Рішення № 103014148, 18.01.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2022 року Київ №640/28056/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України , Окружного адміністративного суду міста Києва

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами до ДСА України, ОАСК м. Києва про визнання протиправною бездіяльності ДСАУ щодо недофінансування з 01.01.2021 фонду заробітної плати Окружного адміністративного суду м. Києва в частині здійснення нарахування судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_1 суддівської вигагороди, у відповідності до вимог ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України "Про Державний бюджет України на 2021" з 1 січня у розмірі 2270 грн.; зобов`язання ДСА України здійснити дофінансування з 01.01.2021 фонду заробітної плати ОАСК м. Києва в частині здійснення нарахування судді ОСОБА_1 суддівської винагороди, у відповідності до ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в порядку і спосіб, вказаному вище; визнати протиправною бездіяльність ОАСК м. Києва щодо ненарахування та невиплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди у порядку та розмірі, вказаними вище; зобов`язання ОАСК м. Києва перерахувати позивачеві суддівську винагороду з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2021 у розмірі 2270 грн.; стягнути з ДСА на користь ОСОБА_1 ,. недоотриману суддівську винагороду за період з січня по вересень 2021 у розмірі 90 720,00 грн. за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".

01.12.2021, позивачем до суду була подана позовна заява про збільшення та уточнення заявлених вимог, в якій останній просив визнати протиправною бездіяльність ДСАУ щодо недофінансування з 01 січня 2021 фонду заробітної плати Окружного адміністративного суду м.Києва в частині виплати заявникові суддівської винагороди, згідно ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня поточного року у розмірі 2270 грн.; визнати протиправною бездіяльність ОАСК м. Києва щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у зазначеному вище порядку та розмірі, стягнення з ДСАУ на користь судді ОСОБА_1 винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 у розмірі 130 000 грн. за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач, з 16.07.2010 по день звернення із даним позовом до суду, працює на посаді судді Окружного адміністративного суду м. Києва, тому, відповідно до ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виплата суддівської винагороди повинна здійснюватись йому за цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", у якому при визначенні базового розміру посадового окладу судді запропоновано використовувати показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб на рівні 2102 грн. Водночас, відповідачами визначений законом порядок нарахування та виплати суддівської винагороди було порушено, що стало підставою звернення ОСОБА_1 до суду. Заявник вказує, що 01.01.2021 набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", статтею 7 якого встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2270 грн. Зазначеною нормою також було установлено, що у 2021 році, прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді визначається з 1 січня у сумі 2102 грн. Відтак, починаючи з 01.01.2021 відповідачами здійснювалось нарахування суддівської винагороди із застосуванням, для визначення розміру посадового окладу судді, 30 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого у сумі 2102 з коефіцієнтом 1,25 до базового розміру посадового окладу за здійснення правосуддя у суді, що розташований в населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб; доплати за вислугу років з 13.09.2016 у розмірі 50%, а з 19 вересня 2021 60% від посадового окладу судді; доплати за науковий ступінь кандидата наук із відповідної спеціальності у розмірі 15% від посадового окладу судді з 01.05.2021; доплати за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці у розмірі 10% від посадового окладу судді з 26.02.2019 та доплати за перебування на адміністративній посаді в суді у розмірі 5% від посадового окладу судді 02.06.2020.

Таким чином, позивач вважає, що з 01.01.2021 різниця між належною та нарахованою і виплаченою йому винагородою судді складає 11 340,00 грн. на місяць (168,00 (2270 грн.-2102, 00 грн.) х30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2020 х 1,25 (регіональний коефіцієнт до базового розміру посадового окладу за здійснення правосуддя у суді, який розташований в населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб)+ 80% від посадового окладу судді (50% доплата за вислугу років + 15% доплата за науковий ступінь кандидата наук+ 10% доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці + 5% доплатав за перебування на адміністративній посаді в суді). У зв`язку з вищенаведеним, позивач просив його вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 19.11.2021 було відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.

Окружний адміністративний суд подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Позиція відповідача зводиться до твердження, що положеннями абз.5 ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовувався при визначенні базового розміру посадового окладу судді з 1 січня було визначено у розмірі 2102 грн. В цій частині нормативно-правовий акт, яким визначено базовий розмір посадового окладу судді, не було скасовано або визнано КСУ неконституційним, а тому це положення не втратило юридичної сили та є таким, що підлягає застосуванню при визначенні суддівської винагороди.

Державна судова адміністрація України в свою чергу, ураховуючи встановлені Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" обмеження, не виділяла у спірний період ОАСК м. Києва кошти для виплати суддівської винагороди у заявленому позивачем обсязі, тому ОАСК м. Києва здійснював нарахування та виплату суддівської винагороди позивачеві із наявних фінансових ресурсів, тобто в обсягах, незалежних від суду.

Державна судова адміністрація України, своїм правом на подання відзиву не скористалася.

Поданий представником О.Перовою відзив на позовну заяву в межах справи, що розглядається від імені ДСАУ, суд до уваги не прийняв, оскільки відзив підписано неуповноваженою на це особою. Так, на підтвердження своїх повноважень Перовою О. надано не засвідчену у будь-який спосіб копію витягу з ЄДРПОУ, з огляду що, суд звертає увагу на таке:

відповідно до ч.1, 3 ст.55 КАСУ, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Згідно з підпунктом 11 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (в редакції Закону України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України" (щодо правосуддя) представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції України виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції з 1 січня 2019 року.

Закон України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України" (щодо правосуддя) набрав чинності 30.09.2016 р.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно із ч.1-2 ст.57 КАСУ, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до ч.2 ст. 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

Отже, із системного аналізу наведених положень законодавства випливає, що представництво у адміністративному процесі має здійснюватися адвокатом: у судах першої інстанції з 01.01.2019 у справах, провадження у яких розпочато після 30.09.2016.

Виключення з наведеного правила стосується справ провадження в яких порушено до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (до 30.09.2016); представництво у такій справі може здійснюватися не лише виключно адвокатом, а й іншим законним представником з наданням доказів суду щодо уповноваження такої особи на представництво інтересів учасника справи відповідно до вимог процесуального законодавства навіть у випадку направлення такої справи на новий розгляд та/або якщо законом визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

В адміністративному процесі малозначними справами, відповідно до п.20 ст. 4 КАСУ, є адміністративні справи незначної складності, у яких характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Таким чином, відповідно до положень ст. 131-2 Конституції України та ч. 2 ст.16 КАСУ, з 1 січня 2019 року представництво в судах всіх інстанцій як вид правничої допомоги здійснюється винятково адвокатами, крім зазначених вище випадків.

В порядку ст.12 КАСУ, правову допомогу можуть надавати й інші фахівці в галузі права.

У свою чергу, порядок і умови надання правової допомоги, права й обов`язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються КАС України та Законом України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 20 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI, під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону №5076 адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону №5076 ордером є письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Типова форма ордера на надання правової допомоги, встановлена у Додатку №1 до вказаного Положення, а також у Додатку №1 до Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 №36.

Частиною 3 ст.55 КАСУ унормовано, що юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Як слідує із приєднаних до відзиву документів, на підтвердження повноважень представника надана незасвідчена у будь-який спосіб копія витягу з ЄДР.

При цьому, суд наголошує, що копія витягу з ЄДР не відповідає жодним встановленим законом критеріям для підтвердження права представника на підписання процесуальних документів.

Статус відомостей ЄДР визначено Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", де у ч.4 ст. 10 вказано, що відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються виключно для ідентифікації юридичної особи, в той час як суд перевіряє адміністративну правосуб`єктність представника суб`єкта владних повноважень на вчинення юридично значимих дій, тому відомості про ідентифікацію юридичної особи не є підтвердженням повноважень представника ДСА України.

Суд також зауважує:

частиною 3 ст.55 КАСУ встановлюється вичерпний перелік документів, які дають право іншій особі, крім керівника суб`єкта владних повноважень, брати участь у розгляді справи, в тому числі шляхом підписання позовної заяви. До цих документів належить: статут, положення, трудовий договір (контракт), відтак Стахівському С. на підтвердження повноваження як представника в адміністративній справі необхідно було надати статут, трудовий договір (контракт), у якому передбачено право приймати участь у розгляді адміністративної справи в суді від імені суб`єкта владних повноважень без додаткового уповноваження.

У Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що О.Перова має статус адвоката і такого документа до позовної заяви не додано.

Крім того, суд при ухваленні даного рішення використовує правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду № 160/6823/19 від 03.02.2020 щодо участі суб`єкта владних повноважень у розгляді справи в порядку самопредставництва. Так, Верховний Суд звернув увагу, що змінами, внесеними до КАС Законом № 309-IX розширено перелік випадків самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень і визначено, що «юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені» а також визначено перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження це закон, статут, положення, трудовий договір (контракт).

Також, за позицією колегії суддів КАС, допуск відповідної особи до участі у справі можливий лише у випадку сукупної наявності обох цих умов.

Таким чином, щоб визнати особу такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень) без додаткового уповноваження (справа № 160/6823/19 ВС) та наявність відповідного документа.

За приписами ч.5 ст.242 КАСУ, такі висновки є обов`язковими для суду. Оскільки представником ДСА України не надані належні та допустимі докази її повноважень, суд відхиляє поданий відзив та повертає його.

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов у співставленні з нормами законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив таке:

17.05.2012, постановою Верховної Ради України №4737-VI від 17.05.2012 ОСОБА_1 було бестроково обрано на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва. Наказом голови ОАСК м. Києва №387/к від 13.09.2016 йому було встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу при наявному стажі роботи більше 20 років.

З 26.02.2019, наказом голови ОАСК м. Києва №62/к від 26.02.2019 позивачеві продовжено доступ до секретної інформації з виплатою щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці за формою 2, у розмірі 10% посадового окладу.

Рішенням Зборів суддів ОАСК від 02.06.2020, позивача було обрано на адміністративну посаду заступника голови ОАСК м. Києва з 02.06.2020 по 01.06.2023 і, відповідно до наказу голови ОАСК м. Києва №103/к від 02.06.2020, він вважається обраним на цю посаду із встановленням йому доплати щомісячно у розмірі 5% посадового окладу судді за перебування на адміністративних посадах.

30.04.2021, ОСОБА_1 наказом голови суду №84/к від 30.04.2021 з 01.5.2021 встановлена щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу судді.

З 19.09.2021, позивачу наказом голови ОАСК м. Києва №84/к від 30.04.2021 встановлена доплата щомісяця за вислугу років у розмірі 60% посадового окладу (стаж роботи на посаді судді становить 25 років).

Відповідно до довідки про доходи судді ОАСК м. Києва ОСОБА_1 , виданої начальником відділу планово-фінансової діяльності та звітності Окружного адміністративного суду м. Києва за №04-48/06/22 від 14.01.2022, базовий розмір посадового окладу судді за період з 01 січня 2021 по 31 грудня 2021 становив 78 825 грн., який складається із базового розміру посадового окладу судді 30 х 2102,00=63060,00 грн. та з урахуванням регіонального коефіцієнту становить 63060, 00 грн. х 1,25 = 78825, 00 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що базовий розмір суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за 2021 рік у сумі 78825 грн., обраховувався із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2021 у сумі 2102,00 грн.

Вважаючи дії відповідачів протиправними, суддя Аблов Є.В. звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правової оцінки спірним правовідносинам, суд зважив на таке:

відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що метою забезпечення незалежної судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом. Незалежність суду є головною умовою забезпечення верховенства права і в усіх національних законодавствах це положення формується як основоположний принцип судоустрою та судових проваджень. На міжнародному рівні принцип незалежності судової гілки влади визнається як одна з найвагоміших рис демократії як такої. Незалежність судової влади є гарантією ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

В Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, зазначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її, а кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції.

Європейською Хартією про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року передбачено, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість,- (пункт 6.1).

Оплата праці суддів повинна відповідати їхній професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки для догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які повинні відповідати попередньому рівню оплати їхньої праці. Винагорода суддів має бути відповідною їх професії та відповідальності, і бути достатньою для убезпечення їх від впливу на, ухвалювані ними рішення та від ризику вчинення корупції. Також повинно бути гарантовано виплату пенсії за вислугу років, яка має бути в розумному відношенні до рівня їх винагороди в період здійснення повноважень. Певні положення закону повинні бути запроваджені як гарантія проти скорочення винагороди, в т.ч. суддівської,- (Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки).

Такі ж висновки містяться у Висновку Консультативної ради Європейських судів (КРЄС) №1 та у Європейській Хартії про закон "Про статус суддів". Навіть у часи економічної кризи законодавча та виконавча влади різних держав-членів повинні зрозуміти, що серйозне скорочення зарплат суддів є потенційною загрозою їх незалежності та належному здійсненню правосуддя і може піддати небезпеці (об`єктивно і суб`єктивно) роботу суддів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 18.06.2007 №4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 19.11.2013 №10-рп/2013, від 08.06.2016 №4-рп/2016, від 04.12.2018 №11-р/2018, від 18.02.2020 №2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував, що "...однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому",- п.2 мотивувальної частини Рішення від 24.06.1999 № 6-рп/99, пп.2.2 п.2 мотивувальної частини Рішення від 03.06.2013 №3-рп/2013, пп.3.2., пп.3.3 п.3 мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця,- ч.1 ст.124 Конституції України.

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді визначається законом про судоустрій. Правовідносини, які виникли між сторонами щодо виплати суддівської винагороди врегульовано нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі – Закон №1402-VIII ).

Частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з п.1 ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною четвертою статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до ч.5-8 ст.135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків, - ч.9 ст.135 Закону №1402-VIII.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

У преамбулі до Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом, - ст. 4 Закону № 1402-VIII . Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Предметом судового контролю у цій справі є вимоги щодо бездільяності відповідачів : ДСА України та Окружного адміністративного суду м. Києва в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень 2021 року із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня у розмірі 2270 грн.

Матеріалами адміністративної справи встановлено, що суддівську винагороду за січень-грудень 2021 року позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

При цьому, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 360/503/21 зазначив, що "...однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів спрямована на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод. Розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Водночас Законом № 966-XIV, судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо".

Відповідно до статті 46 Конституції України, визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум».

У пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд вкотре повторює, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII). Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Верховний Суд у справі № 360/503/21 звернув увагу на те, що "...Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «...розмір винагороди встановлюється Законом про судоустрій». З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум». Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV унормовано, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

До 2021 року відповідачами для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII. Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (січень 2021 року), а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

У Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020 вкаазано, що до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII. Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Наразі у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

Саме на такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, якщо Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, то указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відтак суд вважає, що відповідачі неправильно визначилися із розрахунковою величиною посадового окладу ОСОБА_1 , застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що була встановлена спеціальним законом.

Верховний Суд, в тому числі і, у складі Великої Палати Верховного Суду, зокрема в справі № 806/3265/17, вкотре наголосив що "...Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод".

Беручи до уваги вищевикладене, суд констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у січні-грудні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» є неправомірним. Відтак, суд вважає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо недофінансування з 01 січня 2021 фонду заробітної плати Окружного адміністративного суду м. Києва в частині здійснення нарахування судді ОСОБА_1 суддівської винагороди у відповідності до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України" з 1 січня у розмірі 2270 грн.; та визнання протиправною бездіяльності Окружного адміністративного суду м. Києва щодо ненарахування та невиплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2270 грн.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, в тому числі Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів проводять територіальні управління Державної судової адміністрації України.

За приписами частин 1 та 3 статті 151 Закону України №1402-VIII, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19).

Статтею 154 Закону України №1402-VIII визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до пункту 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом. Так, відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі БК України), за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Приписами частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Відповідно до частини 2 цієї правової норми бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

У період з 1 січня по 31 грудня 2021 року позивачу суддівська винагорода нараховувалась відповідачем у неповному обсязі, а її виплата здійснювалася з обмеженням прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, виплата такої винагороди здійснювалась не у повному обсязі внаслідок безпідставних обмежень, запроваджених відповідачами. За правилами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Варто наголосити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити неодмінне поновлення порушеного права.

З огляду на вищевикладене та, ураховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов`язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення суддівської винагороди на його користь у розмірі 130 000 грн. з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин. Частиною 1 статті 3 цього Закону закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845. Згідно підпункту 3 пункту 35 цього Порядку, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.

Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Абзацом 10 пункту 25 Порядку №845 встановлено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Як вже вказувалось раніше, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, проводиться у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Суд приходить до висновку, що стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 130 000 грн має здійснюватись шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Згідно з ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не довели обставини, якими була обумовлена їх бездіяльність, а позивач в свою чергу довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Отже, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Підстави для розподілу судових витрат згідно зі ст.139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795 м. Київ, вул. Липська, 18/5, 01601) щодо недофінансування з 01 січня 2021 фонду заробітної плати Окружного адміністративного суду м.Києва в частині здійснення нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди, згідно ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня у розмірі 2270 гривень

Визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду м. Києва щодо ненарахування та невиплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлено Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 1 січня у сумі 2270 гривень

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) недоотриману суддівську винагороду в розмірі 130 000 грн. (сто тридцять тисяч тисяч гривень) 00 коп. за період з 01 січня 2021 по 31 грудня 2021 з утриманням з цієї сумм передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 " Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ 26255795, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5).

Допустити до негайного виконання рішення суду у межах стягнення суми недоплаченої суддівської винагороди за один місяць".

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Брагіна О.Є.