Рішення № 103142262, 18.01.2022, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

18 січня 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4266/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3488 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 11 серпня 2021 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до військової частини А3488 (далі – відповідач, військова частина), в якому з урахуванням уточненого адміністративного позову позивачем заявлено позовні вимоги про:

визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування і виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2018 року до 22 липня 2021 року;

стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2018 року до 22 липня 2021 року в розмірі 161049,24 грн без урахування обов`язкових податків та зборів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини А3488 від 22 листопада 2018 року № 356 позивача звільнено з військової служби у запас та знято з усіх видів забезпечення, але всупереч чинного законодавства не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік.

На підставі рішення Луганського окружного адміністративного суду в справі № 360/1567/21 відповідачем 22 липня 2021 року виплачено позивачу грошову компенсацію за відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки в розмірі 14878,97 грн, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 листопада 2018 року.

Позивач зазначає, що 22 листопада 2018 року це останній день військової служби позивача та саме цією датою необхідно було здійснити розрахунок із позивачем, але військовою частиною А3488 розрахунок проведено лише 22 липня 2021 року на виконання рішення суду.

Згідно з положеннями статей 116, 117 КЗпП України у даному випадку має місце затримка виплати позивачу належних йому при звільненні сум, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тому наявні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 23 листопада 2018 року по 22 липня 2021 року.

З довідки Приватбанку слідує, що заробітна плата за останні два місяці (з 22 вересня по 22 листопада 2018 року) становить по 8092,26 гривень за кожний місяць. Таким чином зарплата за два місяці складає 16184,52 грн. Останні два місяці дорівнюють 61 добі. Середньоденний заробіток складає: 16184,52 грн / 61 добу = 265,32 грн.

Період затримки розрахунку становить 607 діб (з 23 листопада 2018 року по 22 липня 2021 року), отже, сума середнього заробітку, за несвоєчасний розрахунок при звільнені, становить 161049,24 гривень (607 діб х 265,32 грн = 161049,24 грн).

З урахуванням викладеного позивач просить задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою від 16 серпня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (арк. спр. 15-17).

Позивачем 30 серпня 2021 року подано до суду уточнений адміністративний позов (арк. спр. 20-22).

Ухвалою від 06 вересня 2021 року продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви (арк. спр. 31-32).

Ухвалою від 27 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, задоволено клопотання позивача та витребувано додаткові докази по справі (арк. спр. 38-39).

Ухвалою від 25 листопада 2021 року визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі, від відповідача повторно витребувано додаткові докази по справі (арк. спр. 44-45).

Від відповідача 16 грудня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 69-73).

Згідно з наказами командира військової частини А3488 від 03 листопада 2014 року № 116, від 22 листопада 2018 року № 356 ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом у відповідача.

Відповідач звертає увагу суду, що позивач звернулася до суду з цим позовом з порушенням визначеного частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до суду. Так, позивач отримав грошову компенсацію 22 липня 2021 року, а звернулася до суду за захистом своїх прав тільки 26 серпня 2021 року, тобто більше ніж один місяць.

Щодо предмету спору представник відповідача зазначив, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду в справі № 360/1567/21 військовою частиною А3488 у липні 2021 року виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 22 листопада 2018 року, в розмірі 14878,97 грн. Виплата цих коштів не означає юридичного факту наявної у військової частини заборгованості з виплати грошового забезпечення оскільки виплата коштів здійснена на виконання рішення суду, а надання таких відпусток чинним законодавством досі не поновлено.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям регулюється окремим порядком, на який не розповсюджується дія норм Кодексу Законів про працю України. Так, відповідно наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Порядок) визначено механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

З системного аналізу положень Порядку можна вважати, що невчасний розрахунок та компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, у тому числі стягнута за рішенням суду, не може вважатись несвоєчасним розрахунком по заробітній платі, оскільки до складу заробітної плати - грошового забезпечення, така компенсація не входить. Також не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні. Спір про відшкодування компенсації за невикористані відпустки, оскільки вони вирішується в іншому встановленому для цього порядку. Таким чином, підстави для застосування статті 117 КЗпП України в даних правовідносинах відсутні.

Відповідач зауважує, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень положення статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Від відповідача 21 грудня 2021 року надійшли витребувані ухвалами суду від 27 вересня 2021 року та 25 листопада 2021 року докази по справі (арк. спр. 79-82).

Ухвалою від 28 грудня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (арк. спр. 85).

У судове засідання належним чином повідомлені учасники справи не прибули, від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності (арк. спр. 89).

Керуючись положеннями частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 03 листопада 2014 року по 22 листопада проходила військову службу за контрактом у військовій частині А3488, звільнена зі служби у запас за підпунктом «й» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час дії особливого періоду) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджено копіями виданих на ім`я позивача паспорта громадянина України, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, довідки про внесення відомостей до єдиного державного демографічного реєстру, картки фізичної особи – платника податків, витягів з наказів командира військової частини від 03 листопада 2014 року № 116, від 22 листопада 2018 року № 356 (арк. спр. 5-11, 74-75).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року в справі № 360/1567/21, яке набрало законної сили з 08 липня 2021 року, позов ОСОБА_1 до військової частини А3488 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволено; визнано протиправною бездіяльність військової частини А3488 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язано військову частину А3488 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.

Виплата грошової компенсації за невикористані позивачем дні відпустки за 2015-2018 роки в сумі 14878,97 грн здійснена 22 липня 2021 року, що підтверджено випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зарахування коштів за рішенням суду від 07 червня 2021 року в справі № 360/1567/21 та довідкою військової частини від 09 грудня 2021 року № 624/ФС (арк. спр. 12, 79).

Згідно з довідкою військової частини від 09 грудня 2021 року № 623/ФС про нарахування та утримання грошового забезпечення ОСОБА_1 грошове забезпечення позивача за вересень та жовтень 2018 року склало 16184,52 грн, у тому числі за вересень 2018 року: оклад за військове звання - 600,00 грн, посадовий оклад – 2730,00 грн, надбавка за вислугу років – 832,50 грн, надбавка – 416,25 грн, премія – 3513,51 грн, всього – 8092,26 грн; за жовтень 2018 року: оклад за військове звання - 600,00 грн, посадовий оклад – 2730,00 грн, надбавка за вислугу років – 832,50 грн, надбавка – 416,25 грн, премія – 3513,51 грн, всього – 8092,26 грн (арк. спр. 80).

У довідці військової частини від 09 грудня 2021 року № 625/ФС вказано, що при розрахунку виплати по звільненню ОСОБА_1 нараховано та 14 грудня 2018 року виплачено на картковий рахунок суму 5394,84 грн (арк. спр. 81).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Абзацами першим-другим пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі – Порядок № 260).

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 7 розділу І Порядку № 260, серед іншого визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й грошова компенсація невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, мало бути виплачено позивачу у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Як встановлено судом з вищеописаних доказів, позивач звільнена з військової служби та виключена зі списків військової частини з 22 листопада 2018 року, яка є остаточною датою закінчення проходження військової служби.

Однак, грошова компенсація за додаткову відпустку як учаснику бойових дій виплачена позивачу тільки 22 липня 2021 року.

З вищевикладеного слідує, що остаточний розрахунок з позивачем здійснений тільки 22 липня 2021 року.

На думку суду, нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Однак, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, зокрема, за затримку виплати індексації, компенсації за невикористані дні відпустки тощо, - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин субсидіарно мають застосовуватися положення Кодексу законів про працю України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок № 260, пунктом 7 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відповідно до пункту 9 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв`язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні.

До розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду.

Одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років) та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія), що вказані у грошовому атестаті військовослужбовця.

З вищеописаних доказів судом встановлено, що у день звільнення позивача з військової служби з нею не проведений остаточний розрахунок та не здійснено виплату всіх належних позивачу сум грошового забезпечення. Як вже вище вказано, остаточний розрахунок проведений з позивачем 22 липня 2021 року.

Тобто, затримка у розрахунку при звільненні становить 973 календарних дні з 23 листопада 2018 року (наступний день після звільнення зі служби) по 22 липня 2021 року (день проведення остаточного розрахунку) включно.

Згідно з вищевказаною довідкою про грошове забезпечення позивача за вересень та жовтень 2018 року склало 16184,52 грн (2 місяці, що передували місяцю звільнення зі служби).

Суд вважає за необхідне зауважити, що в цій довідці відсутні складові грошового забезпечення, які згідно з Порядком № 100 не враховуються при обчисленні середньоденного грошового забезпечення.

Кількість календарних днів у вказаному періоді - 61.

Відповідно, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 265,32 грн (16184,52 грн отримане грошове забезпечення: 61 календарних дні).

Відповідно, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні складає 258156,36 грн (середньоденне грошове забезпечення 265,32 грн х 973 календарних дні).

Таким чином, судом встановлено, що розрахунок середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, наведений позивачем у позовній заяві є помилковим.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотної частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України, та стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Що стосується вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Зважаючи на обставини справи, суд вважає, що належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Самі по собі дії (бездіяльність) відповідача не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача. Тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.

Що стосується тверджень військової частини про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає, що виплата компенсації за невикористані позивачем дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій здійснена відповідачем 22 липня 2021 року, а вже 08 серпня 2021 року позивачем цей позов здано на пошту, що підтверджено відповідним відбитком пошти на поштовому відправленні. Безпосередньо до суду первісний позов надійшов 11 серпня 2021 року, що підтверджено штампом вхідної кореспонденції суду (арк. спр. 1, 13).

З викладених обставин судом встановлено, що позивач звернувся до суду із дотриманням строку звернення, визначеного частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач стверджує, що позивач звернувся до суду тільки 26 серпня 2021 року. Проте такі твердження не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, 26 серпня 2021 року позивачем здано на пошту уточнений позов, приведений позивачем у відповідність з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України на виконання вимог ухвали від 16 серпня 2021 року. Відповідно до частини третьої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання.

Щодо тверджень відповідача, що військова частина А3488 з 01 червня 2017 року знаходиться на фінансовому забезпеченні в військовій частині А0536 м. Сєвєродонецьк, тому виплата грошових коштів належить до компетенції військової частини А0536, суд зазначає, що згідно з наказом командира військової частини А3488 від 22 листопада 2018 року позивача звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення. Саме цим наказом вирішені питання розрахунку з позивачем при її звільненні зі служби, визначено належне позивачу при звільненні грошове забезпечення. Вказане, на думку суду, свідчить, що саме відповідач є тією особою, яка порушила права позивача на своєчасний розрахунок при звільненні, визначений статтею 116 Кодексу законів про працю України. Відповідно й визначена статтею 117 цього Кодексу фінансова відповідальність має бути покладена саме на відповідача. Більш того, надані відповідачем докази підтверджують, що військова частина А3488 з 01 червня 2017 року зарахована на фінансова забезпечення до військової частини А0536, проте вони жодним чином не свідчать, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня по відношенню до військової частини А0536.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, третьої, восьмої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір за вимоги майнового характеру в розмірі 1610,49 грн (арк. спр. 27, 35).

Зважаючи, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд керуючись положеннями частини восьмої статті 139 КАС України вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору повністю.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини А3488 (місцезнаходження: 93412, Луганська область, Попаснянський район, селище міського типу Мирна Долина, військове містечко № 1, код за ЄДРПОУ 26616307) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А3488 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 листопада 2018 року по 22 липня 2021 року в сумі 3000,00 грн (три тисячі гривень).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А3488 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1610,49 грн (одна тисяча шістсот десять гривень 49 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова