Рішення № 103122293, 07.02.2022, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/1451/21

Номер провадження 2/570/102/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2022 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

судді Красовського О.О.

з участю:

секретаря судових засідань Гречки О.В.

представників сторін - ОСОБА_1 ; адвокатів Орловської Я.Б., Кузменюк-Волошиної Н.М.

позивачки ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - служба у справах дітей Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області (як орган опіки та піклування) про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и в :

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, сторони є батьками малолітнього сина ОСОБА_4 , 2013 р.н. У серпні 2015 року сім`я поїхала до Італії, наприкінці місяці відповідач залишив їх та більше не повертався. В подальшому ніякої участі у вихованні дитини не приймав, його життям не цікавився, матеріальної допомоги на його утримання не надавав. На даний час відповідач не надає дозвіл на виїзд дитини за межі країни, постійно заявляє певні вимоги. Така поведінка відповідача йде усупереч інтересам дитини.

Зважаючи, що відповідач ухиляється від виконання обов`язків з виховання сина, не піклується про його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, позивачка звернулась до суду з даним позовом та просить його задовольнити, позбавивши батьківських прав відповідача стосовно його сина ОСОБА_4 . Також просить стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.

Сторонами було заявлене клопотання про допит свідків, яке судом було задоволене.

Були заявлені клопотання про доручення до матеріалів справи письмових доказів, які судом задоволені.

Відповідач подав суду відзив. Позов не визнає. Зазначає, що немає підстав для задоволення позову, оскільки позивачка виїхала за межі України разом з дитиною всупереч діючому законодавству. Окрім того, вона постійно чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, а з 2015 року відповідач взагалі не може контактувати з дитиною. Тому він звернувся з позовом до суду Республіки Італія вважаючи що у такий спосіб відновляться контакти з колишньою сім`єю. Він згідний надавати матеріальну допомогу на утримання дитини і надає її, а раніше цього не міг зробити через відсутність реквізитів позивачки для перерахування їй коштів. Тому просить відмовити у задоволенні позову.

Представник позивачки позов підтримала з підстав, що у ньому викладені.

Позивачка в судовому засіданні позов підтримала та пояснила суду про обставини, що описані вище. Додала, що 4 серпня 2015 року позивачка з відповідачем та сином приїхали до Республіки Італія з метою лікування сина. Однак, через два тижні відповідач залишив позивачку із маленьким сином, сказав що поїде до Польщі на заробітки, при цьому він забрав і її документи, і документи сина. Через певний час перестав виходити на зв`язок. Позивачка залишилася в чужій країні у практично безпорадному стані, без засобів до існування, оскільки ніде не працювала, так як доглядала дворічного сина, не маючи при собі жодних документів.

У зв`язку із відсутністю будь-якої участі в утриманні сина, позивачка звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на малолітню дитину. Але відповідач подав позов про зменшення розміру аліментів. Така поведінка відповідача доводить байдуже ставлення до дитини та відсутність жодного бажання її утримувати.

Позивачка уклала шлюб із ОСОБА_5 у 2019 році, і її чоловік сприйняв ОСОБА_4 як свого сина. ОСОБА_4 взагалі не знає свого біологічного батька, оскільки той ніколи ним не цікавився, а обережні розмови позивачки про його біологічного батька викликають у сина роздратування і збентеженість, оскільки ОСОБА_4 вважає, що у нього вже є справжній тато - ОСОБА_5 .

Cин ОСОБА_4 навчається у місцевому закладі освіти, відвідує секцію міні-баскетболу, позивачка з чоловіком повністю забезпечує його належним харчуванням та всім необхідним, натомість відповідач жодної участі у здобутті освіти сином не бере.

Позивачка бажає, щоб її син міг подорожувати, відвідувати інші країни з метою розвитку та оздоровлення, міг відвідувати свою батьківщину. Однак, такої змоги не має, оскільки відповідач не надає дозволу на перетин кордону. Усі намагання знайти спільну мову із відповідачем призводять лише до образ, нецензурної лайки. На даний момент позивачка та її син є заручниками ситуації, оскільки дозвіл відповідача також потрібен і на те, щоб дитина могла виїхати з Італійської Республіки.

Вже після ініціювання судового процесу відповідач телефонував сину, але розмова у них не склалася. Так, син володіє виключно італійською мовою, знає лише окремі слова українською мовою, а тому він не може спілкуватися українською мовою без допомоги перекладача. Син не проявляє ніякого інтересу щодо спілкування з відповідачем і сказав позивачці, що «хоче перегорнути сторінку минулого життя».

Тобто з 2015 року і до 2021 року відповідач взагалі не цікавився життям дитини, а наразі заперечує позов, і позивачка не може зрозуміти таку алогічну поведінку відповідача.

Тому вона просить суд задоволити заявлений позов.

Представник відповідача та відповідач позов не визнали з підстав, що викладені у відзиві. Додатково відповідач пояснив, що позивачка постійно блокує його номер, він не може дотелефонуватися до неї щоб поспілкуватися з дитиною. Так, він змушений був подати позов до суду Республіки Італія у якому повідомив про нібито викрадення дитини позивачкою, оскільки вважав що у такий спосіб він зможе вийти на контакт з позивачкою; але додав що результати розгляду справи його не цікавили. Також він був згідний надати відповідні дозволи на виїзд дитини, але повідомив, що до цього часу він їх не надав. За наведеного просить суд відмовити у задоволенні позову.

Представник органу опіки та піклування підтримала висновок про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав та вважає, що це відповідатиме інтересам дитини.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

З 14 вересня 2012 року по 14 червня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний за рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 14 червня 2017 року (справа № 570/1138/17). Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 (актовий запис про народження № 657, вчинений 21 березня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 21 березня 2013 року (а.с. 12).

4 серпня 2015 року позивачка з відповідачем та сином приїхали до Республіки Італія з метою лікування сина. Вже через два тижні відповідач залишив сім`ю та виїхав на заробітки до Республіки Польщі. При цьому відповідач забрав з собою і документи позивачки, і документи сина. Суд не почув від відповідача пояснень з цього приводу, адже очевидним є те, що таким чином відповідач створив загрозливу ситуацію і для дружини, і для дитини, залишивши їх у чужій країні без документів.

Позивачка пояснила суду, що через певний час відповідач перестав з нею контактувати, а свідок ОСОБА_8 підтвердила, що позивачка телефонувала їй та просила сконтактувати з відповідачем, що свідок і зробила, і у телефонній розмові відповідач відповів, що «сам визначає з ким він має спілкуватися». Тобто відповідач свідомо не бажав спілкуватися з позивачкою знаючи про те, що вона залишилася в чужій країні з дворічним сином, не маючи доходів та при цьому ще й не маючи документів, оскільки вони були у відповідача.

Зазначена обставина не була спростована відповідачем.

На думку суду, така поведінка відповідача не відповідала моральним засадам суспільства, поставила позивачку та їх дитину у загрозливу ситуацію.

Після перебування у Республіці Польща відповідач повернувся в Україну.

Відповідач повідомив суд, що він хотів спілкуватися з дитиною, але його номер телефону заблокувала позивачка.

Проте таке пояснення суд не приймає до уваги як беззаперечний доказ того, що позивачка постійно чинила відповідачеві перешкоди у спілкуванні з дитиною, і що ці перешкоди були непереборними, виходячи з наступного.

Відповідачеві було відомо про місце перебування позивачки і їхнього сина, на заробітках в Республіці Італія перебувала матір позивачки, з якою він міг контактувати; з матір`ю позивачки контактувала матір відповідача, і вже від неї відповідач також міг би дізнатися про перебування позивачки та її сина (у разі зміни адреси проживання).

Відповідач мав змогу приїхати до Республіки Італія для побачення з сином, однак за останні сім років цього не зробив.

Матір відповідача безперешкодно спілкувалася з ОСОБА_4 через відеодзвінок служби Viber, про що суду пояснила, і суду є незрозумілим чому відповідач не міг прийняти участі у такій розмові і таким чином поспілкуватися з дитиною. Натомість у суді він постійно повторює, що позивачка блокує його номер, хоча належних і допустимих доказів на підтвердження цього не надав.

Так, наявна у матеріалах справи роздруківка скрін-шотів не може слугувати доказом того, що телефон відповідача дійсно був заблокований позивачкою. Належним доказом на підтвердження цього мала б бути відповідна довідка служби Viber, а її надано не було. Також не була надана довідка оператора стільникового зв`язку «Київстар» щодо можливого блокування номеру телефону відповідача саме позивачкою, але і вона не була надана суду.

Зважаючи на наведене у суді не підтвердилися доводи відповідача, що позивачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Надалі суд зазначає наступне.

При розгляді справи було встановлено, що відповідач жодної участі у догляді, вихованні сина участі не бере, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не спілкувався з дитиною досить тривалий час, а лише після ініціювання позивачкою судового процесу телефонував двічі, але дитина не бажає з ним спілкуватися; не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, так як це визначено ч. 2 ст. 150 Сімейним кодексом України та ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства». Син не отримує від батька жодних привітань чи спілкування навіть у день свого народження, не кажучи вже про подарунки.

У зв`язку із відсутністю будь-якої участі в утриманні сина позивачка звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на малолітню дитину.

17 жовтня 2019 року Рівненським районним судом Рівненської області було видано судовий наказ по справі № 570/4632/19 від про стягнення аліментів. Незважаючи на те, що судом вирішено стягувати з відповідача мінімальний розмір аліментів, передбачений законом, відповідач подав до суду позов про зменшення аліментів. Суд першої інстанції задовольнив позов частково, зменшивши розмір аліментів. Однак, із таким рішенням суду відповідач також не погодився, подавши апеляційну скаргу, в якій просив ще більше зменшити аліменти на утримання сина. Однак, Рівненський апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, задовольнивши апеляційну скаргу позивачки та відмовив у задоволенні апеляційної скарги відповідача.

При розгляді іншої судової справи про стягнення додаткових витрат на утримання дитини (справа № 570/1470/21) відповідач також заперечував проти позову, не вважаючи що відвідування дитиною спортивної секції сприяє розвитку у дитини її здібностей, сприяє укріпленню її здоров`я. Зазначена обставина відома сторонам.

Вже після судових рішень відповідач став сплачувати грошові суми, що визначені у рішеннях суду, на користь позивачки на утримання дитини.

Така поведінка відповідача доводить байдуже ставлення до дитини та відсутність жодного бажання утримувати сина у добровільному порядку, як це має робити дійсно люблячий і турботливий батько.

Син ОСОБА_4 з народження має хворобу - птоз лівого ока, що підтверджується щоденником пацієнта педіатричної лікарні Бамбіно Джезу, і йому потрібна була як матеріальна допомога на лікування з подальшим хірургічним оперативним втручанням, так і належна опіка та піклування. Проте відповідач, знаючи про це, не виявляв ніякої цікавості до здоров`я сина.

І тільки після рішення суду у справі № 570/1470/21 сплатив позивачці кошти.

29 липня 2019 року позивачка уклала шлюб із ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим відділом реєстрації цивільного стану мерії міста Озімо, акт №16 від 29 липня 2019 року.

ОСОБА_5 прийняв ОСОБА_4 як рідного сина, між ними утворився міцний емоційний зв`язок. Враховуючи той факт, що ОСОБА_4 взагалі не знає свого біологічного батька, оскільки той ніколи ним не цікавився, чоловік позивачки відразу став для нього справжнім батьком. Навіть натяк на початок розмови позивачки із сином про відповідача викликає у нього роздратування і збентеженість, оскільки ОСОБА_4 вважає, що у нього вже є справжній тато. Даний факт підтверджується висновком психолога ОСОБА_10 від 07 грудня 2019 року (копія додається).

Сім`я позивачки робить все для того, щоб забезпечити сина ОСОБА_4 на належному рівні, створити йому гарні умови для життя та розвитку, що підтверджується посвідченням показника еквівалентної економічної ситуації від 01 жовтня 2019 року (копія додається).

Завдяки спільним зусиллям сім`ї позивачки сину ОСОБА_4 було проведено операцію на оці, що підтверджується нагадуванням про запис на денну операцію, щоденником пацієнта, карти пацієнта педіатричної лікарні Бамбіно Джезу від 18 травня 2019 року (копії додаються).

ОСОБА_4 навчається у місцевому закладі освіти - дитячому садку Монтесорі станції Озімо. Позивачка з чоловіком повністю забезпечує його належним харчуванням та всім необхідним, що потрібно під час проходження навчання, що підтверджується списком дитячого садку Монтесорі станції Озімо, рахунком-фактурою продажу №3217 від 31 березня 2017 року, квитанцією про оплату БанкоПОСТА (копії додаються).

Також ОСОБА_4 відвідує секцію міні-баскетболу у любительській асоціації Поліспортіва Футура, що підтверджується підтвердженням платежу за запис на частковий курс (копія додається).

Згідно зі звітом, що стосується соціального стану та оточення сина позивачки, який видала Прокуратура Республіки Італія при суді зі справ неповнолітніх № 1048/2020 АС від 26 листопада 2020 року (копія додається), син отримує необхідний йому догляд та опіку. Відповідно до розгорнутого опису вивчення соціального стану та оточення дитини, ОСОБА_4 має хороші стосунки у школі та вдома, його шкільна успішність на достатньому рівні, сім`я добре інтегрована в місцеву громаду, фінансова ситуація в родині хороша. Також окремо зазначено, що позивачка зі своєї сторони продемонструвала відповідальне та уважне ставлення до психологічного комфорту свого сина.

Позивачка бажає, щоб її син міг подорожувати, відвідувати інші країни з метою розвитку та оздоровлення, міг відвідувати свою батьківщину. Однак, такої змоги не має, оскільки відповідач не надає дозволу на перетин кордону. Усі намагання знайти спільну мову із відповідачем не призвели до позитивного результату.

Відповідач заявив що готовий надати такий дозвіл, але він його фактично не надав.

Відповідно до пункту 1 статті 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Навряд чи така бездіяльність відповідача відповідає інтересам дитини, адже його дитина фактично позбавлена можливості вільно пересуватися світом, а тому числі й прихати в Україну.

Згідно з частиною 1 статті 165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Ухилення батька або матері від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини у розумінні п.2 ч.1 ст.164 СК України може мати місце зокрема (як кожен окремо так і в сукупності):

-не забезпечують необхідного харчування;

-не забезпечують необхідного медичного догляду догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання;

- не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення;

- не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей

- не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу;

- не створюють умов для отримання дитиною освіти.

Верховний Суд у своїй постанові по справі №420/1753/18 від 14 травня 2020 року Верховний Суд, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Зокрема частиною 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до частини 3 статті 55 Закону України «Про освіту», батьки здобувачів освіти зобов`язані: виховувати у дітей повагу до гідності, прав, свобод і законних інтересів людини, законів та етичних норм, відповідальне ставлення до власного здоров`я, здоров`я оточуючих і довкілля; сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання; поважати гідність, права, свободи і законні інтереси дитини та інших учасників освітнього процесу; дбати про фізичне і психічне здоров`я дитини, сприяти розвитку її здібностей, формувати навички здорового способу життя; формувати у дитини культуру діалогу, культуру життя у взаєморозумінні, мирі та злагоді між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами, представниками різних політичних і релігійних поглядів та культурних традицій, різного соціального походження, сімейного та майнового стану; настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства.

Згідно з другим принципом Декларації прав дитини, яка прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Частина 1 статті 18 Конвенції про права дитини, яка ратифікована Постановою Верховної Ради № 789-XII від 27 лютого 1991 року передбачає, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частини 2 статті 27 Конвенції про права дитини, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

З даного приводу також висловився Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У зв`язку із вищенаведеним суд дійшов висновку, що відповідач повністю самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, дитина визнає батьком іншу особу, дитина не бажає спілкуватися з відповідачем, про що прямо заявила, а отже враховуючи найкращі інтереси дитини є підстави щоб позбавити відповідача батьківських прав.

Щодо покликання представника відповідача про те, що сам факт заперечення позову про позбавлення батьківських прав вже свідчить про те, що батько цікавиться дитиною, не заслуговує на увагу.

Батько дитини має проявляти свою зацікавленість до дитини не тільки тоді, коли до нього пред`явлений позов про позбавлення батьківських прав. Також батько дитини має продемонструвати своїми діями те, що він дійсно турбується про дитину. Усна заява про зацікавленість дитиною, коли при цьому відсутні дієві кроки, є лише слова. А заперечення проти позову, його не визнання є правом відповідача. В процесі судового розгляду відповідач висловлює своє ставлення до позову, та поряд з цим на підтвердження своєї правової позиції повинен надати суду докази на спростування позиції позивачки, а такі докази не були надані суду.

За клопотанням відповідача у суді були допитані свідки, але вони не підтвердили, що останні принаймі п`ять років до звернення до суду позивачки відповідач виконував приписи законодавства України щодо участі батька дитини у її вихованні та утриманні.

Суд не може погодитися з висновком органу опіки та піклування, згідно якого відповідача недоцільно позбавляти батьківських прав щодо його сина.

Так, при розгляді відповідної заяви не була вислухана думка дитини, а згідно положень СК України дитина має бути заслухана з питань, що стосується її життя. Зазначений висновок не є достатньо обґрунтованим.

Адже при розгляді справи були встановлені інші обставини, які надали суду підстави для прийняття рішення про позбавлення батьківських прав.

Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України. Суд вважає за доцільне вирішити питання щодо розподілу судових витрат в частині сплати судового збору, адже щодо цих витрат не було заперечень.

Щодо судових витрат у виді правової допомоги, то представник відповідача заявила що заявлені витрати мають на меті тиску на відповідача з метою схилення його до визнання позову. Зважаючи на це суд вважає за доцільне визначити дату судового засідання, в якому буде ухвалено додаткове рішення з приводу зазначених судових витрат.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - служба у справах дітей Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області (як орган опіки та піклування) про позбавлення батьківських прав - задоволити повінстю.

ОСОБА_3 позбавити батьківських прав стосовно його дитини - сина ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис про народження № 657, вчинений 21 березня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 908 грн. судових витрат (сплата судового збору).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивачка: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , мешканець АДРЕСА_2 ).

Суддя: Красовський О.О.

Повне рішення суду складено 10 лютого 2022 р.