Рішення № 103141613, 02.02.2022, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2022 р. справа № 300/6771/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скільського І.І., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

02.11.2021 ОСОБА_1 , через уповноваженого представника адвоката Дяківа Д.І., звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області про визнання бездіяльності протиправною щодо видачі паспорта громадянина України та зобов`язання документувати позивача паспортом громадянина України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що органом ДМС, після протиправного вилучення та знищення паспорта громадянина України, що підтверджується судовим рішення, відмовлено у документуванні позивача паспортом громадянина України. Зазначив, що він являється громадянином України з 1996 року, жоден орган його громадянство не припиняв та підстави для припинення громадянства України відсутні. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та просить зобов`язати його документувати паспортом громадянина України.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.11.2021 у даній справі відкрито провадження та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 17.01.2022. Представником відповідача зазначено, що оскільки факт постійного поживання на території України на момент проголошення незалежності України не підтверджено, відсутні підстави вважати позивача громадянином України, відповідно до статті 3 Закону України «Про громадянство України». Вказані обставини підтверджуються висновком Новоархангельського РВ УМВС від 08.05.2001 по результатам перевірки обгрунтованості видачі гр. ОСОБА_1 паспорта громадянина України, а тому паспорт громадянина України на ім`я позивача 07.12.1996 виданий безпідставно та всупереч вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим позивачу слід звернутися до територіального підрозділу ДМС із заявою щодо встановлення належності до громадянства України. Зазначив, що заява позивача про документування його паспортом громадянина України не є заявою встановленого зразка, яка повинна подаватися позивачем особисто, а відтак така заява не може бути розглянута як заява про надання адміністративної послуги. Таким чином підстави для задоволення позову відсутні.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 07.12.1996 року Новоархангельським РВ УМВС в Кіровоградській області був виданий паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 .

03 липня 2018 року позивач звернувся із заявою для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, однак органом ДМС не було ідентифіковано особу та перевірено факт належності його до громадянства України, у зв`язку з чим вилучено паспорт громадянина України з посиланням на п.107 Порядку №302, після чого такий паспорт був знищений.

Судом також встановлено, що підставою вилучення паспорта громадянина України зазначено висновок про результати перевірки обґрунтованості видачі громадянину ОСОБА_1 паспорта громадянина України працівниками Новоархангельського РВ УМВС від 08.05.2001, яким встановлено, що позивач за обліками Торговицької сільської ради прописаним-виписаним не значиться та фактично не проживав, по домовій книзі гуртожитку ПОП «Лан» ( АДРЕСА_1 ) також прописаним-виписаним не значиться. Порушивши вимоги ст.2 Закону України «Про громадянство України» та п.10 розділу ІІ наказу МВС України №316-94, колишній начальник паспортного підрозділу Новоархангельського РВ УМВС ОСОБА_2 прийняла документи на обмін паспорта, не провівши достатньої перевірки, чи дійсно ОСОБА_1 прописаний в смт. Новоархангельську та в с. Торговиці, підписала заяву й безпідставно видала паспорт.

У висновку зазначено, що з метою вилучення паспортів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 як виданих безпідставно направити ініціатору запита повідомлення про результати перевірки відносно видачі паспортів ОСОБА_1 .

Вважаючи вказані дії протиправними ОСОБА_1 звернуся до Київського окружного адміністративного суду, рішенням якого 11.06.2019 року у справі №320/259/19 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії Куликівського районного сектору Управління ДМС в Чернігівській області щодо вилучення у ОСОБА_1 паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Новоархангельським РВ УМВС України в Кіровоградській області 07.12.1996. У решті позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення залишено без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанції.

17.09.2021 року позивачем, засобами поштового зв`язку, направлено до Новоархангельського районного сектору Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області заяву про документування його паспортом громадянина України, однак відповіді на вказану заяву ним не отримано.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, позивач, з метою захисту прав та інтересів, звернувся із позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Згідно зі ст.4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначаються Законом України від 18 січня 2001 року №2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон №2235-III).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону №2235-III, громадянство України набувається, серед іншого, за територіальним походженням.

Порядок набуття громадянства України за територіальним походженням встановлений статтею 8 цього Закону.

Згідно з нормами наведеної статті (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 07.12.1996 року Новоархангельським РВ УМВС в Кіровоградській області був виданий паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 .

Отже, відтоді позивач став громадянами України та набув усіх прав, свобод та обов`язків громадянина України, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 25 Конституції України визначено, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Згідно зі статтею 1 Закону №2235-III:

громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках;

громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 3 Закону №2235-III, законодавство України про громадянство ґрунтується, зокрема, на таких принципах: запобігання виникненню випадків безгромадянства; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Стаття 17 Закону №2235-III, встановлює підстави припинення громадянства України. Громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Згідно статті 18 Закону №2235-III, громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України.

Відповідно до статті 19 Закону №2235-III, підставами для втрати громадянства України є: 1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття;

2) набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов`язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.

Водночас статтею 21 Закону №2235-III передбачено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Таким чином, закон розмежовує «припинення громадянства України» (статті 17-20 Закону №2235-III) та «скасування рішень про набуття громадянства України» (ст. 21 Закону №2235-III).

У будь-якому разі скасування рішення про набуття громадянства України має наслідком втрату громадянства України, тобто спричиняє істотні негативні наслідки для прав та свобод людини, оскільки позбавляє її правового та соціального зв`язку з державою та переводить у статус «особи без громадянства», що набуває особливого значення в тих випадках, коли особа відмовилася від громадянства іншої держави задля набуття громадянства України.

Наведе підкреслює значущість питань, пов`язаних із скасуванням рішень про набуття громадянства України, та покладає на уповноважені органи міграційної служби обов`язок діяти при їх вирішенні лише на підставі та у спосіб, що визначені законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

З аналізу наведених норм суд доходить висновку, що рішення про оформлення набуття громадянства України може бути скасоване за рішення територіального органу ДМС з підстав, передбачених статтею 21 Закону №2235-III, лише в разі встановлення факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Тобто, що особа усвідомлює, що надає органу ДМС неправдиві відомості або сфальшовані документи, і умисно вчиняє такі дії з метою неправомірного набуття громадянства України.

Подібна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 820/750/17.

Проте жодних доказів на підтвердження виходу позивача з громадянства України, втрати ним громадянства України, винесення компетентним органом рішення про припинення чи скасування рішення про набуття громадянства позивачем, відповідачем не подано.

Таким чином посилання представника відповідача на відсутність правових підстав вважати позивача громадянином України є безпідставними.

Як встановлено судом 03.07.2018 року позивач звернувся із заявою для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон надавши при цьому паспорт громадянина України, однак працівниками органом ДМС даний паспорт було вилучено, після чого знищено.

Підставою вилучення паспорту громадянина України зазначено висновок про результати перевірки обґрунтованості видачі громадянину ОСОБА_1 паспорта громадянина України працівниками Новоархангельського РВ УМВС від 08.05.2001.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 року у справі №320/259/19, яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, встановлено, що порушивши вимоги ст.2 Закону України «Про громадянство України» та п. 10 розділу ІІ наказу МВС України №316-94, колишній начальник паспортного підрозділу Новоархангельського РВ УМВС ОСОБА_2 прийняла документи на обмін паспорта, не провівши достатньої перевірки, чи дійсно ОСОБА_1 прописаний в смт. Новоархангельську та в с. Торговиці, підписала заяву й безпідставно видала паспорт.

У висновку зазначено, що з метою вилучення паспортів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 як виданих безпідставно направити ініціатору запита повідомлення про результати перевірки відносно видачі паспортів ОСОБА_1 .

При цьому судами встановлено, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 жодним документом не визнавався недійсним або виданим з порушенням вимог законодавства, а вилучення паспорта громадянина України як такого, що виданий безпідставно, не передбачено вимогами чинного законодавства.

Враховуючи вищенаведене, суди дійшли висновку про протиправність дій відповідача щодо вилучення у позивача паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Новоархангельським РВ УМВС України в Кіровоградській області 07.12.1996.

Щодо зобов`язання орган ДМС повернення позивачу паспорта громадянина України судом було відмовлено у задоволенні даної позовної вимоги, оскільки згідно бази «Недійсні документи» ЄІАС УМП ДМС України паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 07.12.1996 Новоархангельським РВ УМВС України в Кіровоградській області, значиться як знищений (акт від 01.09.2018 № 802).

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням викладено та встановлених судом обставин даної справи, у ОСОБА_1 протиправно вилучено паспорт громадянина України та в подальшому знищено, у зв`язку з чим право позивача на отримання паспорта України є порушеним.

Слід також зазначити, що судом не здобуто жодних достовірних, належних і допустимих доказів, які б свідчили про підроблення чи подання неправдивих відомостей під час оформлення документу про набуття громадянства України, а посилання відповідача на висновок про результати перевірки обґрунтованості видачі позивачу паспорта від 08.05.2001, як підставу неможливості отримання позивачем паспорта громадянина України та втрату ним громадянства України, є безпідставними, оскільки таким обставинам вже надана оцінка у вищезазначених судових рішеннях.

При вирішенні справи суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд).

У справі «Рисовський проти України», № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Суд вважає, що за обставин, коли позивач у визначеному законодавством порядку набув громадянство України, при цьому такого статусу не втратив, але в подальшому на підставі висновку від 08.05.2001 позбавлення його паспорта громадянина України з мотивів не підтвердження інформації, та ймовірної (не доведеної) помилки, недбалості або ж навіть зловживань з боку офіційних посадових осіб, то негативні наслідки у даному випадку не можуть перекладатися на особу (позивача у справі) та виправлятися за рахунок порушення їх прав, свобод та інтересів.

Крім того, згідно з практикою ЄСПЛ, навіть якщо втручання в права за Конвенцією та Протоколами до неї може бути законним і мати легітимну мету, воно, однак, може не бути «необхідним в демократичному суспільстві». Іншими словами, втручання в права може бути непропорційним легітимній меті, яка переслідувалася при здійсненні такого втручання.

У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що тест «необхідності в демократичному суспільстві» вимагає, щоб застосований засіб переслідував легітимну мету та щоб втручання в право не було більше тієї міри, яка необхідна для її досягнення. Цей тест, що, як правило, називається тестом пропорційності вимагає, щоб обмежувальний засіб був належним (відповідним) для виконання передбачених захисних функцій (див. рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2006 року у справі «Бартік проти Росії», заява № 55565/00, пункт 46).

Класичне формулювання «необхідності в демократичному суспільстві» ЄСПЛ надав у справі «Silver проти Сполученого Королівства» (1983):

« 97. У низці справ Суд зазначив своє розуміння фрази «необхідне у демократичному суспільстві». При цьому варто підсумовувати певні принципи:

(а) Прикметник «необхідне» не є синонімом «незамінне», як і не має гнучкості таких виразів, як «допустиме», «звичайне», «розумне» або «бажане»;

(b) Договірні держави користуються певною, але не необмеженою, свободою розсуду в питанні застосування обмежень, але саме Суд виносить остаточне рішення, чи є вони сумісними з Конвенцією;

(c) фраза «необхідне у демократичному суспільстві» означає, що для того, щоб бути сумісним з Конвенцією, втручання повинно, зокрема, відповідати «нагальній суспільній потребі» і бути «пропорційним законній меті»;

(d) положення статей Конвенції, які передбачають виключення з гарантованого права, повинні тлумачитися вузько».

Питання «необхідності в демократичному суспільстві» і «пропорційності» втручання є фактично синонімічними. Пропорційність втручання означає забезпечення державою (її судовими органами) справедливого балансу між, з одного боку, правами особи за Конвенцією, та, з іншого боку, з інтересами суспільства у цілому. Таким чином, будь-яке непропорційне втручання в права особи (незабезпечення справедливого балансу) не буде вважатись «необхідним у демократичному суспільстві».

Прикладами визнання ЄСПЛ порушення гарантованих Конвенцію прав особи з мотивів недотримання принципу пропорційності є справи «Савіни проти України» (№39948, рішення від 18 грудня 2008 року), «Швидка проти України» (№17888/12, рішення від 30 жовтня 2014 року), «Солтисяк проти Росії» (№4663/05, рішення від 10 лютого 2011 року), «Йорданова та інші проти Болгарії» (№25446/06, рішення від 24 квітня 2012 року), тощо.

Таким чином суд вважає, що відповідач, крім іншого, не дотримався одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме принципу пропорційності, який вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень.

Так, суд враховує, що з часу прийняття рішення про набуття позивачами громадянства України минуло понад 22 роки, даного громадянства його ніхто не позбавляв, не припиняв та не скасовував, а позивач тривалий час проживав в Україні.

З огляду на це, невидача позивачу паспорта громадянина України, на думку суду, не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки відсутність можливості його отримання має істотні негативні наслідки для позивача, порушує стійкий правовий і соціальний зв`язок позивача з державою, набутий впродовж багатьох років проживання в Україні.

Щодо позовної вимоги про визнання бездіяльності протиправною щодо видачі паспорта громадянина України суд зазначає, що відповідно до пункту 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (далі - Порядок №302) оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються, зокрема особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

Згідно пункту 13 Порядку №302 для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС.

Пунктом 20 Порядку №302 встановлено, що документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються особою або її законним представником/уповноваженою особою (далі - заявники) територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС, уповноваженому суб`єкту за місцем звернення особи.

У відповідності до пункту 23 Порядку №302 керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС визначає працівників, які здійснюють функції з прийняття документів, оформлення заяв-анкет та видачі паспорта, і працівників, які здійснюють функції з оформлення паспорта (розгляд заяви-анкети, ідентифікація особи та прийняття рішення). Керівник уповноваженого суб`єкта визначає осіб, які в межах повноважень, встановлених законодавством, отримують доступ до інформаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, власником або розпорядником яких є ДМС, є матеріально відповідальними особами та здійснюють функції з прийняття документів, оформлення заяв-анкет і видачі паспорта.

Згідно пункту 24 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.

Відповідно до пунктів 26-27 Після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта друкує її та надає заявнику для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей. Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування.

Після перевірки заявник власним підписом підтверджує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу.

Таким чином для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видачі паспорта заявнику потрібно особисто або через законного представника звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.

З огляду на те, що паспорт позивача є знищено органами ДМС, тобто таким, що фактично втрачено позивачем, з незалежних від нього причин, позивачу потрібно у відповідності до вимог вказаного Порядку №302 звернутися для оформлення та видачі паспорта громадянина України.

В ході судового розгляду встановлено, що позивачем 17.09.2021 року направлено на адресу Новоархангельського районного сектору Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області заяву не встановленої Порядком №302 форми, про документування його паспортом громадянина України та без подання відповідних документів. Доказів належного звернення до органу ДМС позивачем не надано, у зв`язку з чим бездіяльності відповідача щодо видачі паспорта громадянина України у спірних правовідносинах судом не встановлено.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання документувати позивача паспортом громадянина України суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Разом з тим відповідно до ст.ст. 5, 9 КАС України спосіб захисту порушених прав, свобод та інтересів особа обирає самостійно, звертаючись до суду з позовом та формулюючи зміст позовних вимог.

Обов`язок суду у разі задоволення позову найперше полягає у перевірці того, чи не суперечить обраний позивачем спосіб захисту вимогам закону та чи забезпечує він ефективний захист порушених прав, свобод та інтересів позивача (ст. 245 КАС України).

З огляду на порушене право позивача на можливість отримання паспорта громадянина України та з метою належного захисту такого права суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання органів Державної міграційної служби, за відповідною заявою ОСОБА_1 , вчинити дії щодо оформлення та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України.

У відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а позивач відповідно до квитанції №42915 від 02.11.2021 року сплатив судовий збір в розмірі 726,40 грн., слід за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області на користь позивача стягнути пропорційно до розміру задоволених позовних вимог судові витрати в розмірі 363,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 242-246, 255, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати органи Державної міграційної служби, за відповідною заявою ОСОБА_1 , вчинити дії щодо оформлення та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 сплачені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 363 (триста шістдесят три) гривні 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ;

відповідач: Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області, код ЄДРПОУ – 37795939, адреса: вул. Єгорова, 25А, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 725015.

Суддя /підпис/ Скільський І.І.