Рішення № 103014160, 14.01.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2022 року справа №320/3912/20

Київський окружний адміністративни суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області, який сформований в системі «Електронний суд», в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області щодо не надання повної публічної інформації за запитом від 18.04.2020;

- зобов`язати Виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області надати ОСОБА_1 повну інформацію, що запитувалася згідно запиту на отримання публічної інформації від 18.04.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на протиправну бездіяльність Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області у ході надання позивачу відповіді на його інформаційний запит. Вважає відповідь міської ради протиправною, оскільки надання інформації щодо місця розташування вільних земельних ділянок належить до повноважень останньої.

Ухвалою суду від 09.06.2020 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому вказує, що відповідь на запит позивача надано у порядку, визначеному чинним законодавством. Вказує, що інформація щодо розміру земель запасу з розподілом за цільовим призначенням в межах міста Бровари у нього відсутня.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

18.04.2020 позивач звернувся до Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області із запитом на отримання публічної інформації щодо надання інформації про наявність на території м. Бровари вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд з місцями (орієнтирами) розташування.

Листом №2-17/1567 від 27.04.2020 відповідач надаючи відповідь на запит вказав, що в межах м. Бровари рахується 55,8776 га земель запасу (земельні ділянки кожної категорії, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам). Інформація щодо розміру земель запасу з розподілом за цільовим призначенням в межах м. Бровари у виконавчому комітеті Броварської міської ради Київської області відсутня.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання запитуваної інформації, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Згідно з Конвенцією, свобода вираження поглядів і отримання інформації є практично необмеженою. Держава може на законній підставі обмежувати це право тільки в тому випадку, коли дотримані умови, зазначені в п.2 ст. 10. Якщо ж ці умови не задоволені, втручання з боку органів державної влади в право на свободу висловлювань є порушенням Конвенції.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації врегульовані Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-ХІI.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI, одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно зі статтею 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Підстави для відмови у наданні інформації на відповідний запит є вичерпними.

Відповідно до вимог частини першої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

- розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

- інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

- особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

- не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Частиною другою статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Згідно з вимогами частини третьої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

Згідно із частиною п`ятою статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах. До моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов`язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що визначальною ознакою для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходилася у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Судом встановлено, що позивачем запитувалася інформація стосовно надання інформації про місце розташування земельних ділянок в межах міської ради, які можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд з місцями (орієнтирами) розташування.

Листом №2-17/1567 від 27.04.2020 відповідач надаючи відповідь на запит вказав, що в межах м. Бровари рахується 55,8776 га земель запасу (земельні ділянки кожної категорії, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам). Інформація щодо розміру земель запасу з розподілом за цільовим призначенням в межах м. Бровари у виконавчому комітеті Броварської міської ради Київської області відсутня.

Щодо обґрунтованості та правомірності такого рішення суб`єкта владних повноважень суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 5. ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову.

До моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов`язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.

Відповідно до п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 10 від 29.09.2016, згідно з ч. 5 ст. 24 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" спеціально уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади з питань земельних відносин та його територіальні органи забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах.

Статтею 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад, організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою, здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

Аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що саме відповідач згідно з його компетенцією зобов`язаний володіти інформацією про земельні ділянки комунальної або державної форми власності, не надані у користування, що можуть бути використані під забудову для реалізації права на безоплатне отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Таким чином, відповідач зобов`язаний оприлюднити та оновлювати інформацію про перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови. Розпорядник інформації зобов`язаний надавати на запит громадян наявну в нього інформацію, задокументовану будь-якими засобами та на будь-яких носіях.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №127/28475/15-а) від 05 листопада 2019 року (справа №359/7966/16-а), від 07 лютого 2020 року (справа № 127/13810/17) та від 14.05.2020 (справа №127/5403/17).

Водночас, враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що запитувана позивачем інформація у запиті від 18.04.2020, віднесена до публічної інформації, розпорядником якої є відповідач, а тому, на нього поширюються вимоги Закону України "Про доступ до публічної інформації".

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу правомірності дій (бездіяльності) в частині надання відповіді на запит щодо отримання публічної інформації ОСОБА_1 .

Судовою практикою Європейського суду з прав людини підтверджується гарантованість доступу особи до публічної інформації. Так, у рішенні у справі «Співдружніть матерів Південної Чехії проти Чеської Реcпубліки» (Sdruћenн Jihoиeskй Matky c. la Rйpublique tchиque), заява № 19101/03 від 10 липня 2006 року) організація-заявник звернулась із запитом про ознайомлення з адміністративними документами, які були в розпорядженні органів влади і доступ до яких можна було отримати за умов, передбачених національним законодавством. За цих обставин Європейський суд визнав, що відмова у відповіді на зазначений запит є втручанням у право заявника на отримання інформації, яке гарантується статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області щодо ненадання публічної інформації за запитом від 18 квітня 2020 року та зобов`язання відповідача надати повну інформацію, що запитувалася згідно запиту від 18 квітня 2020 р. про надання публічної інформації.

Щодо позовних вимог про визнання порушення виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області щодо ОСОБА_1 ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд зазначає таке.

Положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з цим, ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

В даній справі, обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав, зокрема, шляхом визнання вчинення відповідачем стосовно ОСОБА_1 порушення ч. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не відповідає вимогам ч. 1 ст. 5 КАС України.

В той же час, обґрунтовуючи необхідність застосування саме такого способу захисту її прав, позивач лише цитує висновки, викладені у постанові Вінницького міського суду Вінницької області від 02.12.2014 по справі №127/13908/13-а та зазначає, що із такими висновками погодився Верховний Суд у постанові від 31.01.2018.

Як слідує зі змісту постанови Верховного суду від 31.01.2018 по справі №127/13908/13-а, посилаючись на положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд касаційної інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідачів під час надання відповіді на інформаційні запити, чим порушено право на інформацію.

Однак, жодних висновків щодо обраного позивачем (у справі №127/13908/13-а) способу захисту її порушених прав, постанова Верховного суду від 31.01.2018 не містить.

При цьому, як слідує із змісту позовної заяви, остання, окрім посилань на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 02.12.2014 по справі №127/13908/13-а, не містить будь-яких інших обґрунтувань заявленої вимоги, які б дали змогу дійти до висновку про необхідність захисту його прав саме у визначений нею спосіб.

За наведеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо визнання порушення виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області щодо позивача ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, про наявність підстав для частково задоволення адміністративного позову.

Згідно абзацу другого частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 138 КАС України, розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Позивач є звільненим від сплати судового збору, оскільки є особою з інвалідністю ІІ групи.

В той же час, надаючи оцінку вимогам позивача щодо стягнення з відповідача судових витрат пов`язаних із розглядом справ в сумі 17,00 грн, то суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відповідних коштів, адже матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про понесення позивачем таких витрат.

Суд звертає увагу, що позивачем не наведено жодних обґрунтувань які саме конкретно докази витребував позивач у відповідача під час розгляду справи, з якими пов`язує відшкодування відповідних судових витрат.

Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати відшкодуванню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області щодо ненадання публічної інформації за запитом від 18 квітня 2020 року.

Зобов`язати виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 04054932, вул. Гагаріна, 15, м. Бровари) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) повну інформацію, що запитувалася згідно запиту від 18 квітня 2020 року про надання публічної інформації.

В задоволення решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.