Рішення № 103019416, 04.02.2022, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 лютого 2022 року м. Рівне №460/2315/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просила:

-визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011 та з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 доплати до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 доплату до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати;

-визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 01.01.2016 державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяної здоров`ю, в передбаченому законом розмірі як інваліду II групи, захворювання якого пов`язане з Чорнобильською катастрофою;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 01.01.2016 і без обмеження будь-яким строком пенсію у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком щомісячно і додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком щомісячно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона проживає в місті Сарни, територія якого до 2015 року відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також інвалідом ІІ групи та пенсіонером. Тому вважала, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області безпідставно відмовлено в перерахунку призначеної пенсії на підставі статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Ухвалою суду від 30.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі (письмове провадження).

Ухвалою суду від 30.03.2020 провадження у справі зупинено.

Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена у відзиві на позов від 16.04.2020 та від 21.09.2020, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. В обґрунтування заперечень, зокрема, вказано, що 19.06.2011 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. Відповідач вважає, що нарахування та виплата пенсії позивачу в спірному періоді здійснювалась відповідно до чинного законодавства. Також повідомляв, що позивач із заявою про перерахунок пенсії відповідної форми до управління не звертався. Зауважував, що чинною є редакція ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з якою підвищення, передбачене цією статтею, встановлюється громадянам, які працюють у зоні відчуження. За наведеного, в задоволенні позову просив відмовити повністю (а.с.22-29).

Ухвалою суду від 04.02 .2022 провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 04.02.2022 позовну заяву залишено без розгляду в частині позовних вимог.

Відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено та не є спірним у справі, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в місті Сарни Рівненської області, є постраждалою від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), має ІІ групу інвалідності за захворюваннями, пов`язаними з наслідками Чорнобильської катастрофи, отримує пенсію по інвалідності ІІ групи за нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с.5, 6, 7, 8, 31, 33-37).

Позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, починаючи з часу призначення пенсії по інвалідності, відповідно до ст.39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, за результатами розгляду якої, листом від 12.02.2020 №Л-531/10.3-05 позивача повідомлено про відсутність підстав для перерахунку його пенсії, з огляду на те, що виплата пенсії проводилася відповідно до діючих на той час постанов Кабінету Міністрів України.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач 16.03.2020 звернулася до суду з даним позовом.

Щодо наявності підстав для нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 16.09.2019, суд зазначає таке.

28.12.2014 прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі - Закон №76-VІІІ), який набрав чинності 01.01.2015 та підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІ (далі - Закон №796-ХІ) шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04.02.2016 прийнято Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 987-VIII (далі - Закон № 987-VІІІ), який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016, а також включив до Закону №796-ХІ статтю 39 наступного змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76 пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-VІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Тобто, з 17.07.2018 відновлено дію ст.39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом № 987-VІІІ.

Тому, стаття 39 вказаного Закону № 796-ХІІ з 17.07.2018 має такий зміст:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення – три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення – дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю – одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".

В іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону № 987-VІІІ.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 по справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19).

При цьому, суд зазначає, що Закон № 796-ХІІ не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.

Зазначені правовідносини, зокрема, питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.1991 № 791а-ХІІ (далі - Закон № 791а-ХІІ).

Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено ст.2 Закону №791а-ХІІ.

Частина 1 цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до ч.2, 3 ст.2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106. Відповідно до додатку 1 Переліку місто Сарни Рівненської області, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).

Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абз.5 ч.2 ст.2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.

Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону №791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:

1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Тобто, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ.

Законом №76-VIII виключено також статтю 23 Закону № 796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, яке стало однією з підстав звернення позивача до суду із цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.

Водночас зміни, внесені Законом №76-VIII до Закону №791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція статті 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.

До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.

Відтак станом на час звернення до суду із зазначеним позовом місто Сарни Рівненської області згідно з указаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із визначених Законом №791а-ХІІ зон радіоактивного забруднення територій.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Враховуючи наведене, суд керується тим, що у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме Закон № 791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII.

Зі змісту ч.2, 3 ст.2 Закону №791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України, однак при цьому уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення інші, ніж ті, що визначені Законом № 791а-ХІІ.

Таким чином, відновлення дії ст.39 Закону № 796-ХІІ у редакції чинній до 01.01.2015, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення.

Отже, підвищення пенсії, передбачене ст.39 Закону №796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, м.Сарни не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивачка, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.

Конституційний Суд України у Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону № 76-VІІІ, якими з 01.01.2015 виключено, зокрема, ст.39 Закону № 796-ХІІ, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов`язане з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони як території радіоактивного забруднення неконституційним не визнано і така норма є чинною.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що у позивача з 17.07.2018 не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі ст.39 Закону № 796-ХІІ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в рішенні від 23.09.2020 по справі №580/2371/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до подібних спірних правовідносин (ч.5 ст.242 КАС України).

При цьому, це рішення суду є зразковим для справ, у яких: а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач проживає на території, що до 01.01.2015 відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю; в) позивач є непрацюючим пенсіонером; г) відповідачем є відповідне управління ПФУ; д) предметом спору є нарахування та виплата з 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ в редакції, чинній до 01.01.2015.

За наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати доплати до пенсії відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 16.09.2020 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 16.09.2020 не підлягають задоволенню.

Щодо наявності підстав для нарахування та виплати позивачу державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі, встановленому ст.50, 54 Закону №796-XII за період з 16.09.2019, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно із ч.4 ст.54 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008) в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: 8 мінімальних пенсій за віком (для ІІ групи інвалідності).

Частиною 1 статті 50 Закону №796-XII передбачалося, що особам, віднесеним до категорії І, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі: 75 процентів мінімальної пенсії за віком (для інвалідів IІ групи).

Відповідно до ст.63 Закону №796-XII фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (далі Закон №79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону№79-VIII не були визнані неконституційними.

Таким чином, суд констатує, що із набуттям чинності Закону №79-VIII, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, ст.50, 54 Закону №796-XII.

Враховуючи викладене, суд вважає, що, виплачуючи позивачу щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену ст.50, 54 Закону №796-XII у порядку та розмірах, встановлених Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210, відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення.

Аналогічна правова позиція щодо визначення розмірів пенсійних виплат, передбачених відповідними статтями Закону №796-XII висловлена Верховним Судом в постановах від 21.02.2018 по справі № 619/2262/17, від 19.06.2018 по справі №344/14522/17 та від 06.11.2018 по справі №303/6762/16-а.

Суд зауважує, що після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 правозастосування ст.50, 54 Закону №796-XII жодним чином не змінилося. Зі змісту вказаного Рішення Конституційного Суду України слідує, що норми ст.50, 54 Закону №796-XII не були предметом розгляду відповідного конституційного подання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до ст.50 Закону №796-XII, та державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до ст.54 вказаного Закону, з 16.09.2019, є безпідставними.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 04 лютого 2022 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя С.А. Борискін