Рішення № 103020782, 31.01.2022, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 2-4392/11

Провадження № 2/161/167/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року місто Луцьк Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого судді - Івасюти Л.В.

при секретарі Юхим А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Позов обґрунтовує тим, що 24.03.2007 між ним та відповідачем був укладений кредитний договір № VOXRRX23070280, відповідно до якого відповідачу було надано кредит в розмірі 3206,50 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 24,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24.09.2007. Згідно умов укладеного договору, кредитний договір складається з Заяви позичальника, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою. Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти ( щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами згідно умов.

Зазначає, що банк взяті на себе зобов`язання по кредитному договору виконав в повному обсязі. Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо сплати відсотків і повернення кредиту не виконала, в зв`язку з цим відповідно до розрахунку заборгованості ПАТ КБ «ПриватБанк» від 07.04.2011 у відповідача перед банком виникла заборгованість в розмірі 35 128,31 грн.

Посилаючись на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 35128,31 грн. та судові витрати по справі.

Ухвалою судді від 03.06.2011 відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 06.06.2011 вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 35128,31 грн.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.11.2011 позов задоволено повністю.

Ухвалою суду від 15.11.2021 поновлено відповідачу ОСОБА_1 строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, заяву задоволено, заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.11.2011 скасовано. Справу призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суд від 01.12.2021 закрито підготовче провадження у справі.

Відповідач подала до суду заяву про застосування строків позовної давності. Зазначила, що кредитний договір на який посилається позивач як на факт отримання нею позики в розмірі 3206,50 грн., датований 24.03.2007. Відповідно до умов банк надає позичальникові кредит в сумі 3206,50 грн. на строк 6 місяців, на строк з 24.03.2007 по 24.09.2007 включно, з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 2,0 % на місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 43,29 грн. Сторони домовилися щодо строку кредитування у шість місяців з 24.03.2007 по 24.09.2007 включно, отже з 24.09.2007 почався відлік строку позовної давності, який сплив 24.09.2010, натомість з позовом банк звернувся 10.06.2011, що свідчить про застосування до даних правовідносин строків позовної давності. Окрім цього, вказала, що позовних вимог не визнає, а заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення лише частково, в розмірі 4218,88 грн., оскільки правомірним є нарахування позивачем процентів до 24.09.2007, тому, що умовами заяви встановлено строк кредитування 6 місяців. З розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 07.04.2011 вбачається, що станом на 24.09.2007, їй було нараховано проценти в сумі 1012,38 грн., відтак сума заборгованості, яка підлягатиме стягненню становить 4218,88 грн. (3206,50 грн. + 1012,38 грн.).

Сторони в судове засідання не з`явилися, про місце, час та дату судового розгляду повідомлялися належним чином. Клопотань про відкладення на адресу суду не надходило.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, подані заявником докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, суд установив таке.

24.03.2007 між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № VOXRRX23070280. Відповідно до якого, банк надав ОСОБА_1 строковий кредит у сумі 3206, 50 на строк 6 місяців з 24.03.2007 по 24.09.2007 включно з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 2,0 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 43,29 грн. та единоразової винагороди за надання фінансового інстументу у розмірі 291, 5 грн.

Згідно умов укладеного договору, кредитний договір складається з Заяви позичальника, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою. Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з 1 по 5 число кожного місяця, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 616,27 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витр згідно з умовами.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № VOXRRX23070280 від 24.03.2007 укладеного між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 станом на 07.04.2011 становить35128,31 грн., з яких 3206,50 грн. - заборгованість за кредитом, 15002,24 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 216,45 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 14554,15 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до п. 6.3 Умов та правил надання послуг, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1648,97 грн. - штраф (процентна складова).

Як випливає з копії свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , 03.05.2014 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, прізвище ОСОБА_1 , пісдя укладення шлюбу змінено на ОСОБА_1 .

Згідно положень частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).

Згідно положень статей 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що наявність правовідносин між сторонами підтверджується матеріалами справи, а саме: підписаним відповідачем договором № VOXRRX23070280 від 24.03.2007, з розрахунку заборгованості з якого вбачається, що позивач надав відповідачу кредит в розмірі 3206,50 грн.

Позивач до позовної заяви надав Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (а.с. 04-05). Однак у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме ці Умови розуміла відповідач та ознайомлювалася і погоджувалася з ними, підписуючи договір про одержання кредиту.

Також суд враховує те, що банк систематично змінює зміст Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), отже вести мову про те, що з 2007 року (коли сторони у справі уклали договір) до 2011 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст даних Умов був незмінним, підстав немає.

Надані позивачем Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - у договорі від 29.03.2007, який безпосередньо підписаний відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання, як другої сторони, до договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 6.6 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останньої домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).

Суд звертає увагу на те, що, відповідно до договору № VOXRRX23070280 від 24.03.2007 банк зобов`язується надати позичальнику строковий кредит на строк по 24.09.2007.

Відповідачем по справі було заявлено вимогу про застосування позовної давності.

З позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_1 банк звернувся до суду 01.06.2011.

За змістом статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За змістом статті 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Стаття 267 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Крім того, відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Згідно пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 Цивільного кодексу України.

Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті 261 Цивільного кодексу України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 Цивільного кодексу України).

У матеріалах справи відсутні будь-які докази укладання між сторонами договору про збільшення позовної давності або переривання строку позовної давності.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України, кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в Постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

За кредитною угодою перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Вказана правова позиція Верховного Суду України викладена у Постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14, у Постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14.

У відповідності до наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором № VOXRRX23070280 від 24.03.2007, остання допустила заборгованість за тілом кредиту, кінцевий строк повного погашення кредиту встановлений у договорі по 24.09.2007 включно.

Зважаючи на вищевикладене слід дійти висновку про те, що строк позовної давності в даному випадку сплив, оскільки позивач звернувся з вказаним позовом до суду 01.06.2011, що підтверджується вхідним номером Луцького міськрайонного суду Волинської області (а.с. 01).

Більше того, в постанові від 11 березня 2015 року по справі №6-16цс15 Верховний Суд України зазначив, що Умови надання кредиту фізичним особам, в яких міститься положення про збільшений строк позовної давності, не є складовою кредитного договору та не містить підпису позичальника про домовленість про збільшення строку позовної давності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі № 202/26885/13-ц вказано, що Умови, які знаходяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, у заяві позичальника відсутнє посилання на збільшення строку давності, а тому відсутні підстави вважати, що сторони збільшили позовну давність за вимогами про стягнення кредитної заборгованості до п`яти років.

У даній справі договору про збільшення позовної давності або продовження терміну дії сторони не укладали, додані позивачем до позовної заяви Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не датовані, тому неможливо зробити висновок про те, чи діяли вони на час виникнення правовідносин між сторонами. Крім того, дані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які визначають розмір відсотків, штрафів, пені, термін дії договору, а також строки платежів за кредитом, збільшення строку позовної давності, не містять підпису позичальника, а тому суд вважає, що ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

За таких обставин, враховуючи недоведеність належними та допустимими доказами обставин, на які АТ КБ «ПриватБанк» посилався як на підставу своїх вимог, на підставі статтей 12, 81, 263 ЦПК України, за змістом яких рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і має бути ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, вимог банку про стягнення відсотків, комісії, пені та штрафів безпідставні.

Виходячи із вищевикладеного, враховуючи пропуск позивачем строку для звернення з позовом, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 2, 5, ч.3 ст.12, 81, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 207, 251-253, 256-259, 261, 266-267, 526, 530, 1048, 1050, 1054-1055 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення боргу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (адреса: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро; код ЄДРПОУ 14360570);

Відповідач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ).

Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Л.В. Івасюта