Рішення № 103114210, 11.02.2022, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/8137/21

Провадження №2/265/324/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2022 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді – Козлова Д. О.,

при секретарях – Дрьомової О. В., Яшкові М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/8137/21 за позовом Виконавчого комітету Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, третя особа: Житлово-комунальне підприємство «Азовжитлокомплекс»,

за участі представників позивача – Зінов`єва І. Г., ОСОБА_3 ,

представника відповідачки – ОСОБА_4 ,

відповідачки – ОСОБА_2 , -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що квартира АДРЕСА_1 відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Маріуполя, в якій зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 22 жовтня 1991 р., та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 16 червня 2009 р. Ордер на вказане жиле приміщення було видано 24 травня 1990 року, наймачем якої є ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 є її донькою. Натомість, за актами обстеження кв. АДРЕСА_1 комісія у складі спеціалістів департаменту по роботі з активами у присутності фактичних мешканців такого житлового приміщення було встановлено, що відповідачі у такій квартирі не мешкають, а квартиру здають у найм. За інформацією відділу поліції № 2 Маріупольського районного управління поліції встановлено, що у кв. АДРЕСА_1 мешкають фактично ОСОБА_5 , 1951 р. н., ОСОБА_6 , 1979 р. н., ОСОБА_7 , 1984 р. н. Посилаючись на положення ст. 15, 18, 71, 72 Житлового кодексу, зазначав, що внаслідок не проживання відповідачів у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, наявні підстави для визнання їх такими, що втратили право користування кв. АДРЕСА_1 . При цьому реєстрація відповідачів, які фактично не проживають у спірному житловому приміщенні, перешкоджає позивачу розпорядитися таким житлом. На підставі викладеного просив суд визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування кв. АДРЕСА_1 , стягнувши з них судові витрати на користь позивача в сумі 2270 грн.

Від представника відповідачки ОСОБА_2 , адвоката Рябошапка О. І., до суду надійшов відзив, де, не погоджуючись, із позовом було зазначено, що кв. АДРЕСА_1 єдине житло ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які іншого житла на праві власності чи користуванні не мають. Задоволення позову позбавить відповідачів їх єдиного житла, що порушить конституційне право людини на житло. Додавала, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є громадянином України та зареєстрований разом із матір`ю в АДРЕСА_2 . Зауважувала, що ОСОБА_2 тимчасово виїжджала за кордон до Польщі для отримання освіти. До цього ОСОБА_2 навчалась в Маріупольському державному університеті за спеціальністю «Переклад (український, російський, польський)», в ході якого виїжджала до Польщі для продовження освіти та підвищення своєї кваліфікації. На даний час ОСОБА_2 повернулась до України для постійного проживання за місцем своєї реєстрації, має намір жити із своєю дитиною в квартирі по АДРЕСА_2 . Зараз ОСОБА_2 працевлаштована з 1 липня 2021 року по 31 грудня 2021 року в ТОВ «Центр нержавіючих труб», що територіально знаходиться в Польщі та вимагає тимчасового проживання на території такої країни. Таким чином вважала, що за відповідачкою на час її навчання та роботи за межами України зберігається право на проживання у спірному житлі. Додавала, що ОСОБА_1 також виїхала за межі України на заробітки для утримання доньки, яка виїхала для навчання до Польщі. Зазначала, що відповідачі не мають відносин з особами, які тимчасово знаходяться у спірній квартирі, оскільки мати ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , мала доглядати за такою квартирою за відсутності відповідачів, яка без згоди останніх дозволила тимчасово проживати своїм знайомим, які отримали статус переселенців. При цьому будь-яких договорів з такими особами не укладалось, які проживали там до повернення відповідачів. Додавала, що за спірною адресою відсутня заборгованість з оплати комунальних послуг. Отже, просила відмовити в задоволенні позову про визнання відповідачів такими, що втратили право користування кв. АДРЕСА_1 .

У відповіді на відзив представник позивача, ОСОБА_10 , вказував, що з копії диплома ОСОБА_2 про закінчення навчання другого ступеня для отримання вищої освіти у Польщі вбачається, що відповідачка закінчила навчання 27 жовтня 2017 року, а з довідки ТОВ «Центр нержавіючих труб» вбачається, що вона в Польщі працює на вказаному підприємстві з 1 грудня 2019 р. дотепер. Отже, протягом наведеного часу ОСОБА_2 не знаходилась за місцем своєї реєстрації в АДРЕСА_2 . Таким чином вважав, що на теперішній час ОСОБА_2 перебуває в Україні тимчасово, бо трудові правовідносини з ТОВ «Центр нержавіючих труб» тривають, маючи зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_3 . Додавав, що належність до громадянства України дитини ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , не доведено, який, натомість, за місцем народженням має польське громадянство. При цьому реєстрація сина ОСОБА_2 відбулась 30 листопада 2021 року, внаслідок наявного спору в суді. До того ж малолітня дитина не має права вільно обирати місце свого проживання, тому набуває право користування житлом за місцем проживання батьків. Зазначав, що через не проживання протягом 7 років у спірному житлову приміщені ОСОБА_2 не потребує такого житла, обравши місцем постійного проживання ОСОБА_11 . Витрати з утримання спірної квартири відповідачі не несуть, оскільки підтверджували у відзиві, що доглядає за квартирою ОСОБА_9 , де фактично мешкають інші особи, що винаймають таке житло. Таким чином відповідачі втратили право користування спірною квартирою, внаслідок чого просив суд позов задовольнити повністю.

Заперечуючи проти відповіді на відзив, представник відповідачки, адвокат Рябошапка О. І., надала письмові заперечення, де вказувала, що у Польщі ОСОБА_2 проходила навчання до 10 липня 2019 року, після чого ще до 23 червня 2020 року навчалась у академії фотографії, а потім працювала. Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_2 знаходиться в Україні тимчасово не заслуговують на увагу, бо строк дії трудового договору відповідачки закінчується під час розгляду даного спору в суді. Крім, того ОСОБА_2 приймає особисту участь у судових засіданнях під час вирішення даної справи, повернулась до Україні із своєю малолітньою дитиною. Внаслідок отримання нею освіти за кордоном та за умовами роботи в Польщі, ОСОБА_2 за законом зберегла за собою право на спірне жиле приміщення. Тому наявність у ОСОБА_2 зареєстрованого тимчасового місця проживання в Польщі не доводить факту втрати нею права користування жилим приміщенням в Україні. ОСОБА_2 є громадянкою України, нещодавно отримавши новий паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Додавала, що кв. АДРЕСА_1 є єдиним місцем проживання ОСОБА_2 та її малолітньої дитини, оскільки вони іншого житла не мають. При цьому малолітній син ОСОБА_2 є громадянином України, а факт його не проживання в квартирі не може бути підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом, бо права малолітньої дитини в таких випадках захищається органом опіки та піклування. Також надання житлового приміщення в піднайом та вселення тимчасових мешканців без стягнення плати, що передбачено ст. 91, 98 ЖК, не є підставою для позбавлення наймача права користування цим житловим приміщенням. Зауважувала, що однією з причин виїзду ОСОБА_2 за кордон було отримання нею внаслідок обстрілу міста Маріуполь душевної травми, через що вона неодноразово проходила лікування у психотерапевтів. Оскільки ОСОБА_2 повернулась до України та має намір жити в спірному житлі, то просила суд відмовити у позові.

У судовому засіданні представники позивача, ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , наполягаючи на задоволенні поданого позову, вказували, що ОСОБА_1 обрала для проживання на постійній основі собі іншу країну, Ізраїль, де вона мешкає та працює більше ніж сім років. У свою чергу ОСОБА_2 з жовтня 2017 року по грудень 2019 року, перебуваючи у Польщі, не працювала та не навчалась, а до спірного житла не навідувалась, через що не мешкала без поважних причин у кв. АДРЕСА_1 понад передбачені законом строки, внаслідок чого втратила право на таке житло. Просили таким чином задовольнити позов повністю.

Відповідачка, ОСОБА_1 , у судове засідання за невідомих суду причин не з`явились повторно, будучи про час та місце розгляду справи повідомленою належним чином.

Відповідачка, ОСОБА_2 , вказувала в суді, що вона дійсно тривалий час на законних підставах мешкала у Польщі, що було викликано необхідністю отримання освіти та подальшим працевлаштуванням. Законність її перебування в Польщі підтверджується отриманням нею віз, річного виду на проживання у Польщі та потім тимчасового виду на проживання строком до травня 2023 року. Таким чином вона з 2015 року по 2017 рік отримувала вищу освіту у Польщі, потім з 2017 року 2019 рік навчалась, щоб отримати після дипломну освіту, а з 2019 року по 2020 рік відвідувала курси фотографії та працювала до 31 грудня 2021 року. Зазначала, що за цей час вона відвідувала одного разу квартиру АДРЕСА_1 , що хоча її син вже побував у м. Маріуполі два тижні, однак зараз він разом із чоловіком ОСОБА_2 мешкає у Польщі, допоки не звільниться спірна квартира, мешканцям якої був наданий час до закінчення опалювального сезону 2021-2022 року для виселення. Також переїзд з Польщі її родини з речами є довготривалою процедурою, внаслідок чого потрібен час щоб усі речі перевезти до спірного житла, де вона планує жити в подальшому. Отже, просила суд відмовити у позові.

Представник, ОСОБА_2 , адвокат Рябошапка О. І., підтримуючи позицію відповідачки, вказувала в суді, що у відповідачів немає іншого постійного житла, бо за кордоном вони мешкають тимчасово, доказів наявності іншого житла у ОСОБА_1 матеріли справи також не містять. ОСОБА_2 ж з 2017 року по грудень 2019 року навчалась стаціонарно у Польщі, де загалом навчалась та працювала протягом 2015-2021 років, тому її відсутність у кв. АДРЕСА_1 була викликана поважними причинами, так само як й відсутність ОСОБА_1 , яка протягом спірного періоду офіційно працює в Ізраїлі. Факт проживання тимчасових мешканців у спірній квартирі був викликаний важкою життєвою ситуацією знайомих родини відповідачів, у яких не бралась плата за таке проживання. Просила суд на підставі наведеного у задоволенні позову відмовити повністю.

Від представників 3-ї особи надійшло клопотання з проханням розгляд справи провести за відсутності представників ЖКП «Азовжитлокомплекс».

Суд, вислухавши учасників, які з`явились, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, вважає заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що з копій особового рахунку № НОМЕР_1 на кв. АДРЕСА_1 , наданих ЖКП «Азовжитлокомплекс» 12 лютого 2021 року та 3 грудня 2021 року, вбачається, що наймачем такої однокімнатної квартири (жила площа – 17,1 кв. м., загальна площа – 34,3 кв. м.) є ОСОБА_1 , де зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з 30 листопада 2021 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що також підтверджується відомостями від 30 листопада 2021 року Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради.

Вказане житлове приміщення було надано для вселення на підставі ордеру від 24 травня 1990 року (№ 004678) відповідно до рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 23 травня 1990 року № 20 ОСОБА_12 .

На підставі витягу з Державного реєстру актів цивільного стану про шлюб від 1 листопада 2013 року вбачається, що ОСОБА_13 та ОСОБА_12 одружились 15 серпня 1991 року, внаслідок чого дружині було присвоєно прізвище ОСОБА_14 , актовий запис № 1720 від 15 серпня 1991 року.

Також відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого міським відділом ДРАЦС реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, вбачається, що ОСОБА_15 20 липня 2013 року одружилась із ОСОБА_16 , внаслідок чого дружині було присвоєно прізвище ОСОБА_17 , актовий запис № 301 від 20 липня 2013 року.

При цьому за відомостями ККП «Міське бюро технічної інвентаризації – Маріупольська нерухомість» від 10 лютого 2021 року та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11 лютого 2021 року вбачається, що право власності на кв. АДРЕСА_1 наразі не зареєстровано за будь-якою особою.

За відомостями з реєстру територіальної громади міста Маріуполя від 16 лютого 2021 року та за інформацією Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 25 жовтня 2021 року вбачається, що в кв. АДРЕСА_1 зареєстровані з 22 жовтня 1991 року ОСОБА_1 та з 16 червня 2009 року ОСОБА_2 , що підтверджується інформацією з ГУ ДМС України в Донецькій області від 1 грудня 2021 року.

Натомість, за актами від 5 лютого 2021 року та від 22 липня 2021 року, складених представниками Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради, вбачається, що в кв. АДРЕСА_1 фактично ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не мешкають, оскільки у ній за відомостями відділу поліції № 2 Маріупольського районного управління поліції ГУ НП в Донецькій області від 13 серпня 2021 року фактично проживають ОСОБА_5 , 1951 р. н., ОСОБА_6 , 1979 р. н., та ОСОБА_7 , 1984 р. н.

В той же час суд встановив, що ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками якого вказані ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , що підтверджується витягом зі свідоцтва про народження дитини від 1 серпня 2017 року, перекладеного на українську мову та посвідченого нотаріально, реєстр № 11781.

При цьому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується довідкою про реєстрацію особи громадянином України, видану 20 серпня 2020 року Генеральним консульством Україи в Кракові.

Факт укладення 1 серпня 2017 року шлюбу між ОСОБА_2 в Польщі із ОСОБА_20 підтверджується засвідченим нотаріальним перекладом з польської мови, реєстр № 1483, повним витягом зі свідоцтва про шлюб від 29 вересня 2020 року.

При цьому навчання ОСОБА_2 за спеціальністю «Переклад український, російський, польський» підтверджується характеристиками на відповідачку від 19 червня 2015 року Маріупольського державного університету.

У свою чергу суд зазначає, що за довідкою від 14 березня 2014 року Маріупольської гімназії № 2 ОСОБА_2 працювала у такому навчальному закладі вчителем польської мови, починаючи з 1 жовтня 2013 року.

Участь ОСОБА_2 в Польщі у Міжнародній конференції магістратів-іноземців 7 травня 2015 року підтверджується засвідченим нотаріальним перекладом, реєстр № 12500.

Навчання відповідачки, ОСОБА_2 , в Польщі на стаціонарі підтверджується дипломом про закінчення навчання другого ступеня № 83828 від 27 жовтня 2017 року, виданого Крупкіній Карині, з отриманням нею ступеня магістра, перекладеного на українську мову та посвідченого нотаріально, реєстр № 12004.

Також суд встановив, що відповідно до свідоцтва про закінчення післядипломного навчання від 10 липня 2019 року ОСОБА_2 в Польщі закінчила післядипломне навчання за напрямом електронна комерція у 2019 році.

Відповідно до довідки про закінчення курсу в Академії фотографії у нотаріально посвідченому перекладі з польської мови, реєстр № 12529, вбачається, що ОСОБА_2 в Польщі закінчила практичний курс фотографії 29 липня 2018 року.

За довідкою від 10 грудня 2021 року в нотаріально посвідченому перекладі з польської мови, реєстр № 12528, вбачається, що ОСОБА_2 в Польщі протягом 2019-2020 років була слухачем денного курсу фотографії академії фотографа у Кракові, припинивши навчання у березні 2020 року.

Працевлаштування ОСОБА_2 , яка мешкає тимчасово в АДРЕСА_3 , на командитному товаристві ТОВ «Центр нержавіючих труб» на підставі договорів доручення з 1 грудня 2019 року по 31 грудня 2021 року підтверджується довідкою від 22 листопада 2021 року та підтвердженням від 23 листопада 2021 року, перекладених на українську мову та посвідчених нотаріально, реєстр № 12008.

Звернення ж ОСОБА_2 до спеціаліста з приводу тривожного стану з панічними атаками через перенесену нею травму в Україні внаслідок політичних труднощів підтверджується висновками спеціаліста-психіатра в Польщі від 28 листопада 2018 року та від 3 вересня 2020 року, а також довідкою від 5 грудня 2021 року щодо відвідування ОСОБА_2 з 1 липня 2021 року курсу терапії.

На підставі відповіді від 29 листопада 2021 року Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України щодо відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування в межах з Донецькою та Луганською областями та тимчасово окупованою територією АР Крим за останні 5 років вбачається, що наведеної інформації відносно ОСОБА_1 немає. Натомість, з такої відповіді вбачається, що ОСОБА_2 11 разів перетинала державний кордон України фактично з Польщею, востаннє повернувшись до України 24 листопада 2021 року, будучи відсутньою загалом на території України понад чотири з половиною років.

Перетин державного кордону ОСОБА_2 та законність її перебування у Польщі також підтверджується відомостями з долучених нею копій віз від 20 липня 2016 року та від 21 вересня 2015 року з належного відповідачці закордонного паспорту.

Так суд зазначає, що на підставі карти перебування НОМЕР_2 від 17 січня 2017 року у нотаріально посвідченому перекладі з польської мови, реєстр № 12696, вбачається, що ОСОБА_2 отримала вид на тимчасове перебування в Польщі до 24 січня 2018 року.

Крім того отримання ОСОБА_2 тимчасового виду на проживання на території Польщі строком до 24 травня 2023 року підтверджується відповідною картою ( НОМЕР_3 ), виданою відповідачці 17 червня 2021 року, що вбачається з долученого до справи нотаріального перекладу, реєстр № 1484, а також підтверджується засвідченим нотаріально перекладом, реєстр № 12707, рішення від 25 травня 2021 року про надання ОСОБА_2 в Польщі дозволу на тимчасове проживання до 24 травня 2023 року.

Натомість, підтвердженням належності ОСОБА_2 до громадянства України є отримання нею паспорта громадянина України 13 жовтня 2021 року, а також паспорта громадянина України для виїзду за кордон ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Суд вказує, що відсутність заборгованості споживачів житлового приміщення кв. АДРЕСА_1 перед КП «Комунальник» та перед ЖКП «Азовжитлокомплекс» на 1 грудня 2021 року підтверджується довідками вказаних підприємств за особовими рахунками № НОМЕР_4 та № НОМЕР_1 відповідно, а також листом від 21 грудня 2021 року ЖКП «Азовжитлокомплекс» з випискою з особового рахунку № НОМЕР_1 , з якого вбачається, що за період 2015-2021 років здійснювалось періодична та щомісячна оплата за надані послуги споживачами кв. АДРЕСА_1 .

Відсутність на праві приватної власності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житла підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Також суд зазначає, що за довідкою від 10 січня 2022 року в нотаріально посвідченому перекладі з польської мови, реєстр № 1210, вбачається, що ОСОБА_21 , чоловік ОСОБА_2 , в м. Катовіце Польща, де він проживає по АДРЕСА_3 , не має у власності земельних ділянок та нерухомості.

При цьому тимчасова реєстрація місця проживання ОСОБА_2 в АДРЕСА_3 з 4 червня 2021 року по 4 травня 2023 року підтверджується довідкою в нотаріально посвідченому перекладі з польської мови, реєстр № 125.

Крім іншого суд зазначає, що на підставі довідки про працевлаштування від 5 грудня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 працює, починаючи з 1 липня 2014 року по теперішній час у господарчому відділенні готелю «Бест Вестерн Редженс Світс» у ТОВ «Сем Грін Енд Ку. Тель-Авів», Ізраїль.

Свідок ОСОБА_9 , мати ОСОБА_1 та бабуся ОСОБА_2 , вказувала в суді, що ОСОБА_1 була вимушена десь у 2015 році виїхати на «заробітки» до Ізраїлю, а ОСОБА_2 поїхала навчатись до Польщі. Відсутність грошей та роботи зумовили необхідність відповідачів піти на такі кроки. При цьому у спірному житлі залишились речі відповідачів. Натомість, вона без відома відповідачів на власний розсуд вирішила допомогти своїм знайомим, які є внутрішньо переміщеними особами, надавши їм тимчасово спірне житло для проживання без стягнення орендної плати. З того часу можливості приватизувати кв. АДРЕСА_1 не було через відсутність наймача в Україні та складну ситуацію на сході України. Зазначал, що протягом 2015-2021 років ОСОБА_2 одного разу була у спірній квартирі. Зараз же там ОСОБА_2 зі своїм сином планує мешкати постійно.

Свідок ОСОБА_7 вказував у суді, що він разом із братом та матір`ю є переселенцями з с. Лебединське Новоазовського району внаслідок бойових дій на сході України, тому через дружні стосунки його матері із ОСОБА_9 вони утрьох з осені 2015 року тимчасово мешкають в кв. АДРЕСА_1 на час відсутності доньки та онуки ОСОБА_9 , які відсутні у такому житлі через навчання та роботу, за що будь-якої плати свідок із родиною ОСОБА_9 не давав, лише щомісячно самостійно сплачуючи комунальні платежі по квитанціям, надаючи їх копії ОСОБА_9 . Однак зараз постало питання про звільнення спірного житла, тому вони домовились виїхати з кв. АДРЕСА_1 по закінченню цього опалювального сезону. Зазначав, що у такій квартирі залишились деякі речі та одяг відповідачів. Крім того у вказаному житловому приміщенні протягом 2015-2021 років періодично проводився благоустрій житла за кошти відповідачів та ОСОБА_9 , бо було замінено вікна на пластикові, замінено лічильники, встановлений бойлер, проведений ремонт санвузлу.

Суд також приймає до уваги надану представником ОСОБА_2 розписку ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_7 , що підтверджує доводи допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_7 .

Згідно із ст. 15 Житлового кодексу (далі - ЖК) виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів на території району, міста, району в місті здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад, здійснюють контроль за використанням і схоронністю житлового фонду, приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої Ради, видають ордери на жилі приміщення.

На підставі ч. 1, 2 ст. 71 ЖК при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно із ст. 72 ЖК визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Отже, відповідно до ст. 71, 72 ЖК наймач або члени його родини можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням, якщо вони в ньому не проживають без поважних причин понад 6 (шість) місяців.

Аналіз ст. 71 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутністю поважних причин для такого не проживання.

При цьому у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі ст. 71 ЖК, предметом доказування є причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Суд у цьому сенсі зазначає, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Натомість, повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.

Отже, при тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2021 року по справі № 759/14973/17.

На підставі п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» зазначено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Коли в жилому приміщенні не залишалися члени сім`ї особи, яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу розгляду спору в суді є істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою до відмови в позові, а повинна оцінюватись у сукупності з іншими обставинами.

Згідно із п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» зазначено, що за ст. 107 ЖК наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). При цьому суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або ст. 107 ЖК, внаслідок чого змінити підставу позову суд самостійно не вправі.

При цьому суд зазначає, що посилання представника позивача на п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (в редакції від 25 грудня 1992 року) є неспроможними, оскільки такий пункт вже на теперішній діє в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25 травня 1998 року.

Розглядаючи наявний спір, суд встановив, що представник позивача просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням за ст. 71 ЖК, посилаючись на те, що відповідачі постійно проживають за межами України, коли вибуття у інше місце постійного проживання є підставою для застосування до таких правовідносин ст. 107 ЖК, на яку представник позивача не посилався.

Суд також звертає увагу на те, що за ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у п. 2 такої ст. 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

При цьому втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року п. 50; «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 2 грудня 2010 року).

У цьому сенсі суд вказує, що щомісячна оплата житлово-комунальних послуг на кв. АДРЕСА_1 та відсутність боргів за такими послугами у відповідачів доводять, що останні не втратили інтерес до спірного житлового приміщення, а також контроль з боку наймача такого житла, ОСОБА_1 , за його утриманням.

Суд при цьому зауважує, що тривала відсутність за місцем своєї реєстрації наймача спірного житла, ОСОБА_1 , обумовлена її офіційним працевлаштуванням в іншій країні, що є поважною причиною її відсутності у кв. АДРЕСА_1 , враховуючи, що доказів забезпечення відповідачки житлом в Ізраїлі матеріали справи не містять, як й не містять доказів наявності у неї будь-якого іншого житла ніж спірна квартира.

Також суд зазначає, що у судовому засіданні було доведено належними доказами поважність причин тривалого не проживання у спірній квартирі іншої відповідачки, оскільки як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 поїхала до Польщі на навчання, де офіційно навчалась з 2015 року по 2019 рік стаціонарно, отримавши відповідну освіту, після чого працювала деякий час до 2022 року, народивши дитину та одружившись на території Польщі, отримавши при цьому тимчасовий дозвіл на проживання в м. Катовіце разом зі своїм чоловіком та вид на тимчасове проживання на території Польщі.

Натомість, ОСОБА_2 періодично поверталась до України, перебуваючи, зокрема, з осені 2021 року на території України, плануючи постійно мешкати в Україні за зареєстрованим місцем свого проживання в м. Маріуполі, зареєструвавши по АДРЕСА_2 разом із собою сина, ОСОБА_8 .

Про вказані обставини свідчать зібрані та дослідженні судом у сукупності докази по справі, як то навчання, робота та тимчасовий характер проживання на території Польщі ОСОБА_2 .

Таким чином суд відкидає посилання представника позивача на те, що ОСОБА_2 була відсутня у спірній квартирі протягом 2017-2019 року без поважних, так само як й доводи про тимчасовий характер перебування відповідачки в Україні, де відповідачка має постійне житло, оскільки в Польщі у ОСОБА_2 лише тимчасове місце перебування.

Крім того за змістом ст. 98 ЖК наймач жилого приміщення може дозволити тимчасове проживання в ньому іншим особам без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасові жильці), які на вимогу наймача або членів сім`ї, які проживають разом з ним, зобов`язані негайно звільнити приміщення.

Тому посилання представника позивача на те, що родина ОСОБА_22 за плату проживає у спірному житлі не відповідає наведеній нормі та встановленим обставинам справи.

Отже, враховуючи наведене судом вмотивування, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачі вселилися до кв. АДРЕСА_1 на підставі ордера, проявляють інтерес до спірного житлового приміщення, зареєстровані за його адресою, не мають іншого житла на праві користування або власності на момент розгляду справи в суді, то вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають достатні та триваючі зв`язки з вказаним місцем проживання, а зазначена квартира є їх «житлом» у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того суд, враховуючи викладені обставини, звертає увагу на те, що втрата спірного житла відповідачами є крайньою формою втручання у їх право на повагу до житла.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2021 року по справі № 759/14973/17.

При цьому, зважаючи на те, що право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а тому позбавлення цього права, у тому числі шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання, суд вважає необхідним відмовити виконкому Маріупольської міської у задоволенні поданого до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 позову, оскільки судом була встановлена поважність причин не проживання відповідачів за місцем їх реєстрації.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 21 травня 2020 року по справі № 428/3476/17.

На підставі переліченого вмотивування позовні вимоги виконкому Маріупольської міської ради є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Виконавчого комітету Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, третя особа: Житлово-комунальне підприємство «Азовжитлокомплекс», – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 11 лютого 2022 року.

Позивач: Виконавчий комітет Маріупольської міської ради, ЄДРПОУ: 04052784, розташований в м. Маріуполі по пр. Миру 70.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_5 , зареєстрована в АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІПН: НОМЕР_6 , зареєстрована в АДРЕСА_2 .

Третя особа: Житлово-комунальне підприємство «Азовжитлокомплекс», ЄДРПОУ: 32320788, розташоване в м. Маріуполі по вул. Воїнів-визволителів 82.

Суддя