Рішення № 103111050, 10.02.2022, Марганецький міський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 180/2828/21

2/180/97/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 р.

Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Нанічкіної Н.М.,

з секретарем судового засідання Лебедєвою К.Є.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маніфою» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Марганецького міського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маніфою» (далі – ТОВ «Маніфою»), в якому зазначив, що 16.04.2021 року між ним та відповідачем укладено договір позики № 2135438. Сума позики складає 5050 гривень, строк дії договору – 30 днів. Вважає, що кредитний договір укладений на невигідних для нього умовах. Він, здійснюючи оформлення кредиту через інтернет, за 15 хвилинний проміжок часу, не мав можливості об`єктивно оцінити та осмислити умови кредитування, виявити їх недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які отримає в результаті даної угоди. При укладенні кредитного договору порушені його права, як споживача, а саме: йому не було надано інформації, яка стосується суті наданих кредитодавцем фінансових послуг, а отже відсутнє і будь-яке письмове підтвердження про ознайомлення його з інформацією та взагалі з усіма умовами кредитного договору. Не надані на ознайомлення Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «Маніфою». Умови договору є несправедливими, бо сума компенсації, яку він повинен сплатити кредитодавцю становить більше 50%. Крім того, його позбавлено права відізвати свою згоду на обробку персональних даних. Просить суд визнати договір про надання фінансового кредиту № 2135438 від 16.04.2021 року недійсним.

03.12.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому просив суд у задоволенні позову ОСОБА_1 про захист прав споживачів відмовити повністю. В обґрунтування відзиву зазначено, що 16.04.2021 року в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства між ОСОБА_1 та ТОВ «Маніфою» укладено договір позики №2135438, згідно якого позичальнику надано кошти у сумі 5050,00 гривень у позику строком на 30 днів, позичальник взяв на себе зобов`язання повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Позичальнику було надано інформацію щодо фінансової послуги, яку розміщено у вільному доступі на офіційному веб-сайті ТОВ «Маніфою». Будь-яких запитань щодо інформації на сайті, умов надання позики, форми укладення договору при поданні заявки на укладення договору та безпосередньо при укладенні договору від ОСОБА_1 не надходило. Для отримання фінансової послуги позичальником 25.01.2021 року створено особистий кабінет в ІТС Товариства, і 15.04.2021 року здійснено вхід до Особистого кабінету та додано Заявку на отримання позики. Товариством було надано позичальнику на ознайомлення для вивчення пропозицію укласти договір позики – оферту. Оферта містила всі умови договору, розрахунки та процентні ставки, в тому числі загальну вартість позики та процентів, а також посилання на Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Маніфою». Позичальник, вивчаючи умови оферти, міг прийняти рішення про її прийняття або відмову у її прийнятті, тим самим відмовитися від укладення договору. ОСОБА_1 було підписане електронне повідомлення про прийняття оферти, відповідно погоджені всі запропоновані Товариством умови договору. З моменту реєстрації особистого кабінету в ІТС Товариства між ОСОБА_1 та ними укладено кілька договорів позики. Позивачем умови договору не виконано, жодних звернень щодо неможливості виконання взятих на себе зобов`язань за укладеним договором від ОСОБА_2 не надходило. Товариством неодноразово проводилися акції, згідно з якими позивачу пропонувалися пільгові умови погашення заборгованості, у тому числі повне списання нарахованих процентів при сплаті суми позики в розмірі 5050,00 гривень, про що товариством надсилалися повідомлення на зареєстрований позивачем контактний номер телефону. Позивачем не надано істотних доводів щодо несправедливості умов договору позики або щодо його недійсності.

Позивач не скористався правом подачі відповіді на відзив.

За ч.5 ст.279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1. ст.13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.1,6 ст.81 ЦПК).

За наявними в матеріалах справи доказами встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач просив визнати недійсним електронний договір про надання фінансового кредиту № 2135438 від 16.04.2021 року, укладений між ним та ТОВ «Маніфою», посилаючись на порушення його прав при укладенні договору.

Підставою недійсності правочину у відповідності до ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначеними частинами ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 2135438 від 16.04.2021 року, відповідно до умов якого відповідач, як позикодавець, надав позивачу, як позичальнику, позику в сумі 5050,00 грн., на строк 30 днів, строк позики – до 16.05.2021 року.

Договір укладений дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим (ідентифікатором), про що зазначено в договорі і не оспорюється позивачем.

Як вбачається з копії спірного договору, при його підписанні позичальник використав електронний підпис – одноразовий ідентифікатор w53187.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Законом України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Стаття 627 ЦК України та ст.6 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень ст.ст.1048-1052, 1054 ЦК України істотними умовами кредитного договору, щодо яких сторони повинні дійти згоди в належній формі, є: сума кредиту, строк кредитування, умови і порядок його видачі та повернення, відсоткова ставка, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Договір кредиту має бути укладений у письмовій формі (у вигляді паперового документу або у електронному).

Згідно абз.2 ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст.11 Закону про електронну комерцію, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Частиною 6 ст.11 Закону про електронну комерцію встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: (1) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; (2) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; (3) вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 Закону про електронну комерцію).

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч.7, 12 ст.11 Закону про електронну комерцію).

Договір позики № 2135438 від 16.04.2021 року містить всі істотні умови, зокрема: електронні підписи, виконані відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», розмір кредиту – 5050,00 грн., строк, на який надається кредит – 30 днів. Як вбачається з п.2.4.2. Договору середньоденний розмір процентів за користування позикою, акційний, фіксований: 1.99000 % від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики; п. 2.4.3. Договору середньоденний розмір процентів за користування позикою, базовий, фіксований: 1.99000 % від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики; п.2.4.4. Договору базова процентна ставка за позикою, фіксована: 1.99000 % від суми позики за кожен день користування позикою. Відповідно до п.2.4.5 Договору позичкодавець надає позичальнику можливість сплати процентів за користування позикою на акційних умовах (відповідно до п.2.4.2.) виключно за умови належного виконання позичальником зобов`язань за цим Договором. У випадку не дотримання позичальником умов сплати процентів за користування позикою на акційних умовах, за Договором застосовується базова процентна ставка за позикою.

Згідно з додатком до Договору позики № 2135438 від 16 квітня 2021 року, загальна вартість позики та процентів складає 8064,85 гривень.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач, підписавши договір електронним підписом – одноразовим ідентифікатором, засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені у запропонованому договорі, а отже, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що для отримання фінансової послуги позичальником 25.01.2021 року створено особистий кабінет в ІТС Товариства, що є захищеною сторінкою та забезпечує отримання інформації, необхідної для укладення/виконання договору (в тому числі доступ до оригіналів договірної документації). 15.04.2021 року позивачем здійснено вхід до Особистого кабінету та додано Заявку на отримання позики. Товариством було опрацьовано заявку та прийнято рішення про надання позики, позичальнику було надано на ознайомлення для вивчення пропозицію укласти договір позики – оферту, що містить передбачені чинним законодавством істотні умови та необхідні реквізити в особистому кабінеті позичальника, яку акцептовано позичальником шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який було надіслано товариством на зареєстрований позичальником в ІТС контактний номер телефону. Оферта, що була надіслана позичальнику, містила всі умови договору, розрахунки та процентні ставки, в тому числі загальну вартість позики та процентів, а також посилання на Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Маніфою». Позичальник, вивчаючи у мови оферти, міг прийняти рішення про її прийняття або відмову у її прийнятті, тим самим відмовитися від укладення договору. ОСОБА_1 було підписане електронне повідомлення про прийняття оферти, відповідно погоджені всі запропоновані Товариством умови договору. З моменту реєстрації особистого кабінету в ІТС Товариства між ОСОБА_1 та ними укладено кілька договорів позики.

Зазначені відповідачем обставини ОСОБА_1 не спростовані.

Твердження позивача про те, що його не було ознайомлено з умовами кредитування, йому не надавали документу, що містить інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; переваги та недоліки пропонованих систем кредитування, й що Внутрішні правила надання коштів у позику ТОВ «Маніфою» йому не були надані для ознайомлення, - не відповідає дійсності, оскільки зазначена інформація міститься в договорі № 2135438 від 16.04.2021 року.

Крім того, пункти 8.3.3, 8.3.5, 8.3.6 договору містять пряму вказівку на те, що, підписуючи договір, позичальник підтверджує, що в чіткій та зрозумілій формі отримав інформацію, передбачену ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та фінансове регулювання ринків фінансових послуг», а також інформацію щодо своїх прав та обов`язків згідно з ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЗУ «Про захист персональних даних»; вивчив та повністю погоджується з умовами Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою», які є невід`ємною частиною Договору; вивчив та повністю погоджується з умовами цього Договору позики.

Позивачем не надано доказів суду, що він є недієздатним або обмежено дієздатним. Тобто, ОСОБА_1 , являючись дієздатною фізичною особою, здатен своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатен своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Позивач знав і усвідомлював про наявність негативних для нього наслідків у вигляді додаткового майнового навантаження у разі порушення строків (30 календарних днів) повернення кредиту та сплаті процентів та у разі незгоди з такими умовами мав абсолютну можливість не укладати договір на таких умовах.

У даному випадку йдеться мова не про нечесність чи недобросовісність кредитодавця, який діяв в межах закону, а про зміну намірів і прагнень позичальника, який станом перед отриманням кредитних коштів вважав такі умови прийнятними для себе, а після їх отримання і використання для задоволення своїх власних потреб і з настанням строку виконання грошових зобов`язань, а також допущенням прострочення – змінив свою думку.

Суд також не приймає доводи ОСОБА_1 про те, що він, здійснюючи оформлення кредиту через інтернет, за 15 хвилинний проміжок часу, не мав можливості об`єктивно оцінити та осмислити умови кредитування, виявити їх недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які отримає в результаті даної угоди.

Так, відповідно до ст.15 Закону України «Про споживче кредитування», позичальник має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від отримання позики, але до спливу строку позики, повідомивши про це позикодавця у письмовій формі та сплативши суму позики і проценти за користування позико, нараховані на фактичну кількість користування позикою. Вказане положення продубльоване в п.7.3 Договору.

Отже, ОСОБА_1 мав можливість протягом 14-ти календарних днів ознайомитись з договором, оцінити вигідність умов кредитування та їх справедливість, оцінити всі ризики і збитки, і письмово повідомити кредитодавця про намір відмовитись від договору. Проте, у встановлений строк позивач не відмовився від договору та не повернув кредит.

Суд вважає недоведеним факти звернення позивача до ТОВ «Маніфою» з питань припинення порушень Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та фінансове регулювання ринків фінансових послуг», оскільки надані ОСОБА_1 копії заяв, листа-вимоги про розірвання кредитного договору датовані червнем місяцем 2021 року, тобто через два місяці після підписання ним договору позики і через місяць після настання строку поверення позики; в заявах відсутні посилання на ті обставини, які викладені в позовній заяві. Також, суду не надані докази їх направлення відповідачу.

Щодо захисту персональних даних.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про захист персональних даних», обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.

Згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.

Пунктом 8.3.7 Договору № 2135438 від 16.04.2021 року передбачено, що підписуючи цей договір, позичальник підтверджує, що надає згоду на обробку, зберігання, накопичення, передачу, знеособлення та знищення позикодавцем наданих ним персональних даних для укладення договору, не обмежуючись юрисдикцією за місцем укладення договору.

Вказаний пункт Договору не суперечить положенням Закону України «Про захист персональних даних», тому не являється недійсним. Крім того, уклавши Договір, ОСОБА_1 погодився на обробку своїх персональних даних, а саме: обробку, зберігання, накопичення, передачу, знеособлення та знищення інформації стосовно нього у зв`язку з укладенням та використанням Договору.

Щодо порушення норм ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Позивач в своєму позові зазначає, що за користування позикою в розмірі 5050 грн. протягом 30 днів він відповідно до п.2.4 Договору сплачує кредитодавцю з розрахунку 5050х(1,99х365)%365х30=3014,85 грн. Така сума компенсації на рівні 5050 грн. становить більше 50%, що відповідно до ч.5 п.3 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою. І вважає несправедливою встановлену Договором вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (пені) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Суд вважає, що позивач плутає поняття «проценти за користування позикою» і «компенсація за невиконання зобов`язань за договором».

Так, пункт 2.4 Договору позики № 2135438 від 16 квітня 2021 року містить умови щодо розміру процентів за користування позикою.

Умови компенсації за прострочення сплати позики містяться в п.2.5 Договору, де зазначено, що розмір процентів на прострочену позику фіксований: 1,01% від суми позики за кожний день моменту прострочення сплати суми позики та процентів за користування позикою.

З урахуванням даної умови, при неналежному виконанні договору ОСОБА_1 повинен сплатити: 5050 х (1,01х365)%/365 х 30 = 1530,15 грн., тобто сума компенсації є менше, ніж 50% суми позики.

Враховуючи викладене, суд не вважає умови, викладені в пунктах 2.4 та 2.5 Договору, несправедливими, що виключає визнання данних пунктів недійсними.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження за умов, визначених в ч.2 ст.354 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маніфою», адреса: м.Київ, вул.Казимира Малевича, 86, літера Д, код ЄДРПОУ: 42848369.

Повне судове рішення складено 11 лютого 2022 року.

Суддя: Н. М. Нанічкіна