Ухвала суду № 103140601, 19.01.2022, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

про закриття провадження у справі

19 січня 2022 рокум. Ужгород№ 260/3763/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Калинич Я.М.

при секретарі судового засідання - Ковач Є.М.

за участю:

представник позивача: Сідун О.С.,

представник відповідача: не з`явився,

представник третьої особи: Студеняк О.С.,

розглянувши у підготовчому засіданні клопотання Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 про закриття провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення IV сесії VIII скликання Ужгородської міської ради від 30 березня 2021 року (витяг з рішення №144) про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:50:001:0376) площею 0,0440 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та передання її у власність.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 04 листопада 2021 року замінено неналежного відповідача Виконавчий комітет Ужгородської міської ради на належного - Ужгородську міську раду.

Ухвалою суду від 15 грудня 2021 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 .

23 листопада 2021 року в підготовчому засіданні представником відповідача було подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

11 січня 2022 року до суду від третьої особи надійшло клопотання про закриття провадження у справі. Клопотання мотивує тим, що зі змісту позовних вимог ОСОБА_2 вбачається, що рішенням ІV сесії Ужгородської міської ради VІІІ скликання від 30.03.2021 року за №144 порушено її право на користування землею загального користування, шляхом реалізації права проходу та проїзду по ній. Третя особа переконана, що спір не стосується прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а є приватноправовим, оскільки безпосередньо стосується не рішення органу місцевого самоврядування, пов`язаного з реалізацією компетенції такого органу у сфері управління, а права користування ОСОБА_2 земельною ділянкою, а тому провадження у справі слід закрити.

У підготовчому засіданні представник позивача заперечила проти закриття провадження у справі.

Відповідач явку свого представника в підготовче засідання не забезпечив, проте в матеріалах справи міститься клопотання від такої про розгляд справи без її участі. Клопотання про закриття провадження у справі підтримує.

Представник третьої особи в підготовчому засіданні підтримала клопотання про закриття провадження у справі та просила таке задовольнити.

Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 2 абзацу 2 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно статті 4 частини 1 пункт 7 КАС України під суб`єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Так, згідно з статтею 19 частиною 1 пунктом 1 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Судом встановлено, що позивачем оскаржується рішення Ужгородської міської ради від 30.03.2021 року за №144 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 (кадастровий номер 2110100000:50:001:0376) площею 0,0440 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 та передачу їй у власність у зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка є землею загального користування і не може відводитись у власність.

Частиною першою статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.

Згідно до статті 83 Земельного Кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Частиною 3 вищезазначеної статті Земельного кодексу визначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

За змістом частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, установленому законом.

Згідно із частинами другою та третьою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

З аналізу положень указаних норм законодавства вбачається, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Згідно з положеннями Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року по справі № 308/7411/17.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові Пленуму «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 р. №3 зазначив, що земельні відносини, суб`єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об`єктами — землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їхніх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (ст. 1 ЦК, ст. 2, 5 Земельного кодексу України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними ст. 16, 21, 393 ЦК, ст. 152 ЗК (зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина перша статті 4 КАС).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. При цьому необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову) передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

З установлених судом фактичних обставин справи вбачається, що спір виник щодо правомірності рішення Ужгородської міської ради, оскільки таке створює проблеми для вільного проходу та проїзду позивачу, закриває їй доступ до дороги загального користування, яка зазначена в детальному плані. Отже, позивач переконана, що рішенням Ужгородської міської ради порушено право користування землею загального користування, шляхом реалізації права проходу та проїзду по ній, тобто порушено суб`єктивне право позивача.

Те, що суб`єкт владних повноважень приймав участь у спірних правовідносинах шляхом прийняття рішень, вчинення дій, те що вказаний орган є стороною у справі автоматично не означає, що спір є публічно-правовим і повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Визначальним є той фактор, яким саме чином впливає на права, свободи та інтереси (якими є наслідки) протиправної поведінки, прийнятих рішень для позивача.

А відтак, правовідносини у даній справі не відносяться до юрисдикції адміністративного суду, оскільки існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Отже, позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею чи вирішення інших питань щодо неї, не може бути розглянуто за правилами КАС України.

Таким чином, виник спір про цивільне право, і подальше оспорювання права користування спірною земельною ділянкою не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права користування земельною ділянкою.

Отже, суд приходить до висновку про те, що в разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельної ділянки у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою земельної ділянки, яка перебуває у користуванні і щодо якої є спір, з огляду на суб`єктний склад сторін має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 та 13 червня 2018 року у справах № 826/13628/16 та 522/5668/17, а також від 20.03.2019 року у справі №320/3496/17.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин слід закрити провадження у справі, роз`яснивши позивачу, що даний спір підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства України.

Керуючись ст. 238, ч. 3 ст. 243, 256, 294, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Клопотання Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 про закриття провадження по справі - задовольнити.

2. Провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення - закрити.

3. Роз`яснити позивачеві, що даний спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства України.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Згідно зі ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 24 січня 2022 року.

СуддяЯ. М. Калинич