Рішення № 103129190, 02.02.2022, Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 727/7635/21

Провадження № 2/715/26/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року смт. Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Маковійчук Ю.В.,

секретар судового засідання Затолошна Р.В.,

учасники судового процесу:

позивач ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2

представники відповідачів Василик І.С. , Бескровний М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Позов мотивував тим, що 14 квітня 2016 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Вказує на те, що 19 квітня 2016 року відносно нього застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою та визначено розмір застави у сумі 250 796 грн. 25 липня 2016 року органом досудового розслідування повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 369 КК України та 31 липня 2016 року обвинувальний акт за вказаним обвинуваченням скеровано до суду. 22 жовтня 2018 року прокурором змінено обвинувачення, відповідно до якого відповідно якого він був обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.

Зазначав, що вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 лютого 2019 року його визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення. Однак, 11 квітня 2019 року Чернівецьким апеляційним судом вказаний вирок було скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Вказує на те, що 20 травня 2021 року процесуальним прокурором у кримінальному провадженні винесена постанова про відмову від пред`явленого обвинувачення, оскільки в ході розгляду справи в суді не встановлені достатні докази для доведення винуватості і вичерпані можливості їх отримання та закриття кримінального провадження № 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно нього на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Посилається на те, що на підставі вказаної постанови прокурора ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 травня 2021 року, закрито кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Зазначав, що за час незаконного кримінального переслідування, яке тривало з 14 квітня 2016 року по 25 травня 2021 року, тобто протягом 61 місяця 11 днів місяців, він був звільнений із Державної прикордонної служби, де був поновлений лише через два роки на підставі рішення Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року. Посилався на те, що після відновлення на службі зазнав постійних переведень на нижчі посади в інші регіони, стан його здоров`я за час перебування під слідством також погіршився, всі ці обставини привели до глобальної зміни його життєвого укладу та завдало йому значних моральних страждань.

З урахуванням вищенаведеного, позивач просив суд стягнути з Державної казначейської служби України 1 062 768,18 грн у відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконного перебування під слідством та судом та 268 734,11 грн у відшкодування заподіяної йому матеріальної шкоди, що включає в себе витрати на юридичну допомогу та транспортні витрати.

Представник відповідача Державної казначейської служби України Ірина Василик подала до суду відзив на позов, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог просила суд відмовити у позові. Зокрема, вказувала на те, що позивачем не надано будь - яких доказів на підтвердження того, що йому було завдано моральної шкоди, оскільки завдана шкода не презюмується і має бути доведена.

Також зазначала, що розмір моральної шкоди, який позивач просить стягнути є необґрунтовано завищений, так як має вираховуватися виходячи із розміру мінімальної заробітної плати у сумі 6000 грн. (мінімальна заробітна плата у 2021 році) та становить 368 200 грн. Також вказала, що вимоги про стягнення витрат на юридичну допомогу та транспортних витрат є безпідставними, оскільки питання відшкодування процесуальних витрат регулюються ст.ст. 118-126 КПК України, тому мали вирішуватися в кримінальному провадженні.

Представник відповідача Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Михайло Бескровний подав до суду відзив, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог просив суд відмовити у позові. Зокрема, вказував на те, що підстав для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду немає, оскільки статтею 2 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено вичерпний перелік підстав відшкодування шкоди та не передбачено такої підстави до відшкодування шкоди, як закриття кримінального провадження судом у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання від обвинувачення.

Крім того, посилався на те, що розрахунок позивача моральної шкоди, виходячи із розміру середньомісячного грошового забезпечення за кожен місяць перебування під слідством та судом є необґрунтованим, оскільки такий розмір вираховується, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати. Також зазначав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів заподіяння йому моральної шкоди.

Крім того, вказував на те, що позовні вимоги про стягнення витрат на юридичну допомогу є недоведеними за відсутності документального їх підтвердження та розрахунку таких витрат. Також звертав увагу суду на те, що п. 3 ст. 2 ст. 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених вимог.

У своєму відзиві представник також вказував, що позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача, оскільки відповідачем у даній категорії справи є саме Держава Україна, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні просив позов задовольнити.

Представники відповідачів Державної казначейської служби України Ірина Василик та Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України Михайло Бескровний в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, посилаючись на обставини, викладені ними у відзивах на позов. Просили суд відмовити у задоволені позову.

Суд заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18 вересня 2015 року органом досудового розслідування військової прокуратури Південного регіону внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження за № 42015160690000048.

14 квітня 2016 року ОСОБА_1 , у вказаному кримінальному провадженні слідчим військової прокуратури Південного регіону України повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

19 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою та визначено розмір застави у сумі 250 796 гривень, яка того ж дня була внесена ним на відповідний рахунок Державного казначейства.

25 липня 2016 року органом досудового розслідування ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 369 КК України.

31 липня 2016 року військовою прокуратурою Південного регіону України затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 369 КК України, та скеровано до суду.

22 жовтня 2018 року прокурором змінено обвинувачення, в порядку ст. 338 КПК України та складено новий обвинувальний акт, відповідно до якого ОСОБА_1 був звинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.

Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 лютого 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.369 КК України та виправдано на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України, за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

11 квітня 2019 року Чернівецьким апеляційним судом вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 лютого 2019 року, скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.

20 травня 2021 року процесуальним прокурором у кримінальному провадженні винесена постанова про відмову від пред`явленого обвинувачення та закриття кримінального провадження № 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 відповідно до п.2 ч. 2 ст. 284 КПК України.

На підставі вказаної постанови прокурора Шевченківським районним судом м. Чернівці 25 травня 2021 року винесена ухвала, якою прийнято відмову прокурора від пред`явленого обвинувачення та закрито кримінальне провадження№ 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України, у в`язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких відокремлено посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).

Статтею 1 Закону передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

У наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) (ст. 3 Закону):

1. заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2. майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3. штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4. суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5. моральна шкода.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР, виникає, зокрема, у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів (пункт 1-1 частини першої статті 2 цього Закону).

Як вже зазначалося, ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 травня 2021 року у справі №725/3507/16, провадження №1-кп/727/63/21 закрито провадження у справі, оскільки прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення. При цьому суд виходив із того, що прокурором заявлене клопотання про відмову від обвинувачення, оскільки у результаті дослідження та аналізу доказів він дійшов переконання, що пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення не підтверджується, так як з матеріалів кримінального провадження не вбачається, що відомості до ЄРДР у кримінальному провадженні за №42015160690000048 від 18.09.2015, які внесені на підставі повідомлення №55/1854 від 16.09.2015 року стосуються ОСОБА_1 .

При цьому суд виходив із того, що прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення і припинив його фактичне здійснення, а це в свою чергу означає, що він визнав відсутність будь-яких даних для порушення перед судом питання про необхідність засудження особи, притягнутої до кримінальної відповідальності. Ця обставина свідчить ще й про те, що прокурор, припинивши державне обвинувачення в суді, тим самим відмовляється від раніше прийнятого ним або іншим прокурором рішення про затвердження обвинувального висновку, тобто анулює здійснений акт затвердження обвинувального висновку. Відмова прокурора від державного обвинувачення складається із сукупності процесуальних дій, спрямованість яких протилежна обвинувальній діяльності. Результатом цієї діяльності є визнання нікчемності обвинувачення, що спричинює припинення функції обвинувачення. (позиція ВП Верховного Суду Справа № 404/6160/16-к; провадження № 13-22кс19).

А тому, на думку суду посилання прокурора на те, що Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено вичерпний перелік підстав відшкодування шкоди та не передбачено такої підстави до відшкодування шкоди, як закриття кримінального провадження судом у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання від обвинувачення є безпідставним.

Суд вважає, що у позивача виникло право на відшкодування шкоди відповідно до вказаного Закону, на підставі п.1-1 ст.2 Закону, а саме інше рішення суду (в даному випадку ухвали про закриття провадження у зв`язку із відмовою прокурора від обвинувачення), яким встановлено факт незаконного повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та кримінального переслідування останнього.

Тому суд відхиляє посилання прокурора на те, що у ОСОБА_1 відсутні підстави для відшкодування йому коштів за незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону).

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто, Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «…моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості…».

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Для правильного визначення суми відшкодування, суд повинен правильно визначити термін перебування ОСОБА_1 під слідством та судом.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання законної сили виправдувальним вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження.

ОСОБА_1 у позові вказав, що він перебував під судом і слідством з 14 квітня 2016 року по 25 травня 2021 року.

Водночас ним не враховано, що останнім днем є день набрання законної сили ухвалою про закриття провадження, яка у цій справі набрала законної сили 02 червня 2021 року.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Враховуючи наведене, особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 25 травня 2021 року закрито кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у зв`язку із відмовою прокурора від обвинувачення, тобто саме із дати набрання даної ухвали законної сили (02 червня 2021 року) ОСОБА_1 вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування щодо нього - завершеним.

Схожих за змістом висновків щодо кінцевої дати перебування особи під слідством і судом дійшов Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17 (провадження № 61-7534св18), від 13 серпня 2020 року у справі № 607/10144/18 (провадження № 61-1394св19).

Таким чином, період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом становить не 61 місяць 11 днів (з 14 квітня 2016 року до 25 травня 2021 року), як зазначив позивач, а період з 14 квітня 2016 року до 02 червня 2021 року, тобто 61 місяць 19 днів.

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.

Нормою ст. 3 Закону презюмується право особи на відшкодування моральної шкоди. При цьому законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Стаття 13 Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня - 6 500,00 грн.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які для нього настали у зв`язку із порушенням його прав, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає за необхідне визначити розмір морального відшкодування в сумі 650 000,00 грн.

При цьому посилання прокурора та представника ДКС України на те, що позивач не довів факту спричинення йому моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Вирішуючи позовні вимог про стягнення витрат на юридичну допомогу суд виходить із наступного.

Згідно п.4 ст.3 Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

ОСОБА_1 надано суду докази понесених ним витрат на правову допомогу, а саме: договір №4 про надання правової допомоги в кримінальному процесі від 16 квітня 2016 року; договір про надання правової допомоги та представництва інтересів від 10 серпня 2016 року; додатковий договір №1 до договору про надання правової допомоги в кримінальному процесі №4 від 16 квітня 2016 року; квитанція до прибуткового ордера №4 від 05 серпня 2016 року на суму 26 400,00 грн.; акт виконаних робіт від 02 серпня 2016 року згідно договору про надання правової допомоги та Додаткового договору до договору про надання правової допомоги від 16 квітня 2016 року; додатковий договір №2 до договору про надання правової допомоги в кримінальному процесі №4 від 16 квітня 2016 року; квитанція до прибуткового ордера №5 від 02 лютого 2019 року на суму 50 250,00 грн.; розрахунок №2 від 01 лютого 2019 року; додаткова угода №1 до договору про надання правової допомоги та представництва інтересів від 10 серпня 2016 року від 13 лютого 2019 року; акт виконаних робіт від 14 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги та представництва інтересів від 10 серпня 2016 року; квитанція №1 від 17 лютого 2019 року на суму 112 500,00 грн.; додаткова угода №2 від 11 квітня 2019 року до договору про надання правової допомоги та представництва інтересів від 10 серпня 2016 року; договір №4 про надання правничої допомоги в кримінальному процесі від 11 квітня 2019 року; акт виконаних робіт №2 від 12 квітня 2019 року до договору про надання правової допомоги та представництва інтересів від 10 серпня 2016 року; квитанція №2 від 15 квітня 2019 року на суму 3 000,00 грн.; квитанція до прибуткового ордера №3 від 09 травня 2019 року на суму 13 500,00 грн.; договір №6 про надання правничої допомоги в кримінальному процесі від 10 травня 2019 року; додаткова угода №3 від 25 травня 2019 року до договору про надання правової допомоги та представництво інтересів від 10 серпня 2016 року; акт виконаних робіт №3 від 26 травня 2021 року до договору про надання правової допомоги та представництво інтересів від 10 серпня 2016 року; квитанція до прибуткового ордера №2 від 25 травня 2021 року на суму 43 550,00 грн.; додатковий договір №3 до договору про надання правової допомоги в кримінальному процесі №4 від 16 квітня 2016 року; розрахунок №4 від 25 травня 2021 року; квитанція №3 від 28 травня 2021 року на суму 18 000,00 грн.

Отже, позивачем ОСОБА_1 під час судового розгляду було доведено суму понесених витрат на надання юридичної допомоги під час кримінального провадження.

Враховуючи фактичні обставини справи суд, вважає за необхідне стягнути з держави Україна на рахунок ОСОБА_1 понесені витрати на юридичну допомогу в сумі 267 200,00 грн.

При цьому суд відхиляє посилання представника відповідача ДКС України Ірини Василик на те, що витрати на правову допомогу мали відшкодуватися відповідно до вимог 118-126 КПК України, оскільки в даному випадку кримінальне провадження закрито, а право на відшкодування витрат на юридичну допомогу безпосередньо передбачено ст. 3 Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Крім того, суд відхиляє посилання представника прокуратури Михайла Бескровного на те, що відповідно до положень п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених вимог. Так, вказаною нормою передбачено такий порядок стягнення витрат на правову допомогу, однак, вказаний порядок розподілу судових витрат стосується судових витрат, понесених безпосередньо під час розгляду цивільної справи. Позовні ж вимог про стягнення юридичної допомоги стосуються стягнення юридичних витрат понесених позивачем під час незаконного перебування під слідством та судом. Стягнення таких витрат безпосередньо передбачено ст. 3 вищевказаного Закону.

Суд відмовляє у задоволені вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його рахунок транспортних витрат, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зокрема, ст. 3 не передбачено право на відшкодування таких витрат.

Крім того, при прийнятті рішення судом також відхиляються посилання прокурора на те, що позивачем позов пред`явлено до неналежного відповідача, виходячи із наступного.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України)

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Отже, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14 447 цс 19) (пункт 28)), повинен зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а саме в частині стягнення з держави Україна на рахунок ОСОБА_1 650 000,00 грн. витрат на відшкодування моральної шкоди та 267 200,00 грн. витрат на юридичну допомогу.

Керуючись ст.ст. 3-11, 15, 57-60, 79, 88, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 650 000 (шістсот п`ятдесят тисяч) гривень у відшкодування моральної шкоди та 267 200 (двісті шістдесят сім тисяч двісті) гривень у відшкодування витрат на надання юридичної допомоги.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Глибоцький районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 11 лютого 2022 року.

Суддя