.2021 та не приймаючи обґрунтованого рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку визначеного Земельним кодексом України, вчинив протиправну бездіяльність.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки відповідачем при розгляді клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не надана оцінка на предмет його відповідності вимогам статті 118 ЗК України та не прийнято відповідне рішення за результатами розгляду, то вказане клопотання підлягає повторному розгляду повноважним органом, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови неприйняття встановленого законом рішення суб`єктом владних повноважень з цього питання, а тому позовні вимоги про зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою за наявності встановлених вище обставин, є передчасними та не підлягають задоволенню.

При цьому судом враховано, що зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У той же час, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив взагалі, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 10.10.2019 у справі №814/1959/17.

При вирішенні спірних правовідносин суд враховує позицію Верховного Суду викладену в постанові від 23.12.2021 по справі №480/4737/19.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

За приписами частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої та другої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищевикладене, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з наданням йому оцінки на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України. У зв`язку з цим, суд з урахуванням положень статті 5, частини другої статті 9 КАС України з метою ефективного захисту прав позивача вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 28.04.2021, зареєстроване в 05.05.2021 за вхідним номером 2043, та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням висновків суду.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (частина перша статті 133 КАС України).

Згідно з частиною другою статті 133 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн, що підтверджено квитанцією від 06.10.2021 № 0.0.2291587440.1 (арк. спр. 8).

З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача і заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, лише з коригування обраного судового захисту, суд присуджує позивачу понесені і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотання особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотання особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Суд роз`яснює позивачу право звернутись до суду із заявою про повернення внесеного судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 226, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Міловської селищної ради (місцезнаходження: вул. Центральна, буд. 73 смт. Мілове, Старобільський район, Луганська область, ідентифікаційний код 04335565) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міловської селищної ради щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 28.04.2021, зареєстрованого за вхідним номером 2043 від 05.05.2020.

Зобов`язати Міловську селищну раду на найближчому пленарному засіданні повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.04.2021, зареєстроване за вхідним номером 2043 від 05.05.2020, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки кадастровий номер 4422886600:11:001:0043, розташованої за межами населених пунктів на території, яка, за даними Державного земельного кадастру враховується в Стрільцівській сільській раді Міловської селищної ради Старобільського району Луганської області, та прийняти рішення, відповідно до вимог Земельного кодексу України, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міловської селищної ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива