Рішення № 103075474, 03.02.2022, Веселівський районний суд Запорізької області

313/843/21

2/313/37/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2022 р. смт. Веселе

Веселівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого - судді Нагорного А.О., при секретарі судового засідання Кравцовій О.В., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини,

ВCТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона з відповідачем 27.07.2012 р. зареєстрували шлюб у Комунарському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, про що в книзі реєстрів актів про одруження області зроблено запис № 492, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Сторони мають спільного сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 01.02.2020 р. по теперішній час вони з відповідачем проживають окремо.

Натомість син ОСОБА_3 залишився проживати разом з позивачкою.

Незважаючи на фактичне припинення шлюбних відносин між Позивачкою та Відповідачем, перша не чинила останньому перешкод у спілкуванні із дитиною.

Тобто, ОСОБА_2 міг змогу безперешкодно спілкуватися з сином. При цьому матеріальну допомогу у вихованні сина він здійснював неохоче та лише декілька разів.

Отже, 07.05.2021 р. Відповідач виявив бажання провести декілька днів разом із сином.

ОСОБА_1 не заперечувала проти такої зустрічі та відпустила ОСОБА_3 до батька.

Однак, по закінченню оговореного строку перебування сина у батька, Відповідач так й не повернув дитину до матері.

Позивачка намагалася вирішити даний спір мирним шляхом, умовляючи ОСОБА_2 повернути дитину.

Відповідач деякий час обіцяв віддати сина пізніше. Опісля, взагалі відмовився повертати сина.

У зв`язку із чим, ОСОБА_1 відразу звернулася до правоохоронних органів та служби у справах дітей, докази чого надаються.

Однак, там їй повідомили, що батько має такі ж права на дитину як й вона, а отже спір щодо визначення місця проживання дитини має бути вирішено в судовому порядку.

У зв`язку із вищевикладеним вона змушена наразі звернутися за захистом своїх прав до суду.

ОСОБА_2 не має належних житлових умов для проживання дитини, так як він оселився в гаражі, який розташований в районі Калантировки біля станції Передаточної.

В даній споруді не має окремого ліжка для дитини, місця де дитина зможе здійснити особисту гігієну та окремого місця для навчання, відсутнє постачання води та газу, натомість, наявна повна антисанітарія.

Відповідач ніде офіційно не працевлаштований. Його доходи є нерегулярними.

Разом з тим, всі належні умови для нормального розвитку дитини має Позивачка.

Згідно акту обстеження житлово-побутових умов від 10.06.2021 р. зазначено, що помешкання відповідає санітарним нормам та придатне для проживання.

Крім того, вона офіційно працевлаштована в ФОП « ОСОБА_5 ». Має стабільний та регулярний дохід.

Тобто, для нормального розвитку дитини доречно буде встановити місце проживання саме з мамою.

За час спільного проживання сторін, неодноразово зверталися до правоохоронних органів із заявами щодо її побиття.

Відповідачу притаманна агресія, а тому краще дитині проживати разом із матір`ю.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права від протиправних дій, невизнання або їх оспорювання.

Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов`язок батьків утримувати дитину.

Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

У відповідності до ч.1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Стаття 19 СК України передбачає, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (ч.4).

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року , держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Позивачка вважає, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з матір`ю не суперечитиме інтересам дитини, а тому вона просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позивачка звернулася до суду із заявою провести розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує.

Відповідач про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, у судове засідання не з`явився, проте звернувся до суду із заявою проводити розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги визнає.

Заступник голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району Поздняков О. надав суду висновок про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_1 .

Також просив суд розглянути справу без їхньої участі.

Відповідач позов визнав.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України у випадку визнання позову відповідачем, суд за результатами підготовчого провадження ухвалює рішення.

Питання із судовими витратами вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, ст. ст. 19, 141, 160, 161 ЦК України, керуючись ст. ст.1-13, 81, 89, 141, 200, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визначити місце проживання, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 908,00 грн. на користь держави.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасована, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08.02.2022 р.

Суддя

Веселівського районного суду

Запорізької області А.О.Нагорний

03.02.2022