Рішення № 103016346, 02.02.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2022 року м. Київ № 320/6902/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Вишгородської міської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 28 травня 2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), суміжною з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:124:0014;

- зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), суміжною з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:124:0014;

- стягнути на користь позивача з відповідача 5 000 грн. 00 коп. завданої моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач вчинив протиправну бездіяльністю щодо нерозгляду у строк, встановлений законом, клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), суміжною з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:124:0014 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти. Позивач стверджує, що подане ним клопотання не розглянуто взагалі і за ним не прийнято будь-якого законного рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.

21 вересня 2020 р. до суду надійшов відзив від відповідача, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що апарат виконавчого комітету Вишгородської міської ради опрацювавши заяву позивача та надав відповідь за вих. №2-31/455 від 26 червня 2020 р. про відмову у розгляді клопотання. Тому на думку відповідача, клопотання позивача розглянуто і вирішено в терміни, передбачені Законом України "Про звернення громадян".

24 вересня 2020 р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Зазначає, що доводи відповідача є не обґрунтованими та такими, що не спростовують аргументів позивача, які викладені в позовній заяві.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

28 травня 2020 р. позивачем на адресу Вишгородського міського голови було направлено клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), суміжною з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:124:0014 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

До вищевказаного клопотання позивачем було додано наступні документи: копію паспорта; схему викопіювання; Витяг з плану зонування м. Вишгород; копію довідки внутрішньо переміщеної особи; копію посвідчення учасника бойових дій.

Клопотання отримано відповідачем 28 травня 2020 р.

26 червня 2020 р. позивачем отримано лист від Виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 2-31/455 від 26.06.20, відповідно до якого позивача повідомлено, що згідно з наданих графічних матеріалів з бажаним місцевим розташування земельної ділянки було встановлено, що земельна ділянка, яка розглядається позивачем, як можлива для надання у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташована в межах земельних ділянок, які вже знаходяться у власності або користуванні фізичних осіб – громадян України. Таким чином, ця умова унеможливлює надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в місці, позначеному на графічному матеріалі, доданому до клопотання.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання, позивач звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.

Статтею 14 Конституції України гарантується право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктами «б» та «в» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з вимогами пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Згідно з частиною другою статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 ЗК України).

Таким чином, законом встановлено право громадян на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, і вирішення цього питання для земель комунальної власності віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Статтею 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара.

Відповідно до вимог частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже особи, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають до органу місцевого самоврядування відповідне клопотання разом із графічними матеріалами, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідно до вимог частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У ході розгляду справи встановлено, що відповідач є розпорядником землі у відповідності до вимог частини першої статті 122 ЗК України, оскільки бажана земельна ділянка, щодо якої позивачем подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, знаходиться в межах м. Вишгород.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем 28 травня 2020 р. позивачем в адресу Вишгородського міського голови було направлено клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), суміжною з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:124:0014 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти. До вищевказаного клопотання позивачем було додано наступні документи: копію паспорта; схему викопіювання; Витяг з плану зонування м. Вишгород; копію довідки внутрішньо переміщеної особи; копію посвідчення учасника бойових дій.

Згідно з вимогами частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 р. у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 р. у справі № 545/808/17.

Судом встановлено, що у відповідності до вимог статті 118 ЗК України Вишгородською міською радою за результатами розгляду поданого позивачем клопотання не було прийнято ані рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ані про відмову у його наданні.

При цьому суд бере до уваги, що позивачем зазначене у позові клопотання подавалося не до Вишгородської міської ради, як це передбачено наведеними вище нормами ЗК України, а до голови цієї міської ради, повноваження якого є відмінними від повноважень міської ради.

Суд також зазначає, що позивач помилково стверджує, що подане ним клопотання (заява) взагалі не були розглянуті у будь-який спосіб.

Як встановлено судом, відповідачем у межах встановленого ЗК України місячного строку було розглянуто клопотання позивача від 28 травня 2020 р., про що свідчить лист відповідача від 26 червня 2020 р. за № 2-31/455. Відповідачем фактично відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки, однак, така відмова не була оформлена відповідним рішенням міської ради, прийнятим у встановленому порядку.

Вищенаведене свідчить про те, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 28 травня 2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), суміжною з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:124:0014 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), суміжною з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:124:0014 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, то суд відхиляє твердження позивача про відсутність у відповідача дискреційних повноважень в межах спірних правовідносин та зазначає таке.

Судом встановлено, що рішення міської ради у встановленому законом порядку щодо поданої позивачем заяви (клопотання) взагалі не приймалося.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11 березня 1980 р. під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту статті 245 КАС України, якою визначені повноваження суду при вирішенні справи, зокрема, пункт 4 регламентує, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Так, вимогами частини четвертої статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У даному випадку повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності територіальної громади м. Вишгород є виключною компетенцією відповідача – Вишгородської міської ради, який реалізує такі повноваження у порядку, встановленому статтею 118 ЗК України. Визначений у вказаній статті порядок безоплатної приватизації земельної ділянки наділяє орган місцевого самоврядування певною свободою розсуду під час вирішення питання про надання особі дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зокрема, повноваженнями відмовляти у наданні такого дозволу з підстав, визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України, або навпаки – надати такий дозвіл.

Судом встановлено, що заява позивача була адресована голові міської ради, яким і була надана відповідь на цю заяву. Відповідач у цій справі рішення у встановленому законом порядку за заявою позивача не приймав.

Задовольнивши вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, суд фактично підмінив би собою орган місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить розпорядження земельними ділянками комунальної власності відповідних територіальних громад і співставлення відповідності їх місця розташування з вимогами законів, прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, генеральними планами населених пунктів та іншої містобудівної документації.

Ураховуючи викладене, вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки задоволенню не підлягають.

У той же час у ході розгляду справи судом встановлено, що оспорювана бездіяльність відповідача частково знайшла своє підтвердження, оскільки визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України рішень як про відмову в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, так і про задоволення вказаного клопотання відповідачем прийнято не було. Натомість, у місячний строк у непередбачений законом спосіб було відмовлено позивачу у задоволенні його клопотання, проте, така відмова не оформлена відповідним мотивованим рішенням міської ради. Зазначена обставина є цілком достатньою для визнання протиправною бездіяльність відповідача із зобов`язанням останнього повторно розглянути відповідне клопотання позивача та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.

Суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень слід зобов`язати Вишгородську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28 травня 2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), суміжною з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:124:0014 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти та у встановленому законом порядку прийняти відповідне рішення.

Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача з Вишгородської міської ради 5 000 грн. 00 коп. завданої моральної шкоди, суд зазначає таке.

Згідно з вимогами статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 вказаної Постанови від 31 березня 1995 р. № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В той же час, судом встановлено, що позивачем не доведено, що оспорюваною ним бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду за відсутності жодних належних та допустимих доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Водночас, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 р. у справі № 804/6922/16.

Крім того, суд враховує, що позивач помилково адресував заяву неналежному суб`єкту розгляду.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн. 00 коп. слід відмовити.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Із урахування вищезазначеного суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача в частині неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 28 травня 2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, і має застосовуватися у виключних випадках.

Разом з тим, слід вказати, що позивач зазначаючи про необхідність встановлення судового контролю не зазначає про причини такої (необхідності) чи обставини, які б свідчили, що рішення суду ухвалене у цій справі не буде виконано відповідачем.

Відтак, підстав для зобов`язання встановити судовий контроль суд не вбачає.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 р. (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2018 р. (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі “East/WestAllianceLimited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії”, заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 5 травня 2012 р. № 5076-VI (далі – Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з матеріалами справи 3 серпня 2020 р. між позивачем (далі – Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «ОКТОПУС» (далі – Адвокатське об`єднання) договір № 86 про надання правової допомоги (адвокатських послуг).

На підтвердження, витрат на правничу допомогу представником позивача будо подано до суду наступні документи:

- рахунок адвокатських послуг від 7 серпня 2020 р. за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 86 від 3 серпня 2020 р. у розмірі 3 000 грн. 00 коп.;

- Акт виконаних послуг від 7 серпня 2020 р. за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 86 від 3 серпня 2020 р. у розмірі 3 000 грн. 00 коп.

Разом з тим, на підтвердження реальності понесених фактичних витрат позивачем не надано платіжне доручення/квитанцію про фактичну сплату позивачем 3 000 грн. 00 коп. Отже, докази фактично понесених позивачем витрат на правничу допомогу відсутні. Дослідивши всі наявні документи в матеріалах справи, суд вважає, що клопотання щодо повернення коштів за правничу допомогу на підставі наданих документів не підлягає задоволенню. При цьому суд враховує, що позивачем 16.11.20 подана до суду заява, в який вказано, що ним додатково будуть подані докази для винесення додаткового судового рішення щодо оплати правничої допомоги.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 28 травня 2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), суміжною з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:124:0014 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

Зобов`язати Вишгородську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28 травня 2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), суміжною з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:124:0014 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти та прийняти відповідне рішення у встановленому законом порядку.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку – НОМЕР_1 .

Відповідач – Вишгородська міська рада, адреса: пл. Шевченка, 1, м. Вишгород, Київська область, 07300, код ЄДРПОУ - 04054866.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення тексту рішення - 02 лютого 2022 р.