Рішення № 103025175, 25.01.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2022 року Справа №480/4239/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соп`яненка О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернеччинської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Чернеччинської сільської ради (далі - відповідач). Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивачка у листопаді 2020 року звернулась до Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення на території Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області (за межами населених пунктів). Зазначала, що по день подачі позову відповідач не розглянув вищезазначене клопотання та не прийняв рішення.

Просила визнати протиправною бездіяльність Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області, яка полягає у не вирішенні питання про надання або відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га з земель сільськогосподарського призначення на території Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області (за межами населених пунктів); зобов`язати Чернеччинську сільську раду Охтирського району Сумської області на найближчій сесії розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24.11.2020 та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га з земель сільськогосподарського призначення на території Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області відповідно до вимог чинного законодавства України та з врахуванням висновків суду; стягнути з відповідача судові витрати.

Чернеччинська сільська рада з позовними вимогами не погодилась, у відзиві на позовну заяву зазначила, що клопотання позивачки зареєстровано в Чернеччинській сільській раді 25.11.2020. У місячний строк відповідачем було розглянуто клопотання ОСОБА_1 та Чернеччинською сільською радою було прийнято рішення від 23.10.2020. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Представником позивачки було подано відповідь на відзив, в якому він зазначає, що позивачці не було відомо про прийняття вказаного рішення, доказів належного повідомлення позивачки (підтвердження направлення поштою, вручення рішення особисто під розписку) про розгляд її клопотання відповідачем не надано.

Просить визнати протиправним та скасувати рішення другої сесії восьмого скликання Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області від 23.12.2020 "Про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області (за межами населених пунктів); зобов`язати Чернеччинську сільську раду Охтирського району Сумської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, із земель сільськогосподарського призначення на території Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідач проти зміни предмета позову заперечує.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

24.11.2020 позивачка звернулась до Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, із земель сільськогосподарського призначення на території Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області (за межами населених пунктів). До клопотання було додано копію паспорту, ідентифікаційного номеру та графічні матеріали.

Рішенням другої сесії восьмого скликання Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області від 23.12.2020 відмовлено позивачці в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу на території Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області в зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (а.с. 17).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 22 ЗК України (далі - ЗК України) передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Як передбачено частиною шостою та сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 420/914/19, 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

З огляду на вимоги частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2019 у справі №820/688/17, в якому Суд наголосив, що рішення відповідача про відмову в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не може відповідати критеріям, установленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не надає чіткої та зрозумілої відповіді стосовно наявності причини (причин), які унеможливлюють позитивне вирішення порушеного позивачем питання.

Як вже було зазначено вище, відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України така відмова має бути мотивованою, а підставою відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 480/313/19 зазначив правову позицію, відповідно до якої обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Натомість, із рішення другої сесії восьмого скликання Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області від 23.12.2020 вбачається, що підставою відмови у задоволенні клопотання позивачки є невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Однак, суд зазначає, що відповідачем фактично не надано доказів наявності будь-якої інформації яка б свідчила про невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення другої сесії восьмого скликання Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області від 23.12.2020 про відмову позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, із земель сільськогосподарського призначення на території Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області (за межами населених пунктів) не відповідає критеріям, встановленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині – обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог стосовно зобов`язання відповідача надати позивачці дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.

Відносно ефективності обраного позивачкою способу захисту слід зазначити, що суд має право зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Наведені обставини судом не встановлювались. Оцінка правомірності бездіяльності стосувалася лише тих мотивів, які наведено у спірному рішенні сільської ради, однак судом не досліджувалось питання, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Крім цього, частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Нормами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи щодо земельних питань передбачає прийняття рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Аналогічна правова позиція вказана в постанові Верховного Суду від 23.11.2018 по справі №826/8844/16.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання (заяву) позивачки про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Отже, із врахуванням норм ст.9 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Чернеччинську сільську раду повторно розглянути клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області та прийняти відповідне рішення по даній заяві з урахуванням висновків суду у даній справі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19.

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачці адвокатом Сумцовим Євгеном Станіславовичем (далі - адвокат, Сумцов Є.С.).

Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи: копію договору про надання правової допомоги від 25.12.2020, укладеного між адвокатом Сумцовим Є.С. та позивачкою (далі - Договір), додаток №1 до Договору про надання правової допомоги від 25.12.2020, укладеного між адвокатом Сумцовим Є.С. та позивачкою, акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 15.07.2021 (далі - Акт приймання-передачі наданих послуг), квитанцію від 09.07.2021 про сплату позивачем 2400 грн., ордер на надання правничої (правової) допомоги.

Згідно п.п.1.1 Договору адвокат приймає доручення позивачки на надання правової допомоги, надаючи її на умовах та в межах, передбачених цим договором та законодавством України, а позивач приймає правову допомогу і здійснює сплату гонорару та погашення витрат на надання цієї допомоги. Доручення вважається прийнятим з моменту підписання цього договору.

Згідно п.п.1.2 Договору правова допомога здійснюється в інтересах позивачки і в розумінні цього договору полягає в наступному: представництво інтересів ОСОБА_1 в усіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування, у судових органах всіх інстанцій з питань оформлення на її ім`я земельних ділянок в порядку приватизації відповідно до норм ст. 121 Земельного кодексу України, у тому числі земельної ділянки в порядку безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, із земель сільськогосподарського призначення.

Згідно п.2.2.4 Договору позивачка зобов`язується сплатити адвокату гонорар та видатки, пов`язані з виконання доручення.

Так, розрахунки за Договором визначені розділом 3 Договору, згідно п.3.1, 3.2 якого за виконання доручення позивач зобов`язаний сплатити адвокату кошти (гонорар), розмір та строк сплати визначається додатком до договору. Розрахунки за цим договором здійснюються в готівковій або безготівковій формі.

При цьому, згідно п.1 додатку № 1 до договору про надання правової допомоги, укладеного між адвокатом Сумцовим Є.С. та позивачкою 15.07.2021, сторони дійшли згоди щодо порядку оплати наданої правової допомоги з розрахунку 800,00 грн. за 1 годину витраченого адвокатом на виконання наданого йому позивачем доручення, а згідно п. 2 за виконання доручення, передбаченого договором про надання правової допомоги, позивач зобов`язується сплатити адвокату гонорар у розмірі 2400 грн., розрахунок якої разом з обсягом наданої правової допомоги викладається в актах приймання-передачі наданих послуг (а.с. 29).

Відповідно до п.1 Акту приймання-передачі наданих послуг адвокат надав, а позивач прийняв юридичні послуги з правового супроводу та представництва інтересів під час судового розгляду даної справи, згідно розрахунку обсягу та вартості правової допомоги, вказаному у пункті 2 цього Акту.

Так, згідно п. 2 вказаного акту обсяг наданої правової допомоги становить:

1) надання адвокатом консультації щодо процедури оформлення 2 га землі у власність, для ведення особистого селянського господарства, переліку необхідних документів та перевірка наданих документів, вивчення та юридичний аналіз чинного законодавства та судової практики у сфері земельного законодавства України, в частині вивчення питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства органами місцевого самоврядування, а саме: статті 19 Конституції України; статей 22, 116, 118, 122, 123 Земельного кодексу України; стаття 1 Закону України "Про землеустрій"; статей 10, 26, 33, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"; Класифікацію видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548; Практики Європейського суду, а саме: Рішення у справі "Беєлер проти Італії" від 15.09.2009; Рішення у справі "Онер`їлдіз проти Туреччини" від 15.09.2009; Рішення у справі "Megadat.com Б.г.І. проти Молдови" від 15.09.2009; Рішення у справі від 8 квітня 2008 року від 15.09.2009; Рішення у справі "Москаль проти Польщі" від 15.09.2009; Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010; Рішення у справі "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008; Рішення у справі "Онер`їлдіз проти Туреччини"; Рішення у справі "Беєлер проти Італії"; Рішення Європейського суду з прав людини в справі "Рисовський проти України" (Заява N 29979/04 пп.70,71);

2) підготовка адміністративного позову (1 год. 30 хв.) на суму 1200,00 грн., підготовка відповіді на відзив (1 год. 30 хв.) на суму 1200, 00 грн. з розрахунку витраченого часу 3 год. 00 хв. (вартість 1 години 800,00 грн.)

Загальна вартість послуг адвоката за цим Актом складає 2400 грн. (п.3 Акту приймання-передачі наданих послуг).

Згідно квитанції від 09.07.2021 позивачем було сплачено 2400 грн. за послуги за надання правової допомоги.

Дослідивши зміст поданих позивачем документів, суд відмічає, що перераховані в Акті приймання-передачі наданих послуг такі послуги як надання адвокатом консультації щодо процедури оформлення 2 га землі у власність, для ведення особистого селянського господарства, переліку необхідних документів та перевірка наданих документів та вивчення та юридичний аналіз чинного законодавства та судової практики у сфері земельного законодавства України, в частині вивчення питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства органами місцевого самоврядування, а також узгодження правової позиції по справі з позивачем у формі окремої позасудової процесуальної процедури не може вважатись окремою послугою правового характеру, оскільки сама суть кваліфікованої правової допомоги передбачає наявність у адвоката спеціальних знань, у тому числі й володіння нормативною базою, однак, вона може бути складовою витрат понесених під час складання позову, відзиву, тощо.

При цьому, судом враховано, що сама по собі справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Таким чином, з урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, тому суд, враховуючи критерії обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, з урахуванням складності даної справи та обсягу наданої послуги, а також значення справи для позивачки, дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки за складання позову 1500 грн.

Крім того, суд вважає за необхідне також стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Чернеччинської сільської ради суму судового збору в розмірі 908 грн., сплаченого позивачем за подання позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернеччинської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення другої сесії восьмого скликання Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області від 23.12.2020 "Про відмову громадянці ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області".

Зобов`язати Чернеччинську сільську раду Охтирського району Сумської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24.11.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області, та прийняти відповідне рішення по даній заяві з урахуванням висновків суду у даній справі.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області (42744, Сумська область, Охтирський район, с. Чернеччина, вул. Заводська, 2, код ЄДРПОУ 04389940) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на оплату судового збору в сумі 908 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 500 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Соп`яненко