Рішення № 103016846, 12.01.2022, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 січня 2022 року м. Рівне №460/9677/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Вознюк В.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник адвокат Шевчук В.М.,

відповідача: представник не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними дій та скасування заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС у Рівненській області, відповідач), просила визнати протиправними дії відповідача по нарахуванню їй заборгованості по коду платежу 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) в сумі 26539,26 грн; заборгованість, нараховану позивачу по єдиному внеску в сумі 26539,26 грн, скасувати.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що 21.02.1994 вона зареєструвалась як підприємець. Після реєстрації підприємницькою діяльністю вона не займалася, доходу від такої діяльності не отримувала, а з 26.11.2012 виїхала на постійне місце проживання в Італію. 12.05.2013 вона підписала контракт на роботу за кордоном та отримала італійський паспорт. Факт постійного проживання позивача за кордоном підтверджується тим, що державну реєстрацію припинення нею підприємницької діяльності проводила не вона, а її дочка, діючи за довіреністю, виданою компетентним органом іноземної держави.

Позивач вказала, що не згодна з рішенням контролюючого органу про нарахування ЄСВ та вважає, що контролюючим органом вчинено неправомірні дії, не перевірено, чи було дійсним свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, не надано правової оцінки обставинам її взяття на облік в Головному управлінні ДФС у Рівненській області, а також чи був у неї взагалі статус фізичної особи-підприємця в період нарахування їй сум єдиного внеску. Крім того, позивач зауважила, що до 31 жовтня 2019 року вона працювала на іноземному підприємстві, однак за цей період їй, як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Покликаючись до сформульованого Верховним Судом правового висновку, позивач вказала, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Позивач зазначила, що відносно неї до 1 липня 2004 poку відбувалась державна реєстрація (перереєстрація) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, що не тотожне державній реєстрації фізичної особи - підприємця в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Ствердила, що підприємницької діяльності вона не здійснювала, працівників не наймала, доходів від такої діяльності не отримувала, що підтверджується відсутністю звітності до ДПІ. До державного реєстратора заяв про державну реєстрацію фізичної особи підприємцем чи про включення відомостей про фізичну особу - підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, вона не подавала. Статусу фізичної особи - підприємця, зареєстрованого відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», вона не набула. Єдиний державний реєстр не містить відомостей про державну реєстрацію ОСОБА_1 фізичною особою - підприємцем та перебування на обліках платником податків чи внесків тощо.

Також позивач, покликаючись до положень Законів України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1162 від 24.11.2014, вказала на безпідставність її занесення до реєстру страхувальників; вона не являється фізичною оосбою-підприємцем та фізичною особою, яка використовує найману працю, та у якої відсутня заборгованість, в ході належно здійсненої інвентаризації; мала би бути встановлена як така, що не має (втратила) статус страхувальника і за результатами інвентаризації повинна бути виключена з реєстру страхувальників. Отже, ОСОБА_1 не являється платником єдиного внеску в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а Реєстр страхувальників містить недостовірні дані про дату взяття її на облік платником єдиного внеску та Реєстраційним номером платника єдиного внеску.

У зв`язку з відсутністю безпосередніх доказів нарахування органом доходів і зборів сум єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн (звіти, акти документальної перевірки, рішення), вважає посилання ГУ ДПС У Рівненській області на дані нарахувань, проведених в автоматичному режимі, не достатнім доказом виникнення в неї спірної заборгованості. Закон не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу. Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом. Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. В період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, ОСОБА_1 не займалася останньою, оскільки перебувала в трудових відносинах з іноземним підприємством, котре сплачувало внесок з її заробітної плати. Отже, ГУ ДПС У Рівненській області мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подасться платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. З цього можна зробити висновок про відсутність підстав нарахування такого внеску, оскільки ОСОБА_1 не подавала звітність, Управління чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно неї, не витребувались та не надавались бухгалтерські та інші документи. Відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, котре становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення. У зв`язку з цим вважає, що ГУ ДПС у Рівненській області не діяло в межах повноважень, у спосіб та в порядку, передбачених законом. З наведених підстав позивач просила визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування заборгованості по ЄСВ та скасувати таку заборгованість в сумі 26539,26 грн.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду в складі судді Жуковської Л.А. від 04.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою від 08.02.2021 судове засідання відкладено.

02.03.2021 відповідач подав відзив на позов (а.с. 48-49), в якому позовні вимоги заперечив повністю. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що у зв`язку з внесеними до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб-підприємців з 1 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до положень статті 9 означеного Закону обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

За правилами, встановленими в статті 25 цього Закону, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

У зв`язку з наведеним, відповідач зауважив, що платник податків не скористався своїм правом на оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному порядку.

Крім цього, відповідач зауважив, що платник податків не звертався до податкового органу із заявою про списання не сплачених станом на 3 червня 2020 року сум недоїмки в порядку, встановленому пунктом 9-15 Розділу VІІІ Закону № 2464.

Також відповідач вказав на відсутність в цій справі факту порушення прав та інтересів позивача внаслідок оскаржених дій податкового органу.

З наведених у відзиві підстав відповідач просив відмовити в позові повністю.

Протокольними ухвалами від 02.03.2021, від 04.03.2021, від 23.03.2021 в судовому засіданні оголошено перерву.

Ухвалою від 11.05.2021 розгляд справи відкладено.

Розпорядженням керівника апарату Рівненського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного розподілу судової справи між суддями від 31.05.2021 визначено головуючого суддю Гудиму Н.С.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду в складі головуючого судді Гудими Н.С. від 07.06.2021 позовну заяву прийнято до провадження та розгляд справи розпочато спочатку.

Ухвалою від 08.07.2021 позовну заяву залишено без руху.

13.07.2021 представник позивача адвокат Шевчук Віктор Миколайович подав уточнений адміністративний позов (а.с. 107-117), в якому просив визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Рівненській області по нарахуванню ОСОБА_1 заборгованості по коду платежу 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) в сумі 26539,26 грн; зобов`язати відповідача відкоригувати дані в облікових записах шляхом скасування заборгованості, нарахованої позивачу по єдиному внеску в сумі 26539,26 грн.

Ухвалою від 15.07.2021 розгляд справи продовжено.

Ухвалою від 29.09.2021 розгляд справи відкладено.

Розпорядженням керівника апарату Рівненського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2021 для розгляду справи визначено суддю Дорошенко Н.О.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду в складі судді Дорошенко Н.О. від 26.11.2021 прийнято справу до провадження.

Протокольною ухвалою від 13.12.2021 замінено відповідача Головне управління ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 43142449) як юридичну особу публічного права на Головне управління ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ ВП 44070166), утворене як відокремлений підрозділ.

В судовому засіданні 13.12.2021 представник позивача позов підтримав повністю з наведених у ньому підстав та просив задовольнити.

У зв`язку з відсутністю в судовому засіданні представника відповідача судом оголошено зміст відзиву на позовну заяву.

05.01.2022 представник позивача подав заяву про розгляд справи за наявними матеріалами, а неподання відповідачем відзиву у встановлені строки без поважних причин просив кваліфікувати як визнання позову.

З цього приводу суд враховує таке.

Згідно з п. 8 ч. 9 ст. 171 КАС України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються, зокрема, строк для подання відповідачем відзиву на позов.

Правилами ч. 5 ст. 162 КАС України встановлено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

Відповідно до ч. 10 ст. 171 КАС України ухвала про відкриття провадження у справі постановляється з додержанням вимог статті 126 цього Кодексу.

За змістом ч. 8 ст. 126 КАС України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.

Водночас, згідно з ч. 3 ст. 124 КАС України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється:

1) за наявності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу;

2) за відсутності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.

Відповідно до матеріалів судової справи ухвала суду від 04.01.2021 про відкриття провадження в цій справі, позов з додатками та повістка про виклик в судове засідання не були надіслані відповідачу в спосіб, встановлений процесуальним законом, а вручені під підпис особі, посада та місце роботи якої не зазначене (а.с. 40).

Також суд зауважує, що відповідно до протоколу судового засідання від 02.03.2021 представник відповідача у вступному слові позов заперечував повністю, а відтак об`єктивно відсутні підстави для висновку про визнання позову відповідачем.

Враховуючи наведене, беручи до уваги фактичне подання відповідачем відзиву на позовну заяву, з метою об`єктивного з`ясування всіх обставин у справі суд вважає відсутніми підстави для застосування приписів ч. 4 ст. 159, ч. 6 ст. 162 КАС України.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, встановивши обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував таке.

Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В01 № 664124, виданого державним реєстратором Виконавчого комітету Рівненської міської ради О.Є. Кучерук, 21.02.1994 проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , про що включено відомості до ЄДР за номером запису 2 608 0117 0000 011292 (а.с. 29).

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до ЄДР внесено такі записи щодо ОСОБА_1 :

дата державної реєстрації: 21.02.1994, дата запису: 01.09.2006, номер запису: 26080170000011292;

види економічної діяльності: 52.42.0 роздрібна торгівля одягом (основний);

21.01.1998, 04.12.2019 Головне управління ДПС у Рівненській області (дані про взяття на облік як платника податків);

04.03.1994 Головне управління ДПС у Рівненській області (дані про взяття на облік як платника єдиного внеску);

01.09.2006 державна реєстрація включення відомостей про фізичну особу-підприємця;

04.12.2019 внесення рішення фізичної особи-підприємця про припинення підприємницької діяльності;

04.12.2019 державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням (а.с. 146-148)

Головне управління ДПС у Рівненській області листом від 30.10.2020 № 10137/10-17-00-13-03-09 на адвокатський запит адвоката В. Шевчука щодо ОСОБА_1 повідомило про те, за даними ІТС "Податковий блок" станом на 29.10.2020 за ОСОБА_1 обліковується заборгованість по коду платежу 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) в сумі 26539,26 грн, до складу якої входить заборгованість, яка виникла на підставі:

09.02.2018 нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік, термін сплати 09.02.2017, сума 8448,00 грн;

19.04.2018 нараховано ЄВ ФОП, термін сплати 19.04.2018, сума 2457,18 грн;

19.07.2019 нараховано ЄВ ФОП, термін сплати 19.07.2018, сума 2457,18 грн;

19.10.2018 нараховано ЄВ ФОП, термін сплати 19.10.2018, сума 2457,18 грн;

21.01.2019 нараховано ЄВ ФОП, термін сплати 21.01.2019, сума 2457,18 грн;

19.04.2019 нараховано ЄВ ФОП, термін сплати 19.04.2019, сума 2754,18 грн;

19.07.2019 нараховано ЄВ ФОП, термін сплати 19.07.2019, сума 2754,18 грн;

21.10.2019 нараховано ЄВ ФОП, термін сплати 21.10.2019, сума 2754,18 грн (а.с.30-31).

Вважаючи протиправними дії податкового органу щодо нарахування ОСОБА_1 вищевказаної заборгованості по єдиному внеску в сумі 26539,26 грн, представник позивача звернувся з позовом до суду про її скасування.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Щодо доводів представника позивача про відсутність у позивача статусу суб`єкта підприємницької діяльності.

За обставинами справи, встановленими судом, позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець 21.02.1994, про що 01.09.2006 внесено запис до ЄДР за номером 26080170000011292 та видано свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В01 № 664124.

З 01.07.2004 набрав чинності Закон України від 15.05.2003 N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон № 755-IV), який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до визначень, наведених в статті 1 цього Закону, Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

реєстраційна картка - документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру;

свідоцтво про державну реєстрацію - документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця.

Положеннями статті 9 Закону № 755-IV (в редакції чинній станом на 01.09.2006 - дату запису в ЄДР про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця) встановлено, що державні реєстратори використовують бланки свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб та бланки свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців єдиних зразків. Описи бланка свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи і бланка свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, а також порядок їх оформлення встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації (ч. 1).

Бланки свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб та бланки свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер (ч. 2).

У бланку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця зазначаються:

ім`я фізичної особи - підприємця;

ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів (далі - ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків);

місце проживання фізичної особи - підприємця;

дата проведення державної реєстрації;

місце проведення державної реєстрації;

прізвище та ініціали державного реєстратора (ч. 4).

Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою (ч. 5).

Частиною першою статті 19 Закону № 755-IV із змінами, внесеними згідно із Законом N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005, було передбачено що у разі, якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов`язана із змінами до установчих документів юридичної особи або не підлягає державній реєстрації, виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов`язаний подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі. У разі, якщо подається (надсилається) реєстраційна картка про внесення змін до відомостей про місцезнаходження юридичної особи, до неї додається свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

Відповідно до пункту 2 Розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону № 755-IV в редакції, чинній станом на 01.09.2006, державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва 06.04.2004 N 39, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 квітня 2004 р. за N 510/9109, затверджено Порядок оформлення бланка свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи і бланка свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (далі - Порядок N 39), розроблений відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ( 755-15).

Пунктом 1.2 Порядку № 39 встановлено, що оформлення бланка свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та бланка свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (далі - бланки) здійснюється автоматизованою системою ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Єдиний державний реєстр).

Оформлення бланків здійснюється з використанням даних з Єдиного державного реєстру, які вносяться у відповідні поля бланка згідно з встановленим зразком (пункт 1.3 Порядку № 39).

Розділом 3 "Порядок оформлення бланка свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця" Порядку № 39 передбачено:

"3.1. Оформленню підлягає лицевий бік бланка.

3.2. Розміщення тексту на бланку починається на 1 см нижче від слів "СВІДОЦТВО ПРО ДЕРЖАВНУ РЕЄСТРАЦІЮ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ".

3.3. Зразок оформлення бланка наданий у додатку 2. Згідно з цим зразком площа лицевого боку бланка розділена на 12 полів.

3.4. У полі 1 великими літерами розміщуються прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-підприємця.

3.5. У полі 2 розміщується текст "Ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів", а у полі 3 - ідентифікаційний номер за Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів.

3.6. У полі 4 розміщується текст "Місце проживання фізичної особи-підприємця", а у полі 5 - адреса місця проживання фізичної особи-підприємця.

3.7. У полі 6 розміщується текст "Місце проведення державної реєстрації", а у полі 7 - повне найменування виконавчого комітету міської ради міста обласного значення або районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

3.8. У полі 8 розміщується текст "Дата проведення державної реєстрації", а у полі 9 - дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця та номер цього запису.

3.9. У полі 10 розміщується текст "Державний реєстратор ____, а у полі 11 - прізвище та ініціали державного (підпис)" реєстратора.

3.10. У полі 12 розміщується текст "М.п." (для визначення місця засвідчення свідоцтва печаткою державного реєстратора)".

Суд встановив, що долучене позивачем до позовної заяви свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (копія) є свідоцтвом про державну реєстрацію нового зразка, запровадженого у зв`язку з набранням чинності Законом № 755-IV, його реквізити повністю відповідають вимогам цього Закону та Порядку N 39.

За наведеного вище правового регулювання, встановленого статтею 19 Закону № 755-IV та пунктом 2 Розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону в редакції, чинній станом на 01.09.2006, такий документ видавався державним реєстратором при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, тобто документа встановленого зразка, який підтверджував волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР та отримання свідоцтва про державну реєстрацію. При цьому державний реєстратор був зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

З огляду на встановлений судом факт наявності у позивача свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, суд відхиляє як необґрунтовані та безпідставні доводи представника позивача про те, що позивач не вчиняла жодних дій в порядку, встановленому законом, для внесення відомостей про неї як суб`єкта підприємницької діяльності, до ЄДР.

Таким чином, видача державним реєстратором позивачу свідоцтва про державну реєстрацію встановленого зразка належним чином засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію фізичної особи підприємця (абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) з дотриманням процедури, встановленої первинною редакцією цього Закону, яка передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року).

Суд також вважає необхідним вказати про відсутність підстав для застосування при вирішенні цього судового спору правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, оскільки правовідносини у цій справі не є аналогічними правовідносинам у справі, розглянутій Великою Палатою Верховного Суду.

Так, у справі № 260/81/19 Верховний Суд досліджував правове регулювання включення відомостей до ЄДР про фізичних осіб-підприємців у зв`язку зі змінами, внесеними до Закону № 755-IV з набранням чинності з 03.03.2011 Законом № 2390-VI та з 25.04.2014 Законом № 1155-VII.

Водночас, в межах предмету судового спору у справі № 460/9677/20 судом достеменно встановлено, що відомості про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця були внесені до ЄДР 01.09.2006, про що позивачу видано відповідне свідоцтво про державну реєстрацію ФОП, отже відповідні реєстраційні процедури були здійснені за участі позивача в часі раніше, ніж була змінена процедура включення відомостей до ЄДР Законом № 2390-VI та Законом № 1155-VII.

З огляду на викладене, наведені представником позивача аргументи в цій частині суд до уваги не бере.

Статтею 10 Закону № 755-IV встановлено статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру:

1. Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

2. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

3. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

4. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Як встановлено судом, до ЄДР внесено відомості про взяття позивача на облік як платника податків з 21.01.1998 та про взяття на облік як платника єдиного внеску з 04.03.1994. З огляду на підтверджену в ході судового розгляду справи правомірність внесення до ЄДР запису про реєстрацію позивача як ФОП, відомості в ЄДР про статус позивача як платника податків та платника єдиного внеску є достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2464-VI).

Пунктом 2 статті першої Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 3 Закону №2464-VI збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків

Згідно з пунктом 4 частиною першою статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Водночас, частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI регламентовано, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач відноситься до пільгових категорій, які в силу закону звільняються від сплати за себе єдиного внеску.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI).

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI).

Пунктом 1 Розділу 1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі – Інструкція №449) встановлено, що дана Інструкція визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

Згідно з п.3 Розділу ІІІ Інструкції №449 для платників, зазначених у підпунктах 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону в розмірі 22 відсотків на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких такий платник перебував на обліку як платник єдиного внеску.

У разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пункт 4 Розділу ІІІ Інструкції №449 встановлює, що для платників, зазначених у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок встановлюється у розмірі 22 відсотків на суму, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону №2464-VI).

Таким чином, Законом №2464-VI та Інструкцією №449 на платника єдиного внеску покладено обов`язок визначення та сплати єдиного внеску незалежно від того, отримано ним дохід у звітному періоді, чи ні.

Відтак, посилання позивача про відсутність підстав нарахування їй єдиного внеску, оскільки вона не здійснювала підприємницької діяльності та не отримувала доходів від підприємницької діяльності, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

При цьому, твердження представника позивача про те, що ОСОБА_1 в спірному періоді не здійснювала підприємницької діяльності, суд оцінює критично, оскільки за змістом інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця внесено до ЄДР за рішенням позивача лише 04.12.2019.

Не заслуговують на увагу твердження представника позивача про неподання позивачем звітності щодо сплати єдиного внеску, як на підтвердження нездійснення підприємницької діяльності, адже за змістом пункту 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VI на платника єдиного внеску законодавством покладено обов`язок подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади. Отже, факт неподання такої звітності свідчить про порушення позивачем означеного обов`язку, однак не може свідчити про неотримання нею доходу від підприємницької діяльності.

Оскільки за змістом позовних вимог позивач оспорює правомірність дій контролюючого органу щодо нарахування їй єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, суд не бере до уваги надані до матеріалів судової справи копії закордонного паспорта позивача та інших документів щодо перебування позивача за межами території України та зазначає, що такі документи не були надані позивачем в розпорядження Головного управління ДПС у Рівненській області, а відтак жодним чином об`єктивно не могли вплинути на нарахування чи ненарахування позивачу єдиного внеску.

Також суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи позивача щодо сплати за неї страхових внесків іноземним роботодавцем, позаяк відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платники єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Отже, роботодавець-нерезидент чи його відокремлений підрозділ, які не утворені відповідно до законодавства України, не є платником єдиного внеску в розумінні Закону №2464-VI.

Щодо посилань позивача на те, що суму єдиного внеску відповідач міг визначити виключно на підставі даних перевірки бухгалтерських документів, однак такої перевірки не було проведено, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 - 4 ст. 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

У разі несплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової і митної політики, інформує про це платників єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

В разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Абзацами 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (п.3 Розділу VІ Інструкції №449).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.09.2018 у справі №826/11623/16 (№К/9901/50453/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як встановлено судом, позивач оспорює правомірність дій контролюючого органу щодо нарахування позивачу єдиного внеску та просить зобов`язати відповідача відкоригувати облікові записи шляхом скасування нарахованої заборгованості.

Водночас, в ході судового розгляду справи з наданих представником позивача доказів судом достеменно встановлено, що відповідно до приписів статті 25 Закону №2464-VI та положень Інструкції № 449 ГУ ДПС у Рівненській області було сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф-23626-17У на суму 21030,90 грн, від 09.08.2019 № Ф-23626-17У на суму 2754,18 грн, від 11.11.2019 № Ф-23626-17 на суму 2754,18 грн, на підставі яких відкриті виконавчі провадження державними виконавцями Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (а.с. 150-156).

Оскільки правомірність вимог про сплату боргу (недоїмки) позивач в межах цього судового провадження не оспорює, суд вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права

Суд підкреслює, що саме вимога про сплату боргу (недоїмки) є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке зумовлює виникнення, зміну чи припинення юридичних прав та обов`язків платника єдиного внеску. Безпосередньо дії контролюючого органу щодо нарахування єдиного внеску не мають правових наслідків для позивача, а відтак не порушують його прав та законних інтересів.

При цьому, право формування та направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) виникає у податкового органу не лише на підставі актів перевірки, а й у разі наявності у особи на кінець відповідного періоду своєчасно не нарахованої та/або не сплаченої самостійно суми єдиного внеску.

Своєю чергою, нарахування позивачу суми єдиного внеску в розмірі мінімальних страхових внесків не потребує дослідження первинних бухгалтерських документів щодо наявності отриманих доходів від підприємницької діяльності.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на проаналізовані вище норми законодавства України, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що Головне управління ДПС у Рівненській області, нараховуючи в інформаційній системі "Податковий блок" ОСОБА_1 єдиний внесок в період з 09.02.2018 по 21.10.2019, діяв правомірно, відповідно до приписів Закону №2464-VI та положень Інструкції № 449, не порушуючи прав та законних інтересів позивача як суб`єкта підприємницької діяльності - платника єдиного внеску, а відтак відсутні підстави для їх судового захисту.

Доводи позивача не спростовують правомірності оскаржених дій суб`єкта владних повноважень та не дають суду підстав для зобов`язання його відкоригувати дані в облікових записах шляхом скасування заборгованості по єдиному внеску в сумі 26539,26 грн.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Дослідивши усі основні аргументи, наведені учасниками справи на обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи результати судового розгляду справи, підстави для розподілу судових витрат за правилами, встановленими статтею 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними дій та скасування заборгованості відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, 33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 44070166)

Повний текст рішення складений 31 січня 2022 року

Суддя Н.О. Дорошенко