Рішення № 103025403, 27.01.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2022 року Справа № 480/3466/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Воловика С.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3466/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації (далі - відповідач, Управління), в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації по невизнанню за ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого - вдови померлого ветерана війни - інваліда 2 групи відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації повторно розглянути звернення ОСОБА_1 та надати статус члена сім`ї загиблого - вдови померлого ветерана війни - інваліда 2 групи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що її померлий чоловік брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, отримав 2 групу інвалідності та мав статус інваліда війни. Вказані обставини відповідно до вимог чинного законодавства дають право на отримання позивачу статусу члена сім`ї померлого ветерана війни. У зв`язку з цим відповідач незаконно відмовив у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачі відповідного посвідчення.

Ухвалою суду від 12.05.2021 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/3466/21, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації з позовними вимогами не погодилось, у відзиві на позовну заяву зазначило, що соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов`язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема статтею 20 зазначеного Закону, у зв`язку з чим позивачу і було видано посвідчення дружини померлого громадянина, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою від 22.05.2018 № НОМЕР_1 , що дає право на пільги та компенсації.

Враховуючи наведені обставини, Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , відповідно до копії свідоцтва про шлюб з 30.04.1972 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 21.02.2018 серії НОМЕР_2 .

Відповідно до копії довідки МСЕК від 17.07.2009 серії АС №064550 ОСОБА_2 встановлено 2 групу інвалідності у зв`язку з виконанням обов`язків ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно до експертного висновку Харківської міжвідомчої експертної комісії від 11.06.2009 №11861 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 10.04.2018 №983 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

За наслідками розгляду заяви позивача від 31.03.2021 про встановлення статусу члена сім`ї померлого ветерана війни листом від 05.04.2021 №07/265 Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації повідомило позивача, що соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов`язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема статтею 20 зазначеного Закону, у зв`язку з чим позивачу і було видано посвідчення дружини померлого громадянина, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою від 22.05.2018 № НОМЕР_1 , що дає право на пільги та компенсації.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XІІ).

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.4 Закону №3551-XІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно з п.1 ч.2 ст.7 Закону №3551-XІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Пунктом 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 № 302, передбачено, що: учасникам бойових дій (стаття 6 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник бойових дій"; інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід"; учасникам війни (стаття 9 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник війни".

ОСОБА_2 видано посвідчення від 18.09.2009 серії НОМЕР_3 інваліда 2 групи, який має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Відтак, ОСОБА_2 мав статус ветерана війни відповідно до статті 7 Закону №3551-XІІ, як особа з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, одержаного під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №3551-XІІ чинність цього Закону поширюється на: сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Отже, чинність Закону №3551-XІІ поширюється також і на членів сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, пов`язаних з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС, та мали статус ветерана війни.

На підставі абз.16 п.1 ч.1 ст.10 Закону №3551-XІІ до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема: один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

Оскільки позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який мав статус інваліда війни відповідно до ст.7 Закону №3551-XІІ, суд дійшов висновку щодо наявності у позивача права на встановлення їй статусу члена сім`ї померлого інваліда війни. Отже, відповідач неправомірно відмовив у встановленні позивачу такого статусу.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача надати позивачу статус члена сім`ї померлого ветерана війни, суд врахував таке.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого".

Отже, позивач, як член сім`ї померлого ветерана війни, має право на отримання відповідного посвідчення.

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.

Відповідно до абз.1 ч. 4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що право позивача на отримання статусу члена сім`ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку зобов`язати відповідача встановити позивачу вищевказаний статус та видати відповідне посвідчення.

На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 908,00 грн., сплачений при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім`ї померлого ветерана війни.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації (41607, Сумська область, м. Конотоп, вул. Соборна, 23, код ЄДРПОУ 03197931) повторно розглянути звернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_4 ) та надати статус члена сім`ї померлого ветерана війни відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та видати відповідне посвідчення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації (41607, Сумська область, м. Конотоп, вул. Соборна, 23, код ЄДРПОУ 03197931) на ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_4 ) судовий збір, сплачений при зверненні до суду в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Воловик