Ухвала суду № 103122996, 07.02.2022, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

(про закриття провадження у справі)

07 лютого 2022 року м. Житомир справа № 240/7718/21

категорія 109020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Токаревої М.С.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом у якому просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення двадцять третьої сесії VII скликання Радомишльської міської ради Житомирської області від 28 листопада 2019 року № 809 в частині відмови ОСОБА_1 в клопотанні про перенесення земельної ділянки для сінокосіння, яка передана в оренду рішенням сесії міської ради № 488 від 16.11.2017 ОСОБА_2 площею 0,0731, кад. № 1825010100:06:010:0284;

- визнати протиправним та скасувати рішення тридцятої сесії VII скликання Радомишльської міської ради Житомирської області від 30 липня 2020 року № 1075 в частині відмови ОСОБА_1 в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,2300 га, в тому числі 0,0600 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,01700 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Радомишльську міську раду Житомирської області повторно розглянути питання про перенесення земельної ділянки для сінокосіння, яка передана в оренду рішенням сесії міської ради № 488 від 16.11.2017 ОСОБА_2 площею 0,0731, кад. № 1825010100:06:010:0284 та за результатами розгляду прийняти рішення у відповідності до вимог Земельного кодексу України, висновків суду та встановлених обставин справи;

- зобов`язати Радомишльську міську раду Житомирської області повторно розглянути питання затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,2300 га, в тому числі 0,0600 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,01700 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 та за результатами розгляду прийняти рішення у відповідності до вимог Земельного кодексу України, висновків суду та встановлених обставин справи.

В обгрунтування позовних вимог вказано, що рішенням тридцятої сесії VII скликання Радомишльської міської ради Житомирської області від 30 липня 2020 року № 1075 відмовлено ОСОБА_1 в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,2300 га, в тому числі 0,0600 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,01700 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

Позивач вказує, що правовою підставою відмови у клопотаннях ОСОБА_1 стали пункт 6 рішення від 23.07.2010 №86 двадцять дев`ятої сесії 5 скликання Радомишльської міської ради Житомирської області "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок для виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки, внесення змін в деякі пункти рішень сесій"; пункт 9 рішення від 23.07.2010 №90 двадцять дев`ятої сесії 5 скликання Радомишльської міської ради Житомирської області "Про припинення права користування земельними ділянками та відміну окремих рішень сесій" -ЯКІ БУЛИ СКАСОВАНІ у судовому порядку у відповідності до копії Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 р. № 240/6629/20 (залишено в законній силі Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2020 р. № 240/6629/20).

Визначаючись із заявленими вимогами суд виходить з наступного.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, далі по тексту - КАС України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У свою чергу, п.2 ч.1 ст. 4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Проаналізувавши вищевказані норми, суд наголошує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, під час вирішення питання щодо компетенції суду слід урахувати суб`єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і кінцеву мету пред`явлення позову.

За своїм змістом земельний спір, що виник унаслідок користування та розпорядження органом виконавчої влади земельною ділянкою комунальної власності, є складним і комплексним із правової точки зору.

Під час прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність ці органи, з одного боку, перебувають у статусі суб`єкта владних повноважень, а з іншого - реалізують право власності на землю держави. Крім того, таке рішення, як правовий акт індивідуальної дії, є підставою, з якої виникає речове право власності чи користування землею в суб`єктів приватного права.

При цьому, аналіз ст.19 ЦПК України та ст.19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень).

До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників, суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58 гс 18).

Статтею 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У правовідносинах, які складають предмет цієї справи відповідач здійснював владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах він реалізовував свої функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Проте, з встановлених судом фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи не стільки з підстав правомірності оскаржуваних рішень, скільки щодо правомірності рішень органу щодо передачі в оренду земельної ділянки, на яку фізична особа-позивач має майнові претензії.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються, окрім іншого, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України, низкою нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих актів законодавства. У свою чергу, індивідуальні особливості врегулювання правовідносин між сторонами - договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України від 06.10.1998 №161-XIV "Про оренду землі" (надалі - Закон №161-XIV), оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону №161-XIV встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з положеннями статті 17 цього ж Закону, об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Судом було направлено запит до відповідача з метою з`ясування наявності зареєстрованого права оренди земельної ділянки щодо якої позивачем заявлено даний спір.

На вимогу суду Радомишльською радою Житомирської області було надано належним чином засвідчену копію договору оренди земельної ділянки площею 0,0731 га, з кадастровим номером 1825010100:06:010:0284 укладеного між Радомишльською міською радою та ОСОБА_2 , який в установленому законом порядку було зареєстровано.

Таким чином, позовні вимоги, з якими позивач звернувся до суду, фактично спрямовані на захист майнових інтересів останнього щодо цивільного права на земельну ділянку, передану відповідачем в оренду третій особі, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Вказана позиція узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.05.2018 року у справі №809/739/17.

На підставі рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень виникають не лише адміністративні правовідносини, а й цивільні, господарські, житлові, трудові та ін., а тому, при визначення юрисдикції спору необхідно виходити з предмету спору, а не лише з суб`єктів правовідносин.

Слід зауважити, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Натомість сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Зі змісту ст. 6 КАС України випливає, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Таким чином, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Враховуючи обставини справи та підстави з яких позивач звернувся до суду, зокрема захисту своїх майнових прав та інтересів щодо його права на оренду земельної ділянки, суд дійшов висновку, що даний спір носить приватноправовий характер і не містить ознак публічно-правового спору, а тому не може розглядатись в порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Пунктом першим частини першої статті 239 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Разом з тим, частиною другою статті 239 КАС України визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

З огляду на вищевикладене та враховуючи норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі, оскільки не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад, що вказаний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, має розглядатися за правилами цивільного судочинства місцевим загальним судом.

Керуючись статтями 238, 239, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

Закрити провадження в адміністративній справі № 240/7718/21 за позовом ОСОБА_1 до Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя М.С. Токарева