Рішення № 103059627, 08.02.2022, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.02.2022

м. Лозова Харківської області

Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - Харабадзе К.Ш.,

за участю секретаря - Фалькової І.М.,

Справа № 629/6215/21

Номер провадження 2/629/196/22

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Лозівська міська об`єднана територіальна громада,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу про виділення земельної частки (паю) в натурі

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом про виділення земельної частки (паю) в натурі, який в подальшому було уточнено, посилаючись на те, що вона в період з 18.06.1996 по 20.02.2001 працювала у КСП ім. Кірова Лозівського району Харківської області, що підтверджується копією трудової книжки. За період роботи у КСП ім.Кірова, вона стала власником сертифікату па право на земельну частку (пай) серія ХР № 0251397 від 24.05.2000, виданого на підставі рішення Лозівської райдержадміністрації від 16 травня 2000 року па № 374. Згідно зазначеного сертифіката, їй належить право па земельну частку (пай) із складу земель, що перебували у колективній власності колективного сільгосппідприємства імені Кірова у розмірі 5,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Даний сертифікат було зареєстровано 02.06.2000 у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 1847. У списку жителів с.Домаха, які мають земельні паї та здають в оренду паї ГІРАТ «Лозівське ХПП» її прізвище обліковується за № 123. Також в Книзі реєстрації договорів оренди земельних паїв, які здавалися в оренду по сертифікатам та на них заключались договори оренди та реєструвалися в Домаській сільській раді, вона була зареєстрована з 2008 року по 2015 рік. На запит № 02-13-10/1100 від 14.07.2020 Міськрайонне управління у Лозівському районі Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області надало відповідь, що землю КСП ім.Кірова передано у колективну власність для ведення сільськогосподарського виробництва відповідно до рішення Домаської сільської радні від 26.10.1995 за № 41. Державний акт па право колективної власності на землю КСП ім. Кірова серії ХР -20-00-000157 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю 12 лютого 1996 року за №5. Позивачка зверталась до керівництва КСП ім. Кірова з проханням виділити їй земельний пай в натурі, але було відмовлено, пояснивши, що вона має право на земельний пай і землю їй нададуть пізніше, оскільки її земельний пай знаходиться в оренді, а оскільки їй надавали відмову посадові особи КСП ім.Кірова, а в подальшому - працівники Домаської сільської ради, то не вірити їм у неї не було підстав. Проте, у 2020 році їй надали вже письмову відповідь, що в Домаській сільській раді Лозівського району відсутні вільні земельні ділянки, окрім державних земель запасу, а отже її прохання не може бути задоволено і вона змушена на даний час звертатися з даним позовом до суду. При неможливості надати їй земельну частку(пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність. Стосовно строку позовної давності, то відповідно до вимог ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого прав або про особу яку його порушила. Окрім того, процес приватизації землі ще триває, а отже і строк позовної давності не закінчився. Вважає, що вона пропустила строки звернення до суду з поважних причин, оскільки про наявність вільних, нерозподілених та не витребуваних земельних ділянок їй стало відомо тільки в липні та серпні 2020 році, що підтверджується довідками за № 169/124-від 17.07.2020 та за № 02-13-10/1401 від 28.08.2020, а відмову № 19/460-21 від 11.10.2021 Управління Держгеокадастру у Харківській області вона отримала тільки у жовтні 2021 року, тобто неодноразове звернення до компетентних органів не дало бажаних результатів та призвело до зіткнення з бюрократизмом та непорозумінням. На підставі вищевикладеного, просить визнати причину пропущеного нею строку позовної давності для звернення до суду поважною та поновити їй строк звернення до суду; зобов`язати Лозівську міську об`єднану територіальну громаду Харківської області виділити їй із земель запасу чи резерву земельну частку в натурі (на місцевості) відповідно до отриманого сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХР № 0251397 у розмірі 5,79 умовних кадастрових гектарів у землях Домаського старостинського округу Лозівської міської об`єднаної територіальної громади Харківської області.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомила.

Представник позивача - адвокат Соколова Р.І. на задоволенні уточнених позовних вимог наполягала в повному обсязі.

Представник відповідача Тарабара Ю.В. у судове засідання не з`явилась, в наданій суду заяві просила розгляд справи проводити за її відсутності, вирішення справи залишила на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить до такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у колгоспі КСП ім. Кірова з 18 червня 1996 року по 20 лютого 2001 року, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 /а.с.13-16, 44-47/.

Як вбачається з Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХР № 0251397, зареєстрованого 02.06.2000 за №1847, ОСОБА_1 на підставі рішення Лозівської райдержадміністрації від 16.05.2000 №374 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільгосппідприємства ім. Кірова розміром 5,79 га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) /а.с. 7, 39/.

За інформацією Управління у Лозівському районі та м. Лозова Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 17.07.2020 та 11.10.2021 встановлено, що землю КСП ім. Кірова передано у колективну власність для ведення сільськогосподарського виробництва відповідно до рішення Домаської сільської ради від 26.10.1995 за №41. Державний акт на прав колективної власності на землю КСП ім. Кірова серії ХР-20-00-000517 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю 12.02.1996 за №5. Прізвище ОСОБА_1 не значиться в списку громадян-членів КСП ім. Кірова, що додається до Державного акта на право колективної власності на землю. В «Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видаються Лозівською райдержадміністрацією» за №1847 від 02.06.2000 зареєстровано сертифікат на право власності на земельну частку (пай) серії ХР №0251397 з земель реформованого КСП ім. Кірова на території дамаської сільської ради, розміром 5,79 га на ім`я ОСОБА_1 , виданого на підставі розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації від 16.05.2000 №374. Вищезазначений сертифікат отримано, про що свідчить підпис в графі «підпис власника сертифіката на земельну частку (пай)». /а.с. 9, 10/.

Як вбачається з листа Лозівської міської ради Харківської області від 28.08.2020, за інформацією старости Домаського старостинського округу Лозівської міської ради Харківської області, вільних земель колишнього КСП ім. Кірова, які підпадають під розпаювання на території Домаського старостинського округу немає /а.с. 12/.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом /ч. 1ст. 81 ЦПК України/.

Згідно з п. ґ ч. 1ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону право на земельну частку (пай) мають, зокрема, громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Статтею 2 Закону передбачено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є, зокрема, свідоцтво про право на спадщину.

За змістом положень ч.ч. 1, 2ст. 3 Закону підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Положення ст. 5 Закону визначають, що сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом; оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Пунктом 17 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відсутність будь-яких строків для звернення із сертифікатом для виділення земельної ділянки в натурі.

Згідно з п. 3 Порядку організації робіт та методика розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2004 року N 122(далі - Порядок) (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у разі виявлення після розробки проекту факту не включення одного чи кількох громадян, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, спадкоємців права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, інших громадян та юридичних осіб України, які відповідно до законодавства набули право на земельну частку (пай), до списку власників земельних часток (паїв), на підставі якого був складений проект, сільська, селищна, міська рада чи райдержадміністрація може прийняти рішення (розпорядження) про: коригування проекту землевпорядною організацією з метою забезпечення громадян необхідною кількістю земельних ділянок (на підставі відповідного договору); надання зазначеним громадянам земельних ділянок із земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної земельної частки (паю). У разі неприйняття сільською, селищною, міською радою чи райдержадміністрацією рішення (розпорядження) щодо коригування проекту або надання таких ділянок із земель запасу чи резервного фонду питання вирішується у судовому порядку.

Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснив, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості). Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Оскільки землі Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Кірова Лозівського району Харківської області тепер розпайовані та виділені громадянами в натурі (на місцевості), ОСОБА_1 має право на отримання земельної ділянки із земель резерву (запасу).

В абзаці 10 п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Частиною 2ст. 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10 липня 2018 року № 2498-VIIIЗакон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»доповнено ст. 14-1, що визначає особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) і якою повноваження щодо організації розподілу земель, що залишилися у колективній власності, залишені лише за сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

Пунктом 21 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

За змістом ст. 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Суд враховує норми чинного законодавства та інформацію, про те, що Лозівська міська рада Харківської області є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Домаської сільської ради, що приєдналась до Лозівської міської об`єднаної територіальної громади.

Право особи на власність не може ставитися в залежність від визначення законодавчого органу, який повинен забезпечити реалізацію цього права.

Саме Лозівська міська об`єднана територіальна громада Харківської області має відповідати за цим позовом, тобто є належним відповідачем у цій справі. До нього також пред`явлено свої позовні вимоги позивачкою у справі.

Відповідно до ч. 11 ст. 118 Земельного кодексу України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором /ч. 1 ст.4, ч. 1 ст.5 ЦПК України/.

Оскільки звернення ОСОБА_1 до органів державної влади та місцевого самоврядування щодо виділення земельної ділянки залишені без задоволення, позивачка має право на земельну частку (пай) на підставі належного правовстановлюючого документа при реалізації нею права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства, а тому це право підлягає захисту у визначений спосіб.

Разом з тим вирішуючи позовні вимоги по суті суд враховує сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ХР № 0251397 від 24.05.2000, наявність у ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільгосппідприємства ім. Кірова розміром 5,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), а тому задовольняє позовні вимоги виходячи із преюдиціальності обставин, а саме існування фактів, які встановлені судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі (ч. 5 ст. 82 ЦПК України).

Щодо строку позовної давності, то відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР), чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статті 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року в справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року в справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Судами вірно враховано те, що відповідно до встановлених ними обставин справи та вимог закону позивач набув право на земельну частку (пай) з дня видачі сільськогосподарському підприємству державного акта на землю, в додатку до якого він значиться під № 238.

З цього часу вказане право позивача не оспорювалось та припинено не було.

Таким чином, оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акту про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 89, 259, 264, 265,268 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Лозівської міської об`єднаної територіальної громади про виділення земельної частки (паю) в натурі - задовольнити.

Зобов`язати Лозівську міську об`єднану територіальну громаду, в межах повноважень, виділити ОСОБА_1 із земель резервного фонду комунальної власності в натурі (на місцевості) земельну ділянку розміром 5,79 гектари, що визнана сертифікатом про право на земельну частку (пай) серії ХР № 0251397 в умовних кадастрових гектарах на території Домаського старостинського округу Лозівської міської об`єднаної територіальної громади Харківської області

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду . Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1

відповідач - Лозівська міська об`єднана територіальна громада, ЄДРПОУ 04058829, місцезнаходження за адресою: м. Лозова Харківської області, вул. Ярослава Мудрого, 1

Суддя Карина ХАРАБАДЗЕ