Рішення № 103060481, 01.02.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/55583/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

при секретарі судового засідання - Орел А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Іліташ», ОСОБА_2 про визнання трудових відносин припиненими,

ВСТАНОВИВ:

I. Позиції учасників справи.

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила визнати її трудові відносини з ТОВ «Виробниче об`єднання «Іліташ» припиненими з 04 серпня 2003 року, з метою проведення державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційної дії щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо звільнення позивача з посади директора ДП «Луганський торговий будинок «Іліташ» й виключення її із зазначеного реєстру як керівника (директора) вказаного підприємства.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04 серпня 2003 року позивач була звільнена у зв`язку із переведенням на посаду у ЗАТ «Бетон Нова», згідно з пунктом 5 ст. 36 КЗпП України, на підставі наказу № 60 від 04 серпня 2003 року, проте досі вказана керівником ДПФ «ЛТБ «ІЛІТАШ» ТОВ «ВО «ІЛІТАШ», що є перешкодою для працевлаштування її на іншу роботу, зокрема на державну службу.

Представником відповідача ТОВ «ВО «ІЛІТАШ» - ТВО генерального директора Бабін С. О. подано засобами поштового зв`язку заяву про визнання позову у повному обсязі та відсутність заперечень проти його задоволення.

Від відповідача ОСОБА_2 відзив до суду не надходив.

I. Процесуальні дії та рішення суду.

19 жовтня 2021 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої визначено суддю у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), та передано, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

08 листопада 2021 року на запит суду від 22 жовтня 2021 року надано відповідь на виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України.

22 листопада 2021 року ухвалою судді у справі відкрито провадження для розгляду справи у спрощеному порядку з викликом сторін у судове засідання.

24 листопада 2021 року позивачем подано заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі і просить задовольнити їх.

У судове засідання позивач / його представник не з`явилися.

Відповідач, представник відповідача у справі у судове засідання, про час, дату і місце якого повідомлялися належним чином, не з`явилися, заяви по суті, окрім вищевказаних, або з процесуальних питань не надходили до суду.

Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

III. Фактичні обставини справи.

15 грудня 1998 року позивач була прийнята на посаду директора ДП «Луганський торговий будинок «Іліташ» на підставі наказу № 15-К від 15 грудня 1998 року /а. с. 8/.

11 серпня 1999 року відділом ліцензування, реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради проведена перереєстрація ДП «Луганський торговий будинок «Іліташ» в Дочірнє підприємство Фірма «Луганський торговий будинок «Іліташ» ТОВ «Виробниче об`єднання «Іліташ», відповідно до наказу № 1 від 11 серпня 1999 року якого позивач була переведена на посаду директора /а. с. 8/.

04 серпня 2003 року позивач була звільнена з посади директора Дочірнє підприємство фірма «Луганський торговий будинок «Іліташ» ТОВ «Виробниче об`єднання «Іліташ», згідно з наказом № 60 від 04 серпня 2003 року, у зв`язку із переведенням на посаду заступника голови правління ЗАТ «Бетон Нова» /а. с. 9/.

Разом з тим, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 і станом на день постановлення рішення суду значиться керівником Дочірнього підприємства Фірма «Луганський торговий будинок «Іліташ» Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Іліташ» (код 24187799) /а. с. 5/.

16 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася із повідомленням, яке направила засобами поштового зв`язку 17 вересня 2021 року, до його учасника ОСОБА_2 про скликання позачергових Загальних зборів учасників Товариства, на яких прийняти рішення, у тому числі, про її звільнення /а. с. 12, 13, 14/.

Повідомлення ОСОБА_1 , направлене на адресу ОСОБА_2 , адресатом не було отримано і конверт повернувся до відправника за закінченням терміну зберігання, як вбачається з довідки Ф-20 про причини повернення / досилання /а. с. 14/.

Повідомлення на адресу ТОВ «Виробниче об`єднання «Іліташ» не могло були направлено засобами поштового зв`язку, оскільки його місцезнаходження на території тимчасово не підконтрольній Українській владі, а саме: АДРЕСА_1 .

IV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Згідно з частиною першою ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно з частиною другою ст. 8 Конституції України презумується звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Положеннями частини першої статті 312 Цивільного кодексу України, передбачено, що фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.

Частиною першою ст. 99 Цивільного кодексу України встановлено, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Статтею 22 КЗпП України передбачено заборону будь-якого прямого або непрямого обмеження прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень частини першої ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

У відповідності до пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України, переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду є підставою припинення трудового договору.

Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України, підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Частиною восьмою статті 63 Господарського кодексу України передбачено, що у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

Згідно з частиною першою ст. 65 Господарського кодексу України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Частина друга ст. 65 Господарського кодексу України передбачає, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Частина третя ст. 65 Господарського кодексу України встановлює, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Згідно з частиною четвертою ст. 65 Господарського кодексу України, у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Відповідно до частини п`ятої ст. 65 Господарського кодексу України, керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

Як встановлено судом, обставини, на які посилалася позивач про те, що її повноваження як керівника підприємства фактично є припиненими, що підтверджується і записами у трудовій книжці і визнається представником відповідача ТОВ «ВО «Іліташ», а наявність запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що вона є керівником ДП Фірма «Луганський торговий будинок «Іліташ» ТОВ «ВО «Іліташ» не відповідає дійсності і порушує її особисте немайнове право на вільний вибір та зміну сфери діяльності, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, тому вони підлягають задоволенню.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач ТОВ «ВО «Іліташ» визнав позов у повному обсязі, за положеннями частини першої статті 142 ЦПК України, 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову, підлягають поверненню у розмірі 454, 00 грн, решта 50 відсотків підлягають стягненню з іншого відповідача ОСОБА_2 за правилами пункту 1 частини другої статті 141 вказаного Кодексу.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 22, 24, 43, 55, 129, 129-1 Конституції України,

ст.ст. 1-22, 99, 312 Цивільного кодексу України,

ст.ст. 62, 63, 65 Господарського кодексу України,

ст.ст. 22, 36 Кодексу Законів України про працю,

ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України,

суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Іліташ», ОСОБА_2 про визнання трудових відносин припиненими, задовольнити.

Визнати трудові відносини ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Горське Луганської області, реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Іліташ» (код ЄДРПОУ 23187892, адреса місцезнаходження: просп. Павших комунарів, буд. 7, м. Донецьк, Донецька обл., 83086) припиненими з 04 серпня 2003 року.

Повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Горське Луганської області, реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а саме 454, 00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Горське Луганської області, реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 454, 00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова