Рішення № 103038263, 07.02.2022, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/1291/21

Провадження № 2/323/118/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

07.02.2022 м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі судді Н.В.Фісун, за участю секретаря А.О.Мірошниченко, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому вказує, що ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву б/н від 13.08.2010 року.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав у повному обсязі. Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 11.05.2021 року має заборгованість - 12456,48 грн., яка складається з: 9734,30 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00грн.- заборгованість за поточним тілом кредиту, 9734,30 грн.- заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00грн.- заборгованість за нарахованими відсотками, 2722,18 грн.- заборгованість за простроченими відсотками, 0,00 грн.- заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн.- нарахована пеня, 0,00грн.- нараховано комісії.

Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.08.2010 року у розмірі 12456,48 та судові витрати у розмірі 2270,00 грн.

Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 08 червня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження, у якій роз`яснено відповідачу, право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив, де він вказує, що відповідач жодних документів, окрім анкети-заяви не підписувала, а отже не може бути відомо чи дійсно вона отримувала та знала про вказані вище умови по кредиту та його тарифи. Також позивачем не надано доказів отримання відповідачем зазначених «Умов» та «Тарифів» у письмовій формі. Роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом по справі, оскільки вона повністю залежить від волевиявлення і дій банку, який може за своїм бажанням постійно вносити зміни в умови та правила користування зазначеним кредитним лімітом, або ж кредитом. Анкета-заява, долучена до справи позивачем, не містить жодних відомостей про розмір кредиту, процентну ставку за користування кредитом, строк кредитування, ставки штрафу, пені, комісії, тощо. Відповідно до доданих позивачем роздруківок по руху коштів, карткового рахунку, відповідач використала доступні їй за допомогою кредитної картки кошти на загальну суму- 13049,29 грн. За весь час користування кредитним лімітом відповідачем було сплачено/поповнено картковий рахунок на фактичну суму в розмірі 21903,49грн., а отже переплата за фактичне користування коштами становить 8854,20грн., тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» у повному обсязі, а також стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 судові витрати, в частині витрат на правову допомогу.

16.09.2021 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив. Згідно відповіді на відзив представник АТ КБ «Приватбанк» просить задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі. В обгрунтування своєї відповіді представник позивача посилається на те, що при укладанні договору між сторонами були обговорені всі істотні умови. Також зазначено, що правила та умови є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтом. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку. Відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. У даній заяві зазначено, що підписавши цю заяву, відповідач ознайомилася та згодна з Умовами а Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку, тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування. Окрім цього, зазначено, що відповідачу було надано для ознайомлення Умови та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в заяві про приєднання. підписавши заяву, Банк та клієнт приєднуються і зобов`язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, тарифах банку- Договорі банківського обслуговування в цілому. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів вбачається, що відповідач частково сплачувала заборгованість за договором та активно використовувала кредитний рахунок. Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались, тому зазначає, що є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача заборгованості за кредитним договором в сумі 12456,48грн. Що стосується відшкодування понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, то зазначають, що вона значно перевищує встановлені діючим законодавством та нормативно-правовими актами граничний розмір компенсації за правову допомогу, сума витрат є неспівмірною із складністю цивільної справи, та не є доведеною.

10.01.2022 року від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором б/н від 13.08.2010 року в розмірі 9057,37 грн. (9057,37грн.-заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 9057,37грн.- заборгованість за простроченим тілом кредиту), а також понесені судові витрати.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився. До суду надав заяву, в якій просить справу розглядати без їх участі. На задоволенні позову наполягає.

Відповідач, представник відповідача у судове засідання повторно не з`явилися по невідомій суду причині. Про час розгляду справи повідомлені своєчасно шляхом направлення SMS повідомлення та направлення судової повістки з повідомленням.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у справі даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов обґрунтований та підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву б/н від 13.08.2010 року.

У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, що підтверджується підписом у заяві.

Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, ОСОБА_1 отримала картку, на якій знаходився кредитний ліміт та який в подальшому неодноразово було збільшено.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з розрахунку заборгованості відповідач порушувала графік погашення заборгованості, кредит вчасно не сплачувала та внаслідок чого виникла заборгованість, яка з урахуванням уточнених позовних вимог, становить 9057,37грн.(9057,37грн.-заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 9057,37грн.- заборгованість за простроченим тілом кредиту).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Велика Палата Верховного Суду (постанова від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17, провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника, яка додана до позовної заяви, від 13.08.2010 року процентна ставка не зазначена, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру та умови щодо стягнення та заборгованості за простроченим тілом кредиту .

За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами, неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та заборгованості за простроченим тілом кредиту.

Відтак слід відмовити у задоволенні позову про стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу.

Наведене вище узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи №342/180/17, провадження № 14-131цс19, висловленими в постанові від 03 липня 2019 року.

Укладений між сторонами кредитний договір від 22.05.2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним), однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому суд приходить до переконання, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача наголошував на тому, що ОСОБА_1 сплатила на користь позивача 21903,49 грн., що значно перевищує надану їй суму кредитних коштів у розмірі 13049,29грн., тим самим фактично повернула надані їй банком грошові кошти, у зв?язку з цим, прохав суд відмовити у задоволенні позову.

Доводи представника відповідача про незгоду з розрахунком заборгованості не можуть бути взятими до уваги судом, оскільки належних і допустимих доказів ( висновок експертизи тощо) на спростування наданого позивачем розрахунку, відповідачем, не надано. Клопотання про призначення судом судово-економічної експертизи від сторін не надходило.

Таким чином, суд зазначає про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог і стягнення в примусовому порядку з боржника отриманого нею та непогашеного тіла кредиту в розмірі 9057,37 грн.

Щодо вимог представника відповідача про стягнення на користь відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Наведена правова позиція викладена в Додатковій Постанові Верховного суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.07.2012 року (далі - Закон України № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (права про надання правової допомоги нкт 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону України № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року справа №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.10.2018 року у справі № 301/1894/17.

Долучені до відзиву на позовну заяву копія договору № 22-ф/о від 12 серпня 2021 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та додатку до договору про надання правової допомоги не є доказом понесення відповідачем ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу. Будь-яких інших доказів понесення таких витрат, зокрема квитанції, касового ордеру, акта приймання-передачі, платіжного доручення, тощо матеріали справи не містять, а тому правові підстави для покладення на позивача обов`язку відшкодування витрат на правничу допомогу відсутні.

Таким чином, вимога про відшкодування судових витрат понесених на правничу допомогу є такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 1650,52 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст.526,610,611,625,634,1052,1054 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 274- 279, 280-289 353,354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, р/р НОМЕР_2 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по кредитному договору №б/н від 13.08.2010 року на загальну суму 9057,37 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, р/р НОМЕР_2 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір в розмірі 1650,52 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 07 лютого 2022 року.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області Н.В. Фісун