Рішення № 103020301, 14.01.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2022 року Справа № 480/10183/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась з позовною заявою до Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області (далі по тексту - відповідач), в якій просить: визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області, яке прийнято на восьмому скликанні одинадцятої сесії на II пленарному засіданні від 22.09.2021 “Про відмову в затвердженні проекту землеустрою ОСОБА_1 з кадастровим номером 5920655700:01:004:0917”, зобов`язати Миколаївську селищну раду Сумського району Сумської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області, розміром 2,000 га, кадастровий номер 5920655700:01:004:0917, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та надання цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства. Однак, рішенням відмовлено у задоволенні поданої заяви через невідповідність вимогам законів, а саме ч.5 ст. 116 Земельного кодексу України. Позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що прийнято з порушенням норм земельного законодавства.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що Миколаївською селищною радою 22.09.2021 прийнято рішення “Про відмову в затвердженні проекту землеустрою”, оскільки поданий на затвердження проект не відповідає вимогам законів, а саме ч.5 ст.116 ЗК України, оскільки місце розташування земельної ділянки 5920655700:01:004:0917 співпадає з місцем розташування: земельної ділянки площею 0,5 га, наданої в постійне користування ОСОБА_2 згідно Державного акта СМ 789 від 29 квітня 1994 року, земельної ділянки площею 0,5 га, наданої в постійне користування ОСОБА_3 згідно Державного акта СМ 793 від 29 квітня 1994 року, земельної ділянки площею 0,5 га, наданої в постійне користування ОСОБА_4 згідно Державного акта СМ 794 від 29 квітня 1994 року, земельної ділянки площею 0,5 га, наданої в постійне користування ОСОБА_5 згідно Державного акта СМ 756 від 29 квітня 1994 року. У позовних вимогах позивач вказує, що громадяни, яким надавалися ці земельні ділянки в постійне користування, померли, однак інформація стосовно смерті цих осіб та прийняття/неприйняття спадщини після їх смерті не підтверджується жодними доказами. Отже, чинним законодавством передбачено вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою та, як правильно зазначено позивачем в позовній заяві, ані ЗК України, ані ЦК України не містить такої підстави припинення права постійного користування як смерть фізичної особи, якій надано таке право. Таким чином, Миколаївською селищною радою зроблено висновок про те, що земельні ділянки площею по 0,5 га, надані в постійне користування ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , є сформованими незалежно від їх переоформлення, а право постійного користування на них є чинним.

Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника Миколаївської селищної ради про залучення ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернулась до відповідача із заявою від 02.09.2021 (зареєстрована у Миколаївській селищній раді 09.09.2021 за №4102) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області, розміром 2,000 га, кадастровий номер 5920655700:01:004:0917, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с. 37).

Спірним рішенням від 22.09.2021 (а.с. 36) Миколаївська селищна рада Сумського району Сумської області відмовила позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області через невідповідність вимогам законів, а саме ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України. Не погоджуючись із спірним рішенням, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Як встановлено ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 12 Земельного Кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Наведені норми встановлюють право сільської ради передавати земельні ділянки комунальної власності громадянам в порядку приватизації.

Згідно п.п. 8 п. “б” ч.1 ст. 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 вказаної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень.

У той же час, згідно з пунктом 11 частини першої, частини другої статті 346, статті 378 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом. Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

При цьому, як визначено статтями 1216-1218, 1225 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, частиною сьомою статті 118 ЗК України визначено як одну з підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього ж Кодексу.

Як підтверджується матеріалами справи, згідно з оскаржуваним рішенням сільської ради позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою у зв`язку із тим, що земельна ділянка, на яку просить затвердити проект землеустрою знаходиться в масиві земель, які перебувають в постійному користуванні громадян на підставі державних актів на право постійного користування землею.

Так. Відповідачем в обґрунтування правомірності висновків прийнятого спірного рішення надано копії відповідних державних актів, що видані громадянам у 1994 році на право постійного користування земельними ділянками.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідно до державних актів на право постійного користування землею серія СМ №756 від 29.06.1994, серія СМ №794 від 29.04.1994, серія СМ №793 від 29.04.1994, серія СМ №789 від 29.04.1994 (а.с. 38-41), земельні ділянки, площею 0,5 га кожна, для розширення особистих підсобних господарств, передано у приватну власність ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що масив, якому присвоєно кадастровий номер 5920655700:01:004:0917, поділився на земельні ділянки площами від 40 до 80 сотках і видавався мешканцям смт. Ульянівка. Також зазначає, що громадяни на життя користувалися земельними ділянками на підставі державних актів на право постійного користування землею, але після смерті громадян (користувачів) дані ділянки нікому в спадок не передавались.

Суд зазначає, що у відповіді на відзив позивач не заперечує факт обізнаності із тим, що бажана до відведення земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку громадянки ОСОБА_2 , яка надана їй на праві постійного користування площею 0,50 га.

Під час розгляду справи судом не було встановлено обставин, які б свідчили про припинення права власності вищевказаних осіб на вказану земельну ділянку станом на час звернення позивача до відповідача з відповідним клопотанням, у зв`язку з чим, в силу положень частини п`ятої статті 116 ЗК України, у відповідача були відсутні засновані на законі правові підстави для реалізації щодо неї повноважень, визначених у частині першій статті 122 цього ж Кодексу.

Саме перебування земельної ділянки у користуванні третіх осіб й було покладено відповідачем в основу підстав для прийняття спірного рішення, що вбачається зі змісту останнього.

Також не є доказом припинення право постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акту факт усної розмови позивача із власником земельної ділянки ОСОБА_2 та звернення ОСОБА_2 до відповідача із клопотанням від 24.11.2021 про відмову від земельної ділянки.

На час прийняття спірного рішення проект землеустрою розроблений на площу земельної ділянки, в яку включено земельні ділянки, на які вже видані ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 державні акти на право постійного користування іншими особам, право користування яких не припинено в установленому порядку.

Таким чином, з наведеного вбачається, що земельна ділянка, за відведенням якої звернувся позивач, входить до масиву земель, які перебувають у постійному користуванні інших фізичних осіб, яким видані державні акти на право постійного користування земельними ділянками, а тому відповідач позбавлений можливості затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу.

Також слід зазначити, що п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 (в даному випадку у 1994 році) вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номеру.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 03.04.2020 по справі №369/4991/17 право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що Велика Палата Верховного Суду України своєю Постановою від 23.06.2020 року (справа № 179/1043/16-ц) скасувала попередню судову практику щодо припинення права постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою у зв`язку зі смертю фізичної особи, а саме висловила наступну правову позицію: "право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки". Таким чином спадкування права постійного користування земельною ділянкою має місце, що спростовує твердження позивача про те, що після смерті громадян (користувачів) земельні ділянки нікому в спадок не передавалися, оскільки не передбачено законом.

Таким чином позивач не позбавлений права повторного звернення до відповідача із відповідним клопотанням після приведення проектної документації у відповідність до чинного земельного законодавства.

З огляду на викладене, оскаржуване рішення відповідача про відмову у наданні дозволу у затвердженні проекту землеустрою є законним та обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області про визнання протиправним та скасування рішення Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області, яке прийнято на восьмому скликанні одинадцятої сесії на II пленарному засіданні від 22.09.2021 “Про відмову в затвердженні проекту землеустрою ОСОБА_1 з кадастровим номером 5920655700:01:004:0917 та зобов`язання Миколаївську селищну раду Сумського району Сумської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області, розміром 2,000 га, кадастровий номер 5920655700:01:004:0917, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та надання цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Гелета