Рішення № 103139357, 13.01.2022, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 року ЛуцькСправа № 140/9255/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Волдінера Ф.А.,

при секретарі судового засідання Журомській І.М.,

за участі представника позивача Півня Г.В.,

представника відповідача Сахарчука А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – відповідач, ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 березня 2021 року № 0018280902.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, встановлено, що судовий розгляд справи необхідно проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позивачем 05.10.2021 подано до суду клопотання про виклик в судове засідання свідків, які можуть підтвердити обставини викладені в позовній заяві.

Ухвалою суду від 08.11.2021 постановлено судовий розгляд справи за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення проводити за правилами загального позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

ОСОБА_1 , з 17 грудня 2018 року зареєстрований фізичною особою підприємцем з основним видом діяльності - вантажний автомобільний транспорт, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.12.2018.

На період з 14.06.2020 до 14.06.2025 позивачу видано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), яка була зареєстрована 28.05.2020 року.

10.03.2021 за адресою здійснення господарської діяльності позивача було проведено фактичну перевірку співробітниками ГУ ДПС у Волинській області, за результатами якої складено акт, який не має дати складення та вихідного номера і яким встановлено порушення вимог статті 15 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

Оскільки жодних рішень по факту проведення податкової перевірки позивач не отримував, то 26 липня 2021 року звернувся з листом до ГУ ДПС ГУ ДПС у Волинській області, у якому просив повідомити чи приймалось щодо нього рішення за результатами вищевказаної перевірки.

У відповідь на звернення ГУ ДПС у Волинській області листом від 05.08.2021 повідомило наступне: «Головне управління ДПС у Волинській області на Ваш лист від 27.07.2021 року вх. № 16885/6 повідомляє, що на підставі акта перевірки від 11.03.2021 року № 03/2072/09-01/3615508290 було винесено податкове повідомлення-рішення від 30.03.2021 року № 0018280902 та надіслане Вам рекомендованим листом із повідомленням про вручення (додається), проте даний лист 04.05.2021 року було повернуто поштовим відділенням зв`язку № 16 по причині невручення - «за закінченням терміну зберігання».

Лист ГУ ДПС у Волинській області від 05.08.2021 позивач отримав засобами поштового зв`язку 18 серпня 2021 року. До листа додано податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2021 року № 0018280902, у якому вказано про те, що до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 500000 гривень.

Вважає вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, керуючись наступними обставинами та їх відповідним правовим обґрунтуванням.

Наказ Головного управління ДПС у Волинській області від 09.03.2021 № 835 «Про проведення фактичної перевірки» суперечить вимогам статті 81 Податкового Кодексу України, а саме: згідно наказу метою проведення перевірки є дотримання чинного законодавства щодо обігу підакцизних товарів, у той час як у позивача було проведено перевірку щодо зберігання пального; підстави для проведення перевірки, окрім посилань на відповідні нормативно-правові акти, визначені у Податковому кодексі України в наказі відсутні; не вказаний у наказі й період діяльності, який буде перевірятися.

Крім того, вказує, що у акті, складеному за результатами проведення перевірки відсутні дата та реєстраційний номер. У акті вказано лише про початок перевірки об 11 год. 56 хв. 10 березня 2021 року.

У той же час, в оскаржуваному податковому повідомленні рішенні вказано про те, що перевірка була проведена на підставі акта перевірки 03/2072/09-01/3615508290 від 11.03.2021. Стверджує, що такий документ для ознайомлення не надавався та його копія позивачу не вручалась і не надсилалась.

Крім того, у розділі IV акту «Висновок перевірки» відсутні конкретно зазначені порушення податкового законодавства, яких позивач, нібито, припустився, а містяться лише загальні посилання на статтю 15 спеціального закону.

Звертає увагу суду на ту обставину, що в акті перевірки відповідачем було встановлено лише факт придбання позивачем дизпалива у ТОВ «Брітіш Петроліум» та його доставку за адресою: АДРЕСА_1 .

Натомість, позивач не заперечує тієї обставини, що ним придбавалось дизпаливо у ТОВ «Брітіш Петроліум» згідно видаткових накладних № 1851 від 07 квітня 2020 року, № 2289 від 23 квітня 2020 року та № 2508 від 06 травня 2020 року та його доставку за адресою: АДРЕСА_1 , однак зберігання пального у цей час позивачем не проводилось, оскільки після його купівлі дизельне паливо безпосередньо заправлялось до паливних баків вантажних автомобілів з секції бензовозу за допомогою спеціального обладнання. Підтвердженням вказаних обставин є відомості обліку видачі дизпалива безпосередньо водіям від 07 квітня 2020 року, від 23 квітня 2020 року та від 06 травня 2020 року.

А відтак, дизпаливо, про яке йдеться в акті перевірки, не було у позивача на зберіганні, оскільки зазначене дизпаливо перебувало у паливних баках транспортних засобів, які були задіяні у перевезенні вантажів, що не є зберіганням палива у розумінні вимог чинного законодавства.

Вважає, що перевірку зберігання пального ГУ ДПС у Волинській області здійснено на підставі документів про його фактичне придбання, без реального встановлення факту такого зберігання та без визначення конкретного місця зберігання.

не містить відомостей про отримання ГУ ДПС в установленому законодавством порядку інформації про порушення мною, як суб`єктом господарювання, вимог податкового законодавства.

Крім того, вказує, що 07 травня 2021 року Ковельським міськрайонним судом ухвалено постанову у справі № 159/1829/21 за результатами розгляду матеріалів, які надійшли від Ковельського РУП ГУНП у Волинській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною 5 статті 164 КУпАП (порушення порядку провадження господарської діяльності).

Вказаною постановою встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що в період з 01.04.2020 по 14.06.2020 в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 зберігав пальне на акцизному складі, не зареєстрованому у системі електронного адміністрування реалізації пального та закрито провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

На підставі наведеного просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управлінням ДПС у Волинській області від 30 березня 2021 року №0018280902, яким до позивача, застосовано штрафні санкції на суму 500 000 гривень.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, що обґрунтовано таким.

Головним управлінням ДПС у Волинській області на підставі наказу Головного управління ДПС у Волинській області від 09.03.2021 №835 «Про проведення фактичної перевірки» та направлень на перевірку від 09.03.2021 №774 та №775 проведено фактичну перевірку місця зберігання пального ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами перевірки було встановлено порушення вимог статті 15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР. А саме, перевіркою реєстру акцизних накладних «Системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового» за період з 01.04.2020 по 14.06.2021 встановлено, що ОСОБА_1 придбавав дизпаливо (важкі дистиляти (газойлі)) згідно акцизних накладних №2003 від 07.04.2020 - 2516,38 літрів; №2540 від 23.04.2020 - 2505,79 літрів; №2816 від 06.05.2020 - 2490,63 літрів;

Доставка пального згідно з акцизними накладними та наданих в ході проведення перевірки видаткових накладних та ТТН здійснювалась на адресу місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому позивач зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки за адресою - АДРЕСА_1 , де розташовані два резервуари для зберігання пального типу єврокуб об`ємом 1 метр кубічний кожен, де зберігає пальне ОСОБА_1 . Проте згідно наданих письмових пояснень позивач зазначив, що фактично пальне відвантажувалося за адресою: АДРЕСА_1 , а у первинних документах постачальником ТзОВ «Брітіш Петроліум» допущено помилку.

Ліцензія на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) даним платником була отримана терміном з 14.06.2020 по 14.06.2025 реєстраційний №031704142020006980 на адресу АДРЕСА_1 .

По суті встановленого порушення винесено податкове повідомлення-рішення № 0018280902 від 30.03.2021 на суму 500000 грн.

На підтвердження проведення перевірки вказує, що здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. Тобто достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництва і обіг спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального).

Згідно пункту 86.5 статті 86 Податкового Кодексу України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 ПК України, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки.

Тобто позивач з актом перевірки №03/2072/09-01/ НОМЕР_1 від 11.03.2021 був ознайомлений, про що свідчить підпис позивача в даному акті, навпроти графи «З актом ознайомлений, один примірник акта отримав».

Згідно позиції Верховного Суду висловленій у постанові від 13.02.2018 №К/9901/8259/18, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій посилається на обставини та доводи викладені у позовній заяві.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у відзиві, та просить відмовити у його задоволенні.

В судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_2 , який дав наступні показання.

Працює водієм вантажного автомобіля МАН у ФОП ОСОБА_1 з листопада 2019 року. До квітня 2020 року автомобілі заправлялись лише на стаціонарних АЗС. За період квітень –травень 2020 додатково, окрім АЗС, було три заправки безпосередньо з бензовозу до паливного баку вантажного автомобіля, на території виробничої бази в АДРЕСА_2 . Під час таких заправок були присутні ОСОБА_1 , його батько, ОСОБА_3 та другий водій, який також заправлявся з бензовозу. Рівень палива вимірював ОСОБА_1 по позначках в баку. За отримане паливо свідок та інший водій розписувались у відомостях. З кінця літа 2020 на виробничій базі з`явились ємкості для зберігання палива, до того таких ємкостей не було.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , з 17 грудня 2018 року зареєстрований фізичною особою підприємцем з основним видом діяльності - вантажний автомобільний транспорт, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.12.2018.

28.05.2020 за ФОП ОСОБА_1 за номером НОМЕР_2 зареєстровано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) терміном дії з 28.05.2020 до 14.06.2025.

ФОП ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність за адресою: АДРЕСА_2 .

ГУ ДПС у Волинській області на підставі наказу Головного управління ДПС у Волинській області від 09.03.2021 №835 «Про проведення фактичної перевірки» та направлень на перевірку від 09.03.2021 №774 та №775 проведено фактичну перевірку місця зберігання пального ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

За результатами перевірки 11.03.2021 було складено акт № 03/2072/09-01/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення позивачем вимог статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (далі – Закон № № 481/95-ВР). Перевіркою реєстру акцизних накладних «Системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового» за період з 01.04.2020 по 14.06.2021 встановлено, що ОСОБА_1 придбавав дизпаливо (важкі дистиляти (газойлі)) згідно акцизних накладних №2003 від 07.04.2020 - 2516,38 літрів; №2540 від 23.04.2020 - 2505,79 літрів; №2816 від 06.05.2020 - 2490,63 літрів;

Також перевіркою встановлено, що доставка пального згідно з акцизними накладними та наданих в ході проведення перевірки видаткових накладних та ТТН здійснювалась на адресу місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому позивач зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки за адресою - АДРЕСА_1 , де розташовані два резервуари для зберігання пального типу єврокуб об`ємом 1 метр кубічний кожен, де зберігає пальне ОСОБА_1 . Проте згідно наданих письмових пояснень позивач зазначив, що фактично пальне відвантажувалося за адресою: АДРЕСА_2 , а у первинних документах постачальником ТзОВ «Брітіш Петроліум» допущено помилку.

По суті встановленого порушення та на підставі пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України (далі – ПК України) та статті 17 Закону № 481/95-ВР винесено податкове повідомлення-рішення № 0018280902 від 30.03.2021, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 500000 грн.

Наведені обставини не заперечуються учасниками справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Щодо доводів позивача про незаконність перевірки.

Судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 в адміністративній справі № 140/2818/21 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу від 09.03.2021 № 835 «Про проведення фактичної перевірки» в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 2018 року зареєстрований як фізична особа-підприємець з основним видом діяльності - вантажний автомобільний транспорт. 10.03.2021 за місцем його господарської діяльності проведено фактичної перевірку на підставі оскаржуваного наказу.

Вважає, що наказ відповідача про проведення фактичної перевірки є протиправним та таким, що суперечить вимогам ПК України, оскільки він не містить відомостей про отримання відповідачем в установленому законодавством порядку інформації про порушення ним вимог податкового законодавства. Всупереч вимогам статті 81 ПК України, направлення на проведення перевірки позивачу не пред`являлися та не направлялися. В наказі зазначено, що метою проведення перевірки є дотримання вимог чинного законодавства щодо обігу підакцизних товарів, у той час в нього проведено перевірку щодо зберігання пального, що є не тотожними поняттями. Звертає увагу на те, що нормами підпункту 80.2.5 пункту 80.2 ст.80 ПК України визначено, що підставами для проведення перевірки є отримання у встановленому порядку інформації про порушення вимог законодавства, тобто, інформації про конкретний факт недотримання платником податків вимог законодавства, яка, на думку позивача, повинна бути зазначена у наказі на проведення перевірки. В даному випадку цього відповідачем зроблено не було. З врахуванням викладеного просив позовні вимоги задовольнити в повному об`ємі.

З порівняльного аналізу адміністративного позову в даній справі з обґрунтуванням позовних вимог в адміністративній справі № 140/2818/21 вбачається, що вони є по суті аналогічними в частині обґрунтування незаконності перевірки.

Вказане рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 в адміністративній справі № 140/2818/21 набрало законної сили 23.06.2021.

Таким чином, судовим рішенням, що набрало законної сили вже надано оцінку правомірності проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління ДПС у Волинській області від 09.03.2021 №835 «Про проведення фактичної перевірки» та направлень на перевірку від 09.03.2021 №774 та №775, а відтак суд залишає поза увагою доводи позивача в цій частині.

Щодо порушень порядку проведення перевірки.

Відповідно до приписів пункту 86.1 статті 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

Підпунктом 86.5 статті 86 ПК України визначено, що 86.5. Акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки.

Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу.

З аналізу наведених норм вбачається, що ПК України не містить імперативної вказівки обов`язкової реєстрації акту перевірки податковим органом перед наданням для підпису платником податків.

Зважаючи, що акт перевірки від 11.03.2021 було надано ФОП ОСОБА_1 відразу по завершенню фактичної перевірки за місцем її проведення, коли реєстрація такого акту очевидно не є можливою з суто технічних причин, суд не вбачає в таких діях перевіряючих порушень вимог чинного законодавства.

При цьому, судом взято до уваги, що примірник акту перевірки, який був наданий позивачу для підпису та копію якого додано до позовної заяви, є ідентичним як за змістом так і за формою (окрім наявності номеру акту) із примірником акту № 03/2072/09-01/3615508290 від 11.03.2021, який наданий суду податковим органом.

Щодо виявлених під час фактичної перевірки порушень.

Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» внесено зміни до Закону № 481/95-ВР, зокрема запроваджено ліцензування видів господарської діяльності з виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним. Зазначені зміни набрали чинності з 1 липня 2019 року.

Відповідно до абзацу 8 частини 2 статті 17 Закону №481/95-ВР до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі:- оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень.

Відповідно до частин першої та восьмої статті 15 Закону №481/95-ВР оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії. Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

У відповідності до вимог статті 1 Закону № 481/95-ВР місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико- хімічних характеристик.

Як зазначалось вище, перевіркою встановлено, що:

· позивач придбавав дизпаливо (важкі дистиляти (газойлі)) згідно акцизних накладних №2003 від 07.04.2020 - 2516,38 літрів; №2540 від 23.04.2020 - 2505,79 літрів; №2816 від 06.05.2020 - 2490,63 літрів;

· вказане дизпаливо постачалось за місцем здійснення позивачем підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_2 ;

· ліцензія на право зберігати пальне позивачем отримано 28.05.2021;

· за місцем здійснення позивачем підприємницької діяльності ( АДРЕСА_2 ) розташовані два резервуари для зберігання пального типу єврокуб об`ємом 1 метр кубічний кожен, де на момент проведення перевірки позивач зберігає пальне.

З наведених фактичних обставин посадові особи відповідача, що здійснювали перевірку, дійшли висновку, що придбане позивачем в квітні-травні 2020 року (до отримання ліцензії) дизпаливо зберігалось у виявлених майже через рік (під час фактичної перевірки) ємкостях.

Однак, відповідачем ні в акті перевірки ні під час судового розгляду справи не наведено належних та допустимих доказів існування взаємозв`язку між встановленими фактичними обставинами.

Водночас, висновки перевіряючих спростовуються показаннями свідка, який стверджує, що ємкості на виробничій базі позивача були встановлені лише в кінці літа 2020 року, а придбане у вказаний період дизпаливо заливалось безпосередньо з бензовозу до паливного баку вантажного автомобіля.

Показання свідка, в свою чергу, підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями відомостей обліку видачі дизпалива № 1 від 07.04.2020, № 2 від 23.04.2020, № 3 від 06.05.2020, згідно яких водіям конкретно визначених автомобілів було видано дизпаливо в кількостях, що відповідають акцизним накладним № 2003 від 07.04.2020, № 2540 від 23.04.2020, № 2816 від 06.05.2020.

Зважаючи на наведене, суд наголошує, що наявність, на момент проведення перевірки за місцем здійснення підприємницької діяльності позивача, ємкостей для зберігання палива жодним чином не свідчить про зберігання в них пального майже за рік до проведення перевірки.

А відтак суд дійшов переконливого висновку, що відповідачем не встановлено факту зберігання дизпалива придбаного позивачем в квітні-травні 2020 року в ємкостях, що виявлені під час проведення фактичної перевірки в березні 2021 року.

Крім того, суд враховує постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07.05.2021 у справі № 159/1829/21 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , яка набрала законної сили 18.05.2021.

Вказаною постановою встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що в період з 01.04.2020 по 14.06.2020 в АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 зберігав пальне на акцизному складі, не зареєстрованому у системі електронного адміністрування реалізації пального та за результами розгляду справи закрито провадження в справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення № 0018280902 від 30.03.2021, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 500000 грн. за зберігання пального без наявності ліцензії винесено необґрунтовано, а тому підлягає скасуванню як протиправне, а позов – задоволенню.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою статті 139 КАС України обумовлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору у сумі 5 000,00 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.

Позивачем подано до суду клопотання про стягнення з Головного управління ДПС у Волинській області витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн. На підтвердження обґрунтування таких витрат до клопотання додано Договір про надання правничої допомоги від 19.08.2021, згідно пункту 3.1 якого гонорар адвоката складає 7 000 грн., також надано розрахунок наданої правничої допомоги (юридичних послуг) від 24.12.2021, акт наданої правничої допомоги (юридичних послуг) від 24.12.2021, а також банківську квитанцію від 09.08.2021 про сплату позивачем адвокату Півню Генадію Валерійовичу 7 000 грн. за послуги адвоката.

Таким чином, позивачем належним чином обґрунтовано понесений ним розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Також, суд враховує, що розмір гонорару адвоката встановлений договором у фіксованому розмірі, отже є визначеним, та не потребує детального опису робіт, визначеного частиною четвертою статті 134 КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19.

Суд також враховує положення частини сьомої статті 134 КАС України, за якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на умови договору про надання правової допомоги та інші документи, що підтверджують понесені позивачем витрати, суд, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 7 000 грн. є реальними, підтвердженими матеріалами справи.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 7 000 грн. є співмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області.

Також підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області витрати позивача із сплати судового збору в розмірі 5 000 грн., що сплачені згідно банківської квитанції від 26.08.2021.

Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 30 березня 2021 року №0018280902.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44106679) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф.А. Волдінер

Повний текст судового рішення складено 24 січня 2022 року