Рішення № 103136912, 24.01.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2022Справа № 910/15555/21

За позовомПриватного підприємства «Світова музика»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Файнл Кат Медіа»простягнення 2 823 300,00 грн.Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Миколюк Р.А.; від відповідача:Ховхун Ю.Е.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Світова музика» (надалі - «Підприємство») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Файнл Кат Медіа» (надалі - «Товариство») про стягнення 2 823 300,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані ти, що відповідач без дозволу позивача використовує належний останньому об`єкт авторського права, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача компенсацію у розмірі 2 823 300,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.

02.11.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на недоведення позивачем факту наявності у нього майнових авторських прав на спірний твір, необґрунтованість заявленої до стягнення суми, а також недоведеність умисної форми вини відповідача у порушенні майнових авторських прав позивача на такий твір.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач заперечує проти доводів відповідача та наголошує на правомірності заявлених позовних вимог з огляду на наявність у нього права звертатися з даним позовом до суду, правомірність нарахування паушальної суми та визначення періоду такого нарахування, а також наявність вчинення відповідачем саме умисного порушення майнових авторських прав позивача.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач звертає увагу суду на те, що жоден зазначений у відповіді на відзив аргумент позивача не спростовує аргументи та висновки відповідача, наведені у його відзиві, а тому відповідач підтримує своє твердження про безпідставність позову та просить суд відмовити у його задоволенні.

Протокольною ухвалою суду від 24.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Розгляд справи по суті неодноразово відкладався з метою надання сторонам можливості скористатися правами, передбаченими приписами Господарського процесуального кодексу України.

В судових засіданнях 22.12.2021 та 12.01.2022 представник позивача позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в даних судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 24.01.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2017 між Підприємством (видавник) і Компанією «EMI Music Publishing Europe Limited» (надалі - EMI) (власник) укладено угоду №б/н (далі - Угода), за умовами якої:

- «композиції» означають і включають у себе ту частину всіх музичних композицій, які наразі перебувають у володінні або контролюються прямо або побічно на ліцензійній території власником відповідно до Угоди з правовласниками, що надають права, і написаних (будь то окремо, спільно або частково, особисто або із наміром бути частиною драматичного/музичного твору) до початку або час від часу протягом строку дії Угоди разом з усіма назвами, аранжуваннями, адаптаціями, версіями, виданнями і перекладами таких музичних композицій, а також нові слова пісень до таких музичних композицій; незважаючи на будь-які протиріччя, що містяться в Угоді, бібліотечні композиції прямо виключені з Угоди (пункт 1.4 Угоди);

- «правовласник» означає особи, що є сторонами угоди з передачі прав (пункт 1.7 Угоди);

- «бібліотечні композиції» означає слова і музику музичних композицій, створених для використання як виробнича бібліотечна музика, якою володіє і/або контролює власник в тій мірі, поки вони використовуються як виробнича бібліотечна музика (пункт 1.9 Угоди);

- «ліцензійна територія» означає територію України (пункт 1.10 Угоди);

- «Строк дії Угоди» означає період, що починається з 01.01.2017 і закінчується 31.12.2021 (пункт 1.15 Угоди в редакції додаткової угоди від 11.05.2020).

Відповідно до п. 2.1 Угоди з урахуванням зобов`язань видавника, що містяться в Угоді, роялті і зборів, що будуть враховані і сплачені видавцем власнику, власник за Угодою надає через ліцензію лише виконавцю і за умовами дотримання строків, умов і обмежень (включаючи, але без обмеження, застереження, викладені у пункті 3 Угоди, і умови будь-якої відповідної угоди з правовласником, що надає права), викладених в Угоді, наступні права у та по відношенню до композицій (але за винятком будь-якого он-лайн використання) і кожного із них у тій мірі, що власник володіє або контролює композиціями, для ліцензійної території на строк дії Угоди:

- за умови дотримання прав, наданих або наділених організації (-ям), членами яких є автор (-и), видавцю надається невиключне право ліцензувати використання композицій на ліцензійній території шляхом публічного виконання, сповіщення, доведення до загального відома та/або оприлюднення, радіо- і телемовлення та передачу (будь то за допомогою звичайних засобів або по кабелю або через супутник або онлайн використання і таких інших засобів, що можуть бути розробленими) для прийому на ліцензійній території (підпункт 2.1.3 пункту 2.1 Угоди);

- за умови попередньої письмової згоди, як це зазначено у пункті 2.1.4. Угоди, з боку власника у кожному випадку виключне право на ліцензійній території дозволяти адаптації та аранжування, зміни і доповнення до композицій (і видавець повинен щоразу за обґрунтованим запитом власника бути зобов`язаний робити це), включаючи право додавати слова пісень або нові слова пісень до них, надавати переклади композицій або нових пісень на інших мовах або додавати музику і дозволяти іншим робити це; авторське право в усіх таких адаптаціях, аранжуваннях, змінах, доповненнях, перекладах, словах пісень, нових словах пісень і музиці повинне, за умови дотримання вимог чинного законодавства і правил організацій з прав на використання і механічне відтворення музичних творів у кожній країні ліцензійної території, належати власнику, але за умови дотримання умов Угоди (підпункт 2.1.4 пункт 2.1 Угоди);

- за умови попередньої письмової згоди, як це зазначено у пункті 2.1 Угоди, з боку власника у кожному конкретному випадку виключне право (відповідно до підпункту 2.1.3 пункту 2.1 Угоди) надавати невиключні ліцензії по всьому світу на синхронізацію для запису та/або синхронізацію композицій з фільмами, телевізійними постановками (включаючи кабельне та супутникове телебачення) стрічок, рекламних роликів, та інших постійних візуальних образів, вироблених на ліцензійній території для використання шляхом телебачення, інтернету, або іншими засобами онлайн і/або мобільної цифрової доставки композицій з або без будь-яких пов`язаних з ними даних, таких як такс і/або нерухомими або рухомими візуальними образами (підпункт 2.1.5 пункту 2.1 Угоди).

Позивач вказує, що на підставі вказаної Угоди Підприємство набуло повноваження здійснювати управління майновими правами, у тому числі, на музичний твір «ІНФОРМАЦІЯ_1» (автор музики та тексту - ОСОБА_1, виконавець - ОСОБА_2) (надалі - «Твір»), який входить у каталог EMI, на підтвердження чого до матеріалів справи долучений витяг з каталогу.

Також позивач зазначає, що Твір неодноразово використовувався Товариством у передачі (складному аудіовізуальному творі) «Світське життя», а саме транслювався на телеканалі « 1+1» і сповіщається на Youtube на каналі «Світське життя» з 2017 року та є лейтмотивом вказаної передачі.

Листом Компанії «Sony Music Publishing» підтверджено, що авторське право на Твір на 100% належить/контролюється компанією EMI і видається в порядку субвидавництва Підприємством на території України на підставі Угоди; Підприємство є ексклюзивним субвидавцем Твору і має право видавати ліцензії і збирати всі доходи, що генеруються внаслідок використання Твору на території України; Підприємство має право ініціювати судові позови для захисту авторського права, у тому числі позову за порушення авторського права у онлайн і телевізійних програмах «Світське життя з Катериною Осадчею»; оцінювана сума використання становить 10 000,00 Євро на рік; Компанія EMI належить до групи компаній «Sony Music Publishing».

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення з відповідача виплати компенсації за умисне порушення авторського права у потроєному розмірі за три роки використання Твору.

Частиною першою статті 432 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом (частина третя статті 418 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 421 Цивільного кодексу України суб`єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об`єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Статтею 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що суб`єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 433 Цивільного кодексу України об`єктами авторського права є музичні твори (з текстом або без тексту).

Згідно із статтею 1108 Цивільного кодексу України особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об`єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об`єкта у зазначеній сфері.

Частиною першою статті 424 Цивільного кодексу України передбачено, що майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб`єктом авторського права.

Згідно з пунктами 2, 6 і 7 частини третьої статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: публічне сповіщення творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо.

Використанням твору в силу статті 441 Цивільного кодексу України вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами, як-от публічний показ, публічне виконання, в тому числі з допомогою технічних засобів, публічне сповіщення (радіо, телебачення) у місці, відкритому для публічного відвідування. Відповідальність за публічне виконання твору несе, зокрема, юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідальність за проведення відповідного заходу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» похідний твір - це твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів).

Публічне сповіщення (доведення до загального відома) - це передача в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

Згідно з частиною третьою статті 426 Цивільного кодексу України використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Пунктами «г» і «и» частини першої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

Враховуючи обов`язок доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:

1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об`єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою та діями відповідача. У випадках, коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов`язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача.

2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об`єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством було використано Твір шляхом його включення в складний об`єкт інтелектуальної власності (синхронізовано в аудіовізуальний твір) та шляхом його сповіщення і мережі Інтернет (на Youtube на каналі «Світське життя») та телеканалі « 1+1».

У відзиві на позовну заяву відповідач визнає, що він є продюсером вказаного аудіовізуального твору та спірний Твір ним використовувався протягом 2017 - 2020 років шляхом його включення (синхронізації) до складу аудіовізуального твору.

Також у поданому відзиві на позовну заяву відповідач визнає, що Товариство є особою, відповідальною за законність використання Твору, та вказує на відсутність оформлення належного дозволу для його використання, тобто фактично підтверджує факт недотримання ним вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права» та порушення майнових авторських прав на Твір.

В судовому засіданні 22.12.2021 судом разом з представниками сторін було досліджено електронний доказ, а саме, каталог Компанії «Sony Music Publishing» та встановлено належність Твору на 100% Компанії EMI, яка належить до групи компаній «Sony Music Publishing». Дослідження вказаного доказу не потребувало поглиблених знань англійської мови, у судовому засіданні надані докладні пояснення щодо змісту цього доказу.

Також судом враховано долучений до матеріалів справи лист Компанії «Sony Music Publishing», яким засвідчені як факт належності твору Компанії EMI, так і належність вказаної компанії до групи компаній «Sony Music Publishing».

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, суд вважає доведеним факт того, що Компанія EMI володіє правами на спірний Твір, а відповідачем вказане не було спростовано під час розгляду даної справи.

Більш того суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази про визнання недійсною Угоди, а відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, позивачем належним чином підтверджено належність Компанії EMI виключних майнових авторських прав на спірний музичний твір і отримання Підприємством таких прав на території України на підставі Угоди.

Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Таким чином, обставини використання відповідачем Твору протягом заявленого у даній справі періоду (з 07.10.2018 по 07.10.2021) без відповідного дозволу та всупереч приписам Закону України «Про авторське право і суміжні права» вважаються доведеними.

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача компенсацію за порушення виключних майнових авторських прав у розмірі 90 000,00 Євро, що еквівалентно 2 823 300,00 грн., розраховану як потроєна сума винагороди за три роки неправомірного використання твору.

Пунктом «а» статті 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є: вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їхні майнові права, визначені статтями 15, 17, 27, 39 - 41 цього Закону, з урахуванням умов використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтями 21 - 25, 42, 43 цього Закону, а також зловживання посадовими особами організації колективного управління службовим становищем, що призвело до невиплати або неналежних розподілу і виплати винагороди правовласникам.

Відповідно до пункту «г» частини першої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право: подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

Згідно з пунктом «г» частини другої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд має право постановити рішення чи ухвалу про: виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення - як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Листом Компанії «Sony Music Publishing» підтверджено, що Підприємство має право ініціювати судові позови для захисту авторського права, у тому числі позову за порушення авторського права у онлайн і телевізійних програмах «Світське життя з Катериною Осадчею»; оцінювана сума використання становить 10 000,00 Євро на рік.

З урахуванням вказаного листа, позивачем розраховано суму компенсації за три роки незаконного використання відповідачем твору (10 000,00 Євро * 3 роки) на підставі п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» як потроєну суму за умисне порушення (30 000,00 Євро * 3).

Суд погоджується з твердженням позивача про те, що відповідач умисно порушив майнові авторські права на Твір, оскільки йому було відомо про належність прав саме позивачу, проте відповідач не надав жодних належних доказів на підтвердження факту звернення до позивача про укладення відповідного договору на використання Твору.

Твердження відповідача про те, що саме позивач мав ініціювати укладення договору про надання дозволу на використання Твору оцінюється судом критично, оскільки відповідач знав та усвідомлював незаконність використання ним такого твору, а тому саме він мав вчинити всі залежні від нього дії з метою припинення порушення авторських прав, а також був обізнаний із відповідальністю, яка настає внаслідок допущених порушень.

Також суд вважає неспроможними твердження відповідача про те, що позивачем жодного разу не було висловлено заборону про використання відповідачем спірного Твору, оскільки в силу приписів Цивільного кодексу України та Закону України «Про авторське право і суміжні права» Товариство повинно було отримати дозвіл на використання такого твору, і отримання такого дозволу (тобто, укладення відповідного договору) було б єдиною законною підставою для його використання в аудіовізуальному творі.

Крім того, твердження відповідача про недоведеність позивачем використання Товариством твору в 2018 році судом не приймається до уваги, оскільки у відзиві на позовну заяву сам відповідач підтверджує факт використання ним Твору ще з моменту створення першого випуску аудіовізуального твору, який відбувся у 2005 році.

Згідно з ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Оцінивши всі докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства компенсації у розмірі 2 823 300,00 грн. правомірними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до вимог позивача суд відзначає наступне.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов`язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п. 2.2 зазначеної постанови, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007 Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу про стягнення компенсації за використання відповідачем Твору протягом 2018-2020 років. Як встановлено судом та не заперечується представником відповідача, у 2018 році випуски аудіовізуального твору на ютюб-каналі оприлюднювалися з 25.03.2018.

Пунктом 12 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» строк карантину для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 на всій території України встановлено з 12.03.2020. Вподальшому вказаний строк неодноразово продовжувався та станом на момент розгляду справи не закінчився.

З урахуванням викладеного, підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності у даній справі відсутні.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 15 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Частина 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

В свою чергу, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

15.02.2019 Підприємством (клієнт) і Адвокатським бюро «Руслани Миколюк» (бюро) укладено договір №1502-2019 про надання правової допомоги, за умовами якого бюро зобов`язується надати клієнту правову допомогу за окремими письмовими та/або усними дорученнями останнього.

Відповідно до додаткової угоди №3 від 15.04.2021 до вказаного договору, вона визначає порядок оплати правової допомоги (гонорару) за надання правової допомоги у даній справі, а саме підготовка позовної заяви про стягнення компенсації за незаконне використання твору та представництво у суді першої інстанції - 15 000,00 грн.

На підставі платіжного доручення №687 від 20.09.2021 позивачем було повністю оплачено вартість правової допомоги у розмірі 15 000,00 грн.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява N19336/04, п.269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019 Верховного Суду по справі №910/4515/18.

Судом враховано те, що за приписами ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

З урахуванням вищевикладеного, із наданих заявником документів вбачається, що розмір заявлених витрат є розумним та виправданим (як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, обсяг наданої адвокатом позивачу правової охорони, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката є співрозмірними з виконаною адвокатом роботою щодо представлення інтересів позивача у даній справі, а тому вбачає за можливе витрати у розмірі 15 000,00 грн. покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства «Світова музика» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Файнл Кат Медіа» (01001, м. Київ, вул. Лютеранська, 6-Б, оф. 37) на користь Приватного підприємства «Світова музика» (02222, м. Київ, вул. Сабурова, 16, кв. 119) компенсацію у розмірі 2 823 300 (два мільйони вісімсот двадцять три тисячі триста) грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 42 349 (сорок дві тисячі триста сорок дев`ять) грн. 50 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09.02.2022.

Суддя В.П. Босий