Рішення № 103109150, 20.01.2022, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/5580/21

(2/199/294/22)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

20 січня 2022 року

м. Дніпро

справа №199/5580/21

провадження № 2/199/294/22

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Подорець О.Б.

секретаря судового засідання Терентієвої Я.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька, -

за відсутності учасників справи,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , де третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька.

В обґрунтування позову зазначила, що з 2007 року проживала з відповідачем у цивільному шлюбі. Від даного шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 30 листопада 2017 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб, проте з вересня 2019 року сімейні стосунки погіршилися і сторони почали проживати окремо. При цьому донька сторін залишилася проживати з матір`ю. 20.04.2021 Жовтневим районним судом м. Маріуполя видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини. Донька сторін відвідує Зразковий театр пісні «Радість» МПК «Український дім», який виїжджає на різноманітні Всеукраїнські та Міжнародні конкурси, для чого необхідна згода обох батьків. Крім того, вона, як мати, хоче виїжджати з дитиною в інші країни на відпочинок, а також для підвищення рівня світогляду дитини. Проте, відповідач згоди на виїзд дитини не надає. Тому вона звернулася до суду і просила суд надати дозвіл на багаторазовий тимчасовий виїзд за межі України неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_1 , в період з 01 грудня 2021 року по 01 грудня 2022 року до країн Шенгенської угоди та Європейського Союзу, Арабської республіки Єгипет, Турецької Республіки, Російської Федерації, Білорусії, Грузії, Болгарії, Чехії, в супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_2 , або уповноваженої нею особи, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп НОМЕР_3 .

Ухвалою суду від 06 серпня 2021 року відкрито провадження у справі та визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

20 січня 2022 року справу розглянуто по суті та ухвалено рішення.

У судове засідання позивач не з`явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином. Представником позивача ОСОБА_4 до суду направлена заява щодо розгляду справа за відсутності позивача та її представника, позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвали заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про місце, дату та час судового розгляду справи був сповіщений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, не надав заяви про розгляд справи за його відсутності, не скористався правом надання відзиву на позов, у зв`язку з чим суд за згодою позивача вирішує справу у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради Бартош Н.О. надала до суду заяву, в якій зазначила, що у відповідності до вимог ст.19 СК України участь органу опіки та піклування у справах даної категорії справ не передбачена, а тому просила суд розглянути справи за їх відсутності і прийняти рішення згідно чинного законодавства і в інтересах дитини.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У ст. 18 Конвенції про права дитини, ратифікованій постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, проголошено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов`язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Одним із питань, яке має вирішуватися за взаємною згодою батьків дитини, є реалізація права дитини на свободу пересування.

Згідно із частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини; батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 Сімейного кодексу України).

Статтею 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав по виконанню обов`язків мають ґрунтуватися на повній повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_6 , є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №602.

Як вбачається з позовної заяви, батько дитини ОСОБА_2 дозвіл на безперешкодний виїзд за межі України та виїзд за кордон доньки ОСОБА_3 не надає.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Верховна Рада України 14 липня 2016 року внесла зміни до Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

До вказаної норми маються діючі підзаконні нормативні акти, якими, серед іншого, врегульовано порядок виїзду неповнолітніх дітей за межі України.

Відповідно до ч. 3 ст. 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи у супроводі осіб, які уповноважені ними. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Згідно ст. 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

Згідно п. 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Відповідно до п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року №724) виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску; якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном; у разі пред`явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Надання такого дозволу на тривале, з 01.12.2021 по 01.12.2022, безперешкодне перетинання дитини кордону без згоди та супроводу батька, як просить позивач ОСОБА_1 , суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею (позиція викладена у постанові Верховного суду України від 12 квітня 2017 року, справа №235/139/16-ц (№ 6-15цс17), а також у постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року справа №147/1009/17 (61-41502св18).

Конвенція про права дитини, прийнята 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 і ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 (далі - Конвенція), передбачає, що Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну, щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров`я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами (ст. 10 п. 2).

Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.

З вищезазначених норм права вбачається, що дитина може виїжджати за кордон за визначеними батьками підставами: країною перебування, конкретною метою та встановленого терміну перебування за кордоном, який необхідний для реалізації такої мети виїзду. Якщо згоди між батьками щодо такого виїзду не має, один з батьків має право звернутися до суду з позовом до другого з батьків задля отримання такої згоди за рішенням суду. Отже, рішення суду про надання такої згоди може бути ухвалено за наявності підстав визначених відповідними правилами, а саме: із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі. Надання дозволу на майбутнє для невизначеної поїздки не здійснюється.

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку і закінчення.

Враховуючи те, що дозвіл на виїзд дитини за кордон без обмеження його відповідним часом чи періодом до досягнення дитиною 16-річного віку може стати підставою для перебування дитини за кордоном досить тривалий не обмежений час, і це може порушити батьківські права відповідача та позбавити його права на спілкування з донькою та на участь у її вихованні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц та правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної у постанові по справі від 16 березня 2016 року у справі 6-33303ск15, універсального, в тому числі на майбутнє - на всі випадки життя, дозволу на виїзд дитини за межі України суд надати не має право, оскільки це суперечить чинному законодавству, яке визначає рівність прав та обов`язків обох батьків відносно виховання дитини.

Також суд зазначає, що розглядаючи справу, суд був позбавлений можливості роз`яснити позивачу її право на уточнення позовних вимог, оскільки позивач скористалася своїм правом на розгляд справи у її відсутність.

За встановлених обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно вимог ст.141 ЦПК України, враховуючи результат розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають і відносяться на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 24 січня 2022 року.

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання - АДРЕСА_1 .

відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання - АДРЕСА_2 .

третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, ЄДРПОУ 04052784, місце знаходження - пр. Миру, 70, м. Маріуполь, 87500.

Суддя О.Б.Подорець