Рішення № 103019539, 31.01.2022, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

31 січня 2022 року м. Рівне №460/12914/21Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0796 про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач), звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А0796 (далі - відповідач) про визнання протиправними дій щодо не проведення своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 03.08.2018 по 07.09.2021. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він проходив військову службу у військовій частині А0796. Наказом Міністра оборони № 339 від 07.06.2018 року відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач був звільнений з військової служби у запас. 03.08.2018 наказом КВ ОК «Захід» № 178 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Проте, в день виключення зі списків особового складу частини, із позивачем, не був проведений повний розрахунок, а саме: не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.08.2018, що підтверджується рішенням суду. Таку індексацію у повному розмірі позивач отримав лише 07.09.2021 року. Однак, під час виплати такої індексації, відповідач не виплатив середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, в зв`язку з чим і подано позов до суду. Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав відзив на позов в якому заперечує проти позову. Свої заперечення аргументує тим, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Також зазначає, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

20.09.2021 ухвалою суду відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

23.11.2021 розпорядженням суду № 543 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно протоколу повторно автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа надійшла у провадження судді Комшелюк Т.

Ухвалою суду від 25.11.2021 прийнято справу до провадження.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені у заявах по суті, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив таке.

Судом встановлено, що наказом Командувача військ оперативного командування «Захід» (по стройовій частині) № 178 від 03.08.2018, ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.02.2021 по справі № 460/8515/20 позов ОСОБА_1 до Військової частини А 0796 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А0796, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.08.2018, з встановленням базового місяця - січень 2008 року та березень 2018 року. Зобов`язано Військову частину А0796 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.08.2018, з встановленням базового місяця - січень 2008 року та березень 2018 року, з урахуванням абз.4 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09.02.2021 по справі № 460/8515/20 набрало законної сили 09.07.2021 та виконано відповідачем 07.09.2021, що підтверджується випискою по картковому рахунку про зарахування коштів в сумі 82370,85грн.

Вважаючи, що така затримка розрахунку з позивачем надає йому право звернутися до суду з вимогою щодо виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки, позивач подав позовну заяву.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 року щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 117, 237-цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі ст.47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відтак, передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

З вказаного вище слідує висновок, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, в контексті приписів ст.ст.116, 117 КЗпП України, останні визначають відповідальність установи (організації, підприємства) за затримку розрахунку при звільненні та спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Викладений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 08.02.2018 у справі № 805/977/16-а.

Як уже було встановлено судом та зазначено вище, 03.08.2018 позивача виключено зі списку особового складу та всіх видів забезпечення.

Натомість, остаточний розрахунок із позивачем проведено лише у 07.09.2021 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку за період з 29.08.2021 по 07.09.2021.

Тобто, остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день фактичного звільнення позивача 03.08.2018, а з порушенням строків, встановлених ст.116 КЗпП України.

При цьому, право на отримання невиплачених вчасно сум встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.02.2020 по справі № 460/8515/20, яке набрало законної сили 09.07.2021.

Таким чином, затримка остаточного розрахунку з позивачем відбулась з моменту звільнення позивача - 03.08.2018 по день фактичної виплати - 07.09.2021.

Оскільки відповідач не провів з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.08.2018, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Разом з тим, довідки про середньоденне та середньомісячне грошове забезпечення ні позивачем, ні відповідачем до матеріалів справи не долучено.

В той же час, судом встановлено, що у провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 460/193/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0796 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року у вказаній справі, обставини щодо середньоденного та середньомісячного грошове забезпечення ОСОБА_1 встановлені.

Так, у наведеній постанові суду зазначено, що відповідно до довідки – розрахунку про середньоденний заробіток ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення останнього, за два місяці перед звільненням, становив у червні 2018 року та у липні 2018 року 32911,80грн (16455,90+16455,90). Розмір одноденного заробітку склав 539грн 54коп. (32911,80/61 день).

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, розмір одноденного заробітку позивача складає 539,54грн.

Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації, а саме -03.08.2018 по день фактичного розрахунку 07.09.2021, становить 1131 день (07.09.2021 року, як день фактичного розрахунку, не включається у день затримки). Середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає 610219,74грн.

Між тим, в порівнянні із визначеною сумою виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.08.2018 (82370,85грн) вищевказані розрахункові суми (610219,74грн.) не можна вважати спів мірними, оскільки такі кілька разів перевищують суму такої індексації грошового забезпечення.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 та в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Зокрема, істотність частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 82370,85грн (сума індексації грошового забезпечення) / 610219,74грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,135.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 539,54грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,135 х 1131 (дні затримки розрахунку) = 82379,66.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд дійшов висновку, що підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 03.08.2018 по день фактичного розрахунку 07.09.2021 в розмірі 82379,66грн.

Наведену суму можна вважати обґрунтовано пропорційною, тому саме такий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід стягнути з відповідача на користь позивача.

При цьому, суд враховує, що позивач звернувся із позовною заявою в якій визначив спосіб захисту зобов`язального характеру, який з урахуванням зазначених вище норм законодавства, належить до задоволення в повному обсязі. Водночас, стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку передбачає визначення конкретної суми.

Положенням п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За наведеного, суд приймає рішення про інший спосіб захисту прав позивача, який не суперечить закону і забезпечить ефективний захист таких прав шляхом стягнення конкретної суми середнього заробітку.

Підстави для відшкодування судових витрат у порядку ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини А0796 щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Військової частини А0796 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 03 серпня 2018 року по 07 вересня 2021 року в сумі 82379,66грн (вісімдесят дві тисячі триста сімдесят дев`ять гривень, 66коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Військова частина А0796 (вул. Дубенська, 2, м. Рівне, 33001, ЄДРПОУ/РНОКПП 07852893)

Повний текст рішення складений 31 січня 2022 року.

Суддя Т.О. Комшелюк