Рішення № 103024063, 19.01.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2022 року Справа №480/10541/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10541/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, і просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, що зафіксована у рішенні № 182950005247 від 29.07.2021, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за вислугу років згідно «а» ч. 1 ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з дня його звернення за пенсією;

- стягнути з відповідача на користь позивача 30000,00 грн в якості відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно відмовив у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю у позивача станом на 11.10.2017 необхідного спеціального стажу 12 років 6 місяців та не врахуванням до пільгового стажу позивача період роботи з 11.07.2017 по 19.01.2021 на посаді електромонтера району контактної мережі 4-го розряду станції Конотоп. На думку позивача, робота у період з 11.07.2017 по 19.01.2021 на посаді електромонтера району контактної мережі 4-го розряду станції Конотоп дає право на пенсію за вислугу років згідно п. "а" ч. 1 ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". З урахуванням викладеного, позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що порушує його права.

Ухвалою суду від 08.11.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач надав до суду письмовий відзив на позов, у якому зазначив, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.

Проаналізувавши трудову діяльність ОСОБА_1 з 10.10.2017 по 19.01.2021 на посаді електромонтера району контактної мережі 4-го розряду станції Конотоп, відповідач зазначив, що дана посада не входить до списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах і користуються правом на вислугу років (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №583). Відповідно до вищезазначеного списку, посадою, що дає право на пенсію за вислугою років є електромонтер контактної мережі магістральних залізниць. Також за відповідний період в індивідуальній відомості про застраховану особу відсутня інформація по спеціальному стажу, оскільки підприємство не звітувало за даний період про спеціальний стаж.

До страхового стажу не зарахований період з 01.04.2005 по 30.09.2005, через відсутність сплати страхових внесків у індивідуальній відомості про застраховану особу (код страхувальника 2544813615).

За наданими документами право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “а” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” відсутнє, оскільки відсутній необхідний стаж, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, страховий стаж роботи склав 37 років 02 місяці 23 дні, в тому числі спеціальний стаж за вислугу років — 11 років 01 місяць 02 дні (станом на 01.10.2017).

Крім того, заперечує проти позовних вимог щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, та просить задовольнити позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 по справі №480/3457/21 визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з підстав, зазначених у листі від 05.02.2021 №1800-0302-8/5688. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_1 ) від 26.01.2021 щодо призначення з 26.01.2021 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» ч. 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти обґрунтоване рішення по даній заяві із урахуванням висновків суду по даній справі.

На виконання вказаного рішення, відповідачем розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 29.07.2021 №182950005247 (а.с.13), у якому зазначено, що після розрахунку страховий стаж складає 37 років 2 місяці 23 дні, в т.ч. спеціальний стаж за вислугу років 11 років 1 місяць 2 дні (станом на 11.10.2017).

Проаналізувавши трудову діяльність ОСОБА_1 з 10.10.2017 по 19.01.2021 на посаді електромонтера району контактної мережі 4-го розряду станції Конотоп, відповідач у вказаному рішенні зазначив, що дана посада не входить до списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах і користуються правом на вислугу років (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №583). Відповідно до вищезазначеного списку, посадою, що дає право на пенсію за вислугою років є електромонтер контактної мережі магістральних залізниць. Також за відповідний період в індивідуальній відомості про застраховану особу відсутня інформація по спеціальному стажу, оскільки підприємство не звітувало за даний період про спеціальний стаж.

Одночасно зазначено, що до страхового стажу не зарахований період з 01.04.2005 по 30.09.2005, через відсутність сплати страхових внесків у індивідуальній відомості про застраховану особу.

Отже, враховуючи викладене, відповідач зазначив, що підстави для призначення пенсії за зверненням від 26.01.2021 відсутні.

Позивач не погоджується із таким рішенням відповідача, оскільки у період з 10.10.2017 по 19.01.2021 працював на посаді електромонтера району контактної мережі. Під час роботи на вказаній посаді безпосередньо здійснював обслуговування пристроїв контактної мережі магістральних залізниць та забезпечував безпеку руху на залізничному транспорті. Відтак, на думку позивача, робота у вказаний період на посаді електромонтера району контактної мережі 4-го розряду станції Конотоп дає право на пенсію за вислугу років згідно п. "а" ч.1 ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Також, ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме: до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Згідно з п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Загальні засади державного пенсійного забезпечення визначені в Законі України "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон), який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до ст. 51 Закону окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком, встановлюються пенсії за вислугу років.

Відповідно до п. 2-1 розділу XV Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №1058 від 03.10.2017 ( далі – Закон №1058) особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Суд зазначає, що норми пункту 2-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не зупиняють зарахування стажу особи до пільгового, а вказує виключно на можливість призначення пенсії на підставі Закону №1788-ХІІ в разі наявності в особи мінімального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років.

Відповідно до ст. 52, пункту "а" ч. 1 ст. 55 Закону право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до копії трудової книжки та довідки виробничого підрозділу Локомотивне депо Конотоп № 208 від 16.10.2020, а також акту ГУ ПФУ в Сумській області від 27.10.2020 №1139/10.5-02 позивач у період з 30.04.1987 по 14.03.1988, а також з 02.08.2006 по 06.11.2016 працював на посадах помічника машиніста електровоза, і зазначена посада надає право на пенсію за вислугою років. Таким чином загальний стаж позивача на зазначеній посаді складає 11 років 1 місяць 20 днів.

Списком професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. N 583, передбачено серед іншого професію помічника машиніста електровоза.

Разом із тим, як зазначає позивач у позові та підтверджується записами трудової книжки позивач у період з 10.10.2017 по 19.01.2021 працював на посаді електромонтера контактної мережі, проте вказаний період роботи не врахований відповідачем до пільгового стажу, який дає право на призначення пенсії.

У спірному рішенні зазначено, що вказаний період роботи позивача не зарахований до страхового стажу позивача у зв`язку з тим, що посада електромонтера району контактної мережі 4-го розряду станції Конотоп не входить до списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою КМУ №583 від 12.10.1992).

Проте, суд зазначає, що згідно довідки Виробничного підрозділу "Конотопська дистанція електропостачання" від 21.09.2021 №1080 посада електромонтера району контактної мережі 4-го розряду станції Конотоп, яку займав позивач у період з 11.10.2017 по 19.01.2021 дає право на пенсію за вислугу років згідно списку затвердженому Постановою КМУ від 12.10.1992 №583 (а.с.10).

Крім того, згідно списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою КМУ №583 від 12.10.1992, посада електромонтера контактної мережі дає право на пенсію за вислугу років.

Враховуючи викладене, відповідач протиправно відмовив позивачу у зарахуванні до страхового стажу період роботи з 11.10.2017 по 19.01.2021 на посаді електромонтера району контактної мережі 4-го розряду станції Конотоп, у зв`язку з чим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 29.07.2021 №182950005247 в частині не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 11.10.2017 по 19.01.2021 на посаді електромонтера району контактної мережі 4-го розряду станції Конотоп.

Стосовно позовний вимог щодо призначення пенсії позивачу, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, оскільки суд не є органом, який має обраховувати та призначати пенсію.

Відповідно до ст. 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, а тому пенсія позивачеві має бути призначена з дати звернення до пенсійного органу з відповідною заявою.

Відповідно до ст. 82 Закону України "Про пенсійне забезпечення" документи про призначення пенсій розглядаються органом, що призначає пенсії (стаття 81), не пізніше 10 днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року у справі № 204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 29.07.2021 №182950005247 в частині не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 11.10.2017 по 19.01.2021 на посаді електромонтера району контактної мережі 4-го розряду станції Конотоп та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» ч. 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за пенсією із врахуванням того, що спірний період роботи позивача після 11.10.2017 повинен бути зарахований відповідачем до стажу позивача, та прийняте відповідне рішення за результатами розгляду заяви позивача.

Щодо незарахування до страхового стажу періоду з 01.04.2005 по 30.09.2005, через відсутність сплати страхових внесків у індивідуальній відомості про застраховану особу, то рішення відповідача у вказаній частині не є предметом розгляду у даній справі оскільки у позовній заяві відсутні будь-які обгрунтування щодо цього періоду та неправомірності рішення в цій частині.

З приводу позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача завданої йому моральної шкоди в сумі 30 000,00 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.

Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Всупереч наведеному будь-яких допустимих та належних доказів того, що протиправна бездіяльність відповідача вплинула на стан здоров`я позивача та зумовила фізичні, душевні, психічні страждання останнього, позивачем не надано. А самого лише посилання на наявність моральних страждань та причинний зв`язок із оскаржуваною бездіяльністю відповідача недостатньо для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди. Доказів на підтвердження розміру моральної шкоди також не надано.

Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача і отриманням моральної шкоди, а також розміру заявленої моральної шкоди, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення відшкодування за завдану моральну шкоду в сумі 30 000,00 грн.

Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 21 лютого 2020 року у справі № 363/3520/16-а, від 21 лютого 2020 року у справі №628/3028/16-а та від 15 квітня 2020 року у справі №815/63/18.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно ст. 139 КАС України судові витрати в тому числі і судовий збір підлягають відшкодуванню в разі задоволення позову, або пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 454 грн.

Щодо вимог позивача про відшкодування на його користь витрат на правову допомогу у розмірі 4000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

З огляду на викладене, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходить зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), надання до суду доказів, які стосуються спірних правовідносин.

З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано: ордер про надання правової допомоги Серія ВМ №1020627 (а.с.5), договір про надання правової допомоги від 27.09.2021 (а.с. 11), опис робіт виконаних адвокатом за договором про надання правової допомоги від 27.09.2021 (а.с.12), квитанція №88 від 19.10.2021 про сплату 4000 грн витрат на правову допомогу (а.с.14), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльності Серія СМ №000493 (а.с.27).

Згідно опису робіт виконаних адвокатом за договором про надання правової допомоги від 27.09.2021 адвокатом було надано послуги:

- ознайомлення з наданими Клієнтом документами, що стосується предмету договору про надання правової допомоги;

- ознайомлення з судовою практикою, що стосується предмету договору про надання правової допомоги;

- підготовка для подачі до суду позовної заяви про визнання протиправною відмови ГУ ПФУ в Сумській області щодо призначення йому пенсії за вислугу років із зобов`язанням відповідача призначити йому пенсію за вислугу років та стягненням на його користь моральної шкоди.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Ознайомлення з наданими Клієнтом документами, що стосується предмету договору про надання правової допомоги та ознайомлення з судовою практикою, що стосується предмету договору про надання правової допомоги не відноситься до правової допомоги адвоката та не є тотожною наданню безпосередньо самої правової допомоги. Крім того, суд вважає, що кількість затрачених годин на підготовку позовної заяви є достатньою, в тому числі для вчинення вказаних дій.

Враховуючи те, що у даній справі провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справа за даним позовом є незначної складності, згідно акта виконаних робіт надані послуги зводились виключно до формування позовної заяви, суд вважає розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

Підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

З огляду на викладене, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховує предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок відповідача витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 500 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.07.2021 №182950005247 в частині не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 11.10.2017 по 19.01.2021 на посаді електромонтера району контактної мережі 4-го розряду станції Конотоп.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» ч. 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня його звернення, та прийняте обґрунтоване рішення по даній заяві із урахуванням висновків суду по даній справі.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) суму судового збору в розмірі 454 грн. та 500 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька