Рішення № 103017007, 17.01.2022, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 січня 2022 року м. Рівне №460/6599/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доРівненської обласної прокуратури про стягнення заборгованості за час затримки виплати вихідної допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Рівненської обласної прокуратури (далі - відповідач) про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі 424 244,64грн.

В обґрунтування позовних вимог позивав зазначив, що наказом прокурора Рівненської області його звільнено з посади заступника прокурора Рівненської області та органів прокуратури з 03.08.2020, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Проте, на день звільнення відповідачем не виплачено вихідну допомогу при звільненні, передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України. Вказує, що лише на підставі рішення суду у справі № 460/6398/20 від 21.12.2020, Головним управлінням Державної казначейської служби в Рівненській області, з відповідача у примусовому порядку стягнуто на його користь вихідну допомогу у сумі 44277,96грн. Таким чином, виникли підстави для стягнення з відповідача заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі 424 244,64грн. З наведених мотиві у позові, просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх тверджень зазначив, що вихідна допомога не належать до структури заробітної плати, а тому на спірні правовідносини не поширюються гарантії визначені Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". Вказав, що порядок виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, визначений ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», зокрема, Головне управління державної казначейської служби України у Рівненській області. Таким чином, відповідачем без зволікань вчинялись послідовні, активні дії, направлені на проведення розрахунку з позивачем, що свідчить про відсутність у діях відповідача вини, яка передбачена ст. 117 КЗпП України. Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно врахувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інших обставин справи. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а, постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18. З наведених підстав, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Не погоджуючись із відзивом на позов, позивач подав до суду відповідь на відзив та вказав, що заявлені позовні вимоги є цілком обґрунтовані, а заперечення відповідача є безпідставні.

Ухвалою суду від 10.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Оскільки розгляд справи здійснюється без повідомлення сторін, то відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 26.07.1999 по 03.08.2020 працював на різних посадах прокурора у Прокуратурі Рівненської області.

Наказом Генерального прокурора від 27.07.2020 №194к, ОСОБА_1 звільнений 03.08.2020 з посади заступника прокурора Рівненської області та органів прокуратури, на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 у справі № 460/6398/20 стягнуто з Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 02910077) на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку із звільненням в розмірі 44277,96грн.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду по справі № 460/6398/20 набрало законної сили 14.04.2021.

А тому 18.05.2021 судом видано виконавчий лист по справі про стягнення на користь позивача вихідної допомоги, у зв`язку із звільненням.

У зв`язку із цим, 26.05.2021 позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби в Рівненській області про виконання рішення суду у справі № 460/6398/20 та прийняття виконавчого листа до виконання про стягнення вихідної допомоги в розмірі 44277,96грн., у зв`язку із звільненням.

Судом встановлено та не заперечується заявами по суті сторін, що 31.05.2021 на картковий рахунок позивача перераховано кошти у сумі 44277,96грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати не в повному обсязі належних грошових сум при звільненні, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За приписами ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст. 117 КЗпП України).

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Відтак, ч.1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Натомість, ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

До вказаних правових висновків застосування ст. 117 КЗпП України, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17.

Ураховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення, на підставі статті 117 КЗпП України.

Разом з тим, з аналізу КЗпП України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц суд дійшов висновку, що з метою застосування до відповідача відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України, необхідним є визначення кількості календарних днів затримки розрахунку при звільненні до кінцевої дати фактичного розрахунку.

Суд зауважує, що в рамках вказаної адміністративної справи між сторонами виник спір з приводу належності позивачу при звільненні сум грошового забезпечення. А тому кінцевою датою стягнення грошових сум за затримку розрахунку при звільненні, є дата виплати належного грошового забезпечення, на виконання цього рішення суду.

Судом встановлено, що наказом Генерального прокурора від 27.07.2020 №194к, ОСОБА_1 з 03.08.2020 звільнений з посади заступника прокурора Рівненської області та 31.05.2021 на картковий рахунок позивача перераховано кошти у сумі 44277,96грн., а саме вихідна допомога у зв`язку із звільненням.

Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 04.08.2020 по 30.05.2021 (206 календарних днів) становить (260*2059,44грн) 424 244,64грн., де 2059,44грн - середньоденні заробітна плата позивача, що стверджується довідкою Прокуратури Рівненської області від 11.08.2020 № 18-54вн-20.

Разом з тим, в рамках зазначеної справи суду необхідно звернути увагу на п. 39 постанови від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, де Велика Палата Верховного Суду констатувала, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За таких, обставин справи та враховуючи висновки, викладені у постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на наступне.

На день звільнення з посади заступника прокурора Рівненської області, ОСОБА_1 при поданні позову про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, не заявляв вимогу про стягнення вихідної допомоги, з невиплатою якої позивач пов`язує право на стягнення середнього заробітку у цій справі № 460/6599/21.

Крім того, суд зазначає, що тривалість періоду затримки розрахунку при звільненні, з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, пов`язана із нечіткістю чинного законодавства та відсутністю бюджетних асигнувань на вказані видатки.

Також судом встановлено, що рішення у справі № 460/6398/20 щодо вихідної допомоги у розмірі 44277,96грн, набрало законної сили 14.04.2021, а вже 31.05.2021 в порядку безспірного списання Головним управлінням державної казначейської служби України у Рівненській області виплачено ОСОБА_1 зазначені кошти.

Отже, для позивача казначейською службою оперативно, відповідно до поданої 26.05.2021 заяви, 31.05.2021 виплачено належні суми при звільненні згідно із поданої ним заяви, що впливає на ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

У справі № 460/6398/20 розмір заборгованості відповідача щодо виплати позивачу при звільненні всіх належних сум, а саме вихідної допомоги в зв`язку із звільненням 44277,96грн, є значно менший, ніж сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 424 244,64грн.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виплати, суд бере до уваги наявність спору між позивачем та відповідачем з приводу належності позивачу вихідної допомоги, який вирішувався у судовому порядку.

З огляду на вказані обставини, зокрема наявність спору з приводу належності позивачу сум на день звільнення, розмір недоплаченої суми при звільненні 44277,96 грн, істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.

Тому суд вважає справедливим, пропорційним, таким, що відповідатиме критеріям визначення розміру відповідальності відповідача зазначеним у постановах Великої Палати Верховного Суду, необхідність зменшення розміру стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку до 10 000,00 грн, за весь період прострочення виплати належної позивачу при звільненні грошової компенсації.

Відтак, з врахуванням наведеного, позовну вимогу слід задовольнити частково та стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10 000,00 грн.

Суд погоджується з твердженнями відповідача, що вихідна допомога не належить до структури заробітної плати, а тому на спірні правовідносини не поширюються гарантії визначені Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Проте суд вважає безпідставним посилання відповідача у відзиві на позов, що зважаючи на те, що вихідна допомога не входить до фонду оплати праці та має разовий характер, то до таких виплат не застосовується постанова від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц Великої Палати Верховного Суду, оскільки ст.117 КЗпП України стосується застосування до роботодавця відповідальності за не проведення з його вини або уповноваженого ним органу розрахунку повного розрахунку з працівником при звільнені. І визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відтак не входить до предмету доказування у цій справі належність сум до структури заробітної плати та застосування норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Відповідно до ч. 1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень частково обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач частково ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Оскільки судом частково встановлений факт наявності порушеного права позивача з боку відповідача, то поданий позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позов задоволено частково та доказів понесення інших витрат сторонами не надано, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, судові витрати на суму 21,40 грн., сплачені згідно із квитанцій про сплату № 74933.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі 10000,00 грн.

В задоволенні позовних вимоги про стягнення з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі 414 244,64грн., - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910077) судові витрати на суму 21,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 17 січня 2022 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Рівненська обласна прокуратура (вул.16 Липня,52,м.Рівне,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 02910077)

Суддя Д.П. Зозуля