Ухвала суду № 103022668, 04.02.2022, Здолбунівський районний суд Рівненської області

Справа № 562/311/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2022 року Здолбунівський районний суд Рівненської області в складі головуючого судді Саган Л.В., за участю секретаря судових засідань Солдатової О.Д., розглянувши в м.Здолбунові заяву представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Черепова Дмитра Володимировича про забезпечення позову, -

в с т а н о в и в:

Представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Черепов Д.В. звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого 08 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною, зареєстрованого в реєстрі за № 24456, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" заборгованості в розмірі 10750 грн.

У поданій заяві представник ОСОБА_1 зазначає, що 20 грудня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Папроцьким А.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67942138 про примусове виконання виконавчого напису № 24456, вчиненого 08 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" заборгованості в розмірі 10750 грн. Також, постановами приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Папроцького А.А. від 10 січня 2022 року накладено арешт на грошові кошти та все рухому і нерухоме майно, що належать боржнику, та звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 .

Вказує, що виконавчий напис, на підставі якого відкрито виконавче провадження, є незаконним та необгрунтованим, оскільки вчинений нотаріусом на підставі документів, що не підтверджують безспірність заборгованості боржника, жодного кредитного договору ОСОБА_1 з ТОВ "Споживчий центр" не укладав, грошові кошти від ТОВ "Споживчий центр" не отримував, тому має намір подати до Здолбунівського районного суду Рівненської області цивільний позов до ТОВ "Споживчий центр", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Стверджує, що в разі звернення стягнення на грошові кошти та майно, позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах цього судового провадження. А у разі задоволення позову, позивач буде вимушений докласти значні зусилля для відновлення своїх прав. Зазначає, що виходячи із специфіки вказаного виду забезпечення позову (зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку), зважаючи на наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та наявності в спірних відносинах ризику утруднення та унеможливлення виконання рішення по даній справі, він вимушений подати заяву про вжиття заходів щодо забезпечення позову.

Сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд дійшов висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч.1 ст.153 ЦПК України.

При цьому, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що клопотання представника заявника про забезпечення позову підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду .

Одним із видів забезпечення позову є зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, як це закріплено у п. 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України.

Виходячи зі специфіки вказаного виду забезпечення позову, підставою для його застосування є оскарження боржником виконавчого документа.

Отже, зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа застосовується судами як захід забезпечення позову при розгляді справ щодо оскарження виконавчих написів.

Вказане також узгоджується з правилами п.2 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до яких, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Згідно з п.10 ці заходи мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

З аналізу вказаної норми слідує, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подання позову, а також відкриття провадження не зупиняють оскаржуваних дій, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Натомість, вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, не свідчить про передчасний висновок суду про протиправність дій відповідача.

Крім того, невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднить або зробить неможливим виконання рішення суду, що означатиме порушення в тому числі вимог п.1 ст.6 § 1 Конвенції. Значення обов`язковості виконання рішення суду висловлено в правовій позиції Європейського суду з прав людини в Рішенні у справі "Деркач та Палек проти України" (Заяви №№ 34297/02 та 39574/02) від 21 грудня 2004 року. Суд знову наголошує, що пункт 1 статті 6 пункту 1 ст.6 §1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, яка ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 №475/97-ВР) гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обовязків. Таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обовязкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобовязалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невідємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 (див. «Бурдов проти Росії», заява №589498/00, п. 34). Аналогічний висновок міститься і в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції»", Reports of Judgments and Decisions, 1997-II, с. 510, п.40).

У справі Micallef v. Malta (Мікалефф проти Мальти), §§ 83-86, Суд визначив, що застосування статті 6 до попередніх заходів залежить від виконання певних умов. По-перше, право, з приводу якого проводяться, як основні процедури, так і процедури щодо забезпечення розгляду справи, має бути «цивільним» відповідно до Конвенції. По-друге, має бути розглянутий характер попереднього заходу, його предмет, завдання та вплив на конкретне право. Якщо попередній захід можна вважати ефективним для визначення цивільного права чи зобовязання у справі, незважаючи на термін його дії, застосовується стаття 6. Проміжне рішення може бути еквівалентне попереднім або забезпечувальним заходам і процедурам. Такий принцип застосовується і у визначенні застосування статті 6 (Mercieca and Others v. Malta, (Меркіка та інші проти Мальти) § 35).

З тексту заяви вбачається, що заявник має намір звернутися до суду із позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, тобто позовна вимога направлена на захист права власності.

Такий спосіб забезпечення позову відповідає обставинам справи та предмету спору, є співмірними із заявленими позивачем вимогами, водночас вжиття такого заходу не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища сторін до винесення рішення по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що у разі відчуження належного заявнику майна, захист прав, свобод та інтересів позивача, на захист яких подано позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Верховний Суд у постанові прийнятій по справі № 914/1939/20 від 15.01.2021 дійшов висновку, що потрібно застосовувати заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення, на підставі виконавчого напису нотаріусу та встановлення заборони на здійснення виконавчих дій, адже це є ефективним способом, який захистить права та інтереси позивача й, водночас, не завдасть шкоди та збитків відповідачу, а лише відстрочить на період розгляду судової справи проведення виконавчих дій.

Водночас ч.3 ст.432 ЦПК України передбачено, що до розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.

Законодавець визначив, що саме по собі оскарження виконавчого документа свідчить про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову, а тому передбачив можливість зупинення стягнення за таким виконавчим документом як вид забезпечення позову.

За таких обставин, зважаючи на наявність між сторонами спору, на характер спірних правовідносин сторін, суть заявлених позовних вимог та беручи до уваги, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, суд дійшов висновку про наявність підстав вважати, що невжиття заходу забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса може суттєво ускладнити ефективний захист позивачем своїх прав у випадку фактичного виконання виконавчого напису.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне заяву про забезпечення позову задовольнити.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.149-153, 259, 260 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Клопотання представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Черепова Дмитра Володимировича про забезпечення позову– задовольнити.

Зупинити стягнення у виконавчому провадженні ВП № 67942138, відкритому приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Папроцьким А.А., на підставі виконавчого напису № 24456, вчиненого 08 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" заборгованості в розмірі 10750 грн.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви, заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Рівненського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

С у д д я