Рішення № 103025514, 27.01.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2022 року Справа № 480/3455/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Воловика С.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3455/21 за позовом ОСОБА_1 до Конотопської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Конотопської міської ради (далі - відповідач), в якій, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення другої сесії восьмого скликання Конотопської міської ради від 24.12.2020 "Про відмову у наданні дозволів на розроблення землевпорядної документації" в частині п.8, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Підлипненської сільської ради для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати Конотопську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га на території Підлипненської сільської територіальної громади міста Конотопа Сумської області для ведення особистого селянського господарства.

Підставою для звернення до суду з позовом ОСОБА_1 визначив порушення своїх прав на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою внаслідок неправомірної, на його думку, відмови відповідача у наданні такого дозволу.

На переконання позивача, з огляду на приписи статей 118, 122 Земельного кодексу України Конотопська міська рада, за наслідками розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, зобов`язана була надати дозвіл або мотивовану відмову у його наданні.

При цьому, підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Втім, пунктом 8 рішення другої сесії восьмого скликання Конотопської міської ради від 24.12.2020 "Про відмову у наданні дозволів на розроблення землевпорядної документації" вирішено відмовити у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Підлипненської сільської ради для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з тим, що земельні ділянки за рахунок яких передбачається надання дозволу раніше передані у приватну власність для ведення індивідуального садівництва членам садівничого товариства "Мрія".

Ухвалою суду від 21.04.2021 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/3455/21, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Не погоджуючись з позовними вимогами, у відзиві Конотопська міська рада зазначила, що рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 від 24.12.2020 є правомірним та таким, що відповідає нормам чинного законодавства.

Також, Конотопська міська рада зауважила на тому, що вимога зобов`язати надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд не вправі зобов`язати відповідача до вчинення тих дій, які згідно із земельним законодавством України можуть здійснюватися лише за його розсудом.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , 09.12.2020 звернувся до Конотопської міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Підлипненської сільської ради м. Конотоп. До заяви було додано графічні матеріали, на яких зазначене бажане розташування та розмір земельної ділянки, копія паспорту та РНОКПП.

Пунктом 8 рішення другої сесії восьмого скликання Конотопської міської ради від 24.12.2020 "Про відмову у наданні дозволів на розроблення землевпорядної документації" вирішено відмовити у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Підлипненської сільської ради для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з тим, що земельні ділянки за рахунок яких передбачається надання дозволу раніше передані у приватну власність для ведення індивідуального садівництва членам садівничого товариства "Мрія".

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. “а” ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі – Земельний кодекс України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Порядок передачі земельних ділянок у власність громадян врегульовано ст.118 Земельного кодексу України відповідно до частин 6-7 якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, серед іншого, особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З наданої суду копії витягу з рішення другої сесії восьмого скликання Конотопської міської ради від 24.12.2020 "Про відмову у наданні дозволів на розроблення землевпорядної документації", яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Підлипненської сільської ради для ведення особистого селянського господарства вбачається, що воно не містить жодних обґрунтувань такої відмови.

Суд надає критичну оцінку доводам Конотопської міської ради про те, що земельна ділянка за рахунок якої передбачається надання позивачу земельної ділянки, була надана в користування садівничому товариству «Мрія», а в подальшому була приватизована членами даного товариства (для ведення індивідуального садівництва), оскільки в обґрунтування таких доводів відповідачем не подано відповідних доказів. Із наданих до відзиву Державних актів на право приватної власності на землю у кількості 20-ти Актів не вбачається, що земельна ділянка, яку має намір отримати у власність позивач ОСОБА_1 знаходиться саме в загальних межах земельних ділянок, власниками яких є громадяни: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та інші.

Крім того, суд зазначає, що факт отримання позивачем ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вищеозначеної земельної ділянки у власність не є безумовним свідченням того, що ця земельна ділянка буде передана йому у власність.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення відповідача є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 року у справі № 2040/6320/18.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В даному випадку зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є втручанням суду у дискреційні повноваження Конотопської міської ради, а є обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.10.2020 року у справі № 1840/3664/18, від 28.10.2020 року № 808/2625/17.

На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 908,00 грн., сплачений при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Конотопської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення другої сесії восьмого скликання Конотопської міської ради від 24.12.2020 "Про відмову у наданні дозволів на розроблення землевпорядної документації" в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Підлипненської сільської ради для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Конотопську міську раду Сумської області (41600, Сумська область, м. Конотоп, пр.-т Миру, 8, код ЄДРПОУ 24006881) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га на території Підлипненської сільської територіальної громади міста Конотопа Сумської області для ведення особистого селянського господарства.

Стягнути за рахунок місцевого бюджету Конотопської міської ради Сумської області (41600, Сумська область, м. Конотоп, пр.-т Миру, буд. 8, ЄДРПОУ 24006881) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Воловик