Рішення № 103103145, 18.01.2022, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/4053/17

Провадження № 2/496/795/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Буран В.М.,

за участю: секретаря - Стрілець Ж.М.,

відповідача - ОСОБА_1 та його представника - адвоката - Пижик В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та судових витрат,-

В С Т А Н О В И В :

Представник АТ КБ «Приватбанк», звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 30.03.2011 року та судові витрати по справі.

Свої вимоги мотивує тим, що 30.03.2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 2300,0 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак, у порушення зазначених умов договору відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, у зв`язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 58917,37 грн., через що позивач змушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

Заочним рішенням Біляївського районного суду 15.01.2018р. позовні вимоги ПАТ «Приватбанк» були задоволенні повністю.

17.03.2021р. ухвалою суду заяву про перегляд заочного рішення було задоволено та скасовано зачне рішення суду від 15.01.2018р., призначено справу до розгляду.

В матеріалах справи міститься клопотання представника позивача про розгляд справи без участі представника позивача, не заперечує про заочний розгляд справи.

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В судове засідання з`явився відповідач, позов не визнав та просив відмовити у позові.

В судове засідання з`явився представник відповідача, надав до суду письмові пояснення в яких просив у позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що 30 березня 2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н, за яким останній отримав кредит у розмірі 2300,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Статтею 1055 ЦК України, встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а ч. 2 вказаної статті передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно положень ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

З матеріалів справи вбачається, що договір укладений в письмовій формі, шляхом підписання анкети-заяви та позивач свої зобов`язання за кредитним договором б/н від 30.03.2011 року виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит.

Однак у встановлений кредитним договором термін відповідач свої зобов`язання не виконував - не погашав кредит, що призвело до виникнення перед установою банку заборгованості.

З розрахунку заборгованості, складеного позивачем, вбачається, що станом на 31.08.2017 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 58917,37 грн., з них:

- 2258,90 грн. - заборгованість за кредитом;

- 49126,69 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 4250,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією;

а також штрафи:

- 500,00 грн. - штраф (фіксована частина);

-2781,78 грн. - штраф (процентна складова), що підтверджується розрахунком заборгованості за договором № б/н від 30.03.2011 року

Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене позивач зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, розмір заборгованості, подавши до суду належні та допустимі докази.

Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

На підтвердження своїх позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» надало суду для дослідження анкету - заяву б/н від 30.03.2011 року, (а.с.5), розрахунок заборгованості за договором б/н від 30.03.2011 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 станом на 30.08.2017 року, Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що в анкеті - заяві позичальника від 30.03.2011 року відсутні істотні умови укладення кредитного договору, оскільки заява не містить інформації або будь-яких даних про строк дії кредитної картки, строку повернення кредиту, також в заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору щодо визначеного розміру процентної ставки за користування кредитом, попередження про стягнення неустойки у формі пені чи штрафу, у разі порушення умов користування кредитом, що в свою чергу є порушенням ст. 628 ЦК України, відповідно якої зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Позивач, при визначенні із сумою боргу, посилається на те, що зазначений договір є договором приєднання і відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку викладеними на банківському сайті складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, з якими він начебто ознайомилася шляхом самостійного роздрукування із сайту банку.

При цьому, 03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом ПАТ «КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа №342/180/17).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала, що АТ КБ «Приватбанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Всупереч вищевказаному, позивачем не надано до суду копії витягу з умов та правил надання банківських послуг, а також витягу з Тарифів обслуговування кредитної картки, які б містили особистий підпис боржника станом на момент підписання заяви.

Таким чином суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» у вигляді заборгованості по процентам за користування кредитом - 49126,69 грн., заборгованість за кредитом - 2258,90 грн., заборгованість за пенею та комісією - 4250,00 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова) - 2781,78 грн., оскільки умови її нарахування та розмір не визначенні в підписаній анкеті-заяві ОСОБА_1 .

У даному випадку відповідач є споживачем банківських послуг. Згідно з пунктом 22 ч. 1 ст. 1 ЗУ Про захист прав споживачів - споживач є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема - верховенство права.

Згідно ст. 42 Конституції України - Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за несвоєчасне погашення кредиту та строків повернення (погашення) кредиту, надані банком Умови та Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показаннями свідків.

Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, позивач дотримав вимоги, передбачені ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач.

Своїми діями позивач поклав на відповідача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19.

У відповідності ч. 6 ст. 13 ЗУ Про судоустрій і статус суддів, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Правовий висновок Верховного Суду у постанові 28.03.2019 р. у справі 428/2873/17 визначає, що саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеним кредитних правовідносин, з чим також погоджується суд першої інстанції при винесенні рішення по справі.

Враховуючи, що факт укладання кредитного договору підтверджено підписом відповідача у анкеті-заяві, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача суму тіла кредиту у розмірі 2258,90 грн., які визначені позивачем, як заборгованість за кредитом, а в решті позовних вимог слід відмовити, оскільки позивачем не доведено законність їх нарахування.

Представник відповідача в своїх поясненнях просив застосувати строки позовної давності, які слід відраховувати за останньою датою коли позивач міг дізнатися про порушення свого права.

Суд вважає, що ПАТ «КБ «Приватбанк» строк встановлений ст. 261 ЦК України пропущено без поважних причин, тому суд відмовляє у позові, у зв`язку з пропуском встановленого строку.

Згідно ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Також слід зазначити, що встановлення строків звернення до суду законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасної реалізації ними права на судовий захист. Інститут строків в цивільному процесі стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознаки стабільності.

Незважаючи на встановлену заборгованість суд вважає за необхідне застосувати строк позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з розрахунку заборгованості за договором №б/н від 30.03.2011р. , останнім днем погашення заборгованості за кредитом ОСОБА_1 є 19.02.2014р., тому строк пред`явлення вимог до відповідача закінчується 19.02.2017р., а звернувся з позовною заявою до суду представник позивача 09.11.2017р. тобто з порушенням трирічного строку звернення до суду. Позивачем в установленому законом порядку не заявлено клопотання про поновлення строків звернення до суду та не доведено поважність причин пропуску позовної давності.

Керуючись ст. ст. 207, 256, 258, 267, 509, 526, 530, 549, 551, 611, 633, 634, 638, 639, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 79, 80, 81, 89, 178, 247, 259, 263-265, 273, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України ЦПК України,-

У Х В А Л И В :

В позові Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (місце знаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості у розмірі 58917,37 грн та судових витрат у розмірі 1600 грн., - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст виготовлено 31.01.2022 року.

Суддя: В.М. Буран