Рішення № 103123877, 08.02.2022, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року м. Житомир справа № 240/28181/21

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панкеєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби в Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 23 лютого 2021 №Ф-228766-51 в сумі 40952,37 грн.

В обґрунтування позову вказано, що позивач до 29 грудня 2018 року був арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) відповідно до свідоцтва №1379, виданого 12.07.2013 Міністерством юстиції України. Вказане свідоцтво анульоване на підставі наказу Міністерства юстиції України від 29.12.2018 № 4182/5.

Крім того, ОСОБА_1 22 березня 2017 року припинив підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, що підтверджується описом документів, що надано реєстратору ОСОБА_2 22.03.2017 та інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Отже, позивач не погоджується з визначеною у названій вимозі сумою недоїмки, штрафу, пені, оскільки, вважає таку недостовірною, неконкретизованою стосовно періодів її нарахування та помилковою у застосуванні з дня припинення підприємницької діяльності.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

12 січня 2022 року від Головного управління ДПС у Житомирській області до відділу документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву. По змісту відзиву вказано, що позивач не повідомив до 01.03.2021 контролюючий орган про своє бажання списати наявний борг, проігнорував вимогу закону та втратив своє право списати заборгованість.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 КАС України.

У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, 23 лютого 2021 року Головним управлінням ДПС у Житомирській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано позивачу вимогу про сплату боргу №Ф-228766-51 з єдиного соціального внеску на загальну суму 40952,37 грн.

Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 23.02.2021 №Ф-228766-51, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Перевіряючи вказані вимоги на відповідність нормам податкового законодавства та вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 частини 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4, 5 частини 1 статті 4 вказаного Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно п.3 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для фізичних-осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до підпункту 14.1.226. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195. пункту 14.1. статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Слід зауважити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Водночас, аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.

При цьому, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Як свідчать матеріали справи, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем в період з 19.02.2009 по 22.03.2017.

Наведена інформація також підтверджується описом документів, що були надані реєстратору ОСОБА_2 22.03.2017 з метою реєстрації припинення фізичної особи-підприємця.

Водночас, на підставі свідоцтва Міністерства юстиції України №1381 від 12.07.2013 ОСОБА_1 на підставі рішення кваліфікаційної комісії призначений арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором).

В подальшому наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2018 4182/5 свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) ОСОБА_1 анульовано.

Відтак, позивач з 22.03.2017 припинив підприємницьку діяльність, а з 29.12.2018 припинив діяльність арбітражного керуючого.

Водночас, відповідач обґрунтовуючи підстави прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-228766-51 у відзиві вказує, що недоїмка сформована за рахунок нарахувань з 01.01.2018.

З огляду на встановлений судом факт припинення позивачем підприємницької діяльності 22.03.2017, підстави нарахування несплаченої суми єдиного податку позивачем з 01.01.2018 визнаються протиправними.

Отже, контролюючим органом помилково нараховано позивачу заборгованість за несвоєчасну сплату (перерахування) єдиного внеску, оскільки позивачем припинено підприємницьку діяльність з 22.03.2017, у зв`язку з чим вимогу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 23 лютого 2021 №Ф-228766-51 в сумі 40952,37 грн слід визнати протиправною та скасувати.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено, а позивачем спростовано правомірний характер винесеної вимоги про сплату боргу, у зв`язку з чим позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби в Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 23 лютого 2021 №Ф-228766-51 в сумі 40952,37 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника,7, м.Житомир,10003, код ЄДРПОУ 44096781) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 908, 00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва