Рішення № 103060446, 24.01.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/44549/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України, в особі Державної казначейської служби України про відшкодування збитків та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави України, в особі Державної казначейської служби України, згідно вимог якого позивач просить суд стягнути на його користь за невиконання судового рішення 1 362 грн.69 коп., яка складається: 511 грн. 64 коп. - інфляційні втрати, 159 грн. 00 коп. - 3% річних та 692 грн. 05 коп. - пені та стягнути 15 000 грн. 00 коп. компенсації за завдану моральну шкоду Державною казначейською службою України, тривалим невиконанням рішення суду.

Мотивуючи позовні вимоги вказує, що 23.07.2020 року позивач звернувся до Державної казначейської служби України із заявою та виконавчим листом про стягнення грошових коштів з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 .

Разом з тим, зазначав, що незважаючи на його усні та письмові звернення щодо своєчасного виконання рішення згідно з ч. 4 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а саме у тримісячний строк з дня надходження до казначейства документів, рішення суду було виконано відповідачем лише 13.08.2021 року, що підтверджується випискою банку.

За вказаних обставин, а також посилаючись на положення ст. 22, 625 ЦК України та Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", позивач вважає, що відповідач має сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленому індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми боргу, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за весь період.

Крім того, враховуючи те, що тривале невиконання рішення суду завдало позивачу моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, останній просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18.08.2021 відкрито провадження у справі.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті, відповідач має право надіслати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову до суду з підтвердженням направлення позивачу копії відзиву та доданих до нього документів.

15.11.2021 до суду надійшов відзив Державної казначейської служби України на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог, просить відмовити у позові.

08.11.2021 до суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив Державної казначейської служби України, в яких позивач вказує на безпідставність доводів викладених у відзиві та наполягає на задоволенні позовних вимог.

В судове засідання позивач не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до ч.1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та у відсутність нез`явившихся осіб.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судовим розглядом встановлено, що 23.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Державної казначейської служби України із заявою та виконавчим листом № 753/3097/20 про стягнення грошових коштів в розмірі 5000 грн. з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 .

Листом Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві № 04-01.5/7994 від 19.08.2020 року на виконання пункту 37 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 р., абзацу 2 пункту 1.2 Порядку здійснення безспірного списання коштів безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам, затвердженого наказом Державної казначейської служби України № 373 від 06.12.2016 року (у редакції наказу Державної казначейської служби України № 385 від 11.12.2018 р.), направлено до Державної казначейської служби України пакет документів у справі №753/3097/20 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди разом з пакетом документів, про що повідомлено ОСОБА_1 .

Вказаний лист Державна казначейська служба України отримала 20.08.2020 за вх. 08-48326.

Разом з тим, як вбачається з виписки АТ "Приватбанк" по картці/рахунку ОСОБА_1 за період з 13.08.2021 року по 13.08.2021 року, рішення суду було виконано відповідачем 13.08.2021 року.

Звертаючись до суду з позовом та посилаючись на положення ст. 22, 549, 625 ЦК України та Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", позивач, як на підставу для задоволення своїх позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, зазначав, що відповідач має сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленому індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми боргу, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за весь період.

Так, відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частиною другою, четвертою статті 3 Закону № 4901-VI обумовлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

При цьому, ч. 1 ст. 5 Закону № 4901-VI передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до п. 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3.08.2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з п. 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

У відповідності до п. 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

Отже, з наведених вище положень законодавства можна дійти висновку, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також виплати компенсації стягувачу, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме ДКС України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

При цьому, з приписів статті 5 Закону № 4901-VI слідує, що компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду виплачується у зв`язку із затримкою виконання судових рішень про стягнення коштів.

Відтак, виходячи з аналізу норми, закріпленої у ч.1 ст. 5 Закону № 4901-VI, підставою для виплати стягувачу компенсації, передбаченої цим Законом, слугує порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади.

Як вже встановлено судовим розглядом 23.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся до казначейської служби із заявою про виконання судового рішення, проте рішення суду було виконано відповідачем лише 13.08.2021 року.

Встановлені обставини вказують на порушення відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасного перерахування позивачу коштів за виконавчим листом, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація у розмірі трьох процентів річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до ДКС України (20.11.2020 року) до моменту виконання виконавчого документа (13.08.2021 року) у розмірі 109 грн. 27 коп. (Період розрахунку: з 20.11.2020 року по 31.12.2020 року - 41 день [Проценти] = 5 000,00 грн. (сума боргу) * 3,000% (процентна ставка) / 100% * 41 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 16,80 грн.).Період розрахунку: з 01.01.2021 року по 13.08.2021 року - 225 день [Проценти] = 5 000,00 грн. (сума боргу) * 3,000% (процентна ставка) / 100% * 225 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 92,47 грн.).

У свою чергу, аналізуючи наведені законодавчі положення в контексті обставин цієї справи, насамперед потрібно виходити зі змісту правовідносин.

У цих правовідносинах боржником є держава, яка реалізує свій обов`язок щодо відшкодування шкоди (на підставі судового рішення) через ДКС України, тоді як гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, боржником за якими є, зокрема, державний орган, а також участь ДКС України у цьому процесі мають інше призначення та завдання. В останньому випадку виконання судових рішень щодо стягнення коштів покладено на органи казначейства як на органи, які здійснюють казначейське обслуговування рахунків відповідного державного органу. Боржником в такому випадку є державний орган, який несе зобов`язання перш за все своїм коштом в межах асигнувань з державного бюджету, що власне і зумовлює участь ДКС України у виконанні таких судових рішень.

Зобов`язання держави щодо відшкодування шкоди у випадках, визначених законом, не слід ототожнювати із зобов`язаннями державних органів за судовим рішенням (про стягнення коштів), а відтак не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках.

Крім того, на необхідності розмежовувати юридичну відповідальність держави та державних органів орієнтує також рішення Конституційного Суду України від 03.10.2001 року у справі № 12-рп/2001, за змістом якого державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна.

Стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, відповідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У свою чергу, в силу ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Законодавцем окреслено, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України вбачається, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11).

У даному випадку, між позивачем та органом казначейської служби як суб`єктом владних повноважень відсутні цивільно-правові відносини, відсутнє цивільно-правове порушення з боку відповідача, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкода та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Отже, у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку ст.11 ЦК України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму, відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак ДКС України не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні положень ЦК України.

Крім цього, ст. 22 ЦК України визначено, що є збитками, проте позивач в порушення зазначеної норми матеріальні збитки розраховує, виходячи з індексу інфляції, хоча даний вид відповідальності передбачений за порушення грошового зобов`язання та не відноситься до матеріальної шкоди.

За таких обставин, приходжу до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та пені.

Разом з тим, щодо вимог про стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії", заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

Так, у п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка; рішення у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), № 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» (Dubenko v. Ukraine), № 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України» (Kozachek v. Ukraine), № 29508/04, від 7 грудня 2006 року).

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine), № 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

В одній з перших справ проти України, в якій ЄСПЛ розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, Суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року № 18966/02).

Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов`язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

У справі «Скордіно проти Італії» ЄСПЛ визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень.

Ці критерії, які також застосовні до справ про невиконання рішень (рішення у справі «Вассерман проти Росії», № 21071/05, від 10 квітня 2008 року, пп. 49 і 51), вимагають таке:

- позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, п. 195);

- призначене відшкодування має бути виплачено без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає законної сили (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, п. 198);

- процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, п. 200);

- норми стосовно судових витрат не повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, п. 201);

- розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пп. 202 - 206 і 213).

У справі «Харук та інші проти України» (рішення від 26.07.2012 року [комітет], заява № 703/05 та 115 інших заяв, п. 24- 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пп. 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», № 21071/05, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення у справі «Бурдов проти Росії» від 7 травня 2002 року, п. 100).

Тобто, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презюмується.

Виходячи з наведеного, відповідач є суб`єктом, що належить до суб`єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить про те, що права позивача фізичної особи порушені протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.

При цьому, досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачу, колегія суддів виходить з того, що такими обставинами є тривале невиконання судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено й в постанові Верховного Суду у справі № 826/7444/16 від 19.08.2020 року.

Разом з тим, оцінюючи вказані обставини та характер спірних правовідносин у їх сукупності, суд приходить висновку, що у цьому випадку, моральна шкода має бути відшкодована у розмірі 5000 грн. 00 коп., що, на думку суду, є достатньою, розумною та справедливою сумою компенсації.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 23, 1166, 1167, 1173, 1174, Цивільного кодексу України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Держави України, в особі Державної казначейської служби України про відшкодування збитків та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , збитки, завдані Державною казначейською службою України, три відсотків річних у розмірі 109 грн. (сто дев`ять) грн. 27 коп. та моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, код ЄДРПОУ 37567646, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 24.01.2022

Суддя Т.Г. Ільєва