Рішення № 103024060, 18.01.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2022 року Справа № 480/12913/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Гелети С.М., розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду в м. Суми справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправними та скасування постанов,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі – Зарічний ВДВС, відповідач), в якій просить визнати протиправними та скасувати постанови №67296437 від 27.10.2021 про відкриття виконавчого провадження та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконанні у державної виконавчої служби перебувало два виконавчих провадження щодо стягнення в солідарному порядку суми боргу. В межах таких виконавчих проваджень боржниками було погашено суму боргу, а також в повному обсязі сплачено суму виконавчого збору в розмірі 10 відсотків від суми боргу, сплачено суму виконавчих витрат. Разом із тим, під час закінчення виконавчого провадження відносно позивача державним виконавцем було відкрито в подальшому виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору, що призводить до повторного стягнення суми виконавчого збору. В судовому засіданні 21.12.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі,

Представник відповідача проти позову заперечував, у відзиві на позов просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначав, що на виконанні в державній виконавчій службі перебувало виконавче провадження, в межах якої не було стягнуто суму виконавчого збору з позивача, у зв`язку із чим після скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, було винесено 10.03.2021 постанову про стягнення виконавчого збору, яку було пред`явлено до виконання 27.10.2021.

Провадження у справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін. В судове засідання 12.01.2022 сторони не заявилися, представник позивача та відповідача надали заяву про розгляд справи без їх участі. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання у справі не здійснюється, справа розглядається в письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що в провадженні Зарічного ВДВС з 2012 року перебували два окремих виконавчих проваджень щодо стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суми заборгованості за користування гуртожитком та надані комунальні послуги в розмірі 5718,54 грн.

Так, постановою від 24.07.2021 було відкрито виконавче провадження № 33996790 щодо боржника ОСОБА_1 . Постановою від 30.09.2019 виконавче провадження № 33996790 було закінчено з тих підстав, що борг було сплачено у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 суми заборгованості за користування гуртожитком та надані комунальні послуги за період з 01.05.2007 по грудень 2011 включно в розмірі 5718,54 грн. та в дольовому порядку витрати з кожного по 107,30 грн.

Таким чином виконавче провадження №33996790 стосовно ОСОБА_1 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-73/2012, виданого Зарічним судом 18.04.2012 було закінчено 30.09.2019 у зв`язку із тим, що борг сплачено в повному обсязі.

В подальшому, державним виконавцем 03.09.2020 повторно відкрито нове виконавче провадження №62950667 щодо стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за користування гуртожитком та надані комунальні послуги в розмірі 5718,54 грн. та судові витрати 107,30 грн. В межах нового виконавчого провадження №62950667 державним виконавцем винесена постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 03.09.2020 в сумі 241,10 грн., від 29.10.2020 про арешт коштів боржника. Постановою від 02.11.2020 знято арешт з коштів боржника з підстав, що борг ОСОБА_1 сплачений по виконавчому провадженню № 33996790. Постановою від 03.11.2020 закінчено виконавче провадження №62950667 з підстав, що борг ОСОБА_1 сплачений по виконавчому провадженню №33996790. Постановою від 05.03.2021 начальником Зарічного ВДВС було проведено перевірку виконавчого провадження №62950667 за результатом якої державним виконавцем прийнято постанову від 05.03.2021 про скасування постанови від 03.11.2020 про закінчення виконавчого провадження №62950667. Також 05.03.2021 була прийнята постанова про стягнення з ОСОБА_1 суми виконавчого збору в сумі 582,58 грн.

27.10.2021 виконавче провадження №62950667 закінчено у зв`язку із тим, що борг ОСОБА_1 сплачений по виконавчому провадженню № 33996790. Витрати виконавчого провадження сплачено у повному розмірі. Виконавчий збір сплачено в розмірі 13,85 грн., залишок виконавчого збору складає 568,73 грн.

В судовому засіданні 12.01.2022 державний виконавець зазначав, що два окремих виконавчих проваджень №33996790 та №62950667, це є одне виконавче провадження щодо стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 суми заборгованості за користування гуртожитком та надані комунальні послуги в розмірі 5718,54 грн.

Разом із тим, такі твердження спростовуються матеріалами справи, зокрема, винесеними державним виконавцем двох окремих постанов про відкриття ВП №33996790 24.07.2012, а також відкриття окремого виконавчого провадження ВП №62950667 відповідно до постанови від 03.09.2020.

Таким чином спростовуються твердження державного виконавця, що постанова від 05.03.2021 про стягнення з ОСОБА_1 суми виконавчого збору в сумі 582,58 грн. прийнята в межах виконавчого провадження №33996790, оскільки прийнята в межах іншого виконавчого провадження №62950667.

Суд звертає увагу, що ВП№33996790 закінчено відповідно до постанови від 30.09.2019 у зв`язку із тим, що борг сплачено в повному обсязі. Зазначена постанова є чинною та не скасована в установленому порядку. Інформація щодо закінчення такого виконавчого провадження міститься в Автоматизованій системі виконавчого провадження.

Посилання представника відповідача, що у зв`язку із технічними причинами під час реорганізації Зарічного ВДВС неможливо було передати ВП №33996790, у зв`язку із чим ВП № 33996790 присвоєно новий номер ВП №62950667, суд вважає необґрунтованим та безпідставним, враховуючи те, що матеріали ВП №33996790 наявні у відповідача.

Крім того, в межах ВП №33996790 жодною постановою не присвоювався новий номер, а було відкрито нове окреме виконавче провадження, з іншим номером ВП№62950667 і відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження, разом із винесенням нових постанов.

Крім того, інформація про відкриття нового виконавчого провадження ВП №62950667 також внесена до Автоматизованої системи виконавчого провадження.

Жодною нормою Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено право державного виконавця після винесення постанови про закінчення виконавчого провадження (в даному випадку 30.09.2019 ВП №33996790) через тривалий час повторно відкривати виконавче провадження (в даному випадку 03.09.2020) та виносити постанови що стосуються примусового виконання виконавчого листа, який вже виконаний в межах ВП №33996790.

Таким чином матеріалами справи підтверджується, що саме в межах ВП №62950667 державний виконавець стягнув виконавчий збір з позивача постановою від 10.03.2021, а не в межах ВП № №33996790, яке закінчено у відповідності до постанови від 30.09.2019 у зв`язку із сплатою боргу позивачем в повному обсязі.

В подальшому, після закінчення ВП № 62950667, державним виконавцем постановою від 27.10.2021 відкрито виконавче провадження ВП №67296437 на виконання постанови від 10.03.2021 ВП № №62950667 про стягнення з позивача суми виконавчого збору. Також в межах ВП №67296437 було прийнято постанову від 27.10.2021 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 69 грн. Позивач не погоджується із зазначеними постановами, у зв`язку із чим звернувся до суду.

Так, представник позивача в судовому засіданні зазначав, що сума виконавчого збору в розмірі 10% від суми боргу згідно виконавчого листа №2-73/2012, виданого 18.04.2012, була в повному обсязі сплачена як позивачем так і солідарним боржником – ОСОБА_2 , а тому державний виконавець в подвійному розмірі від суми боргу стягує суму виконавчого збору.

В судовому засіданні представник відповідача не заперечував, що як сума боргу згідно виконавчого листа №2-73/2012, виданого 18.04.2012, була в повному обсязі сплачена і позивачем і солідарним боржником – ОСОБА_2 , також сума виконавчого збору в розмірі 10% від суми боргу та виконавчий збір також сплачено до бюджету солідарним боржником. При цьому державний виконавець посилався на те, що сплата виконавчого збору та виконавчих витрат не сплачена позивачем, а тому державним виконавцем вчиняються дії щодо стягнення такої суми.

Матеріалами справи підтверджується, що дійсно, відносно як сума боргу, так і сума виконавчого збору та виконавчих витрат сплачена солідарним боржником в повному обсязі, а саме ОСОБА_2 , що підтверджується постановою від 27.10.2021 про закінчення виконавчого провадження ВП №33996703, боржником по якому була ОСОБА_2 .

Також матеріалами справи, зокрема, платіжними документами також підтверджується твердження представника відповідача, що сума боргу по рішенню суду згідно виданого виконавчого листа 18.04.2012 за №2-73/2012 (в солідарному порядку 5718,54 грн. та в дольовому порядку судові витрати по 107,30 грн. з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) , а також 10% від такої суми заборгованості та суми витрат виконавчого провадження сплачена ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в повному обсязі.

Крім того, як зазначено вище, в матеріалах справи наявна постанова від 30.09.2019 про закінчення виконавчого провадження ВП №33996790 боржником по якому був позивач з підстав повної сплати суми боргу.

Крім того, суд погоджується із твердженнями позивача, що фактично стягнення виконавчого збору по 10 % з кожного боржника (10% із ОСОБА_2 та 10% з ОСОБА_1 ), є порушенням ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» та призводить до його надмірного стягнення з огляду на встановлену цим Законом ставку виконавчого збору. Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду , викладеною в постанові від 21.07.2020 по справі № 480/2708/19. Разом із тим, суд звертає увагу, що предметом розгляду не є винесення відповідачем постанови від 10.03.2021 про стягнення з позивача виконавчого збору, а тому в разі, якщо позивач не погоджується із винесенням такої постанови не позбавлений права на оскарження такої постанови в установленому порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (на час закінчення 30.09.2019 ВП № 33996790) у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Матеріалами справи не підтверджується, що в межах ВП №33996790 державним виконавцем взагалі було винесено в строки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» постанову про стягнення з позивача суми виконавчого збору.

Крім того, на час винесення постанови від 03.09.2020 про відкриття нового ВП №62950667 державним виконавцем також у відповідності до ч. 4 ст. 27 Закону України «Пор виконавче провадження» не було винесено постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Також державним виконавцем не було винесено таку постанову в межах ВП №62950667, не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження 27.10.2021.

Виконавчий документ, а саме постанова про стягнення виконавчого збору прийнята державним виконавцем 10.03.2021, строк пред`явлення до виконання який становить 3 місяці, про що зазначено в п. 4 такої постанови.

Натомість до виконання її пред`явлено лише 27.10.2021, тобто із пропуском строку пред`явлення до виконання.

Суд звертає увагу на те, що в разі, якщо державним виконавцем було встановлено, що на час закінчення виконавчого провадження сума виконавчого збору не стягнута, державний виконавець зобов`язаний виконати вимоги ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 , 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження винести постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Матеріалами справи не підтверджується, що після закінчення ВП №62950667 державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження 27.10.2021 винести постанову про стягнення виконавчого збору, яку повинен виконувати в порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином постанова від 10.03.2021 прийнята до виконання поза межами строку пред`явлення, постанови у відповідності до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» матеріалами справи не підтверджується, відсутні у виконавчому провадженні.

Зазначені висновки суду щодо строку винесення відповідної постанови про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного дня з дня закінчення виконавчого провадження) узгоджуються із правовою позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду Верховного Суду , від 17.10.2018 № 826/5195/17 (N 11-801апп18). Так, судом зазначено, що у разі закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 15 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження. Тобто, така постанова виноситься після закінчення виконавчого провадження.

Із врахуванням викладеного, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування постанови ВП №67296437 від 27.10.2021 про відкриття виконавчого провадження визнаються судом правомірними та обґрунтованими. Також задоволенню підлягає і похідна вимога щодо скасування також постанови від 27.10.2021 ВП №67296437 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Враховуючи задоволення позовних вимог, позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає відшкодуванню сума судового збору, сплачена при зверненні до суду.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України). Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат. Так, згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, пов`язаних із розглядом справи, встановлюється на підставі доказів, поданих протягом 5 днів після ухвалення судового рішення. Даною нормою передбачено право подання таких доказів, а не право сторони їх створити протягом 5 робочих днів, зокрема укладати додаткові угоди до основного договору, яким не передбачено розмір та порядок сплати гонорару, така додаткова угода не була укладена сторонами до винесення судового рішення по справі.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

На підтвердження позовних вимог представником позивача надано договір від 24.11.2021 про надання правової допомоги, додаток №1 до договору, акт про надання правничої допомоги від 26.11.2021, розрахункова квитанція серії АААА №000011 про сплату 3000 грн., детальний опис робіт від 26.11.2021.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З аналізу статті 134 КАС України, впливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Суд зазначає, що наведені в звіті про обсяг наданої правничої допомоги щодо виду правничої допомоги, зазначено про витрачений час наданих послуг представником позивача відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи. Дослідивши опис наданих послуг до договору та оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, ціну позову та значення справи для сторони, задоволення позовних вимог позивача при розгляді справи, враховує предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, а також те, що представник позивача був присутнім в судовому засіданні при розгляді даної справи по суті, позовна заява складена та підписана представником позивача, який брав участь при розгляді справи, суд приходить висновку, що виходячи з вищевикладеного, розумним, справедливим та співмірним предмету позову призначити позивачу 1000 грн. компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 287 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправними та скасування постанов – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати постанови Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) ВП№67296437 від 27.10.2021 про відкриття виконавчого провадження та ВП№67296437 від 27.10.2021 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Стягнути з Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (м.Суми, пр..Курський,6,і.к. 40211137) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_1 ) суму судового збору в розмірі 1816 грн. та 1000 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Гелета