Рішення № 103096945, 01.02.2022, Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа 688/3845/21

№ 2/688/158/22

Рішення

іменем України

01 лютого 2022 року м. Шепетівка

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Березюк Н.П.,

секретаря судових засідань Кулеші Л.М.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шепетівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого художнього професійного училища №19 смт. Гриців Шепетівський район Хмельницька область про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи,

встановив:

Стислий виклад та обґрунтування позовних вимог.

04 грудня 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатське бюро «Олександра Сахнюка» в особі адвоката Сахнюка О.В., звернулась до суду з позовом до Вищого художнього професійного училища №19 (далі ВХПУ №19), посилаючись на те, що 08 листопада 2021 року винесено наказ №132 за підписом директора училища про відсторонення її від роботи з 10 листопада 2021 року, як такої, що не пройшла курс вакцинації, без збереження заробітної плати, до усунення причин, що його зумовили. Наказ мотивований тим, що їй необхідно здійснити в обов`язковому порядку щеплення від Covid-19 та надати роботодавцю документ, що підтверджує проходження такого щеплення. Вказує, що статтею 46 КЗпП України не передбачено такої підстави відсторонення, як відмова працівника від щеплення проти Covid-19, будь-якого іншого нормативно-правового акту, який надавав би право роботодавцю відсторонювати від посади працівника за відмову від щеплення відповідачем не надано. Перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, визначений ст.46 КЗпП України, є вичерпним, відсутність щеплення не є порушенням трудової дисципліни і не може бути підставою для відсторонення від роботи та позбавлення заробітної плати. Постанова КМУ №1236, на яку міститься посилання в наказі про відсторонення, є тимчасовою, оскільки введена на час дії карантину. В преамбулі постанови зазначено, що вона прийнята в порядку ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій зазначено, що, встановлюючи карантин, Кабмін визначає тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Отже, підставою видання оскаржуваного наказу є встановлені КМУ тимчасові обмеження прав, що грубо суперечить діючим законам та Конституції України. Вважає оскаржуваний наказ незаконним та таким, що грубо порушує право на працю і супутні соціальні права, зокрема право на життя, гарантовані Конституцією України. Крім того, у зв`язку з порушенням процедури прийняття, діюча постанова про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню. Враховуючи, що в Україні не введено воєнного чи надзвичайного стану, пункт 41-6 Постанови КМУ №1236, який покладає на керівника (роботодавця) обов`язок забезпечити відсторонення особи, яка не є щепленою від Covid-19, суперечить ст.ст.8,19,43,64 Конституції України. Також, щеплення проти Covid-19 не є обов`язковими згідно календаря щеплень та є добровільним для усіх груп населення та професійних груп, будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема від стану здоров`я, не допускається. Вказує, що стадії випробовування вакцин ще не закінчились, застосування їх людям означає, що ці випробовування проводяться безпосередньо на них, але вона не бажає приймати участь в експериментах-випробовуваннях над її тілом. Крім того, кожна з вакцин має широкий спектр побічних негативних наслідків для здоров`я, які старанно приховуються. Дана вакцинація є ризикованою медичною процедурою, оскільки вакцини не пройшли четвертої основної фази досліджень – вивчення побічних ефектів і протипоказань, тому є «примусовим» медичним експериментом над громадянами України. Відмова від участі в таких експериментах не може бути підставою для відсторонення від роботи та/або позбавлення заробітної плати. За наведених обставин, просить скасувати як незаконний наказ №133 від 08 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи з 10 листопада 2021 року, як таку, що не пройшла курс вакцинації, без збереження заробітної плати. У зв`язку з тим, що відсторонення її від роботи є незаконним та необґрунтованим, просить стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за весь період відсторонення від роботи, а саме: з 10 листопада 2021 року по день поновлення виконання нею попередніх трудових обов`язків на займаній посаді.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, заяв про відкладення розгляду справи та розгляд справи без її участі суду не надала. Її представник адвокат Сахнюк О.В. в судовому засіданні просив справу розглянути без участі позивача, інтереси, якої представляє, позов підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у ньому. Додатково суду пояснив, що позивач в серпні 2021 року прийнята на роботу до Вищого художнього професійного училища №19 медичною сестрою на 0,5 ставки. Йому не відомо, що входило до посадових обов`язків позивача. З 10 листопада 2021 року позивач була відсторонена від посади, у зв`язку з не проходженням курсу вакцинації від Covid-19. Протипоказань до вакцинації у позивача не має, однак вона категорично не бажає вакцинуватися, оскільки бажає зберегти власну репродуктивну функцію. Крім того, зазначив, що керівник училища не є особою, яка має право вимагати відомості про здоров`я, про що є рішення Конституційного Суду України, а тому наказ про відсторонення від роботи підлягає скасуванню, зі стягненням середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 08 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, оскільки позивачем не вказано ціни позову, розміру сум, які підлягають стягненню, не надано суду квитанції про сплату судового збору за позовну вимогу майнового характеру, чи обґрунтованого, підтвердженого належними доказами, клопотання про відстрочення чи звільнення від сплати судового збору та не надано доказів про неможливість самостійного отримання витребуваних документів, запропоновано позивачу усунути вищевказані недоліки протягом 5 днів. Копію вказаної ухвали ОСОБА_1 отримала 18 грудня 2021 року.

22 грудня 2021 року на виконання ухвали суду про залишення заяви без руху від 08 грудня 2021 року позивачем надано суду оригінал квитанції про сплату судового збору в сумі 908 грн та заяву про збільшення-уточнення частини позовних вимог, в якій позивач просила стягнути з відповідача середній заробіток за час відсторонення від роботи, а саме: з 10 листопада 2021 року по 03 грудня – день подачі позовної заяви до суду, що складає 3349,20 грн., а в подальшому - по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 24 грудня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 01 лютого 2022 року. Задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

25 січня 2022 року представник відповідача направив до суду копії документів, що вимагались судом та відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову. Заперечення позову обґрунтовує тим, що Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено перелік профілактичних щеплень, які є обов`язковими. Також передбачено, що працівники окремих професій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Наказом передбачено, що керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти Covid-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти Covid-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти Covid-19 та надали відповідний медичний висновок.

Позиція сторони відповідача.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, суду пояснила, що є директором Вищого художнього професійного училища №19 та зобов`язана виконувати вказівки вищестоящих органів, яким підпорядкована очолювана нею установа. Крім того, відповідно до нормативно-правових актів, у разі допуску до роботи невакцинованого працівника, на неї, як керівника мав бути накладений штраф у розмірі 70000 грн. Зазначила, що училище не дає середньої освіти, а навчає студентів професії, а тому дистанційне навчання не можливе, оскільки професії не можливо навчити дистанційно. Для того, щоб продовжувати навчальний процес необхідно, щоб було вакциновано 80% усіх працюючих. На зборах трудового колективу обговорювали питання вакцинації, всі працівники були вакциновані, окрім позивачки та заступника директора, остання хворіла, а тому проведення вакцинації їй перенесено з медичних показань до березня 2022 року. Зазначила, що, ухиляючись від вакцинації позивач повідомила, що приймає гормональні препарати, їй було запропоновано надати відповідну довідку, однак таку довідку позивач не надала. Видання наказу про відсторонення від роботи це вимушений захід, адже без вакцинації працівників не можна забезпечити освітній процес. Зазначила, що позивач, обіймаючи посаду медсестри, безпосередньо контактує з студентами, оскільки вона зобов`язана щоденно перевіряти температуру тіла студентів перед початком занять. Крім того, до її обов`язків належить: надання першої медичної допомоги, прийняття продуктів харчування, контроль за закладанням продуктів у процесі приготування їжі, зняття проби із приготованих продуктів. Медичний працівник не може працювати дистанційно, а тому вона була зобов`язана вакцинуватися. Крім того, зазначила, що у зв`язку з переходом Хмельницької області у «червоний» рівень епідемічної небезпеки, студенти училища з інших областей змушені були також вакцинуватися, щоб мати змогу користуватися громадським транспортом та відвідувати навчання. Просила у задоволенні позову відмовити.

Виклад встановлених судом обставин та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 26 серпня 2021 року ОСОБА_1 прийнята на 0,5 окладу посади сестри медичної на умовах трудової угоди до Вищого художнього професійного училища №19 на підставі наказу №36 від 25 серпня 2021 року, що підтверджується даними трудової книжки ОСОБА_4

18 листопада 2017 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 , що підтверджується даними свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 18 листопада 2017 року.

Наказом директора ВХПУ-19 за №132 від 08 листопада 2021 року сестру медичну ОСОБА_1 , яка не пройшла курс вакцинації, (лист непрацездатності якої №1303987 – 2002330980-1 від 04 листопада 2021 року, закінчується 09 листопада 2021 року), попереджено про відсторонення від роботи з 10 листопада 2021 року, з оплатою праці згідно з вимогами чинного законодавства ч.1 ст.94 КЗпП України, ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» до усунення причини, що її зумовила.

Наказ прийнятий на виконання вимог листа Департаменту освіти, науки, молоді та спорту №1659-41/2021 від 29 жовтня 2021 року, пп.10 п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 зі змінами, наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та п.19 постанови КМУ від 20 жовтня 2021 року №1096. Вказаний наказ мотивований тим, що рішенням позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно - екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 27 жовтня 2021 року (протокол №41), з 00 год. 00 хв. 30 жовтня 2021 року на території Хмельницької області встановлюється «червоний» рівень епідемічної небезпеки поширення гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SAPS-CoV-2, працівники які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, які не пройшли курсу вакцинації підлягають відстороненню від роботи.

ОСОБА_8 ознайомлена з вищевказаним наказом, про що свідчить її підпис.

Відповідно до даних довідки №333 від 21 грудня 2021 року, загальна сума доходу ОСОБА_1 , яка займає посаду медичної сестри в ВХПУ-19 за період з 26 серпня 2021 року по 09 листопада 2021 року становить 7257,30 грн.

Відповідно до контракту, укладеного 06 березня 2017 року між Міністерством освіта і науки України та ОСОБА_3 , остання призначена на посаду директора ВХПУ №19 смт. Гриців строком на 3 роки з 30 березня 2017 року. 12 березня 2020 року укладено додаткову угоду до даного контракту, яким продовжено термін його дії строком на 2 роки з 30 березня 2020 року по 29 березня 2022 року, про що видано наказ №44-к «Про продовження трудових відносин з ОСОБА_3 » від 12 березня 2020 року.

Судом встановлено та підтверджено поясненнями представників сторін, що ОСОБА_1 відмовилась від проходження щеплення від Covid-19 та не надала керівнику установи, з якою перебуває у трудових відносинах, відповідний медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до проведення таких профілактичних щеплень проти Covid-19.

Застосовані норми права.

Стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод накладає на державу позитивний обов`язок вживати необхідних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією. Цей обов`язок складається із двох елементів: запровадження нормативно-правової бази і вжиття практичних превентивних заходів.

З іншого боку, стаття 8 Конвенції передбачає захист від свавільного втручання держави у приватне життя особи та містить перелік випадків, коли таке втручання можливе: втручання здійснюється згідно із законом; є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни; для запобігання заворушенням чи злочинам; для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 3 Конституції України гарантовано, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Це право забезпечується обов`язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Крім того, відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах;

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про освіту» кожен має право на якісну та доступну освіту. Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття професійної (професійно-технічної) освіти.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про освіту» особа має право здобувати освіту в різних формах або поєднуючи їх. Здобувачі освіти згідно зі статтею 53 Закону мають право на безпечні та нешкідливі умови навчання.

Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 і №677 від 29 червня 2021 року, що встановлюють нові карантинні обмеження для запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, які набрали чинності з 20 вересня 2021 року: у разі введення «жовтого» рівня епідемічної небезпеки відвідування закладів освіти здобувачами освіти буде дозволено за умови наявності не менше як у 100% працівників закладу освіти документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, чи міжнародного, внутрішнього або іноземного сертифіката; у разі введення «червоного» рівня епідемічної небезпеки відвідування закладів освіти здобувачами освіти буде дозволено, якщо 100% працівників закладу освіти матимуть документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, чи міжнародний, внутрішній або іноземний сертифікат.

Зважаючи на це, завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права особи на приватність через відмову від обов`язкової вакцинації, та правами і інтересами інших осіб на освіту, через заборону відвідування закладів освіти здобувачами освіти, якщо 100% працівників закладу освіти не мають документу, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, чи міжнародного, внутрішнього або іноземного сертифікату, а також правами на безпечні та нешкідливі умови навчання, та на охорону здоров`я.

У пунктах «а» та «б» ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших, передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова, або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я є Міністерство охорони здоров`я України.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік №2153). Відповідно до цього переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: в т.ч. закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236

«Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти Covid-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти Covid-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти Covid-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти Covid-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти Covid-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Мотиви та висновки суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи сторін, суд вважає, що позовні вимоги позивачки не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивачка ОСОБА_1 є працівником закладу освіти - працює медичною сестрою Вищого художнього професійного училища №19, отже безпосередньо контактує із студентами, а також наділена відповідними обов`язками по контролю за забезпеченням здорового харчування студентів, що вже передбачає підвищені вимоги до неї як до працівника. Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, визначено такими, що підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, в т.ч. працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти незалежно від типу та форми власності, а отже позивачка, як працівник закладу професійної освіти підлягає обов`язковому щепленню.

Конституцією України задекларовано, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від щеплення та збереження обсягу власного права на виконання трудових обов`язків у Вищому професійному закладі освіти, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства - інших працівників даного закладу та студентів, які провели у встановленому державою порядку щеплення, мають право на здійснення освітнього процесу, безпечні та нешкідливі умови праці та навчання, а також на охорону власного здоров`я. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3,27 та 49 Конституції України.

Твердження позивача, що ст.46 КЗпП України не передбачає права роботодавця відсторонити працівника через відмову вакцинуватися від Covid-19, є безпідставним.

Так, стаття 46 КЗпП України передбачає право власника або уповноваженого ним органу відсторонити працівника від роботи, в т.ч. в інших випадках, передбачених законодавством. До інших, передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова, або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Так, частиною 1 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено обов`язкового щеплення проти короновірусної хвороби Covid-19, оскільки частина 2 цієї ж статті визначає, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Гостра респіраторна вірусна інфекція Covid-19, спричинена коронавірусом SAPS-CoV-2, внесена до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 липня 1995 року №133 зі змінами, як особливо небезпечна інфекційна хвороба.

Суд зазначає, що офіційне тлумачення терміну «законодавство» надано Конституційним Судом у рішенні від 09 липня 1998 року №12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч.3 ст.21 КЗпП України (справа про тлумачення терміну «законодавство»). Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство» потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

Крім того, у рішенні ЄСПЛ «Соломахіна проти України» Суд вказав, що, незважаючи на те, що обов`язок вакцинації був передбачений як законами, так і підзаконними актами, Суд розуміє під словом «законний» також епітет «формальний». Тобто вакцинація могла бути передбачена як законом, так і підзаконним актом.

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

Отже, у зв`язку з масовим поширенням гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SAPS-CoV-2, що визнана небезпечною інфекційною хворобою не лише в Україні, запровадженням в Україні карантину та введенням відповідних рівнів епідемічної небезпеки, Міністерство охорони здоров`я України, як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, мало повноваження запровадити обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями, і відповідні нормативні акти вказаного органу є тим «законодавством», яке надає право власнику або уповноваженому ним органу відсторонити працівника від роботи, у разі відмови від проходження обов`язкового щеплення.

Суд також зауважує, що відсторонення позивача від виконання трудових обов`язків не є заходом дисциплінарного стягнення, як стверджує сторона позивача, а є особливим запобіжним заходом, застосованим у винятковому випадку - на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, і має на меті забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики та запобігання негативним наслідкам - поширенню гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що визначено наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153.

З аналізу правових норм слідує, що рішення про проведення щеплень приймає кожна особа самостійно у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Закон дає право особі відмовитися від проведення обов`язкових щеплень. Отже запровадженням обов`язкової вакцинації для працівників, включених до Переліку визначаються відповідні тимчасові правові обмеження для невакцинованих осіб, тобто обмеження на здійснення трудової діяльності на визначених законом підприємствах, в установах та організаціях, і такі обмеження припиняються після проведення щеплення.

Твердження позивача та її представника про примушування позивача до вакцинації, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки судом встановлено, що щеплення працівників установи відповідача відбувалося у добровільному порядку, це було умовою продовження виконання трудових обов`язків, а наслідком відмови від щеплення стало відсторонення позивача від роботи.

Суд зауважує, що такі обмеження не є дискримінацією у сфері праці, як стверджує сторона позивача. Так дискримінація – це рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина.

Відповідачем не приймалися дискримінаційні рішення щодо позивача, оскільки всі працівники закладу були поставлені в однакові умови, що полягало у необхідності обов`язкового щеплення, і лише позивач відмовилася від проходження такого.

Отже в Україні запроваджено правові обмеження для невакцинованих осіб на здійснення трудової діяльності на визначених законом підприємствах, в установах та організаціях на період карантину, а не за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд зазначає, що у демократичному суспільстві, де діє принцип «право особи закінчується там, де починається право іншого» стає необхідністю встановлення обмежень на індивідуальну свободу, щоб задовольнити інтереси різних людей та груп та щоб забезпечити повагу до прав кожного. Ці обмеження встановлюються не задля обмежень, а задля поваги до прав кожного. Тобто, обмеження у формі обов`язку вакцинуватися може бути встановлене на право заявника щодо фізичної недоторканності, щоб захистити здоров`я усіх членів суспільства, особливо тих, хто є особливо вразливий до певних хвороб. Викладене свідчить про те, що крім фундаментальних прав особи, є ще фундаментальні обов`язки та відповідальність даної особи.

Вимога про обов`язкову вакцинацію проти коронавірусної хвороби, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Держава, встановивши заборону допуску до роботи працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти Covid-19 яких визначена Переліком, та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти Covid-19 за відсутності абсолютних протипоказань, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників суспільного життя, а в даному випадку забезпечення робочого та освітнього процесу закладу професійної освіти, в тому числі і позивача.

Отже обов`язкова вакцинація, на яку скаржиться позивач, оцінюється судом в контексті національної системи, проводиться в розумному співвідношенні пропорційності до законних цілей.

Суд зазначає, що обов`язкова вакцинація є втручанням в право особи, однак таке втручання є виправданим і не є порушенням статті 8 Конвенції, оскільки воно є законним, переслідує легітимну мету та є необхідним в демократичному суспільстві. Мінімальне обмеження людини у вигляді обов`язкової вакцинації за умови відсутності протипоказань є прийнятним. Це захист суспільного інтересу та прав інших громадян на життя. Обов`язок проходження вакцинації є відповіддю органів влади на нагальну соціальну потребу в захисті здоров`я окремої особи та суспільства в цілому, та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання, а тому такі заходи є «необхідними у демократичному суспільстві», та не є порушенням статті 8 Конвенції.

Суд зазначає, що у даному випадку відбулося тимчасове втручання в право позивача на виконання трудових обов`язків в установі відповідача, з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач не дотрималась обов`язку вакцинуватися і відмовилась від такої вакцинації за відсутності абсолютних протипоказань до неї.

Суд зауважує, що недопуск невакцинованого працівника до закладу освіти як перешкода для виконання трудових обов`язків та понесення нею втрат фінансового характеру, у зв`язку з невиплатою заробітної плати, не є порушенням права на працю, є негативними наслідками, спричиненими вибором позивача, яка обрала не виконувати законний обов`язок вакцинації, метою якої є саме захист населення від поширення коронавірусної інфекції, в т.ч. і позивачки.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року (справа № 331/5291/19) дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в цьому питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Суд зауважує, що дії держави не можна вважати непропорційними, якщо вона вимагає від громадян, в ім`я соціальної солідарності, прийняти порівняно малий ризик вакцинації тими, кому вона не протипоказана, щоб захистити ту малу кількість вразливих осіб, які найбільше піддатливі для хвороби і які через стан здоров`я не можуть бути вакциновані.

Стосовно доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то у рішенні від 28 квітня 2021 року (Ваврічка та інші проти Республіки Чехія) Європейський суд з прав людини підкреслив, що, на загальну думку, вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних з точки зору витрат заходів у сфері охорони здоров`я і що кожна держава має намагатися досягати максимально можливого рівня вакцинації серед свого населення. Конвенція та інші міжнародні документи покладають позитивне зобов`язання на Договірні Держави зі вжиття належних заходів із захисту життя і здоров`я осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією.

Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Вирішуючи питання про наявність у директора закладу освіти повноважень на видачу наказу про відсторонення від роботи суд зазначає.

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України «Про освіту» суб`єкт освітньої діяльності має право самостійно приймати рішення з будь-яких питань у межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та/або установчими документами, зокрема з питань, не врегульованих законодавством. Відповідно до статті 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти.

Згідно п.2.4.1 контракту, укладеного 06 березня 2017 року між Міністерством освіта і науки України та ОСОБА_3 , керівник має право у межах своєї компетенції видавати накази, розпорядження і доручення, що є обов`язковими для виконання усіма працівниками навчального закладу. Керівник навчального закладу несе персональну відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання у навчальному закладу, зобов`язаний дотримуватись вимог щодо забезпечення навчальним закладом міжнародних зобов`язань, законів, інших нормативно-правових актів України, якщо навчальний заклад є суб`єктом міжнародного співробітництва в сфері освіти, що визначено п.п. 2.5.1.3, 2.5.1.11 контракту. У випадку невиконання чи неналежного виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, сторони несуть відповідальність згідно з законодавством України, цим контрактом, що передбачено п. 4.1 контракту.

Отже директор училища наділена повноваженнями приймати відповідні рішення в т.ч. щодо відсторонення працівника від виконання роботи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5, (далі-Порядок) державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції та законодавству України.

Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим професійним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за №1306/36928, постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» є чинними, оскільки судове рішення про їх протиправність та нечинність не ухвалювалось.

Отже, на час спірних правовідносин (08 листопада 2021 року) вони є такими, що відповідають Конституції та законодавству України.

Преамбула наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим професійним щепленням» містить посилання на статтю 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» визначено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, у тому числі й позивача. До таких обов`язків віднесено, зокрема, піклування про своє здоров`я та, у передбачених законодавством випадках, проходження профілактичних медичних оглядів і необхідність робити щеплення.

Як вже зазначалося судом, стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає обов`язковість профілактичних щеплень проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу, що включаються в календар обов`язкових профілактичних щеплень, але водночас і містить вимогу щодо обов`язковості профілактичних щеплень від інших відповідних інфекційних хвороб для працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб та відсторонення таких працівників від роботи у разі ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень.

Вказані нормативно правові акти не визнавалися неконституційними, а отже вони є такими, що відповідають Конституції України.

Доводи позивача про невідповідність постанов Кабінету Міністрів України та наказу Міністерства охорони здоров`я України Конституції України та законам України, визнання їх протиправними, такими, що порушують права працівників закладів освіти та підлягають скасуванню, суд не приймає до уваги.

Відповідно до приписів статті 125 Конституції України судоустрій в Україні базується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Згідно зі статтею 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві суди є першою ланкою (інстанцією) системи судоустрою. Повноваження місцевого суду визначені статтею 22 цього Закону, до яких, серед іншого, відноситься розгляд цивільних, кримінальних, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення у випадку та порядку, визначених процесуальним законом.

За приписами статті 27 КАС України оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Таким чином, у даному спорі загальний місцевий суд не може вирішувати питання протиправності рішень Кабінету Міністрів України і наказу Міністерства охорони здоров`я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи.

Разом з тим, суд зауважує, що в контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення досягнення найвищого рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке щеплення не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

За таких обставин, суд зазначає, що відповідні нормативно правові акти про застосування обов`язкової вакцинації приймались з урахуванням найкращих інтересів суспільства для забезпечення досягнення колективного імунітету та найвищого рівня здоров`я.

Не знайшли свого підтвердження посилання ОСОБА_1 на те, що усі лікарські засоби від коронавірусної хвороби COVID-19 знаходяться в стадії клінічного дослідження. Так, усі дозволені в Україні вакцини для профілактики COVID-19 зареєстровані у порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 2021 року №95 «Деякі питання державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SADS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування».

Посилання сторони позивача на те, що в Україні не запроваджено воєнний або надзвичайний стан, а тому права, зокрема і право на працю, не можуть бути обмежені, є безпідставними та зводяться до власного тлумачення позивачем норм матеріального права.

Так, відсторонення ОСОБА_1 від роботи є наслідком її відмови від щеплення від COVID-19 за відсутності абсолютних протипоказань до такого щеплення, таке відсторонення є тимчасовим, з огляду на суспільні інтереси.

У постанові від 10 березня 2021 у справі №331/5291/19 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою.

В даному випадку суд вважає, що відсутнє порушення права позивача ОСОБА_1 на працю, передбачене статтею 43 Конституції України, оскільки трудові відносини між нею та ВХПУ №19 не припинені, а обмеження цього права є правомірним та відповідає пріоритету забезпечення життя, здоров`я і безпеки людини.

У позовній заяві містяться також інші аргументи позивача, які не потребують детального аналізу та не мають будь-якого вирішального значення в цій справі. При цьому суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 6 §1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені. При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Розподіл судових витрат.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 1816 грн, що підтверджується відповідними квитанціями.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 81, 82, 141, 261, 263-265, 273 ЦПК України,

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищого художнього професійного училища №19 смт. Гриців Шепетівський район Хмельницька область про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_2 , виданий 14 грудня 2017 року, орган видачі 6831, РНОКПП – НОМЕР_3

відповідач – Вище художнє професійне училище №19, юридична адреса: смт. Гриців, вул. Миру, буд. 3, Шепетівського району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 05395380.

Суддя: Неоніла БЕРЕЗЮК