Рішення № 103115581, 04.02.2022, Франківський районний суд м. Львова

462/7682/20

2/465/848/22

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

04.02.2022 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Дзеньдзюри С.М.,

при секретарі судових засідань Оверко Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про зняття арешту з нерухомого майна -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду із вищезазначеним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що являється власником будинку АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний будинок підтверджується Свідоцтвом про право власності від 17.06.2003 року видане Франківською районною державною адміністрацією Львівської міської ради на підставі розпорядження №716 від 17.06.2003 року, що стверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №230604154 від 02.11.2020 року. На підставі постанови старшого слідчого з ОВС УБОЗ ГУМВСУ у Львівській області Топалової А.Л. від 20.07.2010 року у кримінальній справі №117-1338 з метою забезпечення цивільного позову, було накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 , який належить їй на праві власності. Вироком Жидачівського районного суду Львівської області, який в апеляційному порядку не оскаржувався, її чоловіка засуджено до покарання у вигляді двох років вісім місяців позбавлення волі без конфіскації майна. При постановлені вироку завдана злочином шкода засудженими, в тому числі її чоловіком, була відшкодована в добровільному порядку. Разом з тим питання про зняття арешту з будинку АДРЕСА_1 не вирішено. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №230604154 від 02.11.2020 року вбачається, що 27.07.2010 року Першою Львівською державною нотаріальною конторою до реєстру обтяження було внесено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна (об`єкт обтяження: будинок, адреса: АДРЕСА_1 , власник - ОСОБА_1 , обтяжував - СВ УБОЗ ГУМВСУ у Львівській області), згідно постанови старшого слідчого з ОВС УБОЗ ГУМВСУ у Львівській області Топалової А.Л. від 20.07.2010 року в кримінальній справі №117-1338 та зареєстровано за реєстраційним номером обтяження 10078341. На даний час позивач вирішила розпорядитися вказаним будинком, однак через наявність обтяження у вигляді арешту не може цього зробити, а тому просить суд скасувати арешт накладений на будинок АДРЕСА_1 .

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 08.02.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

В судове засідання позивачка не з`явивилася, однак її представник подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про місце та час розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомляв.

На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки учасники процесу в судове засідання не з`явились.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.11.2020 року №230604154 Першою Львівською державною нотаріальною конторою до реєстру обтяження 27.07.2010 року було внесено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна (об`єкт обтяження: будинок, адреса: АДРЕСА_1 , власник - ОСОБА_1 , обтяжував - СВ УБОЗ ГУМВСУ у Львівській області), згідно постанови старшого слідчого з ОВС УБОЗ ГУМВСУ у Львівській області Топалової А.Л. від 20.07.2010 року в кримінальній справі №117-1338 та зареєстровано за реєстраційним номером обтяження 10078341. З вказаної Інформації також вбачається, що право власності на вказаний будинок у ОСОБА_1 підтверджено Свідоцтвом про право власності від 17.06.2003 року видане Франківською районною державною адміністрацією Львівської міської ради на підставі розпорядження №716 від 17.06.2003 року.

Відповідно до Постанови про накладення арешту на майно від 20 липня 2010 року старший слідчий з ОВС УБОЗ ГУМВСУ у Львівській області Топалова А.Л. у кримінальній справі №117-1338 наклала арешт на будинок АДРЕСА_1 .

Згідно вироку Жидачівського районного суду Львівської області від 04.10.2011 року ОСОБА_2 до покарання у вигляді двох років вісім місяців позбавлення волі без конфіскації майна. Цивільний позов ВАТ "Укртранснафта" задоволено частково, стягнуто з засуджених солідарно 28033,99 грн., які відшкодовані ними під час судового розгляду справи.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 цього Кодексу встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Порядок скасування арешту майна, що накладений в межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 КПК України, і відповідно підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.

Проте, арешт на майно було накладено слідчою 20.07.2010 року під час досудового слідства в межах кримінальної справи №117-1138 на підставі положень КПК України 1960 року.

При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року, питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Спеціальні підстави законного обмеження особи в реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання в право мирного володіння майном. Зокрема, відповідно до ст.126 КПК 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Правова природа арешту майна не змінилась і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження. Зокрема, згідно зі ст.170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц.

Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у даному випадку та виходячи з обставин справи, не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

Виходячи з вищевикладеного, оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не має змоги, на час звернення із позовною заявою до суду за наявності арешту, накладеного на майно, порушується право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, порушене право позивача підлягає судовому захисту у заявлений спосіб шляхом припинення дії відповідних обтяжень, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Оскільки у позовній заяві не ставилося питання про стягнення судових витрат з відповідача, суд вважає, що такі необхідно залишити за позивачем.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 263 - 265, 280- 282, 354 ЦПК, суд -

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про зняття арешту з нерухомого майна - задоволити.

Скасувати арешт нерухомого майна шляхом вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису обтяження - заборону відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстрованого 27.07.2010 року реєстратором Першою Львівською державною нотаріальною конторою згідно постанови старшого слідчого з ОВС УБОЗ ГУМВСУ у Львівській області Топалової А.Л. від 20.07.2010 року в кримінальній справі №117-1338 та зареєстровано за реєстраційним номером обтяження 10078341 об`єкту обтяження будинок, адреса: АДРЕСА_1 , власник - ОСОБА_1 , обтяжував - СВ УБОЗ ГУМВСУ у Львівській області.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції у Львівській області, адреса місця знаходження: 79000, м. Львів, вул. Генерала Григоренка, 3.

Суддя Дзеньдзюра С.М.