Рішення № 103016581, 10.01.2022, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 січня 2022 року м. Рівне №460/4049/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є. розглянувши у письмовому провадженні відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 доГоловне управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення, у якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 23.09.2019 року №0000463304, за яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок з доходів з фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму: 2336783 грн. 21 коп., у т.ч. за податковими зобов`язаннями – 1869426 грн. 57 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями – 467356 грн. 64 коп.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 23.09.2019 року №0000453304, за яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: військовий збір за результатами річного декларування на суму: 194731 грн. 94 коп., у т.ч. за податковими зобов`язаннями – 155785 грн. 55 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями – 38946 грн. 39 коп.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 23.09.2019 року №0000473304, за яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на суму: 31968 грн. 75 коп., у т.ч. за податковими зобов`язаннями – 25575 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями – 6393 грн. 75 коп.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 23.09.2019 року №0000443304, за платежем – адміністративні штрафи та інші санкції державний бюджет (код платежу 21081103) на суму 680 грн. 00 коп.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ш» від 23.09.2019 року №0000433304, за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з ПДВ, штраф у сумі: 2254 грн. 91 коп.; визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.09.2019 року №Ф-05 щодо сплати заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 120553 грн. 40 коп.; визнати протиправним та скасувати рішення №0000163304 від 16.09.2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску – штрафна санкція в сумі 31043 грн. 54 коп.

В обґрунтування позову позивач вважає протиправними і такими, що підлягають скасуванню вищевказані податкові повідомлення-рішення, вимогу з підстав вказаних у позовній заяві.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 року позовну заяву ФОП ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору у визначеному Законом України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір" розмірі.

Позивачем усунуто недоліки позовної заяви шляхом надання суду платіжного доручення про сплату судового збору у визначеному розмірі та в строки, передбачені ухвалою суду від 29.04.2021 року.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та ухвалено розгляд справи провадити за правилами загального позовного провадження з призначенням піготовчого судового засідання. Встановлено відповідачу десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву в порядку статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив проти задоволення позову у повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві.

В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями позивача та відповідача.

Представники сторін у підготовче засідання, призначене на 02 грудня 2021 року, не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача подав заяву про проведення підготовчого засідання без його та позивача участі.

Представником відповідача подано заяву про відкладення розгляду справи оскільки уповноважений представник перебуває на лікарняному.

Судом не визнавалась обов`язкова участь сторін в підготовчому засіданні.

За таких обставин, суд вважав за можливе розглянути питання про закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті за відсутності представників сторін.

За приписами частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Під час підготовчого провадження судом вирішені питання, визначені частиною другою статті 180 КАС України.

За приписами пункту третього частини другої статті 183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 02.12.2021 року закрито підготовче провадження у справі. Розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на "07" грудня 2021 р. о 14:00 год.

07 грудня 2021 року представники сторін у судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача подав заяву про розгляд справи в письмовому провадженні.

Представником відповідача подано заяву про відкладення розгляду справи оскільки уповноважений представник перебуває на лікарняному.

Суд відхиляє таку заяву як безпідставну і зазначає що відповідач вправі був направити в судове засідання іншого вповноваженого представника, водночас керівник відповідача яким винесені оскаржувані рішення суб`єкта владних повноважень міг без довіреності самостійно здійснювати представництво інтересів органу в суді і доводити під час судового розгляду правомірність та обґрунтованість своїх рішень.

За таких обставин суд вважає що неявка представника відповідача відбулась без поважних причин та застосовує положення статті 205 КАС України і розглядає справу за відсутності такого учасника.

Відповідно до ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з ч.1 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч.4 ст.229 КАС України).

Крім того суд зауважує, що ЄСПЛ в рішенні від 7.07.1989 у справі "Юніон Сандерс проти Іспанії" зазначив що учасник справи зобов`язаний демонструвати готовість брати участь на всіх етапах розгляду шо стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів які пов`язані і з зволіканням у розгляді справи а також максимально використовувати засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Систематична неявка представника відповідача як в підготовче судове засідання так і на розгляд справи по суті на думку суду свідчить про умисне затягування розгляду справи та недобросовісне використання процесуальних прав відповідачем.

Відтак суд вважає що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного та обгрунтованого рішення в порядку письмового провадження.

Така позиція суду першої інстанції узгоджується із правовою позицією Верховного суду викладеній у постанові КЦС ВС від 01.10.2020 у справі 361/8331/18.

З метою дотримання розумних строків розгляду адміністративної справи, суд дійшов висновку про перехід до розгляду справи у письмовому провадженні.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, проаналізувавши відзив на позовну заяву, дослідивши обставини та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до наказу про проведення планової виїзної документальної перевірки №2020 від 31.07.2019 року, направлення №17118/17-00-13-04 від 31.07.2019 року, виданих Головним управлінням ДФС у Рівненській області та плану-графіка проведення виїзних перевіркою суб`єктів господарювання на 2019 рік, головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної робот фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Рівненській області Кобриним О.О., проведено планову документальну виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2018 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

Вказана перевірка проводилася фактично з 31.07.2019 року по 13.08.2019 року.

Самозайнята особа – ОСОБА_1 зареєстрований Костопільським районним управлінням юстиції 30.11.1995 року, номер запису про державну реєстрацію №136-Р9, код основного виду економічної діяльності: 49.41 – Вантажний автомобільний транспорт та 16.10 – Лісопильне та стругальне виробництво.

Суд зауважує, що місцезнаходження суб`єкта підприємницької діяльності в Акті перевірки вказано невірне, фактичне та юридичне місцезнаходження – АДРЕСА_1 (на момент проведення перевірки).

ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як платник ПДВ: свідоцтво від 01.01.2018 року №200372295 видане Рівненським ГУ ДФС у Рівненській області (Костопільський р-н).

За наслідками проведеної планової документальної виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року складено Акт перевірки від 20.08.2019 року №1683/17-00-13-04/ НОМЕР_1 .

Відповідачем під час документальної планової виїзної перевірки встановлені наступні порушення:

- п.54.1, пп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.164.1 ст.164, п.167.1 ст.167, п.177.1, п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України донарахована за результатами перевірки сума податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю становить 1869426,57 грн., в т.ч. за 2016 рік – 171180,00 грн., за 2018 рік – 1698246,57 грн.;

- п.2 ч.1 ст.7, ч.5 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», за результатами перевірки донараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 120553,40 грн., в т.ч. за 2016 рік – 94941,00грн. та за 2018 рік – 25612,40 грн.;

- п.1 ч.2 ст.6, абз.1 ч.8 ст.9, п.4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено несвоєчасна сплата ЄСВ нарахованого роботодавцем на суми заробітної плати за період 2016-2018 років;

- п.1 ч.2 ст.6, абз.3 ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в результаті чого порушувалися строки сплати єдиного внеску, нарахованого для ФОП;

- п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не подання звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2016 рік по терміну подання до 10.02.2017 року та за 2017 рік по терміну подання до 10.02.2018 року;

- підпункти 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України за результатами перевірки донараховано військовий збір в сумі 155785,55 грн., в т.ч. за 2016 рік – 14265,00 грн. та за 2018 рік – 141520,55 грн.;

- п.181.1 ст.181, п.183.2 ст.183, п.187.1 ст.187, п.200.1 та п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 занижено суми ПДВ, які підлягають нарахуванню та сплаті в бюджет на 25575,00 грн. за грудень 2018 року;

- п.57.1 ст.57, п.203.2 ст.203 Податкового кодексу України порушено терміни сплати узгодженого податкового зобов`язання по ПДВ з фізичних осіб код сплати 14010100, по терміну сплати 30.07.2018 року, 16.08.2018 року та 30.08.2018 року;

- п.63.3 ст.63 Податкового кодексу України несвоєчасно повідомлено податковий орган про об`єкти оподаткування або об`єкти пов`язані з оподаткуванням за формою 20-ОПП;

- п.6 ст.128 Господарського кодексу України, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України за неналежне ведення обліку доходів і витрат за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року;

- п.44.1, п.44.3, пп.44.6 ст.44, п.85.2 ст.85, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України за незабезпечення ФОП ОСОБА_1 зберігання первинних документів, пов`язаних з продажем (придбанням) товарів і послуг.

На підставі вказаного Акт перевірки та порушень які, на думку відповідача, є встановленими та доведеними, відповідачем було винесено та вручено позивачу податкові повідомлення-рішення, а саме:

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 23.09.2019 року №0000463304, за яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок з доходів з фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму: 2336783 грн. 21 коп., у т.ч. за податковими зобов`язаннями – 1869426 грн. 57 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями – 467356 грн. 64 коп.;

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 23.09.2019 року №0000453304, за яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: військовий збір за результатами річного декларування на суму: 194731 грн. 94 коп., у т.ч. за податковими зобов`язаннями – 155785 грн. 55 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями – 38946 грн. 39 коп.;

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 23.09.2019 року №0000473304, за яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на суму: 31968 грн. 75 коп., у т.ч. за податковими зобов`язаннями – 25575 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями – 6393 грн. 75 коп.;

- податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 23.09.2019 року №0000443304, за платежем – адміністративні штрафи та інші санкції державний бюджет (код платежу 21081103) на суму 680 грн. 00 коп.;

- податкове повідомлення-рішення форми «Ш» від 23.09.2019 року №0000433304, за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з ПДВ, штраф у сумі: 2254 грн. 91 коп.;

- вимога про сплату боргу (недоїмки) від 16.09.2019 року №Ф-05 щодо сплати заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 120553 грн. 40 коп.;

- Рішення №0000163304 від 16.09.2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску – штрафна санкція в сумі 31043 грн. 54 коп.

Судом встановлено, що в ході проведення планової документальної перевірки, позивачем головному державному ревізору-інспектору ГУ ДФС у Рівненській області для проведення перевірки були надані усі витребовувані податковим органом первинні бухгалтерські та фінансові документи за період перевірки з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року, а не виключно за 2018 рік як це було вказано у Акті перевірки, що не спростовано відповідачем у справі.

Визначення загального оподатковуваного доходу, документально підтверджених витрат, пов`язаних з діяльністю, чистого оподатковуваного доходу.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) доходи фізичних осіб – підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідачем встановлено суму отриманого доходу позивачем від реалізації товарів та послуг при перевірці за 2016р. на підставі виключно банківської виписки АТ "УкрСиббанк" по рахунку № НОМЕР_2 та даних відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів.

Згідно поданої до Рівненської ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області (Костопільське відділення) податкової декларації про майновий стан та доходи за 2016р. (№14569 від 05.12.2017р.) ФОП ОСОБА_1 задекларував суму одержаного доходу – 836112,78грн.

До перевірки надано банківську виписку по рахунку № НОМЕР_2 відкритого в АТ "УкрСиббанк", відповідно до якої сума одержаного доходу становить – 1006612,78грн., отриманого від наступних контрагентів, а саме:

контрагентКод контрагентаДата надходження коштів на розрахунковий рахунокНомер документуПризначення платежусумаПАТ «ЦУМАНЬ»0549627614.01.20166203Оплата за пиловник дубовий по рах. №3 від 13.01.2016р., без ПДВ263890,00ПАТ «ЦУМАНЬ»0549627615.01.20166211Оплата за пиловник дубовий по рах. №4 від 14.01.2016р., без ПДВ263120,00ОСОБА_2 304921973202.02.20161451за пиловник згідно рахунка №11від 07.12.2015р., без ПДВ104508,98ОСОБА_2 304921973202.02.20161450за пиловник згідно рахунка №10від 07.12.2015р., без ПДВ196840,00ОСОБА_2 304921973229.02.20161565за пиловник згідно рахунка №13від 10.02.2016р., без ПДВ170500,00ДП Коростишівський Лісгосп АПК3206289004.05.2016819Оплата за надані послуги згідно актів. Без ПДВ7753,80Враховуючи викладене, за результатами перевірки, відповідно до представлених документів та використаної інформації відповідач встановив, що оподатковуваний дохід позивача за 2016 рік становить 1006612,78грн.

Перевіркою правильності визначення загального оподатковуваного доходу, отриманого від провадження діяльності у 2016р., відображеного в податковій декларації та додатку Ф2 до декларацї відповідачем встановлено заниження загального оподатковуваного доходу на загальну суму 170500,00грн., чим порушено пп.164.1.1 та пп.164.1.3 п.164.1 ст.164 п.177.1 ст. 177, п. 177.2 ст. 177 Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями).

Перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності, відображених у податковій декларації з даними про суми витрат, визначеним в ході перевірки за період діяльності з 01.01.2016-31.12.2016 встановлено розбіжність на загальну суму 780500 грн., яка виникла, на думку податкового органу, у зв`язку із відсутністю факту документально підтверджених витрат під час провадження господарської діяльності, з чим суд погодитися не може з огляду на наступне.

04 січня 2016 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір поставки №1, згідно п.1.1 якого передбачено, що Покупець купує, а Постачальник продає – пиловник дуб в кількості та за ціною, яка вказується у видаткових накладних.

Відповідно до п.3.1 договору покупець здійснює оплату за продукцію згідно виставлених рахунків. Пунктом 4.2. договору поставки передбачено форму оплати: безготівкова або готівкова.

Відповідно до накладної №1 від 13.01.2016 року ФОП ОСОБА_3 здійснила поставку ФОП ОСОБА_1 половника дуба в кількості 23,99 м.куб. за ціною 10800 грн. 00 коп. за куб, загальною вартістю 259 092 грн. 00 коп.

Відповідно до накладної №1 від 13.01.2016 року ФОП ОСОБА_3 здійснила поставку ФОП ОСОБА_1 пиловника дуба в кількості 23,99 м.куб. за ціною 10800 грн. 00 коп. за куб, загальною вартістю 259 092 грн. 00 коп. з ПДВ.

Відповідно до накладної №2 від 14.01.2016 року ФОП ОСОБА_3 здійснила поставку ФОП ОСОБА_1 пиловника дуба в кількості 23,92 м.куб. за ціною 10800 грн. 00 коп. за куб, загальною вартістю 258 336 грн. 00 коп. з ПДВ.

Факт перевезення лісопродукції підтверджується товарно-транспортними накладними №3 від 13.01.2016 року та №4 від 14.01.2016 року з додатками.

Позивач здійснював розрахунки з контрагентом в межах договору поставки №1 від 04.01.2016 року шляхом внесення готівки ФОП ОСОБА_3 , що підтверджується наданими квитанціями до прибуткових касових ордерів №1 від 15.01.16р., №2 від 18.01.16р., №3 від 19.01.16р., №4 від 20.01.16 р., №5 від 21.01.16 р., №6 від 22.01.16 р., №7 від 25.01.16 р., №8 від 26.01.16 р., №9 від 27.01.16 р., №10 від 28.01.16 р., №11 від 29.01.16 р., №12 від 01.02.16 р., №13 від 02.02.16 р., №14 від 03.02.16 р., №15 від 04.02.16 р., №16 від 05.02.16 р., №17 від 08.02.16 р., №18 від 09.02.16 р., №19 від 10.02.16 р., №20 від 11.02.16 р., №21 від 12.02.16 р., №22 від 15.02.16 р., №23 від 16.02.16 р., №24 від 17.02.16 р., №25 від 18.02.16 р., №26 від 19.02.16 р, а також квитанціями до прибуткових касових ордерів №27-52.

Також, позивачем надано договір купівлі-продажу №01/16 від 13.01.2016 року з ПАТ «Цумань» згідно з яким здійснювалася оплата за пиловник дубовий по рах. №3 від 13.01.2016р., без ПДВ в сумі 263890,00 грн., рах. №4 від 14.01.2016р., без ПДВ в сумі 263120,00 грн.

Щодо проведення господарських операцій з ФОП ОСОБА_2 судом приймаються до уваги докази надані позивачем, а саме квитанції до прибуткового касового ордера №1-49 від ФОП ОСОБА_2 , якими були повернено кошти перераховані йому за пиловник згідно рахунка №10 від 07.12.2015р., в сумі 196840,00 грн. без ПДВ, за пиловник згідно рахунка №11від 07.12.2015р., в сумі 104508,98 грн. без ПДВ, за пиловник згідно рахунка №13 від 10.02.2016р., в сумі 170500,00 грн. без ПДВ.

Таким чином, ФОП ОСОБА_1 здійснював зняття грошових коштів з розрахункового рахунку № НОМЕР_2 відкритого в АТ "УкрСиббанк" відповідно до призначень «на закупівлю сировини», що судом не кваліфікується як порушення, яке було встановлено податковим органом в ході проведеної перевірки.

Враховуючи викладене, позивачем надано належні та допустимі докази щодо проведених господарських операцій про продаж товарів та наданих послуг (пиловник дубовий тощо) ПАТ «ЦУМАНЬ», ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 тощо за період діяльності з 01.01.2016-31.12.2016, що спростовує висновки відповідача про наявну розбіжність на загальну суму 780500 грн., яка виникла, на думку податкового органу, у зв`язку із відсутністю факту документально підтверджених витрат під час провадження господарської діяльності позивачем.

Згідно поданої до Рівненської ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області (Костопільське відділення) податкової декларації про майновий стан та доходи за 2017р. (№9300900486 від 21.12.2018р.) ФОП ОСОБА_1 задекларував суму одержаного доходу – 0,00 грн.

Виплачені доходи ФОП ОСОБА_1 протягом 2017р. відсутні (відповідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків ДФС України).

Враховуючи вищевикладене, за результатами перевірки, відповідно до представлених документів та використаної інформації, оподатковуваний дохід за 2017 рік у позивача відсутній, що не заперечується відповідачем.

Згідно поданої до Рівненської ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області (Костопільське відділення) податкової декларації про майновий стан та доходи за 2018р. (№9310320172 від 11.02.2019р.) ФОП ОСОБА_1 задекларував суму одержаного доходу – 33228563,00грн.

Загальний оподатковуваний дохід ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2017р. по 31.12.2018р. відповідачем визначено на підставі відомостей про надходження коштів на розрахункові рахунки, первинних документів та звірено з відомостями з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів.

Сума валового доходу визначено перевіркою без врахування ПДВ відповідно до п.177.3 ст.177 Податкового кодексу України №2755-IV від 02.12.2010р. із змінами і доповненнями, яким передбачено, що для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Згідно поданої до Рівненської ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області (Костопільське відділення) податкової декларації про майновий стан і доходи за 2018р. (від 11.02.2019р. №9310320172) та додатку Ф2 до декларації розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою, встановлено, що ФОП ОСОБА_1 задекларовано вартість документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю (валові витрати) в розмірі 32674843,00грн.

Перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, відображених у додатках Ф2 до податкових декларацій, на думку відповідача, встановлено завищення валових витрат за 2018р. в сумі 9434703,17 грн., що виникли в результаті порушення п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового Кодексу України № 2755-IV від 02.12.2010р. із змінами та доповненнями.

На думку позивача, податковий орган прийшов до помилкового висновку про те, що чистий дохід ФОП ОСОБА_1 за 2018 рік – 9988423,17 грн., що на 9434703,17 грн. більше, ніж задекларовано, а це в свою чергу призвело до заниження оподатковуваного доходу за 2018 рік на 9434703 грн.17 коп.

Також, перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності, відображених у податковій декларації з даними про суми витрат, визначеним в ході перевірки за період діяльності з 01.01.2018-31.12.2018 встановлено розбіжність на загальну суму 9434703 грн. 17 коп., яка виникла, на думку податкового органу, у зв`язку із відсутністю факту документально підтверджених витрат під час провадження господарської діяльності.

Згідно п.177.3 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Починаючи з 01.01.2017р. згідно пп. 177.3.1 ст.177 Податкового кодексу України не включаються до доходу фізичної особи - підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, визначено статтею 177 Податкового кодексу України. Для віднесення витрат до складу валових, необхідно дотримання наступних умов:

- вони повинні бути документально підтверджені;

- пов`язані із господарською діяльністю підприємця;

- бути безпосередньо пов`язані із отриманням доходів;

- вони повинні бути фактично оплачені.

Відповідно до п.177.4 ст.177 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

– витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

– витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

-обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

– суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

– інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Не включаються до складу витрат підприємця (пп.177.4.5 ст.177 Кодексу ):

витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

документально не підтверджені витрати.

Відповідачем не заперечується, що до перевірки позивачем надано документи, щодо підтвердження понесених витрат в 2018р. на загальну суму 32102455,85грн., а саме:

- 19851914,00грн. - Придбання дизельного палива по перерахунку та за готівку (ТОВ "ЄВРО ПАУЕР", ПП "Укрпалетсистем", ПП "ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ", ТОВ "ВОГ РИТЕЙЛ", ТОВ фірма "Журавлина", ТОВ "СОФІЯ ОЙЛ", ТОВ "ВОГ ТРЕЙД", ТОВ "Західенергопостач" та інші);

- 2160000,00грн. – оренда транспортних засобів в ФОП ОСОБА_4 ;

- 1882665,00грн. – придбання пиловника дуба в ФОП ОСОБА_4 ;

- 744950,80грн. – придбання транспортних засобів (ПП "Брок-Пульс" на суму 399450,80грн., ПП "СМАРТ-АГРО" на суму 114583,30грн., ТОВ "ЮНІТРАЛ" на суму 230916,70грн.);

- 1350000,00грн. – добові виплачені згідно авансових звітів водіїв;

- 4794700,20грн. – ремонт транспортних засобів, придбання запчастин, автошин, шиномонтажні роботи та інше (ТОВ фірма "Камаз-Транс-Сервіс" на суму 156227,50грн., ТОВ "Турбоінвестсервіс" на суму 21540,00грн., ТОВ фірма "Журавлина" на суму 142072,20грн., ФОП ОСОБА_5 на суму 185941,52грн., ТОВ "ТЕХНООПТТОРГ-ТРЕЙД" на суму 827,00грн., ПП "СВІТАХО" на суму 25028,68грн., ТОВ "МАН ТРАК ЕНД БАС ЮКРЕЙН" на суму 4776,00грн., ТОВ "Козак-АВТО" на суму 78603,55грн., ФОП ОСОБА_6 на суму 193225,00грн., ФОП ОСОБА_7 на суму 22500,00грн., ТОВ "ТІР ШИНА" на суму 807648,00грн., Підприємство "ВОЛИНЬАВТОМОТОСЕРВІС" на суму 1250,00грн., ФОП ОСОБА_8 на суму 480,00грн., ТзОВ-фірма"ДІВІТРАКС" на суму 244107,05грн., ПП "МЕТИЗИЧ" на суму 42804,60грн., ПП "ШипШина" на суму 98203,00грн., ТОВ "АВ метал груп" на суму 78013,08грн., ТОВ "АВТОЛЮКС-РВ" на суму 13570,83грн., ТОВ "АФРАКО" на суму 1016869,03грн., ТОВ "РЕНАМАКС" на суму 2784,66грн., ТОВ " КПП ЦЕНТР" на суму 1238035,69грн., ТОВ "ТАЙТЕН МАШИНЕРІ УКРАЇНА" на суму 9190,74грн., ТОВ «СМАРТА» на суму 2268,33грн., ТОВ "УкрАльфаСервіс" на суму 2875,00грн., ТОВ "УКРРОСТЕХНО" на суму 500,00грн., ТОВ "РЕНАМАКС ЛОГIСТИК" на суму 883,33грн., ТОВ "ДПФ ТЕХ" на суму 8333,33грн., ТОВ "ДО-ВМТ" на суму 55239,00грн., ФОП ОСОБА_9 на суму 2853,59грн., ФОП ОСОБА_10 на суму 98860,00грн., ФОП ОСОБА_11 на суму 8443,00грн., ФОП ОСОБА_12 на суму 215215,00грн., ФОП ОСОБА_13 на суму 15664,00грн.);

- 1104136,50грн. витрати на оплату праці;

- 111989,68грн. – ЄСВ за ФОП за 2018р.

- 39461,00грн. – комісія банку за обслуговування рахунку;

- 24326,67грн. – придбання системи спостереження за авто придбана в ТОВ "ТОПТУЛ";

- 38312,00грн. - МШП, канцтовари та інші витрати

Відповідачем поставлено під сумнів правильність визначення позивачем вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності, відображених у податковій декларації про доходи та у додатку Ф2 до податкової декларації з даними про суми витрат, визначеними в ході перевірки за період діяльності з 01.01.2018р. по 31.12.2018р., та встановлено розбіжність на загальну суму 9434703,17грн., а саме:

- не встановлено наявність валових витрат ФОП ОСОБА_1 за 2018р. на загальну суму 572387,15грн. (32674843,00грн. - 32102455,85грн.) у зв`язку із відсутністю факту документального підтвердження витрат під час провадження господарської діяльності.;

- до складу валових витрат ФОП ОСОБА_1 за 2018р. не прийнято витрати в сумі 1440000,00грн., а саме витрати по оренді транспортних засобів в ФОП ОСОБА_4 , які фактично підприємцем не понесені, тобто не оплачені станом на 31.12.2018р.

- проведеною перевіркою до складу валових витрат ФОП ОСОБА_1 за 2018р. не прийнято витрати в сумі 1882665,00грн., а саме витрати по придбанню половника дубового в ФОП ОСОБА_4 , який фактично підприємцем не понесені, тобто не оплачені станом на 31.12.2018р., на кінець періоду, що перевірявся пиловник дуба не реалізований та знаходиться на залишках;

- проведеною перевіркою до складу валових витрат ФОП ОСОБА_1 за 2018р. не прийнято витрати в сумі 5539651,02 грн., що були понесені на придбання, утримання, технічне обслуговування і ремонт транспортних засобів.

Водночас, суд, оцінюючи надані позивачем докази, зазанчає, що 01.04.2018 року між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір найму транспортних засобів, згідно п.1.1 якого передбачено, що Наймодавець зобов`язується за плату передати у користування Наймачеві сідельні тягачі у кількості 9 штук та напівпричепів у кількості 10 штук, що мають наступні характеристики:

- сідельний тягач марки DAF, номерний знак НОМЕР_3 ;

- сідельний тягач марки DAF, номерний знак НОМЕР_4 ;

- сідельний тягач марки DAF, номерний знак НОМЕР_5 ;

- сідельний тягач марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_6 ;

- сідельний тягач марки DAF, номерний знак НОМЕР_7 ;

- сідельний тягач марки DAF, номерний знак НОМЕР_8 ;

- сідельний тягач марки DAF, номерний знак НОМЕР_9 ;

- сідельний тягач марки DAF, номерний знак НОМЕР_10 ;

- сідельний тягач марки DAF, номерний знак НОМЕР_11 ;

- напівпричіп VAN HOOL, номерний знак НОМЕР_12 ;

- напівпричіп CARTWRIGHT, номерний знак НОМЕР_13 ;

- напівпричіп SCHWARZMULLER, номерний знак НОМЕР_14 ;

- напівпричіп n CARTWRIGHT, номерний знак НОМЕР_13 ;

- напівпричіп SCHWARZMULLER, номерний знак НОМЕР_15 ;

- напівпричіп HUMBAR, номерний знак НОМЕР_16 ;

- напівпричіп HUMBAR, номерний знак НОМЕР_17 ;

- напівпричіп SCHWARZMULLER, номерний знак НОМЕР_18 ;

- напівпричіп KOGEL, номерний знак НОМЕР_19 ;

- напівпричіп KOGEL, номерний знак НОМЕР_20 ;

Відповідно до п.4.1. цього Договору Наймач провадить оплату за користування переданими йому за цим Договором автомобілями та причепами протягом 5 днів з моменту надання Наймодавцем рахунку-фактури з розрахунку 20000 грн. за 1 місяць користування 1 автомобілем та 10800 грн. за 1 місяць користування 1 причепом.

03 січня 2018 року між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір поставки №1, згідно п.1.1 якого передбачено, що Покупець купує, а Постачальник продає – пиловник дуб в кількості та за ціною, яка вказується у видаткових накладних.

Відповідно до п.3.1 договору покупець здійснює оплату за продукцію згідно виставлених рахунків. Пунктом 4.2. договору поставки передбачено форму оплати: безготівкова або готівкова.

05 грудня 2018 року між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 було укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги №1-12, згідно п.1.1. якого Позикодавець надає Позичальнику поворотну фінансову допомогу (позику), а останній зобов`язується повернути поворотну фінансову допомогу у визначений цим договором строк.

Відповідно до п.2.1 цього Договору становить 3 500 000 грн. За п.4.1 строк надання позики встановлено до 04.12.2021 року.

27 грудня 2018 року між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 було укладено акт зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі ст.601 ЦК України та ст.203 ГК України, згідно якого грошові зобов`язання ФОП ОСОБА_1 перед ФОП ОСОБА_4 за Договором поставки №1 від 03.01.2018 року припиняються в сумі 1882665,00 грн. в повному обсязі. Грошові зобов`язання ФОП ОСОБА_1 перед ФОП ОСОБА_4 за Договором найму транспортних засобів №1 від 01.04.2018 року припиняються в сумі 1440000,00 грн. в повному обсязі. Грошові зобов`язання ФОП ОСОБА_4 перед ФОП ОСОБА_1 за Договором про надання поворотної фінансової допомоги №1-12 від 05.12.2018 року припиняються в сумі 3322665,00 грн. частково із залишком невиконаних зобов`язань в сумі 177335,00 грн.

Таким чином, суд зауважує, що витрати в сумі 1440000,00грн., а саме витрати по оренді транспортних засобів в ФОП ОСОБА_4 , витрати в сумі 1882665,00грн., а саме витрати по придбанню половника дубового в ФОП ОСОБА_4 є підтвердженими з боку позивача та фактично понесені, що спростовує висновки відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

З приводу валових витрат в сумі 5539651,02 грн., що були понесені позивачем на придбання, утримання, технічне обслуговування і ремонт транспортних засобів слід зазначити наступне.

За приписами підпункту 177.4.5. пукнту 177.4 ст.177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця:

витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

документально не підтверджені витрати.

Підпунктом 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України встановлено, що зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат.

При цьому амортизації підлягають:

витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів;

витрати на самостійне виготовлення основних засобів.

Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на:

проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів;

ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).

Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення:

земельні ділянки;

об`єкти житлової нерухомості;

легкові та вантажні автомобілі.

У Податковому кодексі України не вказано, у якому значенні вживаються у ньому терміни «легковий автомобіль» та «вантажний автомобіль».

Визначення цих термінів наведено у Законі України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 05.04.2001.

Так, вказаний нормативно-правовий акт дає наступні визначення термінів:

автомобільний транспортний засіб – це колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій;

автомобіль вантажний – це автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;

автомобіль легковий – це автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння не більше ніж дев`ять з місцем водія включно;

напівпричіп - це причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача;

причіп – це транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем;

транспортний засіб спеціалізованого призначення – це транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, осіб з інвалідністю, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо).

В свою чергу, визначення поняття «сідельний тягач» у цьому Законі не наведено. Натомість таке поняття визначено у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N363 від 14.10.1997, згідно яких: сідельний тягач – це автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

Таким чином, чинне законодавство розрізняє такі поняття, як вантажний автомобіль та причіп, напівпричіп, сідельний тягач. При цьому узагальнюючою назвою для них усіх є: «автомобільний транспортний засіб» або «колісний транспортний засіб», а не «вантажний автомобіль».

За наведеного, суд вважає, що вжите у підпункті 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визначення такого основного засобу подвійного призначення, як «вантажний автомобіль» належить тлумачити буквально, а точніше звужувально, тобто саме як автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів, а не будь-який колісний транспортний засіб, який використовується для перевезення вантажів (причіп, напівпричіп), а тим більше той, який використовується для виконання спеціальних робочих функцій (сідельний тягач).

Саме таке тлумачення є раціональним, позаяк основними засобами подвійного призначення можна вважати лише ті вантажні автомобілі, які можна без додаткової реконструкції чи технічного переобладнання використовувати як для комерційних вантажних перевезень так і для особистих потреб фізичної особи. Натомість, сідельні тягачі, причепи та напівпричепи, які використовуються фізичною особою - підприємцем у господарській діяльності, неможливо використати за призначенням відмінним від комерційного, тобто для особистих потреб фізичної особи.

Оскільки такі колісні транспортні засоби експлуатуються фізичною особою – підприємцем виключно в рамках господарської діяльності, тобто лежать в основі відповідного виду діяльності, то розширювальне тлумачення поняття «вантажний автомобіль», застосованого у підпункті 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, буде суперечити самій логіці визначення чистого доходу від такого виду господарської діяльності, і, крім того, поставить платника податків, який здійснює такий вид діяльності як "діяльність вантажного автомобільного транспорту" в нерівне становище з іншими платниками податків, зокрема з тими, які мають у власності чи користуванні вантажні автомобілі, однак в господарській діяльності їх не експлуатують, або ж використовують епізодично.

Такий різний підхід до права відносити на витрати звітного періоду видатки на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності є дискримінаційним.

Європейський суд з прав людини неодноразово робив відповідні висновки з приводу того, що як різне ставлення до осіб в однакових ситуаціях, так і однакове ставлення до осіб, ситуації яких відрізняються може бути проявом непрямої дискримінації. Дискримінація вважається непрямою, бо різниця полягає не у ставленні чи поводженні, а в його наслідках, що по-різному впливають на осіб з відмінними характеристиками. Застосування правила про заборону непрямої дискримінації наведено у таких рішеннях ЄСПЛ: «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (13 листопада 2007 року), «Опуз проти Туреччини» (9 червня 2009 року), «Зарб Адамі проти Мальти» (20 червня 2006 року).

Таким чином, на переконання суду, фізична особа – підприємець, що перебуває на загальній системі оподаткування, при визначені чистого оподатковуваного доходу від такого виду діяльності, як: "діяльність вантажного автомобільного транспорту", має право відносити до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю, документально підтверджену вартість запасних частин до колісних транспортних засобів (сідельних тягачів, причепів та напівпричепів), вартість їх ремонту і обслуговування, позаяк це прямі видатки на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, а протилежне тлумачення норм податкового законодавства вважатиметься дискримінаційним.

Відповідно до цього, що ФОП ОСОБА_1 відносячи до складу своїх витрат у 2018 роках вартість запчастин, ремонтних робіт та витрат утримання належних їй на праві власності та використовуваних у вказаному періоді в рамках основного виду підприємницької діяльності спеціалізованих вантажних сідельних тягачів, вантажних сідельних тягачів та причепів, діяв правомірно.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 16.06.2020 року у справа №120/2487/19-а.

Що стосується віднесення до складу витрат вартість придбаних запчастин, то відповідно до статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі відповідності доходів і витрат. Так, для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати коштів.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Витрати» П(С)БО 16 затверджене наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, що визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Згідно із п.6 П(С)БО 16 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

А відповідно до п.7 П(С)БО 16 витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Оскільки витрати на придбання запчастин по своїй суті не можна прямо пов`язати з доходом певного періоду, оскільки це є розхідними запчастинами, тому такі витрати були відображені позивачем правомірно у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до норм податкового законодавства, обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

З метою податкового обліку господарські операції повинні оформлюватися первинними документами, зміст яких має відповідати законодавчим вимогам, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці.

Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. При цьому, виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з зазначенням фактично поставленої послуги за напрямом, вказаним в договорах, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції. Відсутність максимальної деталізації виду наданих послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Проаналізувавши усі надані стороною позивача первинні документи, якими оформлені його господарські операції за охоплений перевіркою період , суд відзначає, що вони за своїм змістом засвідчують факти передачі від постачальника до покупця – позивача у справі ТМЦ, тобто свідчать про здійснення конкретних господарських операцій. При цьому, суд прийшов до висновку, що ці документи також відповідають і вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999, які ставляться до підприємств у частині здійснення облікової політики, та містять необхідні для первинних документів дані в достатній мірі для ідентифікації господарських операцій, визначення їх змісту, вартості та інших істотних обставин їх здійснення. Суд акцентує увагу на тому у всіх видаткових накладних наведено інформацію про учасників відповідної господарської операції, тобто вказано найменування, коди, місцезнаходження осіб - учасників відповідних господарських операцій тощо, а самі первинні документи підписані та засвідчені відтисками печаток. Окрім того, обґрунтуванням спрямування намірів позивача і його контрагентів на реальне виконання умов поставки слугує й факт здійснення розрахунків за придбану продукцію.

Послуги і товари, які придбавались позивачем у вказаних підприємців фактично спрямовані на забезпечення підприємницької діяльності позивача, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача.

Під час судового розгляду достеменно встановлено, що фактичний рух активів та зміни у власному капіталі платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Нормою пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в тому разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків. Це поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту для визначення об`єкта оподаткування з податку на додану вартість, і за її змістом, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно. Однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

В ході податкової перевірки, результати якої оскаржуються, відповідачем не зібрано, а в ході судового розгляду - не надано, жодного доказу на підтвердження факту нереальності вчинення господарських операцій між позивачем і суб`єктами господарювання.

З огляду на вказане, суд вважає висновки відповідача про нереальність господарських операцій позивача такими, що базуються виключно на припущеннях, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами і фактично повністю спростовуються матеріалами справи, а відтак не беруться судом до уваги.

З усього наведеного, висновки відповідача про заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу за 2016-2018 роки, і, як наслідок, про заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю трактуються судом як протиправні.

Відповідно, податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 23.09.2019 року №0000463304, за яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок з доходів з фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму: 2336783 грн. 21 коп., у т.ч. за податковими зобов`язаннями – 1869426 грн. 57 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями – 467356 грн. 64 коп.не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а відтак підлягає до скасування.

Оскільки саме з суми чистого оподатковуваного доходу здійснюється нарахування та сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб - підприємців, крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування, за нормою пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010, то і висновки про заниження позивачем даного обов`язкового платежу на 120553,40 грн., в т.ч. за 2016р. – 94941,00грн. та за 2018р. - 25612,4грн. також трактуються судом, як протиправні.

За наведених вище підстав, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.09.2019 року №Ф-05 щодо сплати заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 120553 грн. 40 коп., а також рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції також не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а відтак підлягають до скасування.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню форми «Р» від 23.09.2019 року №0000453304, за яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: військовий збір за результатами річного декларування на суму: 194731 грн. 94 коп., у т.ч. за податковими зобов`язаннями – 155785 грн. 55 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями – 38946 грн. 39 коп., суд зазначає наступне.

З 1 січня 2015 року набрали чинності зміни, внесені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VІІІ від 28.12.2014, в частині оподаткування військовим збором доходів фізичних осіб-підприємців.

Так, відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України, а саме: фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

При цьому, об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст.163 Податкового кодексу України: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до п.п.164.1.3 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходу, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність згідно зі статтею 178 цього Кодексу.

Згідно п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Отже, військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Зважаючи на те, що в ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків податкового органу про заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу за 2016 та 2018 роки, підстави для донарахування ФОП ОСОБА_1 військового збору за вказані періоди також відсутні, а тому податкове повідомлення-рішення №0000453304 від 23.09.2019 - підлягає до скасування.

Щодо оскарження позивачем податкових повідомлень-рішень по податку на додану вартість, суд враховує таке.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. п. "г" п. 198.5 ст. 198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;

придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Підпунктом б) п. 185.1 ст. 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 ПК України).

Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг врегульовано ст. 188 ПК України. Так, п. 188.1 наведеної статті Кодексу встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Згідно підпункту "а" п. 193.1 ст. 193 ПК України ставка податку встановлюються від бази оподаткування в розмірі 20 відсотків.

Як вказано в Акті перевірки від 20.08.2019 року №1683/17-00-13-04/2824800613 порушення, допущені, у зв`язку з не включенням до податкових зобов`язань сум ПДВ за надані транспортні послуги ТОВ «ОДЕК» Україна», код ЄДРПОУ 25322516 згідно зареєстрованих податкових накладних.

Згідно наданих транспортних послуг ТОВ «ОДЕК» Україна» в лютому-березні 2018 року ФОП ОСОБА_1 зареєстровані податкові накладні, які включено до податкових зобов`язань по податкових деклараціях по ПДВ, відповідно в лютому 2018 року на суму 24126 грн. та в березні 2018 року на суму 1449 грн.

Також, відповідно до поданих (зареєстрованих) розрахунків коригувань по ПДВ в листопаді 2018 року вищезгадані податкові накладні коригуються на зменшення та відповідно в податковій декларації по ПДВ за листопад 2018 року відображаються в рядку 7 «Коригування податкових зобов`язань».

Перевіркою відповідач встановив, що зареєстровані однакові накладні за надані транспортні послуги ТОВ «ОДЕК» Україна» в лютому-березні 2018 року на загальну суму ПДВ 25575,00 грн. не відображені в податкових зобов`язаннях по ПДВ в декларації за листопад 2018 року.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В акті перевірки контролюючий орган не заперечив надання позивачем та описаних в акті перевірки податкових накладних та належність їх оформлення.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на формування податкового кредиту від того, чи придбані товари, послуги почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Отже, податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 23.09.2019 року №0000473304, за яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на суму: 31968 грн. 75 коп., у т.ч. за податковими зобов`язаннями – 25575 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями – 6393 грн. 75 коп. є неправомірним та підлягає скасуванню.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 74 та ст. 75 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п.36, від 01.07.2003 р., яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 р. у справі “Серявін та інші проти України” Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як встановлено судом, відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті оскаржуваних рішень дотримано не було, що свідчить про необґрунтованість такого рішення, яке підлягає скасуванню.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі “Пантелеєнко проти України” зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії”, Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права”.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, з урахуванням практики ЄСПЛ суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відтак, відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних рішень субєкта владних повноважень в порядку визначеному в статті 77 КАС України, а тому права та інтереси позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання податкових повідомлень-рішень від 23.09.2020, рішення від 16.09.2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.09.2019 року №Ф-05 щодо сплати заборгованості зі сплати єдиного внеску протиправними та їх скасування.

За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За наведеного присудженню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена ним сума судового збору.

З урахуванням вищенаведених обставин у взаємозв`язку з чинними положеннями законодавства України, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та недоведеність суб`єктом владних повноважень правомірності прийнятого ним рішення.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 23.09.2019 року №0000463304, за яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок з доходів з фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму: 2336783 грн. 21 коп., у т.ч. за податковими зобов`язаннями – 1869426 грн. 57 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями – 467356 грн. 64 коп.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 23.09.2019 року №0000453304, за яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: військовий збір за результатами річного декларування на суму: 194731 грн. 94 коп., у т.ч. за податковими зобов`язаннями – 155785 грн. 55 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями – 38946 грн. 39 коп.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 23.09.2019 року №0000473304, за яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на суму: 31968 грн. 75 коп., у т.ч. за податковими зобов`язаннями – 25575 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями – 6393 грн. 75 коп.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 23.09.2019 року №0000443304, за платежем – адміністративні штрафи та інші санкції державний бюджет (код платежу 21081103) на суму 680 грн. 00 коп.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ш» від 23.09.2019 року №0000433304, за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з ПДВ, штраф у сумі: 2254 грн. 91 коп.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.09.2019 року №Ф-05 щодо сплати заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 120553 грн. 40 коп.

Визнати протиправним та скасувати рішення №0000163304 від 16.09.2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску – штрафна санкція в сумі 31043 грн. 54 коп.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області (33023, м.Рівне, вул.Відінська, 12, код ЄДРПОУ 43142449) судові витрати у вигляді судового збору у сумі 6 810,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12,м. Рівне,33023. ЄДРПОУ/РНОКПП 44070166)

Повний текст рішення складений 10 січня 2022 року

Суддя Д.Є. Махаринець