Рішення № 103137773, 10.02.2022, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2022 р.м. ХарківСправа № 922/4815/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олсідз Автотранс" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Данилевського-1" про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Олсідз Автотранс" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Данилевського-1" про стягнення заборгованості за генеральним договором на послуги з автоперевезення № 4207135 від 16.11.2020 року в розмірі 48335,90 грн., з яких 8054,73 грн. пені, 24819,88 грн. штрафу, 3711,97 грн. 3% річних, 11749,32 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.12.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, наданими сторонами.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзив відповідача.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено на юридичні адреси позивача та відповідача копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачу ухвалу про відкриття провадження у справі було направлено на юридичну адресу, зазначену у Витягу з ЄДРПОУ, яка співпадає з адресою, зазначеною у позовній заяві.

Відповідачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 15.12.2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 31.12.2021 року представник відповідача надав відзив на позов (вх. № 30867), в якому останній проти позову заперечує, посилаючись на те, що останнім повністю оплачено послуги перевезення, отже нараховані позивачем штрафні санкції є надмірними та неспівмірними, у зв`язку з чим відповідач просить суд зменшити штрафні санкції та відмовити в задоволенні позову.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 12.01.2022 року представник позивача надав відповідь на відзив (вх. № 581).

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

16.11.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олсідз Автотранс" (позивач) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Данилевського-1" (відповідач) було укладено Генеральний договір на послуги автоперевезення № 4207135, у відповідності до умов якого, відповідач доручив, а позивач зобов`язався за плату та за рахунок відповідача виконати послуги, пов`язані з перевезенням вантажів.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що розрахунок за надані позивачем послуги проводиться після виконання послуг останнім шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок позивача протягом 3 банківських днів після надання позивачем відповідачу наступних документів:

- рахунку-фактури;

- відповідної товарно-транспортної накладної;

- копій документів, що підтверджують додаткові витрати позивача (якщо позивач поніс такі додаткові витрати).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вищезазначеного договору, позивачем було здійснено перевезення вантажу за маршрутом: смт Васищеве, Харківський район, Харківська область - 2-ий км автодороги на МТП "Южний", буд. 4, с. Визирка, Лиманський район, Одеська область, що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними:

- № ВО320000457 від 27.11.2020 року, № ВО320000461 від 28.11.2020 року, № ВО320000454 від 27.11.2020 року, № ВО320000456 від 27.11.2020 року, № ВО320000462 від 27.11.2020 року, № ВО320000455 від 27.11.2020 року.

Крім того, сторонами було підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 462 від 29.11.2020 року на загальну суму 124099,42 грн. ( арк. спр. 14).

Позивачем на підставі здійсненого перевезення, було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 462 від 29.11.2020 року.

Таким чином, з урахуванням положень п. 4.2 договору, яким передбачено оплату протягом 3-х банківських днів з моменту складання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), кінцевим терміном оплати є 02.12.2020 року.

Проте всупереч умовам договору, відповідач здійснив оплату за перевезення вантажу лише 02.12.2021 року, що підтверджується платіжним дорученням № 3289 від 02.12.2021 року на суму 124099,42 грн. (а.с. 13).

Враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем здійсненого позивачем перевезення, останнім було нараховано відповідачу 8054,73 грн. пені, 24819,89 грн. штрафу, 3711,97 грн. 3% річних та 11749,32 грн. інфляційних втрат.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує на те, що по-перше строк договору станом на момент звернення позивача до суду закінчився, по-друге відповідач зазначає про відсутність основної заборгованості, у зв`язку з чим штрафні санкції є надмірними та просить зменшити їх та відмовити в позові.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За приписами статті 920 ЦК України обумовлено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Як вже було зазначено вище, позивачем було здійснено перевезення вантажу за маршрутом: смт Васищеве, Харківський район, Харківська область - 2-ий км автодороги на МТП "Южний", буд. 4, с. Визирка, Лиманський район, Одеська область, що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, а також підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 462 від 29.11.2020 року на загальну суму 124099,42 грн.

У відповідності із ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З урахуванням положень п. 4.2 договору, яким передбачено оплату протягом 3-х банківських днів з моменту складання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), кінцевим терміном оплати є 02.12.2020 року.

В той час, як відповідачем було оплачено перевезення лише 02.12.2021 року.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо посилань відповідача на те, що станом на момент звернення позивача до суду строк дії договору закінчився, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 7.1 договору, договір набирає сили з моменту його підписання сторонами та діє до 16 листопада 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків за договором.

Тобто, з аналізу вищенаведеної норми вбачається, що сторонами було передбачено дію договору до повного виконання сторонами своїх обов`язків за договором.

Крім того, п. 7.3 договору передбачено, що якщо жодна із сторін не заявить про намір припинити дію договору, шляхом укладення додаткової угоди, не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору, договір буде вважатися пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих же самих умовах.

В даному випадку, в матеріалах справи відсутні докази укладення додаткової угоди щодо припинення дії договору.

В свою чергу приймаючи до уваги те, що перевезення відповідачем було оплачено лише 02.12.2021 року, з урахуванням положень п. 7.3 договору, договір є діючим саме до повного виконання зобов`язань.

Як вбачається з розрахунку позивача, останнім було нараховано відповідачу 3% річних за період з 03.12.2020 року по 01.12.2021 року у розмірі 3711,97 грн. та інфляційні втрати за період з грудня 2020 року по жовтень 2021 року у розмірі 11749,32 грн.

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати за перевезення вантажу, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість нарахування позивачем 3% річних в сумі 3711,97 грн. та інфляційних втрат у розмірі 11749,32 грн.

Щодо нарахованих позивачем пені у розмірі 8054,73 грн. та штрафу у розмірі 24819,88 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.4 договору, у випадку прострочення оплати послуг позивача, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка встановлена та діє в період, за який вона нараховується, від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 5.5 договору, у випадку прострочення оплати послуг позивача більше ніж на 15 днів, позивач вправі стягнути з відповідача штраф у розмірі 20% від неоплаченої суми.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги прострочення виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати здійсненого позивачем перевезення, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 8054,73 грн. та штрафу у розмірі 24819,88 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.

Розглядаючи питання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу, суд виходить із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, і враховує, що неустойка як засіб розумного стимулювання виконання основного грошового зобов`язання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

В даному випадку, відповідачем у поданому клопотанні про зменшення штрафних санкцій не обґрунтовано, що слугувало причиною порушення відповідачем оплати послуг позивача, який ще у 2020 році здійснив перевезення вантажу за замовленням відповідача, в той час, як останній оплатив перевезення через рік, в той час, як умовами договору було передбачено тридений строк на оплату.

В свою чергу суд також зауважує, що 12.11.2021 року позивачем було направлено відповідачу претензію про сплату боргу, в якій зокрема зазначено про підготовку документів для звернення до суду.

Отже відповідачем лише після посилань на звернення позивача до суду для стягнення заборгованості, було сплачено борг.

Доказів наявності підстав для об`єктивної неможливості відповідачем оплатити перевезення вантажу своєчасно, у визначені договором строки, відповідачем не надано.

Щодо посилань відповідача на постанову Верховного Суду від 02.12.2020 року у справі № 913/898/19, та постанову від 23.03.2018 року у справі № 911/1351/17, суд зазначає наступне.

З аналізу вищезазначених постанов вбачається, що Верховний Суд звернув увагу на необхідність дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора та вирішення питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню.

Також суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду розглядає під судовими рішеннями в подібних правовідносинах такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. постанови від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц; 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19).

В даному випадку, підстави для нарахування штрафних санкцій по вищезазначених справах є різними.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 зі справи N 910/9765/18).

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази та доводи відповідача, суд зазначає, нараховані позивачем штрафні санкції підлягають стягненню за сам факт допущення постачальником порушення, незалежно від того, чи завдано покупцю у зв`язку з цим збитків, оскільки позивач є таким само господарюючим суб`єктом, як і відповідач, та несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Надавши оцінку обставинам, викладеним у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, встановивши відсутність достатнього обсягу доказів на підтвердження обставин, які мають істотне значення та які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання відповідача.

Також суд заважує, що відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, а саме розмір пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, проте нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Формулювання статті 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК і статті 230 Господарського кодексу України.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги прострочення відповідачем оплати здійсненого позивачем перевезення, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з відповідача 8054,73 грн. пені, 24819,89 грн. штрафу, 3711,97 грн. 3% річних та 11749,32 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача в розмірі 2270 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Данилевського-1" (64223, Харківська область, Балаклійський район, село Пришиб, код ЄДРПОУ 31269265) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олсідз Автотранс" (67543, Одеська область, Лиманський район, село Визирка, другий кілометр автодороги на морський торгівельний порт "Южний", буд. 2, код ЄДРПОУ 41348505) 8054,73 грн. пені, 24819,89 грн. штрафу, 3711,97 грн. 3% річних, 11749,32 грн. інфляційних втрат та 2270,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Олсідз Автотранс" (67543, Одеська область, Лиманський район, село Визирка, другий кілометр автодороги на морський торгівельний порт "Южний", буд. 2, код ЄДРПОУ 41348505);

Відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Данилевського-1" (64223, Харківська область, Балаклійський район, село Пришиб, код ЄДРПОУ 31269265).

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "10" лютого 2022 р.

Суддя Н.С. Добреля