Рішення № 103139502, 25.01.2022, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 року ЛуцькСправа № 140/14311/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо невидачі подання на повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 12841,70 грн. з операції купівлі-продажу нерухомого майна вперше; зобов`язання сформувати та видати позивачу подання до Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 12841,70 грн., сплаченого з операції купівлі-продажу нерухомого майна згідно квитанції від 17.12.2020 №0.0.1946179879.1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.12.2020 позивачем було вперше придбано житло, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 17.12.2020 нотаріально посвідченого і зареєстрованого в реєстрі за 1379. При цьому, перед нотаріальними посвідченням вказаного договору позивач сплатила збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 12841,70 грн (1 % від операції купівлі-продажу нерухомого майна). Позивач вважає, що вона не є платником збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в розумінні пункту 9 статті 1 Закону України від 26.06.1997 №400/97-ВР «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №400/97-ВР), оскільки придбала житло вперше, а тому сплачений збір підлягає поверненню. Як зазначила позивач, вона зверталася до відповідача із заявою про повернення безпідставно сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, проте листом від 15.11.2021 відповідач по суті відмовив їй у задоволенні заяви. На думку позивача, така відмова є протиправною та зачіпає її майнові інтереси.

Ухвалою суду від 29.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі – третя особа) та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечує проти позову, посилаючись на те, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували твердження позивача про придбання житла нею вперше чи перебування у черзі на одержання житла, не надано. Крім того, Пенсійний фонд України та його органи у зв`язку із відсутністю в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та доступу до неї не може встановити факт придбання майна вперше. Враховуючи відсутність доказів про придбання позивачем житла вперше чи перебування у черзі на одержання житла, підстав для повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі-продажу, що становить 12841,70 грн. згідно квитанції від 17.12.2020, немає.

У поясненнях щодо позову третя особа зазначила, що органом, що контролює справляння надходжень бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна» покладено на Пенсійний фонд України.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 17.12.2020 між ПАТ «Компанія з управління активами «Карпати-Іневест» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 1284169,07 грн. Згідно з пунктом 5.12 договору збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, оплата якого передбачена Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» сплачено покупцем в загальній сумі 12841,70 грн. 17.12.2021. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Гаврилюк А. Ю. та зареєстрований в реєстрі за №1379.

Факт сплати ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 12841,70 грн. підтверджується також копією квитанції від 17.12.2020 №0.0.1946179879.1.

01.11.2021 представник позивача – адвокат Нівчик А. М. звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою, в якій просив сформувати та видати ОСОБА_1 подання до Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 12841,70 грн., сплаченого з операції купівлі-продажу нерухомого майна згідно квитанції від 17.12.2020 №0.0.1946179879.1.

Листом від 15.11.2021 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав видати подання на повернення сплаченого збору, оскільки позивачем не надано усіх передбачених Порядком 1740 документів, що підтверджують придбання майна вперше, а саме: відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід`ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесення зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даних про використання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств земельного фонду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначено Законом України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 №400/97-ВР (далі - Закон №400/97-ВР).

Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом №400/97-ВР також врегульовано Порядком сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі - Порядок №1740). Цей Порядок деталізує механізм сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Пунктом 9 статті 1 Закону №400/97-ВР встановлено, що платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 статті 2 Закону №400/97-ВР передбачено, що об`єктом оподаткування є, для платників збору, визначених пункту 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

На обов`язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору в таких розмірах: для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - 1 відсоток від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону (пункт 10 частини першої статті 4 Закону №400/97-ВР).

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №400/97-ВР платники збору, визначені пунктами 5-7, 9 і 10 статті 1 цього Закону, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачують на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.

У свою чергу, пунктом 2 Порядку №1740 уточнено, що збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачується платниками на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Казначейства).

Абзацами третім-четвертим пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР, як і пунктом 15-3 Порядку №1740, обумовлено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками цього збору за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.

Як визначено абзацом другим пункту 15-3 Порядку №1740, документом, що підтверджує сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.

Абзацом п`ятим пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР також передбачено, що нотаріуси щокварталу, до 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають до органів Пенсійного фонду України за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса звіт про укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна, включаючи інформацію про вартість такого майна та суму сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в порядку та за формою, визначеними Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм свідчить, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №819/1498/17, від 31.01.2018 у справі №819/1667/17, від 20.02.2018 у справі №819/1730/17, від 13.12.2018 у справі №813/969/17.

Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 01.11.2021 №282219100, копія якої містяться в матеріалах справи, вказує на те, що у ОСОБА_1 нерухоме майно (об`єкти житлової нерухомості), окрім зазначеної вище квартири, яка є об`єктом договору-купівлі продажу від 17.12.2020, відсутні.

Як було встановлено судом, фактичною підставою для відмови відповідачем видати позивачу подання про повернення сплачених коштів з операції купівлі-продажу нерухомого майна у заявленому розмірі стало ненадання останньою документів про придбання житла вперше.

У свою чергу, у постанові від 03.07.2018 у справі №819/33/17 Верховний Суд дійшов правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, а невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Враховуючи те, що саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у спірних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Цей правовий висновок підлягає застосуванню судом до спірних правовідносин відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Аналогічні висновки знайшли своє відображення і у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №819/1553/17, від 23.04.2019 у справі №802/1566/17-а, від 14.05.2019 у справі №813/1514/17.

У даному випадку будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження ОСОБА_1 про придбання нею житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за позивачем будь-якого іншого житла та свідчили б про відсутність права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано, а судом не встановлено.

Як визначено абзацом шостим пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР, інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на запит Пенсійного фонду України та його територіальних органів, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, нотаріусів, адвокатів надається у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Наведене вказує на те, що відповідач мав можливість безпосередньо перевірити факт придбання житла вперше чи наявність іншої зареєстрованої нерухомості за ОСОБА_1 . Тому безпідставними є доводи ГУ ПФУ у Волинській області про те, позивач не надала документів, які б підтверджували факт придбання житла вперше, адже відповідач не здобув доказів того, що у позивача у власності перебуває ще й інше майно, яке було придбане нею раніше - до укладення договору від 17.12.2020

Порядок повернення з державного бюджету коштів як помилково сплачених потребує дотримання певних умов та процедур.

Частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (далі - Порядок №787).

Пунктом 5 розділу І Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» визначено, що Пенсійний фонд України здійснює контроль за справлянням (стягненням) до бюджету надходжень, що обліковуються за кодом доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна».

Згідно із пунктом 6 розділу І Порядку №787 подання складає орган, який здійснює облік заборгованості в розрізі позичальників, за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання надається платником до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства разом із його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету. Заява про повернення коштів з бюджету складається платником в довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: причина повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку в паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону одержувача, реквізити рахунку одержувача коштів, сума платежу, що підлягає поверненню.

Відповідно до пункту 10 Порядку №787 заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов`язок щодо формування подання на повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Надалі з таким поданням позивач особисто звертатиметься до головного управління Казначейства разом із заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа, який підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Враховуючи вищезазначене, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, позов належить задовольнити шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу видати подання на повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна вперше; зобов`язання Головне управління ПФУ у Волинській області сформувати та видати позивачу подання про повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 12841,70 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 17.12.2020 №0.0.1946179879.1..

Крім того, відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України установлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано такі документи: договір про надання правової допомоги від 01.11.2021, укладеного між адвокатом Нівчиком А. М. та Заікіною Н. В., акт від 25.11.2021 до договору про надання правової допомоги від 01.11.2021, квитанцію до прибуткового касового ордера від 25.11.2021 №13.

За умовами договору про надання правової допомоги від 01.11.2021 гонорар адвоката по даному договору визначається згідно актів.

Вид, кількість затраченого часу та вартість послуг за договором про надання правової допомоги від 01.11.2021 визначено актом від 25.11.2021, згідно з яким позивачу були надані такі послуги: усна консультація з питань повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, сплаченого з операції купівлі-продажу нерухомого майна, (1 год.) – 750,00 грн.; підготовка та подання до ГУ ПФУ заяви від 01.11.2021 про повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна (захід досудового врегулювання спору) (2 год) – 1500,00 грн.; підготовка та подання позовної заяви до суду (5 год.) – 3750,00 грн.; формування та подання до суду заяви про видачу рішення та виконавчого листа, їх отримання (1 год) – 750,00 грн., загальна вартість наданих послуг становить – 6750,00 грн.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 25.11.2021 №13 позивач сплатила адвокату за надані послуги - 6750,00 грн.

За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев`ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 6750,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що дана справа є справою незначної складності; спірні правовідносини регулюється нормами Закону №400/97-ВР та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, не передбачають.

Відтак суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев`ятою статті 139 КАС України, вважає, що з огляду на зміст та характер наданих послуг, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та позивачу необхідно відшкодувати витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн., а решту витрат повинен понести позивач.

Крім того, звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 25.11.2021 №52.

З урахуванням наведеного, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у розмірі 2908,00 грн., з них: судовий збір - 908,00 грн.; витрати на правничу допомогу - 2000,00 грн.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 262 КАС України , суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови видати ОСОБА_1 подання на повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна вперше у розмірі 1 відсоток вартості, що становить 12841,70 грн.

Зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області сформувати та видати ОСОБА_1 подання про повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 12841,70 грн. (дванадцять тисяч вісімсот сорок одна грн. 70 коп.), сплаченого з операції купівлі-продажу нерухомого майна вперше згідно з квитанцією від 17 грудня 2020 року №0.0.1946179879.1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22-В, ідентифікаційний код 13358826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.) та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі грн. 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко