Ухвала суду № 103014618, 17.01.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про відмову в ухваленні судового рішення

17 січня 2022 року м. Київ 320/4600/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у адміністративній справі

за ОСОБА_1

до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області

про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 з позовом до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення сесії Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 23.02.2021 за №60/5;

- зобов`язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області код ЄДРПОУ 04362125 надати ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га, за рахунок земель комунальної форми власності на території с. Буча Бучанського району Київської області з подальшою передачею у власність згідно поданого графічного матеріалу до клопотання від 06.01.2021.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення сесії Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 23.02.2021 за №60/5. Зобов`язано Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області (код ЄДРПОУ 04362125) надати ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га, за рахунок земель комунальної форми власності на території с. Буча Бучанського району Київської області згідно поданого графічного матеріалу до клопотання від 06.01.2021. В задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.

У позовній заяві позивачем вказано на подання суду доказів понесення судових витрат на надання професійної правничої допомоги після ухвалення рішення у справі.

29.11.2021 позивачем було подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №320/4600/21.

Відповідно до акта відділу ДЗК (канцелярія) Київського окружного адміністративного суду дана заява разом із матеріалами справи передана судді Леонтовичу А.М. для подальшого розгляду 04.01.2022.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Статтею 252 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати (частина перша).

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина тертя).

Згідно з частинами 1 та 5 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

За змістом статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Наведені вище норми передбачають можливість ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат за таких умов: до закінчення судових дебатів особа зробила про це відповідну заяву; неможливість подання доказів про понесені судові витрати до вирішення справи по суті обумовлена поважними причинами. Якщо такі умови дотримано, то у сторони є право подати такі докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Як вбачається з пункту 1 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 цього Кодексу щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Визначаючи суму компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, позивачем до суду надано: копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 14.04.2021 виданого АО «ЛМК» на представлення інтересів ОСОБА_3 ; доручення до договору про надання правничої допомоги від 05.01.2022; доручення до договору про надання правничої допомоги від 14.04.2021; акт №1 від 29.11.2021 щодо надання послуг до договору про надання правничої допомоги №31/07-1 від 31.07.2020.

Втім, позивачем не надано ні під час розгляду справи, ні після ухвалення рішення у даній справі, договору про надання правової допомоги, що є обов`язковим доказом, який підтверджує факт надання правової допомоги. Відтак, суд позбавлений можливості дослідити такий договір та встановити його істотні умови, зокрема, умови та порядок надання правової допомоги (зокрема, порядок та строки здійснення розрахунків між клієнтом та адвокатом).

Між тим суд зауважує, що позивачем також не надано доказів понесення судових витрат, про надання яких позивач заявляв в ході розгляду справи, зокрема, квитанцію до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи.

За відсутності доказів, що свідчать про факт понесення судових витрат - здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги на підставі договору про надання правової допомоги, який відсутній в матеріалах справи та відсутності належних доказів, що підтверджують надання у даній справі адвокатом правової допомоги позивачу, у суду відсутня змога встановити дійсність понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що заявником не надано до матеріалів справи належних доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката, а тому у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 8400,00 гривень

Відповідно до ч. 4 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 132, 134, 143, 241-246, 252, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі №320/4600/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Леонтович А.М.