Рішення № 103141580, 01.02.2022, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2022 р. справа № 300/5363/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1241 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини А1241 Національної гвардії України (далі – відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2013 року по 2019 рік та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2013 року по 2019 рік.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за період проходження служби у Військовій частині А1241 Національної гвардії України з 2013 року по 2019 рік позивачу не надавалась щорічна додаткова відпустка за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. Відповідно до абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі не використання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм має бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Таким чином, позивач вважає, що має право на отримання грошової компенсації.

Ухвалою Іванно-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 даний позов залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків (а. с. 27-28).

У зв`язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.10.2021 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а. с. 45-46).

Відповідачем 27.10.2021 подано відзив на позовну заяву, у якому він проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у їх задоволенні. Зокрема, зазначає, що позивач особисто під час звільнення не скористався своїм правом на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №702, а відтак, в діях військової частини 1241 відсутні ознаки протиправності.

Позивачем 29.10.2021 подано відповідь на відзив, у якому не погодився з позицією відповідача, викладеній у відзиві, та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановив наступне.

ОСОБА_1 звільнений наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 13.06.2019 за №46 о/с з військової служби в запас у зв`язку із закінченням строку контракту.

Відповідно до копії витягу з наказу командира військової частини 1241 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 20.06.2019 №143 ОСОБА_1 з 20.06.2019 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлений для взяття на військовий облік до Івано-Франківського МВК (а.с. 8).

На звернення позивача щодо використання ним щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за час проходження військової служби на відповідних посадах за період з 2014 по 2019 рік повідомлено, що грошову компенсацію за невикористані дні відпусток виплачено згідно платіжного доручення від 18.02.2020 №241 (а. с. 12).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини четвертої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Як встановлено судом, позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині А1241 Національної гвардії України, у тому числі з 2013 по 2019 роки займав посади виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням.

Відповідно до пунктів 8, 14, 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, – тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Відповідно до абзацу 5 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Так, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Дійсно, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.202 №702 , що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.

Однак, відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якого військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Враховуючи те, що згідно з цією нормою військовослужбовець має право на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за його вибором, суд вважає, що і компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку здійснюється лише за однією підставою.

Тому суд, взявши до уваги аргументи відповідача, що позивачу вже було нараховано та виплачено компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2019 роки, що не заперечує позивач, дійшов висновку, що у випадку нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не може здійснюватися компенсація за невикористані дні відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за вказаний вище період (2014-2019) (а. с. 8, 12, 17).

Тобто, враховуючи усе наведене вище, суд вважає, що позивач має право на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702, за 2013 рік.

Таким чином, обґрунтованими є вимоги позивача в частині виплати йому компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2013 рік.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині позовних вимог, що стосується нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно до частини 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2013 рік. В частині позовних вимог про нарахування та виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно до частини 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2014-2019 суд вважає за доцільне відмовити.

За правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому згідно зі статтею 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати стягненню не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код – НОМЕР_1 ) до військової частини 1241 Національної Гвардії України (вулиця Чорновола, 161, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ – 14323422) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 1241 Національної Гвардії України (вулиця Чорновола, 161, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ – 14323422) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2013 рік.

Зобов`язати військову частину 1241 Національної Гвардії України (вулиця Чорновола, 161, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ – 14323422) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код – НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2013 рік.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Кафарський В.В.

Рішення складене в повному обсязі 01 лютого 2022 р.