Рішення № 103091626, 07.02.2022, Ічнянський районний суд Чернігівської області

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/24/22

Єдиний унікальний №733/1160/21

Рішення

Іменем України

07 лютого 2022 року м. Ічня

Ічнянський районний суд Чернігівської області

у складі головуючого-судді Овчарика В.М.,

за участю секретаря Ткаченко В.М.,

представника позивача Гармаш Я.А. ,

відповідачки ОСОБА_2 ,

представника відповідачки ОСОБА_3 та

третьої особи ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ічня за правилами загального провадженняцивільну справу запозовом Ічнянської міської ради Чернігівської області, як органу опіки та піклування, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дитину,

установив:

У жовтні 2021 року Ічнянська міська рада Чернігівської області, як орган опіки та піклування, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2019 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відібрана від матері ОСОБА_2 без позбавлення її батьківських прав. Із 23 січня 2020 року по теперішній час дитина перебуває під опікою ОСОБА_4 , з якою проживає в АДРЕСА_1 . За час перебування дитини у сім`ї опікуна, її мати ОСОБА_2 не вирішила питання щодо повернення дочки ОСОБА_6 на виховання у сім`ю. З часу прийняття судом рішення про відібрання дитини, мати не виявила бажання повернути дочку на своє виховання та утримання, не звернулася з відповідною заявою до суду. Із метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини позивачпросить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її неповнолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з ОСОБА_2 на користь опікуна ОСОБА_4 , аліменти на неповнолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки доходу (заробітку) відповідача щомісячно, але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2021 року відкрите провадження по справі, якою також залучено у часті в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 (а.с. 20).

Ухвалою суду від 21 грудня 2021 року закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с. 43-44).

Заяв та клопотань від учасників справи не надійшло.

Відзиву на позов від відповідачки не надійшло.

Пояснень щодо позову третьої особою не подано.

У судовому засіданні представник позивачаГармаш Я.А. позов підтримала та просила його задовольнити із зазначених у ньому підстав.

Відповідачка ОСОБА_2 , допитана у судовому засіданні за її згодою як свідок, позов не визнала з посиланням на те, що після відібрання у неї дочки вона весь час навідувалася до неї, підтримувала її матеріально, купувала одяг, продукти харчування. Остання також часто приїжджала до неї в м. Ічня.

Представник відповідачки ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з посиланням на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б давали підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Третя особа ОСОБА_4 , допитана у судовому засіданні за її згодою як свідок, заперечувала проти задоволення позову посилаючись на те, що її дочка ОСОБА_2 змінила свою поведінки по відношенню до своєї дитини, так як неодноразово навідувалася до неї, підтримувала її матеріально, купувала одяг, продукти харчування. Дитина також неодноразово їздила до ОСОБА_2 додому, де ночувала в неї.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що відповідачка є матір`ю малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4)

Заочним рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2019 року відібрано у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її малолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без позбавлення батьківських прав (а.с. 5-6).

Згідно свідоцтва про смерть батько неповнолітньої ОСОБА_5 - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 8).

Як убачається з висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Ічнянської міської ради від 18 серпня 2921 року № 273, останній вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно її малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9, 10).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Ічнянської міської ради Чернігівської області № 30 від 23 січня 2020 року встановлено опіку над малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Призначено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , опікуном над малолітньою онукою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).

Відповідно до акту оцінки потреб сім`ї/особи ОСОБА_2 та висновку оцінки потреб сім`ї від 28 липня 2021 року вбачається, що у сім`ї ОСОБА_2 , яка проживає з співмешканцем ОСОБА_8 у будинку його батьків, наявні складні життєві обставини. Основними ознаками та чинниками, що спричиняють СЖО є ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків, незадовільні умови проживання, інвалідність співмешканця ОСОБА_8 (наявність психологічного захворювання), тривалість існування проблем декілька років і більше (а.с. 12-14, 15).

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У статті 9 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини).

Статтею 27 Конвенції про права дитини передбачено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Згідно преамбули Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною 03.08.2006, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці.

Під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган, серед іншого, визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб`єктів батьківської відповідальності (п. «а» ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей).

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 5 Сімейного кодексу України встановлено, що держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Частинами 6-10 ст. 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно з ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (ч. 1 ст. 151 СК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Аналогічні положення щодо виховання дітей та спілкування з їх батьками містяться у розділах 8, 11, 12, 15 ЗУ «Про охорону дитинства».

Сімейним кодексом України визначено чіткий перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей і відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звідси виходить, що позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості та його поведінці, позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага (справа «Хант проти України» від 07.12.2006).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з пояснень позивачки та третьої особи, після відібрання дитини ОСОБА_2 постійно провідувала її, надавала матеріальну допомогу, привозила одяг, продукти харчування.

Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_2 виявляє інтерес до своєї дитини, піклується про її фізичний та духовний розвиток, намагається створити останній належні умови проживання.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги норми чинного законодавства, встановлені обставини справи, зважаючи на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами відповідачки та її дитини, при цьому виходячи із найважливіших інтересів останньої, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків, суд приходить до переконання, що наявні в справі докази не свідчать про свідоме нехтування та ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_5 , що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд критично відноситься до висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як він носить рекомендаційний характер, до того ж належних та допустимих доказів, які б свідчили про ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків матеріали справи не містять.

Безпідставним також суд вважає посилання позивача, як на підставу своїх позовних вимог, на п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», згідно з яким, якщо протягом року після прийняття судом рішення про відібрання дитини у батьків не усунені причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, служба у справах дітей за місцем походження дитини, позбавленої батьківського піклування, зобов`язана вжити заходів до позбавлення батьків їх батьківських прав, оскільки таких причин судом не було встановлено.

Ураховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, при цьому позивач при подачі позову до суду був звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ч. 6 ст. 141 судові витрати компенсуються за рахунок держави у поряду, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 5, 7, 150, 164, 165 Сімейного кодексу України, ст. 2, 4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову Ічнянської міської ради Чернігівської області, як органу опіки та піклування, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дитину відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: Ічнянська міська рада Чернігівської області, як орган опіки та піклування, місце розташування: площа Т.Шевченка, 1, м. Ічня, Чернігівська область, ЄДРПОУ 04061748

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Третя особа: ОСОБА_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків та паспортні дані відсутні.

Повне судове рішення складено 08 лютого 2022 року.

Головуючий суддя В.М.Овчарик