Рішення № 103136624, 07.02.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.02.2022Справа № 910/16412/21

Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Селянського (фермерського) господарства "Олександра" (37531, Полтавська область, Лубенський район, с. Литвяки, вул. Дружби, 67, код ЄДРПОУ 31587410)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ДІНЕКС" (01010, м. Київ, вул. Суворова, 4, код ЄДРПОУ 42431489)

про стягнення 944 768,08 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Селянське (фермерське) господарство "Олександра" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ДІНЕКС" про стягнення коштів за договором поставки № 0315 від 10.03.2021 у розмірі 944 768,08 грн, з яких: 193 600,07 грн коштів, сплачених позивачем, 712 448,00 грн неустойки та 38 720,01 грн штрафу.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 18.10.2021 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

02.11.2021 до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10 березня 2021 року між Селянським (фермерським) господарством "Олександра" (далі-позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД ДІНЕКС" (далі-відповідач) було укладено договір поставки № 0315, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у встановлені цим договором строки у власність покупця мінеральні добрива (в подальшому - «товар»), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість за цінами та на умовах, визначених цим договором (п.1.1. договору).

Згідно з п. 1.2. договору асортимент, кількість та ціна товару, що може бути поставлений згідно цього договору, зазначаються сторонами у специфікаціях та видаткових накладних, які є невід`ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 3.1. договору постачальник поставляє покупцю товар протягом 20 (двадцяти) робочих днів, з моменту отримання постачальником на його поточний банківський рахунок передоплати за товар, передбаченої п. 6.2.1. цього договору.

Згідно з п. 6.2.1. договору покупець сплачує 100% (сто відсотків) вартості товару у якості попередньої оплата на поточний рахунок постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури від постачальника;

Відповідно до п. 6.3. договору днем оплати вважається день зарахування коштів на банківський рахунок постачальника, якщо інше не суперечить чинному законодавству України.

Згідно з п. 8.6. договору за прострочення поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 2% (двох відсотків) від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день прострочення, а у разі прострочення поставки більш, ніж на 5 (п`ять) календарних днів - ще й штраф у розмірі 20% (двадцята відсотків) від вартості несвоєчасно поставленого товару.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін і діє до « 31» грудня 2021 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором (п. 7.1. договору).

Відповідно до специфікації № 1 до договору поставки № 0315 від 10 березня 2021 сторони узгодили асортимент, кількість та вартість товару. Загальна вартість товару склала 193600,07 грн.

На виконання умов договору 10 березня 2021 року СФГ «Олександра» здійснило оплату товару по договору № 0315 від 10 березня 2021, що підтверджується платіжним дорученням № 876 від 10 березня 2021.

Позивач у позовній заяві зазначає, що свої зобов`язання з поставки товару Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД ДІНЕКС» не виконано.

Таким чином, позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 193600,07 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач допустив прострочення оплати, у зв`язку з чим має сплатити неустойку в розмірі 712448,00 грн та штраф у розмірі 20% в сумі 38720,01 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що 10.03.2021 позивач відповідно до рахунку-фактури № 0315 від 10 березня 2021 здійснив оплату товару в розмірі 193600,07 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 876 від 10 березня 2021.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач не здійснив поставку товару, зазначеного в специфікації № 1 до договору поставки № 0315 від 10 березня 2021, на загальну суму 193600,07 грн.

Судом встановлено, що відповідно до п. 3.2. договору постачальник зобов`язується поставляти покупцю товар на умовах EXW Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року за адресою: Полтавська область, м. Миргород, вул. Раскової, 67.

Відповідно до визначення поняття EXW згідно «Інкотермс 2010 Міжнародних правил тлумачення торгових термінів» (надалі Інкотермс 2010), які набрали чинності з 01.01.2011 року, визначені сторонами як базис поставки умовами договору постачання та специфікацією,«Ex Works» (namedplace) - «Франко завод» (вказана назва місця) означає, що продавецьвважається таким, що виконав свої зобов`язання з поставки, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві або іншому вказаному місці (наприклад: на заводі, фабриці, складіі т.п.).

Згідно ст. А.4 умов поставки EXW Інкотермс 2010 продавець зобов`язаний в обумовлену дату або в межах обумовленого строку надати невідвантажений в будь-який транспортний засіб товар у розпорядження покупця у зазначеному в договорі місці поставки.

Згідно ст. А.7умов поставки EXW Інкотермс 2010продавецьзобов`язаний повідомити покупця достатнім чином про дату і місце, коли і де товар буде наданий в його розпорядження.

Таким чином ст. А7 умов поставки EXW Інкотермс 2010 встановлює обов`язок продавця надати покупцю в межах обумовленого строку поставки, визначеному у договорі та/або специфікації, окреме повідомлення про дату і місце, коли саме і де саме товар буде наданий в розпорядження покупця.

Згідно ст. B.4. умов поставки EXW Інкотермс 2010 покупець зобов`язаний прийняти поставку товару, як тільки товар наданий у його розпорядження у відповідності до статей А.4 та А.7./B.7.

Зазначена стаття умов поставки передбачає зобов`язання покупця щодо прийняття товару саме після надання здійснення окремого повідомлення про дату і місце, коли саме і де саме товар буде наданий в розпорядження покупця.

Частина 1 ст. 664 ЦК України встановлює два моменти, коли обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, а саме:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядженн япокупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

При цьому згідно ч. 1 зазначеної ст. 664 ЦК України товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець проінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема, шляхом маркування.

Таким чином, діюче законодавство України, а саме ч. 1 ст. 664 ЦК України, у сукупності з умовамипоставки EXW Інкотермс 2010 передбачають обов`язок продавця протягом строку, встановленого договором для здійснення поставки, повідомити покупця про готовність товару до відвантаження та про конкретну дату та місце, коли саме і де саме товар буде наданий в розпорядження покупця, а обов`язок покупця прийняти товар виникає саме після належного повідомлення продавцем покупця про конкретну дату та місце, коли саме і де саме товар буде наданий в розпорядження покупця, тобто переданий покупцю.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В свою чергу, в ч. 2 ст. 693 ЦК України зазначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч.1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Таким чином, позивач виконав свої договірні зобов`язання за специфікацією №1 до договору поставки №0315 від 10.03.2021, на загальну суму 193600,07 грн.

Проте відповідач в обумовлений договором строк не здійснив поставку товару, тобто, впродовж встановленого строку поставки не повідомив покупцю про готовність товару до відвантаження та про конкретну дату та місце, коли саме і де саме товар буде наданий в розпорядження покупця, і відповідно належним чином не передав товар у розпорядження покупця.

Таким чином, факт наявності передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 193 600,07 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 193 600,07 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки товару, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, також неустойку в розмірі 712 448,00грн та штраф у розмірі 20% в сумі 38 720,01 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 8.6. договору за прострочення поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 2% (двох відсотків) від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день прострочення, а у разі прострочення поставки більш, ніж на 5 (п`ять) календарних днів - ще й штраф у розмірі 20% (двадцята відсотків) від вартості несвоєчасно поставленого товару.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення відповідачем з несвоєчасно поставленого товару вимагати сплати останнім проценти річних від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі 712448,00 грн та штрафу у розмірі 20% в сумі 38720,01 грн.

Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ДІНЕКС" (01010, м. Київ, вул. Суворова, 4, код ЄДРПОУ 42431489) на користь Селянського (фермерського) господарства "Олександра" (37531, Полтавська область, Лубенський район, с. Литвяки, вул. Дружби, 67, код ЄДРПОУ 31587410) суму основного боргу у розмірі 193 600 (сто дев`яносто три тисячі шістсот) грн 07 коп., неустойку в розмірі 712 448 (сімсот дванадцять тисяч чотириста сорок вісім) грн 07 коп., штраф у розмірі 38 720 (тридцять вісім тисяч сімсот двадцять) грн 01 коп. та судовий збір в розмірі 14 171 (чотирнадцять тисяч сто сімдесят одна) грн 52 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 08.02.2022

Суддя І.О. Андреїшина