Рішення № 103137764, 09.02.2022, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2022 р.м. ХарківСправа № 922/4860/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Будтранс-груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Прайд" про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Будтранс-груп" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Прайд" про стягнення заборгованості за договором поставки від 03.01.2019 року № 0301-19/8-П 54080,86 грн. основного боргу, 14178,29 грн. пені, 7171,02 грн. інфляційних втрат та 2877,76 грн. 3% річних. Також позивач просить суд стягнути з відповідача сплачену суму судового збору у розмірі 2270,00 грн. та адвокатські витрати у розмірі 5000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.12.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, наданими сторонами.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзив відповідача.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 22.12.2021 року представник позивача надав клопотання (вх. № 30205) про долучення до матеріалів справи доказів оплати адвокатської винагороди.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено на юридичні адреси позивача та відповідача копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 18.12.2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Від відповідача повернулась ухвала про відкриття провадження у справі з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Відзиву на позов відповідачем до суду надано не було.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.

03.01.2019 року між Приватним підприємством "Будтранс-Груп" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія-Прайд" (відповідач) було укладено договір № 0301-19/8-П, у відповідності до умов якого позивач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити цей товар.

Відповідно до п. 2.1 договору, відповідач оплачує товар, який підлягає поставці, за ціною, передбаченою у рахунку-фактурі, за кожну партію товару у строк не більше 10 днів з моменту поставки. Товар вважається поставленим з моменту передачі його відповідачу з оформленою належним чином видатковою накладною.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вищезазначеного договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму, що підтверджується видатковою накладною № 5769 від 07.11.2019 року на суму 14059,80 грн. та видатковою накладною № 1032 від 25.03.2019 року на суму 40372,26 грн.

Також поставка позивачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними (а.с. 11-16).

Крім того, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату № 3887 від 07.11.2019 року та № 673 від 25.03.2020 року (а.с. 17-18).

Проте, як стверджує позивач, відповідач лише частково розрахувався за поставлений позивачем у сумі 351,20 грн. (за видатковою накладною № 5769 від 07.11.2019 року), у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість у розмірі 54080,86 грн., яка на даний час не сплачена.

Відповідач правом на подачу відзиву на позов не скористався.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вже було зазначено вище, в матеріалах справи наявні докази поставки позивачем товару, що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними та товарно-транспортними накладними.

В матеріалах справи відсутні докази погашення заборгованості відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 0301-19/8-П від 03.01.2019 року у розмірі 54080,86 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 14178,29 грн. пені, суд зазначає наступне.

Пунктом 3.3 договору визначено, що за порушення грошових зобов`язань відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період порушення, від суми невиконаного зобов`язання за кожен день порушення виконання.

На підстави вищенаведеного пункту договору, у зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за товар, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 14178,29 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов`язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, судом встановлено, що він є невірним.

Так, позивачем за видатковою накладною № 5769 було нараховано до сплати 4571,12 грн. пені за період з 17.11.2019 року по 07.12.2021 року та за видатковою накладною № 1032 позивачем було нараховано пеню у розмірі 9607,17 грн. за період з 04.04.2020 року по 07.12.2021 року.

Проте позивачем при здійсненні розрахунку не враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, якими передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, ВС у справі № 902/959/19 зауважив, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Також, Верховний Суд зауважив, що приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

В даному випадку, умовами договору не визначено іншого періоду часу протягом якого можливе нарахування пені за порушення строків оплати за договором, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що в даному випадку нарахування пені здійснюється протягом шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, як то передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Також суд зауважує, що як вже було зазначено вище, п. 2.1 договору передбачено, що відповідач оплачує товар, який підлягає поставці, за ціною, передбаченою у рахунку-фактурі, за кожну партію товару у строк не більше 10 днів з моменту поставки.

Тобто з урахуванням положень вищезазначеного пункту договору, відповідач мав здійснити оплату товару протягом 10 днів.

Таким чином, за видатковою накладною від 07.11.2019 року кінцевим строком оплати є 17.11.2019 року, за видатковою накладною від 25.03.2020 року кінцевим строком оплати є 04.04.2020 року.

В той час, як з розрахунку позивача вбачається, що останнім нараховується пеня з 17.11.2019 року за видатковою накладною від 07.11.2019 року та з 04.04.2020 року за видатковою накладною від 25.03.2020 року.

Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням положень договору та ч. 6 ст. 232 ГК України, судом встановлено, що період та сума пені, які підлягають до стягнення з відповідача складають:

- за видатковою накладною № 5769 на суму боргу 13708.60 грн. період нарахування пені складає з 18.11.2019 року по 18.05.2020 року в розмірі 1597,66 грн.;

- за видатковою накладною № 1032 на суму боргу 40372,26 грн. період нарахування пені складає з 05.04.2020 року по 04.10.2020 року в розмірі 2806,20 грн.

Таким чином загальний розмір пені, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 4403,86 грн.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню в розмірі 4403,86 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 9774,43 грн. суд відмовляє в їх задоволенні, у зв`язку з безпідставністю її нарахування.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2877,76 грн. та інфляційних втрат в сумі 7171,02 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що позивачем невірно визначено початок прострочення оплати відповідачем.

Так, з урахуванням десятиденного строку на оплату, встановленого п. 2.1 договору, період прострочення за видатковою накладною від 07.11.2019 року починається з 18.11.2019 року, період прострочення за видатковою накладною від 25.03.2020 року починається з 05.04.2020 року.

Здійснивши перерахунок суми 3% річних, з урахуванням положень договору та чинного законодавства, судом встановлено, що період та сума 3% річних, які підлягають до стягнення з відповідача складає:

- за видатковою накладною № 5769 на суму боргу 13708.60 грн. період з 18.11.2019 року по 07.12.2021 року сума 3% річних 845,05 грн.;

- за видатковою накладною № 1032 на суму боргу 40372,26 грн. період з 05.04.2020 року по 07.12.2021 року сума 3% річних 2028,32 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 2873,37 грн. та інфляційних втрат в сумі 7171,02 грн.

В частині стягнення 4,39 грн. 3% річних суд відмовляє в їх задоволенні, у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Щодо заявлених позивачем витрат на послуги адвоката в розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В даному випадку на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката, позивачем було надано наступні документи:

- договір про надання правової допомоги від 06.12.2021 року, укладений між позивачем та адвокатом Поповою В.В.;

- розрахунок від 07.12.2021 року на суму 5000,00 грн. до договору про надання правової допомоги;

- акт надання послуг на суму 5000,00 грн.;

- квитанцію № 1 від 07.12.2021 року про сплату адвокатського гонорару на суму 5000,00 грн.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги."

Як вбачається із наданого позивачем акту наданих послуг від 07.12.2021 року, адвокатом було надано наступні послуги:

- усна консультація на суму 500,00 грн.;

- робота з законодавчою базою та підбір та аналіз судової практики на суму 500,00 грн.;

- підготовка та складання позовної заяви 2000,00 грн.;

- подання позовної заяви та додатків до неї 500,00 грн.;

- представництво клієнта в господарському суді Харківської області 1500,00 грн.

Також позивачем було надано квитанцію № 1 від 07.12.2021 року про сплату адвокатського гонорару на суму 5000,00 грн.

Водночас суд враховує правову позицію, висловлену Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, згідно якої у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідачем в свою чергу не заявлялось клопотання про зменшення розміру витрат на послуги адвоката.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог до стягнення з відповідача підлягає 4375,62 грн. витрат на послуги адвоката.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим з відповідача підлягає до стягнення 1986,53 грн. судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Прайд" (61145, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 174, офіс 208, код ЄДРПОУ 33411320) на користь Приватного підприємства "Будтранс-груп" (61038, м. Харків, вул. Маршала Батицького, буд. 8, код ЄДРПОУ 36815278) 54080,86 грн. основного боргу, 4403,86 грн. пені, 7171,02 грн. інфляційних втрат, 2873,37 грн. 3% річних, 4375,62 грн. витрат на послуги адвоката та 1986,53 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач - Приватне підприємство "Будтранс-груп" (61038, м. Харків, вул. Маршала Батицького, буд. 8, код ЄДРПОУ 36815278);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Прайд" (61145, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 174, офіс 208, код ЄДРПОУ 33411320).

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "09" лютого 2022 р.

Суддя Н.С. Добреля