Вирок № 103077345, 08.02.2022, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 348/720/20

Провадження № 1-кп/348/73/22

08 лютого 2022 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді - Грещука Р.П.,

секретарів - Нагорняк Г.М., Кушнірчук М.Д.,

за участю: прокурорів - Іроденко О.С., Соломчака Ю.О.,

потерпілого - ОСОБА_1 ,

обвинуваченого - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Надвірна кримінальне провадження №12020090200000041 від 17.01.2020 року про обвинувачення:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , з повною загальною середньою освітою, працюючого по тимчасових заробітках, неодруженого, на утриманні немає нікого, згідно ст.89 КК України не судимого, українця, громадянина України, у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому ОСОБА_1 тяжке тілесне ушкодження.

Злочин ним вчинено при наступних обставинах:

17.01.2020 року близько 10 год. 45 хв. у світлу пору доби, суху погоду, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Opel Kadett», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався ділянкою автодороги Т-0905 «Делятин - Раківчик», а саме по вул.Шевченка в смт.Делятин, Надвірнянського району Івано-Франківської області в напрямку с.Раківчик.

В даному місці, проїзна частина дороги із заокругленням вправо, має дві смуги для руху, по одній в кожному напрямку, які між собою поділені дорожньою розміткою 1.1 (вузька суцільна лінія) ПДР України.

У салоні автомобіля під керуванням обвинуваченого ОСОБА_2 перебували пасажири ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Проїжджаючи заокруглену вправо ділянку дороги, водій ОСОБА_2 проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не обрав в установлених межах безпечної швидкості, не справився з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Renault Premium 410», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом марки «Wielton NS34», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_5 .

При цьому, обвинувачений ОСОБА_2 , будучи водієм транспортного засобу, порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме:

п.1.2., згідно якого в Україні установлено правосторонній рух транспортних засобів;

п.2.3., в якому зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху, водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

п.10.1., згідно якого перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

п.12.1., який вказує, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

Розділ 34 «Дорожня розмітка»:

п.1.1., у відповідності до якого лінію «1.1» перетинати забороняється.

В результаті порушення обвинуваченим ОСОБА_2 ПДР України сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пасажир автомобіля марки «Opel Kadett», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми у вигляді забою головного мозку середнього ступеню тяжкості, перелому кісток лицевого черепа та склепіння черепа, забійних ран обличчя.

Вказана травма голови згідно висновку експерта № 68 від 24.02.2020 року, відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті визнав повністю та пояснив, що із потерпілим ОСОБА_1 він знайомий, оскільки останній також проживає в с.Росільна, Богородчанського району.

17.01.2020 року він поїхав на своєму автомобілі марки «Opel Kadett», реєстраційний номер НОМЕР_1 в с.Товмачик, щоб забрати племінника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , який відбув там покарання. В автомобілі з ним знаходилась його співжителька ОСОБА_3 , а в м.Надвірна до нього підсів сам ОСОБА_1 з своїм сином - ОСОБА_4 .

Близько 10 год. 45 хв., проїжджаючи по вул.Шевченка в смт.Делятин, Надвірнянського району він виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з вантажним автомобілем марки «Renault Premium 410», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом марки «Wielton NS34», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_5 .

Вказав, що внаслідок ДТП його співжителька ОСОБА_3 не постраждала, син потерпілого отримав незначні тілесні ушкодження, однак потерпілий ОСОБА_1 отримав тяжке тілесне ушкодження. Швидку медичну допомогу на місце події викликали її очевидці з інших автомобілів.

Усвідомлює, що порушивши Правила дорожнього руху, він вчинив тяжкий злочин, що спричинило потерпілому ОСОБА_1 тяжке тілесне ушкодження. Просить суд його суворо не карати, у вчиненому щиро розкаюється. Запевнив суд, що подібного більше не повторить.

Беручи до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_2 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування злочину при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та зважаючи на те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши їм положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового процесу, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Враховуючи викладене, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, суд прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Дії ОСОБА_2 вірно кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України як дії, які виразились в порушенні Правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_1 тяжке тілесне ушкодження.

При обранні міри покарання обвинуваченому суд, згідно з вимогами ст.65 КК України, враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, а також роз`яснення, що містяться п.п.20, 21 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», відповідно до яких при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, але й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, та особу винного.

Тому при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, обставини вчинення злочину, дані про особу обвинуваченого: має постійне місце реєстрації та проживання, за яким характеризуються позитивно, на обліку у психіатричному та наркологічному кабінетах не перебуває, його поведінку до і після вчинення злочину, ставлення до скоєного та відповідно до ч.1 ст.66 КК України, обставини, що пом`якшують покарання - повне визнання вини у вчиненому на досудовому слідстві та в суді, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування потерпілому заподіяних збитків, відсутність до нього матеріальних та моральних претензій з боку потерпілого, думка останнього щодо призначення несуворого покарання обвинуваченому, яке не пов`язане з позбавленням волі та добровільне відшкодування судових витрат, пов`язаних із проведенням експертиз в даному провадженні.

Обтяжуючих вину ОСОБА_2 обставин судом не встановлено.

Згідно висновку органу пробації виправлення ОСОБА_2 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (в т.ч. для окремих осіб).

Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 слід призначити покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, в межах, встановлених в санкції відповідної частини даної статті КК України, а саме у виді позбавлення волі.

Разом з тим, беручи до уваги всі дані про особу обвинуваченого ОСОБА_2 та обставини, що пом`якшують його покарання, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ще можливе без ізоляції від суспільства, і що є підстави звільнити його від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням, застосувавши ст.75 КК України, а тому з врахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_2 слід визначити іспитовий строк - 1рік 6 місяців.

Згідно ст.76 КК України на обвинуваченого ОСОБА_2 під час іспитового строку слід покласти обов`язок періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На думку суду, саме таке основне покарання у виді позбавленняволі, але з іспитовим строком, буде достатнім і необхідним для виправлення ОСОБА_2 та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень, справедливим у співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Суд констатує, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, оскільки справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому кримінальному правопорушенню; категорія справедливості передбачає, що покарання за кримінальне правопорушення повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, суд сприймає, як діяння, яке б вказувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Крім того, пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року із наступними змінами звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Пунктом 5 вказаної постанови судам рекомендовано мати на увазі, що наведений у ч.1 ст.66 КК України перелік обставин, які пом`якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом`якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч.1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

Також, на переконання суду, до обвинуваченого ОСОБА_2 в даному випадку не доцільно застосовувати додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Враховуючи наведене, обраний обвинуваченому такий вид покарання, відповідатиме не тільки тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину та обставинам провадження, але й особі самого обвинуваченого, є обгрунтованим та буде відповідати меті покарання.

Відносно запобіжного заходу, суд констатує наступне:

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, запобіжний захід щодо обвинуваченого на стадії досудового розслідування та судового розгляду не обирався. Таким чином, запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_2 на момент розгляду даного провадження - відсутній.

Разом з тим, беручи до уваги обставини вчинення злочину, особу обвинуваченого, а також те, що суд прийшов до висновку про можливість звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням, застосувавши ст.75 КК України та визначивши іспитовий строк, суд приходить до висновку про можливість не обирати запобіжний захід обвинуваченому до вступу вироку в законну силу.

Що стосується цивільного позову прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Надвірнянської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави - Міністерства охорони здоров`я в особі Департаменту охорони здоров`я Івано-Франківської ОДА до ОСОБА_2 про стягнення 3132 грн. 80 коп. витрат за стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_1 , суд приходить до наступного висновку.

Зі змісту ч.1 ст.1166 ЦК України вбачається, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Наявність шкоди характеризується зафіксованими документально втратами майнових чи немайнових благ, які мають певну економічну цінність та виражаються в грошовому еквіваленті.

В судовому засіданні прокурором обґрунтовано суму витрат, яку поніс Департамент охорони здоров`я Івано-Франківської ОДА на лікування потерпілого ОСОБА_1 в результаті кримінально-протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_2 , а тому сума матеріальної шкоди на користь Департаменту охорони здоров`я Івано-Франківської ОДА, в повному об`ємі підлягає стягненню з обвинуваченого (цивільного відповідача) ОСОБА_2 .

Також у відповідності до ч.4 ст.174 КПК України, вирішенню підлягає питання щодо скасування арешту, накладеного на майно.

Питання щодо речових доказів належить вирішити керуючись правилами, викладеними в ст.100 КПК України.

Судові витрати у даному кримінальному провадженні, питання щодо яких має вирішувати суд - відсутні, оскільки сплачені обвинуваченим ОСОБА_2 добровільно.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.100, 174, 369, 370, 371, 373, 374, 394, 395 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання - 3 (три) роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Застосувати до ОСОБА_2 ст.75 КК України і звільнити його від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком - 1рік 6 місяців.

Згідно п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України під час іспитового строку покласти на ОСОБА_2 наступні обов`язки:

- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу - не обирати.

Цивільний позов прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Надвірнянської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави - Міністерства охорони здоров`я в особі Департаменту охорони здоров`я Івано-Франківської ОДА до ОСОБА_2 про стягнення 3132 грн. 80 коп. витрат за стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_1 - задоволити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та жителя: АДРЕСА_1 , на користь Департаменту охорони здоров`я Івано-Франківської ОДА: місцезнаходження: м.Івано-Франківськ, вул.Грушевського, 21, р/р НОМЕР_4 , МФО 336677, код 01993150 в Приватбанку, - 3132 грн. 80 коп.

Арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області Міськевич О.Я. від 23.01.2020 року на автомобіль марки «Renault Premium 410», реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом марки «Wielton NS34», реєстраційний номер НОМЕР_3 , яким на час дорожньо-транспортної пригоди керував ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , житель АДРЕСА_2 та який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ТОВ «Інсета», місцезнаходження: м.Рівне, вул.В.Чорновола, 10/5, Рівненської області та автомобіль марки «Opel Kadett», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким на час ДТП керував ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель АДРЕСА_1 та який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_7 , жителю с.Глибівка, Богородчанського району Івано-Франківської області у вигляді заборони відчуження, користування і розпорядження даним майном - скасувати.

Речовий доказ: автомобіль марки «Opel Kadett», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно постанови слідчого СВ Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області Цюрака Б.Б. від 17.01.2020 року зберігається на території Надвірнянського райавтодору, після набрання вироком законної сили - повернути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителю АДРЕСА_1 .

Речові докази: автомобіль марки «Renault Premium 410», реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом марки «Wielton NS34», реєстраційний номер НОМЕР_3 , які згідно постанови слідчого СВ Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області Цюрака Б.Б. від 17.01.2020 року зберігаються на території Надвірнянського райавтодору, після набрання вироком законної сили - повернути власнику: ТОВ «Інсета», місцезнаходження: м.Рівне, вул.В.Чорновола, 10/5, Рівненської області.

Речовий доказ: медичну картку стаціонарного хворого №102320 КНП «Івано-Франківська ОКЛ» на ім`я ОСОБА_1 , яка згідно постанови слідчого СВ Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області Цюрака Б.Б. від 24.02.2020 року зберігається при матеріалах кримінального провадження №12020090200000041 від 17.01.2020 року, після набрання вироком законної сили - повернути КНП «Івано-Франківська ОКЛ», місцезнаходження: м.Івано-Франківськ, вул.Федьковича, 91.

Вирок суду може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Івано-Франківського апеляційного суду через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_2 - в той самий строк з моменту отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Грещук Р.П.