Рішення № 103039621, 27.01.2022, Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 452/3745/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"27" січня 2022 р. м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого судді Казана І.С.,

секретаря Кафтан О.Ю.,

із участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представників позивачів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представника відповідача ОСОБА_5 ,

представника відповідачів адвоката Клострейха В.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Самборі Львівської області цивільну справу за позовом заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Міністерство оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова та Самбірської квартирно-експлуатаційної частини району до Самбірської міської ради Львівської області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , - про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та витребування майна з чужого незаконного володіння; зустрічним позовом ОСОБА_7 , ФОП ОСОБА_6 до заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави, - Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, Самбірської квартирно-експлуатаційної частини району, третя особа Самбірська міська рада Львівської області, - про визнання добросовісним набувачем, -

В С Т А Н О В И В:

Заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону звернувся до суду з даним позовом і в підтримання заявлених позовних вимог посилається на те, що у 2005 році Міністерством оборони здійснювався продаж нерухомого майна у АДРЕСА_1 військового містечка будівель №№20, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 ; проведено тендер з продажу вказаного майна, визначено переможця та конкретний перелік нерухомого майна; надалі на підставі рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради від 21.03.2006р. надано дозвіл на оформлення права власності та проведення реєстрації на вказані будівлі; разом з тим цим рішенням було надано дозвіл на переоформлення приміщення ангару №37, який не входив у перелік майна, яке підлягало реалізації через аукціон, як і не було дозволу Міністерства оборони на його відчуження. На підставі цього рішення було зареєстроване право власності у Державному реєстрі речових прав на будівлю ангару площею 367,4кв.м. за ОСОБА_8 ; останній 04.05.2018р. відчужив майно за договором купівлі-продажу ОСОБА_9 , а потім право власності на вищезгадану будівлю в рівних частках на підставі договору купівлі-продажу від 01.06.2018р. набули ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , - відповідачі по справі. Таким чином споруда ангару була неправомірно вилучена із володіння Міністерства оборони України, а тому позивачі просять визнати таке рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради незаконним та витребувати це майно із незаконного володіння відповідачів.

До початку розгляду справи по суті представник відповідачів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за первісним позовом адвокат Клострейх В.Е. звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання довірителів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 добросовісними набувачами нерухомого майна посилаючись на те, що останні придбали в рівних частках нежитлове приміщення по АДРЕСА_8 за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом 01.06.2018р.; продавцем виступав ОСОБА_9 , котрий аналогічно став власником цього нерухомого майна згідно договору купівлі-продажу складеного із ОСОБА_8 , котрий набув це майно за рішенням Самбірської міської ради, яке оспорюється за первісним позовом. Зважаючи на те, що його довірителі отримали таке майно у встановленому законом порядку, договір купівлі-продажу не є предметом спору за первісним позовом, а тому просить визнати їх добросовісними набувачами та водночас відмовити у первісному позові.

Відповідачем за першим позовом Самбірською міською радою Львівської області подано відзив на первісний позов, яким позовні вимоги заступника військового прокурора заперечив, вважав їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що Міністерство оборони України з 2005 року не має у власності жодного нерухомого майна на території колишнього військового містечка, що підтверджується відсутністю правовстановлюючих документів; одночасно заперечив проти права прокурора у даному випадку представляти інтереси держави в суді; а під час судового провадження заявив про однозначне застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Заступник військового прокурора подав до суду відповідь на відзив на первісний позов, посилаючись на те, що Самбірською міською радою за відсутності на те правових підстав було надано дозвіл на оформлення права власності на будівлю, яка не входила у перелік майна, що підлягало реалізації через аукціон; за таких обставин орган місцевого самоврядування не вправі був розпоряджатися спірним майном; окрім того зазначив, що ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» чітко передбачено представництво прокурором інтересів держави в суді у разі якщо орган державної влади неналежним чином здійснює захист цих інтересів, що в даному випадку Міністерством оборони України, КЕВ м. Львова та Самбірською КЕЧ району не вжито заходів щодо повернення спірного нерухомого майна у державну власність; просив відхилити відзив, поданий виконавчим комітетом Самбірської міської ради.

Начальник Самбірської КЕЧ району Кульчицький Н. аналогічно подав до суду відповідь на відзив Самбірської міської ради, просив такий відхилити посилаючись на те, що спірне нерухоме майно, а саме будівля ангару військового містечка №12 по АДРЕСА_9 перебувало на балансі КЕВ м. Львова, надалі було передано на баланс Самбірської КЕЧ району, а тому Самбірська міська рада не вправі була розпоряджатися цією будівлею, таким чином така вибула із володіння Міноборони на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_6 без згоди власника та повинна бути витребувана в останніх.

У ході судового провадження представник відповідача Самбірської міської ради Янів М.І. звернувся до суду із заявою про сплив строку позовної давності звернення до суду із таким позовом з тих підстав, що рішення №186 «Про впорядкування вуличних номерів» було прийнято 21 березня 2006 року, відповідно до якого вирішено оформити право власності та провести реєстрацію на споруду ангару, власником якого є ОСОБА_8 , позивачі звернулися за захистом інтересів у 2019 році, проте не надано жодних доказів, які б свідчили, що вони не мали можливості дізнатися про прийняте рішення, що оскаржується; просив застосувати сплив строку позовної давності.

Прокурором подано заперечення проти такої заяви представника відповідача де зазначив, що спірним рішенням порушені інтереси держави, і залишаються такими допоки існує незаконне рішення, тобто триваюче порушення, а тому його можна оскаржити протягом усього часу, посилався на висновки Великої Палати Верховного суду.

У суді прокурор Негрич Н.М. первісний позов підтримав і наполягав на його задоволенні; зазначив, що по факту порушення чинного законодавства із передачі у власність третім особам державного майна було ініційовано проведення службового розслідування, проте з боку Самбірської КЕЧ та КЕВ м. Львова претензійна робота не проводилася, вчасні дії для звернення з позовом до суду вжиті не були, що і стало підставою для звернення військової прокуратури до суду, а враховуючи, що зазначене порушення було виявлено у 2018 році, строк позовної давності для звернення не порушено; проти зустрічного позову заперечив; аналогічно представник Міноборони Шведа О.Б., представник позивача КЕВ м. Львова адвокат Безушко О.І. та представник Самбірської КЕЧ району Левицька О.В. первісний позов підтримали та заперечили проти зустрічного позову.

Представник відповідача за первісним позовом Самбірської міської ради Янів М.І. та представник-адвокат Клострейх В.Е. заперечили у судовому засіданні проти первісного позову з підстав викладених у зверненнях до суду, просили застосувати строк позовної давності; зустрічний позов підтримали та просили такий задовольнити.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що у первісному та зустрічному позовах слід відмовити з наступних підстав:

Заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону вірно звернувся до місцевого суду із цивільним спором в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Міністерство оборони України, - про що суд відзначає як про правильність такого для вирішення питання про наявність підстав для захисту прокурором як позивачем інтересів держави, а також ним безпосередньо не пропущено строку позовної давності що однозначно пропустили інші особи, - Міноборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова та Самбірська квартирно-експлуатаційна частина району, - в чиїх інтересах виступає прокурор, і при цьому суд виходить з далі викладеного.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, на яку покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертої цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

У постанові від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені у постанові від 15.10.2019р. у справі №903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019р. у справі №927/246/18 від 16.04.2019р. у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17.04.2019р. у справі №923/560/18 від 18.04.2019р. у справі №913/299/18 від 13.05.2019р. у справі №915/242/18 у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019р. у справі №0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду із позовом має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

У позовній заяві, поданій в цій справі, заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону зазначив, що предметом спору є неправомірна передача у власність військового майна, тому майно держави нібито перебуває у незаконному володінні, а підставою для представництва інтересів держави є нездійснення суб`єктами влади після проведення службового розслідування жодних заходів реагування з метою поновлення порушених інтересів держави, також коли претензійна робота не проводиться.

Тобто позивач належним чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави та подав позовну заяву в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Львова та Самбірської КЕЧ району з дотриманням вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 4 статті 56 ЦПК України; водночас у судовому засіданні самі ж заінтересовані особи підтвердили власну бездіяльність з проводу звернення (не звернення) до місцевого суду із таким цивільним спором.

Стосовно спливу строку позовної давності, про що було заявлено представником відповідача Самбірської міської ради, який вважає, що позивачі повинні були знати про прийняте спірне рішення від 21.03.2006р., так як жодних доказів того, що існували перешкоди в отриманні цього рішення суду не надано, а тому суд прийшов до такого висновку.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України); загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

У постанові від 20.06.2018р. у справі №697/2751/14-ц (провадження №14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Зазначений висновок конкретизований Великою Палатою Верховного Суду: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки, тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду в разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Тому відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім наведеного прокурор у судовому засіданні зазначив, що решту позивачам стало відомо про прийняте оспорюване рішення під час проведення обстеження території військового містечка та виявлення відомостей із Державного реєстру речових прав, що будівля ангару 01.06.2018р. була реалізована; 26.06.2018р. було ініційовано проведення перевірки по даному факту. Вказані обставини підтверджені зібраними у справі доказами, тому суд дійшов висновку, що саме прокурором як позивачем не пропущено строку позовної давності. Відтак суд не вбачає застосування цієї підстави для відмови прокурору в позові.

Напротивагу цьому інші позивачі не тільки повинні були знати про прийняте відповідачем Самбірською міською радою спірного рішення, але зобов`язані були це знати через виконання властивих функцій по роду діяльності з обліку військового майна, його інвентаризації, а за основне, - у зв`язку із власним зверненням до виконкому Самбірської міської ради тоді Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління листом від 10.10.2005р. №1/17//86 про оформлення права власності військового містечка АДРЕСА_10 , - дані про що містяться у матеріалах цивільної справи.

З`ясовуючи далі про спірні правовідносини, суд виходив із представлених сторонами та їх представниками письмових даних у сукупності з викладеними вимогами закону:

Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Главою 5 Цивільного процесуального Закону регламентовано поняття доказів, їх належність та допустимість; обов`язок доказування і подання доказів. Відповідно до передбачених Цивільним Законом засад захисту права власності держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів прав власності.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України). Згідно із ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Із матеріалів справи вбачається, що 20.06.2018р. до начальника Західного територіального управління військової служби правопорядку звернувся начальник КЕВ м. Львова з приводу виявлення відомостей про реєстрацію прав третіх осіб на будівлю ангару за адресою в АДРЕСА_1 площею 367,4м.кв., що належить Міністерству оборони України.

Так, згідно рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області №186 від 21.03.2006р. «Про впорядкування вуличних номерів» вирішено змінити вуличну нумерацію будівлям, спорудам, приміщенням на окремі вуличні номери колишнього містечка № НОМЕР_1 та споруді ангару загальною площею 367,4кв.м., власником якого є ОСОБА_8 , – АДРЕСА_8 оформити право власності та провести реєстрацію на споруду ангару за цією адресою.

Із договорів купівлі-продажу Ѕ частини нежитлового приміщення (ангару), посвідчених нотаріусом Старосамбірського районного нотаріального округу Ридзак Л.К. 04.05.2018р. та 09.05.2018р. відомо, що ОСОБА_8 відчужив нежитлове приміщення ангару, що знаходиться в АДРЕСА_8 на користь ОСОБА_9 .

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_8 на праві спільної часткової власності по Ѕ частині належить ОСОБА_7 ОСОБА_6 ; підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Копистянським Ю.Р. 01.06.2018р. за реєстровим №644.

Як вбачається із листа територіального управління ДБР, розташованому м. Львові №03/3-12956вих-19 від 13.09.2019р. за результатами проведення тимчасового доступу до документів, що ряд документів, що стали підставою для прийняття та виготовлялись в ході підготовки проекту спірного рішення в Самбірській міській раді відсутні.

Із протоколу №7/4 тендерної комісії Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» від 28.11.2005р. відомо, що військове містечко № НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 було реалізовано шляхом проведення аукціону.

Листом №28/704 від 01.02.2019р. ДП СЗТФ «Прогрес» повідомляє, що у період з 22.10.2004р. по 14.03.2006р. державне підприємство не відчужувало нежитлову будівлю №37 (пункт технічного обслуговування, склад СРМ військового містечка№12 за адресою АДРЕСА_1 ).

Однак із Договору комісії на реалізацію військового майна №Д-121-05/2005/П-6, укладеним 8 липня 2005 року між представником Міністерства оборони України та директором ДП Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» вбачається, що Міністерство доручило вчинити та виконати правочини щодо реалізації на внутрішньому ринку нерухомого військового майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , - військове містечко № НОМЕР_1 , - будівлі №17, 32, АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_2 , 20,29, АДРЕСА_11 та спірна будівля №37.

Тому в 2005 році Міністерством оборони України було ініційовано продаж військового містечка вцілому та розпочато здійснення реалізації всього майна за адресою АДРЕСА_1 .

Також судом установлено, що спірному в цивільній справі рішенню міської ради передувало прийняте ще рішення виконавчим комітетом №680 від 17.11.2005р. «Про оформлення права власності на нерухоме майно», в якому однаково разом із іншими об`єктами в списку було приміщення ангару площею 367,4кв.м., а заінтересована особа в його прийнятті – Західне територіальне квартирно-експлуатаційне управління, - сьогодні правонаступник Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова і позивач у цивільній справі.

Однаково ще одним рішенням Самбірської міської ради Львівської області №26 від 14.03.2006 року «Про вилучення земельної ділянки з території військової частини по АДРЕСА_1 та дозволу на складання проекту відведення» також вирішено всім власникам як особам, які викупили об`єкти цілісного майнового комплексу військової частини по АДРЕСА_1 і, в тому числі вже ОСОБА_8 вказаному поряд з іншими, - вилучити земельну ділянку площею 4,0418га з території військової частини та закріпити її за власниками об`єктів цілісного майнового комплексу згідно часток у майні; дати дозвіл власникам на складання проектів відведення земельних ділянок.

Тоді лише 21.03.2006р. рішенням виконавчого комітету Самбірської міської ради №186 «Про впорядкування вуличних номерів» вирішено змінити вуличну нумерацію та оформити право власності на споруду ангару загальною площею 367,4кв.м., власником якого є ОСОБА_8 із новою адресою та під номером «один» по списку по АДРЕСА_1 .

Тому відчуження спірного у цивільній справі об`єкта відбулось тоді не без відома Міністерства оборони України, що делегувало реалізацію Спеціалізованій зовнішньоторговельній фірмі «Прогрес»; продаж був здійснений вцілому всіх об`єктів військового містечка під №12 і, як вказує відповідач міська рада, - як цілісний майновий комплекс та за умов тендера чи аукціону. Відтак, судом не береться до уваги вказаний вище Лист №28/704 від 01.02.2019р. ДП СЗТФ «Прогрес» про не відчуження нежитлової будівлі №37 як відокремлений пункт технічного обслуговування чи склад СРМ військового містечка №12, та за наявними доказами у цивільній справі за адресою АДРЕСА_1 відбулось відчуження всіх за переліком об`єктів.

Згідно 2 статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, передбачених Конституцією України і законами України. За приписами статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, та згідно ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, а згідно ч. 10 цієї ж статті цього ж Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції України або законам України, визнаються незаконними у судовому порядку.

Із урахуванням вищенаведеного суд приходить до переконання, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами наявність тих обставин, які б свідчили про незаконність прийняття спірного рішення виконавчим комітетом Самбірської міської ради, оскільки документів на підставі яких таке було прийнято в ході тимчасового доступу не виявлено, а із Договору комісії вбачається, що Міністерство оборони України надало дозвіл, шляхом підписання договору від його імені вчиняти та виконувати правочини із реалізації військового майна в тому числі спірної будівлі №37; навпаки із поданих прокурором у додаток як докази по справі Відомостей розрахунку залишкової вартості нерухомого майна, Специфікації майна, яке КОМІТЕНТ доручає реалізувати КОМІСІОНЕРУ спірний об`єкт дійсно вказаний під №37 як Пункт технічного обслуговування на час його відчуження у складі військового містечка №12; міською радою про цю будівлю приймались інші рішення у користь конкретної особи ( ОСОБА_8 ); відтак за встановлених обставин п. 2 рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради №186 від 21.03.2006р. жодним чином не може бути визнано таким, що було прийнято з порушенням закону.

Тому, разом із наведеним вище, судом не беруться до уваги надані прокурором інші документи, а саме індивідуальну картку будівлі Ф400 на склад СРМ іншою площею 341,1кв.м., схему ГУГЛ військового містечка №12 та схему ГУГЛ про розміщення будинку за адресою по АДРЕСА_1 , повідомлення ДП СЗТФ «ПРОГРЕС» від 11.02.2019р. що за період із 22.10.2004р. по 13.03.2006р. окремо не відчужувало об`єкт №37 (пункт технічного обслуговування, склад СРМ військового містечка №12 за адресою АДРЕСА_1 , оскільки як відзначалось раніше військове містечко було реалізованим як цілісний майновий комплекс військової частини за умов тендеру чи аукціону та Міноборони за це отримало кошти. Водночас подані прокурором всі решту копії документів, у тому числі Акт приймання(передачі), Акт технічного стану чи інші листування стосуються 2016 – 2018 років, а також є виключно між позивачами за первісним позовом, котрі є заінтересованими особами, - про що не залишається поза увагою суду через далі наведене.

Як установлено у судовому засіданні з невідомих причин між стороною позивача, а саме КЕВ м. Львова та Самбірською КЕЧ району, а потім за участі Міністерства оборони України розпочались заходи щодо повернення нібито спірного нерухомого майна у державну власність, а саме ангару №37, який знову ж таки нібито не входив у перелік майна, яке підлягало реалізації через аукціон, як і не було дозволу Міністерства оборони на його відчуження.

У зв`язку з наведеним суд констатує, що саме із 2005 року Самбірською КЕЧ району, а у час її ліквідації та передачі документів КЕВ м. Львова, мала б чітко вестись документація про облік військового майна у відповідності до Закону, щороку виконуватись його інвентаризація та здійснюватись реальне його обстеження, - що не було дотримано на переконання прокурора Івано-Франківського гарнізону та він виступив в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах стало Міністерство оборони України. А, оскільки прокурором визначено якісь не доопрацювання, порушено кримінальне провадження та ведеться досудове розслідування, тому серед тих позивачів слід встановлювати винного в безґрунтовному веденню документації та в разі переконливості своєї позиції про недотримання на його думку закону.

Тому суд відмовляє заступнику військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова та Самбірської квартирно-експлуатаційної частини району за недоведеністю і безпідставністю у позові до Самбірської міської ради Львівської області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , - про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування; а також у позовній вимозі про витребування майна з чужого незаконного володіння як похідній у спірних правовідносинах і, в тому числі у зв`язку із вищевикладеним обґрунтуванням наявними у цивільній справі письмовими даними в сукупності з наведеними нормами закону.

Одночасно вирішуючи зустрічний позов представника-адвоката Клострейха В.Е. в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про визнання їх добросовісними набувачами суд приходить до таких висновків:

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. При цьому набувач визнається недобросовісним, якщо він знав чи повинен був знати, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати, тобто якщо знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння.

За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача резюмується, тобто набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

У відповідності до статті 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту як визнання добросовісним набувачем. Законодавчі обмеження матеріально-правових спорів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, не передбачений ст.16 ЦК України, якщо такий є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17).

Відтак, вимога представника-адвоката про визнання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 добросовісним набувачем приміщення ангару не підлягають задоволенню, оскільки не може вважатися ефективним способом захисту та не має наслідком відновлення порушеного права.

Під час розгляду позову про витребування майна згідно зі ст. 388 ЦК України особа має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що добросовісний набувач не знав і не міг знати. У такому разі пред`явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (ст. 16 ЦК України), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна (постанова ВСУ від 30.09.2020 року справа №645/747/16-ц, провадження №61-5240св19).

Із урахуванням викладеного щодо зустрічного позову, суд уважає, що заявляючи позовну вимогу про визнання добросовісними набувачами, позивачі обрали невірний спосіб захисту цивільного права, судом із позиції позивачів не з`ясовано, які реально їх права порушені відповідачами, а також те, чи є метою пред`явлення позову позивачами ОСОБА_7 , фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 захист (відновлення) їх прав і законних інтересів і чи можливо при обраному ними способі захисту відновити (захистити) їх права. За змістом ст. 19 Конституції України способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, тобто суд може прийняти лише таке рішення, можливість ухвалення якого передбачена законодавством. Способи захисту прав мають бути встановлені законом або випливати із його положень чи бути передбачені договором. При цьому можливість пред`явлення конкретних позовних вимог та прохання про застосування конкретного способу захисту порушеного права в тих чи інших правовідносинах має бути передбачена законодавством, тобто юридично можливою. Тому вказана вимога за зустрічним позовом не підлягає задоволенню за безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 7, 10, 12, 13, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Відмовити повністю заступнику військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова та Самбірської квартирно-експлуатаційної частини району у позові до Самбірської міської ради Львівської області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , - про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та витребування майна з чужого незаконного володіння; а також відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 , ФОП ОСОБА_6 про визнання добросовісним набувачем, - за безпідставністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення 4 лютого 2022 року повного судового рішення.

Суддя