Рішення № 103115319, 01.02.2022, Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер: 448/513/21

Провадження № 2/448/35/22

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

01.02.2022 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кічака Ю.В.,

при секретарі судового засідання Мриц Н.І.,

з участю представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Борисенко В.В.,

та представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Гриньо М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Судововишнянська міська рада Львівської області, Яворівська районна державна адміністрація Львівської області, про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності та визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В:

І.Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 із позовом про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності та визнання права власності на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 64,80 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно Договору дарування 63/100 часток житлового будинку від 30.12.2020р., посвідченого приватним нотаріусом Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицьким Р.С. та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №239482415, вона (позивачка) прийняла в дар та стала власником 63/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені 63/100 часток житлового будинку за даною адресою належали її (позивачки) матері ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності на підставі рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04.04.2019р. у справі №448/719/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою. Іншому співвласнику житлового будинку ОСОБА_2 в судовому порядку виділено у власність 37/100 ідеальних часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

З урахуванням зазначеного судового рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04.04.2019р. у справі №448/719/15-ц, яке набрало законної сили, вважає за доцільне здійснити виділ у натурі в окремий об`єкт нерухомості 63/100 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , так як зазначене будинковолодіння фактично є єдиним, окремим, ізольованим об`єктом нерухомості, з окремим водо та електропостачанням та використовується нею як місце для проживання її (позивачки) сім`ї, ніяких сумісних споруд та приміщень загального користування з іншими власниками будинку немає. Земельна ділянка, на якій розташована вказана частка житлового будинку знаходиться в ізольованому користуванні. Виділ в натурі об`єкта нерухомості не порушує права інших співвласників, у кожного є свій вхід до будинку. Спільна часткова власність на будинок перешкоджає їй (позивачці) у вільному здійсненні та розпорядженні власним майном.

Зазначає, що 63/100 часткам житлового будинку присвоєно і окрему поштову адресу: АДРЕСА_1 згідно рішення виконавчого комітету Судововишнянської міської ради Львівської області №10 від 17.02.2021р. Крім того, в КП «МРБТІ» виготовлено технічний паспорт на вказане нерухоме майно та видано довідку про те, що на 63/100 частки будинковолодіння за вказано адресою присвоєно адресу та виділено в одиницю.

Стверджує, що відповідач ОСОБА_2 відмовляється від укладення нотаріально-посвідченого договору про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності та припинення права спільної часткової власності, що унеможливлює реалізацію її (позивачки) права на власність.

З огляду на наведене, просить суд ухвалити рішення, яким виділити в натурі із спільної часткової власності в окремий об`єкт нерухомого майна належні їй (позивачці) 63/100 частки житлового будинку загальною площею 64,80 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; припинити її (позивачки) право спільної часткової власності на 63/100 частки житлового будинку за вказаною адресою; визнати за нею (позивачкою) право власності на окремий об`єкт нерухомого майна – житловий будинок загальною площею 64,80 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

ІІ. Позиція учасників справи.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначила, що підтримує заявлені позовні вимоги. Пояснила, що на підставі договору дарування, укладеного з її (позивачки) матір`ю ОСОБА_3 отримала у власність 63/100 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; її ж матір ОСОБА_3 стала власником даного нерухомого майна (63/100 часток) на підставі рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04.04.2019р. у справі №448/719/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку в натурі; після отримання в дар вказаного майна вона (позивачка) зверталася до державного реєстратора щодо перереєстрації права власності на даний об`єкт нерухомого майна за вказаною адресою, однак отримала відмову у здійсненні такої, письмова відмова міститься в матеріалах даної цивільної справи; при цьому державний реєстратор Процак Н.І. особисто сказала їй (позивачці), що дане нерухоме майно не є виділене як окремий об`єкт та рекомендувала за захистом свого права звернутися в судовому порядку; вона (позивачка) дії державного реєстратора не оскаржувала, а звернулася до суду з зазначеним цивільним позовом до відповідача ОСОБА_2 про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності та визнання права власності на об`єкт нерухомого майна.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Борисенко В.В. підтримав позовні вимоги, заявлені позивачкою.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Гриньо М.І. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив. Вказав, що є судове рішення, зокрема рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04.04.2019р. у справі №448/719/15-ц про поділ житлового будинку АДРЕСА_1 в натурі між ОСОБА_3 (матір`ю позивачки) та відповідачем ОСОБА_2 , у якому зазначено про поділ такого на дві ізольовані квартири та два виходи; відповідно право спільної часткової власності на даний будинок припинено згідно положень ст.cт.364, 367 ЦК України. Вважає, що стороною позивача у даному випадку обрано невірний спосіб захисту та позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки відповідач ОСОБА_2 жодним чином не порушував прав позивачки ОСОБА_1 та такий не вчиняв жодних перешкод щодо перереєстрації за позивачкою права на вказаний об`єкт нерухомого майна. На його (представника відповідача) переконання сторона позивача у даній ситуації мала б оскаржувати дії державного реєстратора, а не звертатись до суду з позовом до відповідача про виділ в натурі і з спільної часткової власності, коли спільна часткова власність вже припинена судовим рішенням про поділ того ж майна в натурі. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до відповідача ОСОБА_2 .

Представник третьої особи - Судововишнянської міської ради Львівської області в судове засідання не з`явився, а скерував на адресу суду письмову заяву, в якій просив проводити розгляд даної цивільної справи за їх відсутності.

Представник третьої особи - Яворівської районної державної адміністрації Львівської області в судове засідання не з`явився, а скерував на адресу суду письмову заяву, в якій просив проводити розгляд даної цивільної справи за їх відсутності та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомила наступне: вона є начальником відділу ЦНАП Мостиської міської ради Львівської області, попередньо працювала державним реєстратором Мостиської РДА Львівської області та саме вона надавала позивачці ОСОБА_2 консультацію з приводу перереєстрації права власності на даний об`єкт нерухомого майна (63/100 частки будинку) за адресою: АДРЕСА_1 та документи від позивачки не було прийнято; з приводу звернення позивачки державним реєстратором не було прийнято рішення про відмову у вчиненні реєстраційних дій, оскільки така не зверталась з відповідною офіційною заявою; позивачці по справі було надано відповідне роз`яснення з приводу порядку перереєстрації; вона (свідок) вважає, що судовим рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 04.04.2019р. у справі №448/719/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку в натурі не припинено спільну часткову власність на будинок АДРЕСА_2 .

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Мостиського районного суду Львівської області від 01.06.2021р. прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Судововишнянська міська рада Львівської області, про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності та визнання права власності на об`єкт нерухомого майна.

Ухвалою суду від 30.08.2021р. залучено Яворівську районну державну адміністрацію Львівської області до участі у даній цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою суду від 28.09.2021р. закрито підготовче провадження у даній справі.

ІV. Обставини справи, встановлені судом.

Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідка, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що у липні 2015 року ОСОБА_3 (матір позивачки ОСОБА_1 ) звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , про поділ житлового будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою. Предметом спору у цивільній справі №448/719/15-ц був житловий будинок АДРЕСА_1 .

За результатами розгляду вищевказаної цивільної справи Мостиським районним судом Львівської області ухвалено рішення від 04.04.2019 року, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа – Судововишнянська міська рада Мостиського району Львівської області, про поділ житлового будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою, - задоволено частково. Поділено реально (в натурі) житловий будинок АДРЕСА_1 (з урахуванням усіх господарських будівель і споруд зазначених у технічному паспорті КП «Мостиське районне бюро технічної інвентаризації» від 15.04.2011 року, інвентарний номер 1096, реєстраційний номер 34859436), згідно з варіантом, викладеним у висновку судової-будівельно-технічної експертизи ТОВ «ГАЛ-СВІТ» № 033/18 від 12.11.2018 року, з переобладнанням такого житлового будинку на дві ізольовані квартири та два виходи, без врахування поділу мансардних житлових приміщень, таким чином:

- виділити ОСОБА_3 у власність 63/100 ідеальні частки житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок загальною площею 64, 80 кв.м, в тому числі: веранда літ. «а» площею 11, 80 кв.м. (цифри приміщень 1-1, 1-2); будинок літ. «А-1» 1-й поверх площею 53, 0 кв.м (цифри приміщень 1-3, 1-4, 1-5, 1-7); сходи входу в будинок літ. «а1»; погріб літ. «Пг»; літня кухня літ. «Б»; комора літ. «В»; ворота № 1; частина огорожі № 2;

- виділити ОСОБА_2 у власність 37/100 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме: будинок літ. «А-1» 1-й поверх площею 19, 30 кв.м (цифра приміщення 1-6); сарай літ. «Г»; гараж літ. «Д»; вбиральня літ. «Е», комора літ. «Є»; частина огорожі № 2;

- криницю (колодязь питний літ.«К») залишити в спільній власності співвласників будинковолодіння;

- ОСОБА_2 закласти дверний проріз з приміщення житлової кімнати цифра 1-6 до коридору цифра 1-3; добудувати до житлового будинку допоміжні приміщення, а саме: вхідний тамбур площею 2, 83 кв.м; коридор площею 5, 18 кв.м; сумісний санвузол площею 3, 80 кв.м; кухню площею 8, 25 кв. м; пробити дверний проріз з виділеної житлової кімнати цифра 1-6 до новоутвореного коридору прибудови, розробивши в ліцензованій проектній організації проект прибудови з перенесенням вводу газу в будинок і переобладнанням інших інженерних мереж і погодити його в установленому законом порядку.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 46015, 00 грн. грошової компенсації за відхилення реально виділених часток житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від ідеальних часток. В решті позовних вимог відмовлено.

В мотивувальній частині судового рішення судом викладено положення статей 364, 367 ЦК України, де передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна – це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційна його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Згідно ч.1,2 ст.367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд дійшов до висновку про наявність підстав для здійснення саме реального (в натурі) поділу вищевказаного спірного житлового будинку, з урахуванням усіх господарських будівель і споруд та без врахування поділу мансардних житлових приміщень, з переобладнанням такого житлового будинку на дві ізольовані квартири та два виходи, згідно з варіантом поділу, викладеним у висновку судової-будівельно-технічної експертизи ТОВ «ГАЛ-СВІТ» № 033/18 від 12.11.2018року.

Вищевказане судове рішення набрало законної сили 14.05.2019р.

Згідно Договору дарування 63/100 часток житлового будинку від 30.12.2020р., посвідченого приватним нотаріусом Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицьким Р.С., дарувальниця ОСОБА_3 (мати) подарувала, а обдаровувана ОСОБА_1 (дочка) прийняла в дар 63/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому у даному договорі дарування зазначено, що 63/100 часток даного житлового будинку належать дарувальниці на праві особистої приватної власності на підставі рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04.04.2019 року, ЄУН448/719/15-ц, провадження 2/448/41/19. Державну реєстрацію права власності на 63/100 частки житлового будинку за дарувальницею проведено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.07.2019р., номер запису про право власності:32318968, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1868381346224, що підтверджено Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 173199175, сформованим ОСОБА_4 , державним реєстратором Мостиської районної державної адміністрації Львівської області 09.07.2019р.

Рішенням виконавчого комітету Судововишнянської міської ради Львівської області №10 від 17.02.2021р. ухвалено присвоїти адресу 63/100 часткам житлового будинку по АДРЕСА_1 , які згідно з Договором дарування від 30.12.2020р. належать ОСОБА_1 , та вважати її: АДРЕСА_1 . Крім того, рекомендовано ОСОБА_1 виготовити технічний паспорт на 63/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Комунальним підприємством «Мостиське бюро технічної інвентаризації» на ім`я ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки КП «Мостиське бюро технічної інвентаризації» за №2878 від 22.03.2021р. – на 63/100 частки будинковолодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 присвоєно адрес згідно рішення Судововишнянської міської ради Львівської області №10 від 17.02.2021р. та виділено в одиницю.

Позивачка ОСОБА_1 01.04.2021р. звернулася з листом до Яворівської РДА Львівської області з приводу перереєстрації свого права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , де отримала відповідь про неможливість здійснення перереєстрації з тих підстав, що подані нею документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.

V. Застосовані судом норми права.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

При вирішенні цивільного спору суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ч. 1ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За статтею 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Положенням статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно до ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частиною 1 ст.356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а)множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Відповідно до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Відповідно до ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває права власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Частина 2 ст.367 ЦК України містить норму, яка передбачає, що у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності, у разі поділу спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, що врегульовано частиною 3 ст.12 ЦПК України.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст.ст.77-78 ЦПК України.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно ч.1 та п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

VI. Висновки суду.

Виходячи з аналізу змісту норм ст.ст.363, 364, 356, 367 ЦК України слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що є об`єктом спільної часткової власності, в натурі між співвласниками припиняє право спільної часткової власності щодо цих співвласників.

Поділ майна між співвласниками є однією з підстав для припинення права спільної часткової власності. Таким чином, юридичним наслідком поділу майна завжди є припинення спільної часткової власності між колишніми учасниками.

Наведені вище норми гарантують кожному із співвласників право на поділ (виділ) в натурі того майна, яке знаходиться у їх спільній частковій власності, після здійснення якого, право спільної власності припиняється, а кожен із співвласників набуває право особистої приватної власності на майно, що утворюється в результаті його поділу (виділу), і зміст якого проявляється, перш за все, у здійсненні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження майном за своєю волею, на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб.

Судом встановлено, що рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04.04.2019 року спрямоване на поділ в натурі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 (матір`ю позивачки) та відповідачем ОСОБА_2 .

Право спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на зазначений житловий будинок припинено вцілому саме судовим рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 04.04.2019 року, у якому суд вирішив «поділити реально (в натурі) житловий будинок АДРЕСА_1 (з урахуванням усіх господарських будівель і споруд зазначених у технічному паспорті КП «Мостиське районне бюро технічної інвентаризації» від 15.04.2011 року, інвентарний номер 1096, реєстраційний номер 34859436), згідно з варіантом, викладеним у висновку судової-будівельно-технічної експертизи ТОВ «ГАЛ-СВІТ» № 033/18 від 12.11.2018 року, з переобладнанням такого житлового будинку на дві ізольовані квартири».

При цьому суд вважає, що у відповідності до положень ст.ст.363, 364, 356, 367 ЦК України, зазначене вище судове рішення про поділ будинку в натурі на дві ізольовані квартири, яке набрало законної сили, припинило спільну часткову власність співвласників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , незважаючи на інше трактування цього судового рішення державними реєстраторами чи посадовими особами Мостиської районної державної адміністрації Львівської області, до яких зверталася позивачка з метою перереєстрації свого права власності після отримання в дар спірного нерухомого майна.

Відповідно, після поділу житлового будинку в натурі, як ОСОБА_3 (матір позивача), так і ОСОБА_2 (відповідач по справі) набули право особистої приватної власності на майно (ізольовані квартири), що утворилося в результаті поділу будинку АДРЕСА_1 , і зміст якого проявляється, перш за все, у здійсненні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження майном за своєю волею, на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб.

Проаналізувавши зміст договору дарування, на підставі якого позивачка ОСОБА_1 прийняла в дар 63/100 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , суд звертає увагу на те, що у даному договорі дарування зазначено, що 63/100 часток даного житлового будинку належать дарувальниці ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності на підставі рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04.04.2019 року, ЄУН448/719/15-ц, провадження 2/448/41/19.

З огляду на наведене, суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 на підставі вказаного договору дарування отримала в дар майно, яке належить їй на праві особистої приватної власності.

Відтак, суд розцінює як необґрунтовані позовні вимоги ОСОБА_1 про виділ в натурі із спільної часткової власності 63/100 частки житлового будинку загальною площею 64,80 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , та припинення її (позивачки) права спільної часткової власності на 63/100 частки житлового будинку за вказаною адресою, оскільки ці частки (спільна часткова власність) вже припинені судовим рішенням.

Щодо позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності на окремий об`єкт нерухомого майна – житловий будинок загальною площею 64,80 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення відповідного права.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. А також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси.

У абзаці 2 п.11 постанови №14 Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз`яснив, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відповідно до норм закону (ст.ст.4, 12, 13, 48, 50, 51, 81, ч.1 та п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України) позивач, звертаючись до суду з позовом повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем (відповідачами). При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача, співвідповідача (чи при його (належного відповідача) відсутності) задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позовні вимоги без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов`язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача чи співвідповідача). Правом на заявлення клопотання про заміну неналежного відповідача належним, залучення співвідповідача наділений виключно позивач, який у випадку заміни відповідача (відповідачів), залучення нового, зобов`язаний вказати вимоги до нового відповідача (відповідачів) та підстави заявлення таких саме до нього.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Сторона позивача на власний розсуд розпорядилася своїми процесуальними правами і пред`явила позов до ОСОБА_2 . Однак, у даному випадку в судовому засіданні стороною позивача не доведено належним чином порушення прав позивачки ОСОБА_1 саме з боку відповідача ОСОБА_2 ; стороною позивача не доведено, що невизначеність у праві позивачки ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно викликане саме поведінкою відповідача ОСОБА_2 . Суду не надано і доказів звернення позивачки до відповідача з приводу укладення нотаріального посвідченого договору про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, на що така покликається в обґрунтування пред`явлених позовних вимог.

Таким чином, в судовому засіданні не віднайшли свого підтвердження ті обставини, що відповідач ОСОБА_2 не визнає або оспорює права позивачки на спірне нерухоме майно, що такий вчиняв будь-які перешкоди щодо перереєстрації за позивачкою права на вказаний об`єкт нерухомого майна,і т.і.

При цьому суд вважає, що стороною позивача свідомо було подано наявні у матеріалах справи докази, які такі вважали достатніми для підтвердження своїх позовних вимог.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, провадження № 14-651цс18).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Підсумовуючи суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб захисту права, який обрано стороною позивача є таким, що не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення.

Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Крім того, окремою самостійною підставою для відмови в позові є пред`явлення позову до неналежного відповідача.

Разом із тим, дане рішення суду не перешкоджає позивачці захистити свої права шляхом обрання іншого способу захисту, пред`явлення у встановленому законом порядку позову до належних відповідачів, і т.і .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Підсумовуючи вищенаведене, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та доводи відповідача, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги вимоги не підлягають до задоволення.

VII. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, в тому числі зі сплати судового збору, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

З огляду на відсутність підстав для задоволення позовних вимог, судові витрати, понесені позивачкою ОСОБА_1 , - слід залишити за нею.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Судововишнянська міська рада Львівської області, Яворівська районна державна адміністрація Львівської області, про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності та визнання права власності на об`єкт нерухомого майна – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 11.02.2022р.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка та жителька АДРЕСА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП – НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець, житель та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Судововишнянська міська рада Яворівського району Львівської області, код ЄДРПОУ: 04056233; місцезнаходження: 81340, м.Судова Вишня, пл.І.Франка, 14 Яворівськогорайону Львівської області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Яворівська районна державна адміністрація Львівської області, ЄДРПОУ:04055883, місцезнаходження за адресою: 81000, м.Яворів, вул.І.Франка, 8 Львівської області.

Суддя Ю.В. Кічак