Ухвала суду № 103140697, 17.01.2022, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

про залишення позовної заяви без розгляду

17 січня 2022 рокум. Ужгород№ 260/5860/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Іванчулинця Д.В.,

при секретарі судового засідання – Костелей І.Ф.,

за участю сторін та осіб, які беруть участь у розгляді справи:

позивача – Копинець Я.Ю.,

представника відповідачів 1, 2 – Олашин О.М.,

представник третьої особи - у підготовче судове засідання не з`явився,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Міністерства внутрішніх справ в Закарпатській область (вул. Ф.Ракоці, буд. 13, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000), Головного управління Національної поліції у Закарпатській області (вул. Ф.Ракоці, буд. 13, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000), третя особа – Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольца, буд. 10, м. Київ, 01601) про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України 17 січня 2022 року було проголошено вступну та резолютивну частини Ухвали. Повний текст Ухвали виготовлено та підписано 24 січня 2022 року.

01 листопада 2021 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом Управління Міністерства внутрішніх справ в Закарпатській область (далі – відповідач 1), Головного управління Національної поліції у Закарпатській області (далі – відповідач 2), третя особа – Міністерство внутрішніх справ України (далі – третя особа), яким просить суд:

1) прийняти (поновити) ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора поліції підрозділу громадської безпеки Виноградівського відділення поліції Берегівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

2) включити вимушений прогул по причині звільнення до стажу роботи, та зробити відповідний запис в трудовій книжці.

08 листопада 2021 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було залишено дану позовну заяву без руху.

08 грудня 2021 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження.

23 грудня 2021 року на адресу суду надійшов від відповідач відзив на позовну заяву, згідно змісту якого останній заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в задоволені позову повністю.

14 січня 2022 року представником відповідачів 1 та 2 у підготовчому судовому засіданні було подано суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропущенням строку звернення позивачем до суду.

Позивач у підготовчому судовому засіданні заперечував проти заявлено клопотання та просив суд відмовити в його задоволенні.

Представник відповідачів 1 та 2 у підготовчому судовому засіданні підтримала заявлене клопотання з мотивів наведених у письмовому клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду.

Представником третьої особи було надіслано на адресу суду клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, однак в суду відсутня була можливість розглянути відповідне, оскільки надійшло на адресу суду 13 січня 2022 року, а засідання було призначено на 14 січня 2022 року, та у зв`язку з відсутністю інтернет-з`єднання та проведенням дезінфекції приміщення суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 01 листопада 2021 року позивач звернувся до суду з даний позовом про поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів та КП «Діловодство спеціалізованого суду», 23 листопада 2015 року наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області за № 37 о/с позивача було звільнено із служби в міліції.

15 лютого 2016 року, ОСОБА_1 (далі- позивач) звернувся до Виноградівського районного суду Закарпатської області з позовом до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області (далі – ГУ Національної поліції у Закарпатській області, відповідач-1), яким просить: 1) постановити рішення, яким визнати наказ УМВС України в Закарпатській області № 37 о/с від 23.11.2015 року незаконним, поновити ОСОБА_1 на роботі в ОВС УМВС України в Закарпатській області; 2) допустити негайне виконання рішення суду; 3) стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. на користь ОСОБА_1 ; 4) стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області матеріальну шкоду у вигляді виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 03.02.2016 року адміністративну справу за № 299/123/16-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу передано до Закарпатського окружного адміністративного суду.

16 лютого 2016 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду справу за № 299/123/16-а прийнято до провадження суду.

Ухвалою суду від 23 березня 2016 року (протокольною, занесеною до журналу судового засідання) залучено до участі у справ у якості відповідача 2 – Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (далі - УМВС України в Закарпатській області, відповідач-2).

27 травня 2016 року постановою Закарпатського окружного адміністративного суду, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди було відмовлено.

28 вересня 2016 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду, апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 299/123/16-а від 27 травня 2016 року – скасовано та прийнято нову, якою адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано накази, яким звільнено зі служби в міліції позивача, а в решті позовних вимог відмолено.

14 лютого 2018 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року у справі за № 299/123/16-а залишено без змін, а касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України – без задоволення.

23 лютого 2021 року позивач звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду (колишнього Львівського апеляційного адміністративного суду) із заявою про роз`яснення судового рішення, а саме постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року у справі № 299/123/16-а.

07 квітня 2021 року ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення постанови суду.

29 липня 2021 року Восьмий апеляційний адміністративний суду листом за № 10-09/666/21/05 на лист ОСОБА_1 від 01 липня 2021 року, який надійшов на адресу суду 15 липня 2021 року надіслав відповідь, що заява останнього про роз`яснення постанови суду була розглянута 07 квітня 2021 року.

Клопотання про поновлення строку звернення до суду та причини пропуску такого строку позивач обґрунтовує тим, що він не мав можливості звернутися до суду раніше, оскільки очікував роз`яснення судового рішення, копію ухвали про відмову у роз`яснені такого від одержав лише 08 жовтня 2021 року.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Отже, кожній особі гарантується право на звернення до суду.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях зазначив, що "пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків... У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді... Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб" (пункт 35 рішення від 12.03.2009 за заявою № 20347/03 у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України", пункт 50 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 59 рішення від 13.07.1995 за заявою № 18139/91 у справі "Толстой Милославський проти Об`єднаного Королівства'').

Крім того, у пункті 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" зазначено, що "Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу".

Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Аналогічна норма містилася у статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на дату звернення позивача до суду).

Верховний Суд в аналогічних справах № 826/15798/16 (адміністративне провадження № К/9901/46342/18) (постанова від 31.05.2018), № 826/26727/15 (адміністративне провадження № К/9901/44429/18) (постанова від 03.05.2018), 826/8153/16 (адміністративне провадження № К/9901/37460/18) (постанова від 03.05.2018), 826/3994/16 (адміністративне провадження № К/9901/44750/18) (постанова від 25.04.2018) зазначив: "Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах".

Більш того, Верховний Суд в аналогічній справі № 826/2158/17 (адміністративне провадження № К/9901/3789/17) (постанова від 12.06.2018) вказав: "Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків".

Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється і шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналогічна норма містилася у статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на дату звернення позивача до суду).

Частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Як вбачається із позовної заяви позивач просить суд поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Отже, в даній справі чинним законодавством України встановлено місячний строк на звернення до суду у справах з приводу прийняття, проходження та звільнення громадян з публічної служби.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суд у постанові від 30.09.2021 у справі № 320/3307/21 зазначив: "Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень... ...Надаючи оцінку зазначеним позивачем підставам пропуску строку на предмет їх поважності, суди зазначили, що вони не свідчать по об`єктивну неможливість реалізації позивачем свого права звернення до суду у передбачений КАС України строк.

Так, питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто це залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно., незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть, визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього, має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку...... Наведене вище вказує на те, що обставини пропуску строку на звернення до суду, наведені позивачем у суді першої інстанції, та про які йшлося в апеляційній та касаційній скарзі, належним чином оцінені судами та правильно визнані неповажними, оскільки вони не відповідають вказаним вище критеріям в їх сукупності...

...Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви, оскільки пропущено шестимісячний строк звернення до суду і поважних причин такого пропуску позивачем не повідомлено. Не наведено про наявність таких і в апеляційній та касаційній скаргах".

У справі № 260/5860/21, що розглядається, позивачем – ОСОБА_1 у клопотанні про поновлення строку на звернення до суду не наведено жодних обставин, які дійсно є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, а також не було надано жодного належного доказу існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У відповідності до вимог пункту 1 частини другої статті 183 КАС України встановлено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема про залишення позовної заяви без розгляду.

Згідно статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Отже, враховуючи висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суд, викладені у постанові від 30.09.2021 у справі № 320/3307/21, враховуючи доводи представника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області та Головного управління Національної поліції у Закарпатській області викладені у письмовому клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду, клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, суд приходить висновку про те, що клопотання представника відповідачів 1 та 2 підлягає задоволенню, а позовна заява залишенню без розгляду.

Керуючись статтями 183, 205, 240, 243, 248, 256, 294 КАС України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Міністерства внутрішніх справ в Закарпатській область (вул. Ф.Ракоці, буд. 13, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000), Головного управління Національної поліції у Закарпатській області (вул. Ф.Ракоці, буд. 13, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000), третя особа – Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольца, буд. 10, м. Київ, 01601) про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець