Рішення № 103013839, 17.01.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2022 року Київ № 320/9400/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання відмови протиправною та про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі – позивач) в особі представника – адвоката Євсюка Сергія Олександровича звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі – відповідач), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною відмову відповідача щодо не поновлення виплати пенсії за віком позивачу на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк»;

- зобов`язати відповідача поновити та здійснювати виплату позивачу пенсії за віком з 20.04.2021 на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк».

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії у запропонований позивачем спосіб на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк».

Суд ухвалою від 09.08.2021 відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Копія ухвали отримана, зокрема, відповідачем 10.08.2021 шляхом направлення її на його офіційну електронну адресу. Представник позивача копію ухвали суду отримав 12.08.2021, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі надсилалась також на адресу позивача, зазначену у позові: Київська обл., м. Обухів, с. Таценки, вул. Абрикосова, буд. 54, проте до суду повернувся конверт (штриховий кодовий ідентифікатор 0113300774163) з позначкою відділу поштового зв`язку про те, що «неправильно зазначена (відсутня) адреса одержувача», а також із позначкою «не проживає».

Відповідно до частини одинадцятої статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

За вказаних обставин копія ухвали вважається врученою позивачу належним чином.

Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області просило суд відмовити у задоволенні позову. Зазначено, що згідно зі списками АТ КБ «Приватбанк» від 05.01.2021 № 20.1.0.0.0/7-20210104/2506 щодо одержувачів пенсій, на рахунки яких було зарахування цільових коштів у період останніх 12 місяців, але не виконувалось одержання коштів протягом останніх 12 місяців, або одержання виконувалось за довіреністю, ОСОБА_1 було направлено лист від 20.01.2021 № 1000-0501-8/7804, в якому повідомлено, що пенсіонер повинен звернутись особисто для поновлення документів для подальшої виплати через банківську установу. До 01.03.2021 позивач особисто не звернувся до управління, у зв`язку із цим пенсію з 01.03.2021 переведено на поштове відділення 08772 с. Таценки. Зазначено також, що позивачем не було вчинено необхідних дій для реалізації його права на отримання належних йому пенсійних виплат. З урахуванням викладеного вважає, що рішення про відмову в поновленні виплати пенсії відповідає вимогам законодавства, а доводи позивача про порушення його прав є безпідставними.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданий 04.06.2018 строком дії до 04.06.2028 та проживає в Республіці Ізраїль.

З матеріалів справи слідує, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За матеріалами пенсійної справи, наданої відповідачем разом із відзивом на позов установлено, що загальний стаж позивача складає 44 роки 1 місяць 7 днів, коефіцієнт стажу – 0,44083. Розмір пенсії позивача станом на дату звернення складає 4469, 09 грн., де: 4132, 92 грн. – розмір пенсії за віком та 336, 11 грн. – доплата за понаднормовий стаж 19 років.

Позивач стверджував, що у лютому 2021 року до нього від Пенсійного фонду надійшов лист з інформацією про те, що оскільки з карткового рахунку позивача рік не знімалась пенсія, то необхідно надати нову заяву на продовження виплати пенсії через банківську установу, звернувшись до Обухівського відділу обслуговування громадян (сервісний цент), копія вказаного листа наявна у матеріалах справи.

03.02.2021 на виконання зазначеного листа позивач, який проживає в Республіці Ізраїль, надіслав нотаріально завірену заяву з відповідними додатками про виплату пенсії та продовження такої виплати на його банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк». До заяви було додано нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , засвідчений нотаріусом сертифікат знаходження позивача у живих, копія якого також наявна у матеріалах справи.

У відповідь на вказану заяву відповідач листом без номера та дати повідомив, що позивачеві необхідно з`явитись до Обухівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) з метою поновлення виплати пенсії на банківський рахунок позивача.

14.04.2021 позивач звернувся до відділення АТ КБ «Приватбанк» із заявою про виплату пенсії або грошової допомоги, яку уповноважені співробітники банку передали до територіального органу Пенсійного фонду України.

20.04.2021 позивач звернувся особисто до територіального органу відповідача із заявою про виплату пенсії за віком на визначений позивачем банківський рахунок, до якої було додано паспорт громадянина України для виїзду за кордон та РНОКПП.

26.04.2021 позивач надіслав відповідачу нотаріальну заяву про виплату пенсії за віком на визначений банківський рахунок, до якої було додано нотаріальну засвідчену копію паспорт громадянина України для виїзду за кордон, РНОКПП та довідку за реквізитами сплати пенсії позивачу.

30.04.2021 відповідач листом № 1000-0216-8/42238 відмовив позивачеві у поновленні виплати пенсії за віком на визначений банківський рахунок, обґрунтовуючи це тим, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон не передбачений як документ для подачі заяв до територіальних органів ПФУ.

27.05.2021 відповідач листом № 1000-0202-8/51487 повторно відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії за віком на визначений банківський рахунок, обґрунтовуючи це тим, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон не передбачений як документ для подачі заяв до територіальних органів ПФУ.

Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо не поновлення виплати пенсії за віком на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк», позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, врегульовані положеннями Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-ІV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 1058-ІV, загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат.

Таким чином, навіть проживаючи за межами України, громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Відповідно до статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно із частиною другою статті 2 Закону України від 11.12.2003 № 1382- ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За таких обставин, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, а органи державної влади повинні керуватись нормами Конституції України і не можуть порушувати вимоги статті 22 Основного Закону, які є нормами прямої дії.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 1058-ІV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Судом установлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що вимоги частини першої статті 44 Закону № 1058-ІV позивачем виконані.

Розділом І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі – Порядок № 22-1) передбачено, що заява, зокрема, про поновлення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (пункту 1.1), а заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (далі – Порядок № 1596), (пункту 1.2).

Пунктом 16 Порядку № 1596 передбачено, що якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов`язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення згідно з вимогами, визначеними в пункті 10 цього Порядку.

Пунктом 10 Порядку № 1596 передбачено, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України.

Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку.

Заява приймається за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з`ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку № 22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до статті 5 Закону України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ «Про громадянство України» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), документами, що підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.03.2019 у справі № 752/10522/16-а.

Відповідно до статті 22 Закону України від 20.11.2012 № 5492-VІ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

За вказаних обставин суд констатує, що посилання відповідача на те, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон не передбачений як документ для подачі заяв до територіальних органів ПФУ є необґрунтованими, оскільки статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками.

Таким чином, позивач як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Статтею 47 Закону № 1058-ІV передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.

Відповідно до Порядку № 22-1, пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.

Статтею 49 Закону № 1058-ІV передбачені виключні випадки припинення виплати пенсії, а саме: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) у разі смерті пенсіонера; 3) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4) в інших випадках, передбачених законом.

З наведених норм права слідує, що у разі, коли пенсіонер бажає отримувати пенсію за довіреністю, термін дії якої більше одного року, то він зобов`язаний через кожний рік дії такої довіреності подавати особисто або через свого законного представника до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, відповідну заяву про виплату пенсії за довіреністю. За відсутності особистого звернення пенсіонера виплата пенсії припиняється.

Разом із тим, у матеріалах пенсійної справи відсутні відомості щодо виплати пенсії ОСОБА_1 за довіреністю. Виплата пенсії позивачу проводилась на його картковий рахунок відкритий в установі банку та в подальшому була переведена на поштове відділення 08772 с. Таценки.

Тобто в даному випадку у відповідача були відсутні законні підстави для припинення виплати пенсії позивачу на його картковий рахунок, оскільки ОСОБА_1 були подані всі необхідні документи.

Згідно зі статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Суд вважає, що відповідачем протиправно припинено виплату пенсії позивачу на його банківський рахунок, чим порушено право власності ОСОБА_1 , гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності його дій.

Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не були спростовані відповідачем.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд доходить висновку про протиправну відмову відповідача щодо не поновлення виплати пенсії позивачу, а відтак вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходив з такого.

В силу вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1816, 00 грн. відповідно до квитанції від 23.06.2021 № 32997950 та 908, 00 грн. згідно з квитанцією № 33763753 від 05.08.2021.

Суд, керуючись частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачеві 2 724, 00 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000, 00 грн., суд зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та в постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства, України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частиною сьомою статті 134 Кодексу, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі – сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат і вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.

При цьому з положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Від відповідача клопотання про зменшити розміру витрат на правничу допомогу не надходило, відзив на позовну заяву також не містить заперечень щодо зазначених витрат.

Суд констатує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того слід зазначити, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд – у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також – чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватись на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.

Згідно з пунктами 4, 6 та 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі – Закон № 5076-VI), договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Статтею 19 Закону № 5076-VI передбачено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом установлено, що 08.06.2021 між Адвокатським об`єднанням «ЮРКОН» (Адвокатське об`єднання) та ОСОБА_1 (Клієнт) було укладено договір про надання професійної правничої допомоги № б/н, за умовами якого адвокатське об`єднання приймає від клієнта доручення щодо надання професійної правничої допомоги, а клієнт зобов`язується оплатити її вартість у розмірі, що визначається за домовленістю сторін шляхом укладання додаткової угоди до цього договору.

Види професійної правничої допомоги обумовлені в пункті 2.3 договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору, клієнт зобов`язується оплатити Адвокатському об`єднанню вартість наданої професійної правничої допомоги у розмірі та в порядку, узгодженому шляхом укладення між сторонами додаткової угоди, яка визначає: розмір, порядок і строки оплати.

У відповідності до змісту укладеної між позивачем та Адвокатським об`єднанням додаткової угоди № 1 від 08.06.2021 до договору про надання професійної правничої допомоги від 08.06.2021 № б/н, сторони дійшли згоди щодо обсягів, порядку, строків та вартості (гонорару) надання правничої допомоги, а саме: клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання з надання клієнту правничої допомоги, пов`язаної із веденням справи щодо поновлення виплати пенсії клієнту Пенсійним фондом України та/або усіма його підрозділами, шляхом: забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта у будь-якому статусі позивача, відповідача, третьої особи; надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань (як письмових, так і усних), правового супроводу його в будь-якому статусі. Складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво інтересів клієнта в судах під час здійснення, зокрема, адміністративного судочинства, а також в інших державних та недержавних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Вартість наданої правничої допомоги визначається із розрахунку: 1000 (одна тисяча) грн.. за годину роботи.

Облік наданої правничої допомоги ведеться Адвокатським об`єднанням та її обсяг вказується у Актах приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), у яких вказується обсяг наданої правничої допомоги, вартість та строки її оплати клієнтом.

Відповідно до акта від 17.06.2021 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за додатковою угодою № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 08.06.2021 № б/н, у період з 08.06.2021 по 17.06.2021 Адвокатським об`єднанням було надано професійну правничу допомогу: юридичний аналіз та аналіз судової практики щодо можливості поновлення виплати пенсії на банківський рахунок. Всього 4 години; консультування щодо строків, вартості судового збору та судового розгляду спору. Всього 1 година; підготовка позовної заяви про визнання протиправною відмову щодо не поновлення виплати пенсії за віком на визначений пенсіонером банківський рахунок та про зобов`язання поновлення виплати пенсії. Всього 5 годин.

Загальний обсяг робіт щодо надання професійної правничої допомоги за вказаний період: 10 годин.

Загалом винагорода за надану професійну правничу допомогу за вказаний період: 10 000 (десять тисяч) грн.

На підтвердження сплати позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн. свідчить дублікат квитанція від 09.06.2021 № 0.0.2155146060.1 на суму 10 000, 00 грн., призначення платежу: «надання професійної правничої допомоги».

Позивачем в якості доказів надання Адвокатським об`єднанням «ЮРКОН» професійної правничої допомоги додано до матеріалів справи копії таких документів: договір про надання професійної правничої допомоги від 08.06.2021 № б/н, додаткову угоду № 1 від 08.06.2021, акт приймання-передачі виконаних робіт від 17.06.2021, дублікат квитанції від 09.06.2021, ордер серії КС № 822978 від 08.06.2021, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серії ЧН № 000977/1 гр. ОСОБА_2 .

Дослідивши вищевказані документи, враховуючи складність адміністративної справи та обсяг і зміст позовної заяви з доданими до неї документами, суд вважає, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на рахунок позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

Заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат від відповідача не надійшло.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити та здійснювати виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 20.04.2021 на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк».

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2 724, 00 грн. (дві тисячі сімсот двадцять чотири гривні 0 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548; місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн. (десять тисяч гривень 0 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548; місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.