Рішення № 103089786, 10.02.2022, Олешківський районний суд Херсонської області (до 25.04.2025 - Цюрупинський районний суд Херсонської області)

10.02.2022

Справа № 664/3347/21

Провадження № 2/664/86/22

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

10 лютого 2022 р. м. Олешки

Цюрупинський районний суд Херсонської області в складі:

суддя Никифоров Є.О.,

секретар судового засідання Кім А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що 08.02.2021 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір №0618-6199 за умовами якого відповідач надав їй грошові кошти в кредит на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позивача, а позивач зобов`язалася повернути кредит та сплатити нараховані комісію та проценти за користування кредитом. Згідно п. 2. договору строк кредиту - 14 днів. Термін платежу – 21.02.2021 р. (п. 3.1). Сума кредиту – 18000,00 грн (п. 3.2), нараховані проценти – 5040,00 грн (п. 3.3) .

Згідно п. 4. кредитного договору протягом строку кредиту фіксована процентна ставка складає 2% від непогашеної суми кредиту за кожен день користування. Проценти за користування кредитом нараховуються з першого дня перерахування позичальнику суми кредиту до закінчення визначеного кредитним договором строку, на який надається кредит. Річна процентна ставка складає 730%.

Позивач вказує, що при укладенні даного договору було порушено вимоги закону, зокрема, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 9, 19 Закону України «Про споживче кредитування», щодо надання споживачу необхідної інформації про умови кредитування до укладення договору, а тому дії відповідача є нечесною підприємницькою практикою.

Крім того, договір не містить умов про порядок зміни і припинення дії кредитного договору, відповідальність кредитодавця (пункти 8, 9 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), умови договору суперечать ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», оскільки надана позивачем згода на обробку персональних даних є безстроковою і безвідкличною.

Позивач просить визнати недійсним кредитний договір №0618-6199 від 08.02.2021 р., що укладений між нею та відповідачем, оскільки її було введено в оману щодо істотних умов даного договору.

11.11.2021 р. провадження у справі відкрито. Суд ухвалив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач надав відзив згідно з яким укладення кредитного договору відбулося відповідно до вимог законодавства, в електронній формі, що прирівнюється до письмової форми договору, при цьому, позивачу була надана вся необхідна інформацію щодо кредиту, яка була наявна на сайті кредитодавця, крім того, безпосередньо перед укладенням договору споживачу було надано інформацію, передбачену ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 9, 19 Закону України «Про споживче кредитування».

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши наявні докази, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 08.02.2021 року між позивачем та відповідачем в було укладено договір №0618-6199 за умовами якого договору відповідач надає позивачу грошові кошти в кредит на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позивача, а позивача зобов`язується повернути кредит та сплатити нараховані комісію та проценти за користування кредитом.

Згідно п. 2. Кредитного договору строк кредиту - 14 днів. Термін платежу – 21.02.2021 р. (п. 3.1 Договору). Сума кредиту – 18000,00 грн (п. 3.2 Договору), нараховані проценти – 5040,00 грн (п. 3.3 Договору).

Також згідно п. 4. кредитного договору протягом строку кредиту фіксована процентна ставка складає 2% від непогашеної суми кредиту за кожен день користування. Проценти за користування кредитом нараховуються з першого дня перерахування позичальнику суми кредиту до закінчення визначеного кредитним договором строку, на який надається кредит. Річна процентна ставка складає 730%.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина 3. Ст. 1054 ЦК України передбачає, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пунктів 1-1, 7, 9 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець, тобто банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити, зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник), тобто фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит, зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Отже, укладений 08.02.2021 договір є договором про споживчий кредит, оскільки відповідач (кредитодавцеь) є фінансовою установою, що діє на підставі свідоцтва про реєстрацію фінансової установи №16102873 від 01.08.2013, виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, а позивач – фізичною особою.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Крім того, споживач зобов`язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»), що передбачено ч. 6 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування».

Обов`язок фінансової установи чи іншого суб`єкта господарювання, що надає фінансові послуги, повідомити клієнта перед укладенням договору про надання фінансових послуг у письмовій або електронній формі, у тому числі шляхом надання клієнту доступу до такої інформації на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, відомості, що стосуються діяльності фінансової установи та істотних умов надання фінансових послуг передбачена також ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд дійшов висновку, що твердження позивача про відсутність на веб-сайті відповідача інформації, зазначеної у ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» на момент укладення нею оспорюваного договору не підтверджене будь-якими доказами.

Судом також встановлено, що спірний договір було укладено в електронній формі та підписаний позивачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що передбачено Законом України «Про електронну комерцію».

Зазначене підтверджується наданою сторонами паперовою копією електронного документа, що містить текст договору №0618-6199 від 08.02.2021 року, крім того, факт укладення даного договору сторонами не оспорюється, отже, ця обставина не підлягає доказуванню.

У статті 3 «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що договір №0618-6199 від 08.02.2021 року підписаний електронним підписом позивача одноразовим ідентифікатором А266, що наданий позичальнику кредитодавцем, що підтверджується змістом розділу 19 даного договору.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідачем надано документ «Паспорт споживчого кредиту. Інформація, яка надається споживачу до укладення кредитного договору», що затверджений наказом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» №175-П від 03 листопада 2020 р., що містить інформацію, передбачену у ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором А266, тобто позивач підтвердив, що він ознайомлений із інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, що надана виходячи із обраних ним умов кредитування у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Отже, доводи позивача про ненадання йому інформації, передбаченої ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» спростовуються вказаним документом та не підтверджені належними доказами.

Відповідно до п. 13 кредитного договору, цей договір та Правила надання споживчих кредитів разом складають єдиний договір та визначають всі істотні умови договору.

Так, пункт 6.5 Правил надання споживчих кредитів, що затверджені наказом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» №175-П від 03 листопада 2020 р., містить положення про черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит. Суд дійшов висновку, що зазначені положення не суперечать положенням ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування», а тому суд відхиляє доводи відповідача, що зміст договору не відповідає вимогами ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування».

Правила надання споживчих кредитів, що затверджені наказом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» №175-П від 03 листопада 2020 р., містять умови про порядок зміни і припинення дії кредитного договору, відповідальність сторін (розділи 7, 10 Правил), тобто в ньому зазначено відомості, передбачені пунктами 8, 9 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», отже, доводи позивача про порушення вказаних вимог закону суд відхиляє.

Суд також відхиляє доводи позивача про невідповідність умов оскаржуваного договору Закону України «Про захист персональних даних», оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 статті 11 вказаного закону укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних є підставою для обробки персональних даних.

Позивач, підписавши договір, передав свої персональні дані фінансовій установі, надав згоду на обробку персональних даних (п. 9.1 Правил).

Відкликання згоди на обробку персональних даних після фактичної обробки цих даних за згодою особи законом не передбачено, отже, спірний договір не суперечить законодавству про захист персональних даних.

Оцінюючи доводи позивача, щодо наявності підстав для визнання недійсним договору внаслідок введення його в оману суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». До договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів», в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

За змістом статті 230 ЦК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Оскільки суд встановив, що позивачу була надана інформація, передбачена ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тобто відповідач не приховував та не спотворював інформацію про умови кредитування, то вказане повністю спростовує доводи позивача про введення її в оману.

Отже, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів», а судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, то судові витрати у справі слід віднести за рахунок держави.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 77, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні її позову до товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору.

Судові витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ТОВ «Укр Кредит Фінанс», код ЄДРПОУ 38548598, що знаходиться за адресою: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 оф. 407.

Суддя Є. О. Никифоров